Сьогодні о 18:57
Для чого Росії потрібні псевдореспубліки, які настрої зараз у жителів окупованих територій Донбасу і чого очікувати Україні від військ РФ найближчим часом – аналізуємо та обговорюємо з аналітиком-дослідником Катерін Квін-Джадж в ефірі марафону “FreeДОМ” на телеканалі UA.
— Складається таке враження, що Кремль працює за однією схемою з Осетією, Придністров’ям на нашому Донбасі. Ось вони оголошують, що рятують, а потім творять, що хочуть.
— Ну, тут треба таки згадати, що ці так звані «республіки» досить сильно відрізняються між собою. Отже, якщо взяти Абхазію чи Південну Осетію, там були справжні етнічні конфлікти під час розпаду Союзу. Вони не якісь штучні. Тобто там насправді живуть різні етноси, які розмовляють різними мовами, і там проводили етнічні чистки свого часу. Натомість тепер ці так звані “республіки” стали джерелом дешевої робочої сили та призовників для російської армії. Я б ще сказала, що взагалі метою створення цих “республік” є певною мірою підтримка міфу про ностальгію за Радянським Союзом.
— Упродовж усіх 42 днів війни, як і впродовж 8 років, звучала фраза, що Росія не зупиниться лише на Україні, вона піде далі, у Європу. Які країни ще зараз під загрозою?
— Загалом, можна сказати, що так. Теоретично і Казахстан може бути під загрозою, бо на півночі живе чимало російськомовного населення. Тобто я би сказала, що якщо взяти всі країни, які межують з Росією, Казахстан є перспективою для можливого вторгнення. А щодо країн Балтії, там теж є якісь тонкі місця. Але з іншого боку, вони члени НАТО. Ми завжди маємо враховувати ймовірність жахливих дій із боку Володимира Путіна. Але з іншого боку, я думаю, що поки що не варто особливо концентруватися на країнах Прибалтики, коли є набагато вразливіші місця. Для того, щоб світ звернув увагу на жахи, які кояться в Україні, не треба говорити, що Росія може піти на інші країни. Все-таки те, що робить Росія в Україні, має бути достатнім для того, щоб люди звернули увагу на цю проблему і робили все можливе, аби зупинити ці жахіття, які ми сьогодні бачимо.
— Яким чином зараз у таких “республіках”, як Південна Осетія, Придністров’я, відбувається контроль територій з боку Російської Федерації? Тому що частина країн визнає, частина країн не визнає, але як там керує Росія?
— В Абхазії та Південній Осетії важливою складовою управління та контролю, швидше за все, є насильницьке створення штучних кордонів, колючого дроту, який час від часу просувається вперед і яким відгороджують людей, що проживають по один бік лінії, від тих, що живуть по інший бік. Таким шляхом всі ці природні зв’язки між так званими “республіками” та Грузією втрачаються. І таким шляхом жителі, звичайно, стають більш залежними від Росії. Наприклад, якщо колючий дріт пролягає через поле фермера, він не зможе заробляти на тій землі, йому доведеться шукати роботу в іншому місці. Найімовірніше, це буде у Росії.
Якщо говорити про Придністров’я, то ситуація інша. Так звана “республіка” залежить від Росії. Їхні товари виходять на європейський ринок через Молдову. Отже, Придністров’я виявилося у відносно більш виграшному становищі, бо воно має зв’язки і з Молдовою, і з Росією.
Якщо говорити про так звані “ЛНР” та “ДНР”, то тут, я думаю, ситуація зрозуміла. Тобто росіяни тут використовували схожу схему, якою користуються в Абхазії та Південній Осетії, лише з дещо іншими методами. Тобто вони закрили населення, яке проживає в цих республіках, від України, від своїх сусідів, від тих, з якими вони були пов’язані в економічному плані, з тими людьми, з якими вони торгували та змушували їх дивитися лише в один бік.
Тобто, як мені часто кажуть жителі тих районів, для них двері відчинені тільки в один бік — у бік Росії. Звісно, в поточній ситуації, під час воєнних дій, усе трохи інакше.
— Як Ви вважаєте, після війни в Україні наскільки високою є ймовірність повернення Осетії та Придністров’я?
— Щодо Південної Осетії та Абхазії важко сказати. Я думаю, що досить небезпечно розраховувати на те, що якісь позитивні чи негативні зрушення в Україні на Донбасі можуть вплинути на ситуацію в Південній Осетії та Абхазії. Тобто це буде дуже довга та складна розмова. Що стосується донбаських “республік”, я сказала би, що навіть за останній місяць, спостерігаючи за суспільними настроями там, думка населення щодо Росії, звичайно, погіршилася. Навіть людям, які усі останні 8 років пов’язували всі свої біди із “київським режимом”, зараз очевидно, що агресія приходить здебільшого з боку Росії. Те, що люди про це там не говорять відверто, це вже інше питання. Адже вони знають, що це може позначитися дуже негативно для них самих.
— Катріне, як вважаєте, чого зараз чекати на Україну саме на сході нашої країни?
— Не варто чекати нічого хорошого. Все-таки можливо, що зараз є якесь вікно можливостей для того, щоб повернути це населення. Щодо того, що там зараз відбувається, сказати нічого. Я думаю, всі вже чули розповіді з перших вуст мешканців Кремінної, Рубіжного про те, що деякі просто сидять у підвалах і чекають смерті, бо виїхати неможливо. Деякі намагалися виїжджати, бачили, як на дорозі лежали трупи, потрапили під обстріл, поверталися назад. І от ось щодня територія, яка під контролем України в Луганській області, зменшується. Ці чудові міста — Сєвєродонецьк, Лисичанськ, із чудовими, на мій погляд, людьми, потрапляють в усе більш жорстокі облоги, і видно, що там ситуація, мабуть, погіршуватиметься.
— Зараз Росія хоче щонайменше увесь Донбас. Чого вона хоче врешті-решт?
— Ну, я думаю, що вже зрозуміло, що в Кремлі сидять опортуністи і що ось вони спочатку хотіли всю Україну хоча б до Дніпра. Коли це завдання провалилося, вони перейшли на інше завдання: взяти Донбас та береги Чорного моря. Я думаю, що наразі найбільш імовірна мета — це саме взяття Донбасу, ще більша окупація Херсона і подальше просування на захід від Миколаєва, можливо, до Одеси. Знову ж таки, у них суто опортуністичні погляди на все це. Якщо вони матимуть успіхи на Донбасі, вони вони вбачатимуть у ньому найперспективніший фронт, бо населення виснажене — люди вже живуть стільки років під обстрілами. У Кремлі, швидше за все, вважають, що ці міста Україні, можливо, не такі потрібні, як інші частини країни. Тому вони фокусуватимуться на цьому регіоні.
Верещук: 7 квітня працюватимуть 10 “зелених” коридорів
Мерфі: Скоро ми побачимо американські протиракетні комплекси в Україні
Читайте також: Жовква: Для кожного українця на передовій та в окупованих містах важливим є визнання права України бути членом ЄС
Не пропусти наші відео на YouTube-каналі FREEДОМ
Якщо заблоковано доступ до сайту та соцмереж FREEДОМ — алгоритм дій
