За крок від створення ядерної бомби: навіщо Ірану договір про стратегічне партнерство з Росією 

Під час візиту до Москви 17 січня президент Ірану Масуд Пезешкіан підписав із Путіним договір “про всеосяжне стратегічне партнерство” на найближчі 20 років. Напередодні в Кремлі заявили, що угода охоплюватиме всі сфери співпраці: від військово-політичної до культурно-гуманітарної. 

Який документ підписали Москва і Тегеран 

У документі “про всеосяжне стратегічне партнерство” на найближчі 20 років, за заявами іранських чиновників, 47 статей, а одним із ключових аспектів співпраці стануть взаємні постачання озброєнь. Росія отримує від Ірану дрони, ракети й використовує це озброєння проти України. Тегеран, зі свого боку, зацікавлений у російських винищувачах Су-35 і комплексах ППО С-400. 

Об’єднують Росію та Іран ще два фактори — залежність від експорту енергоносіїв і спроби разом протистояти тиску Заходу, запровадженим проти них жорстким міжнародним санкціям. 

Договір між Іраном і РФ — це інституалізація вкрай агресивного руйнівного альянсу. Так прокоментував договір “про всеосяжне стратегічне партнерство” на 20 років, який підписав президент Ірану Масуд Пезешкіан із Путіним, радник глави Офісу президента України (ОПУ) Михайло Подоляк. 

“Що стосується цього договору, він трохи відрізнятиметься від документа, який підписали раніше Росія і Північна Корея. КНДР сьогодні безпосередньо бере участь у війні проти України як третя країна, безпосередньо присутня на полі бою. Іран собі такого дозволити не може, тому що події на Близькому Сході розвиваються не так, як Ірану хотілося б. І, відповідно, він якраз зараз зацікавлений у консолідації ресурсів на власній території”, — зазначив Подоляк. 

Радник глави Офісу президента нагадав, що Іран багато чого втратив, зокрема, контроль над територіями сектору Газа, на території Лівану — частково. Там вони присутні через “Хезболлу” та ХАМАС, які досі не повністю знищені. 

“Іран бачить, наскільки важко розвиваються події в Ємені. Тегеран програв усе, що тільки можна, в Сирії, тому консолідує ресурси для спроби перехопити ініціативу в цьому регіоні. Це добре для нас. Але насправді договір між Іраном і Росією — це інституалізація вкрай агресивного руйнівного альянсу Північна Корея — Росія — Іран, де панівну роль відіграватиме РФ. А вона вкрай зацікавлена в розвитку ескалації в різних регіонах”, — акцентував спікер. 

Експерти зазначають, що за вітриною всеосяжної підтримки та дружби Тегерана і Москви ховається високий градус недовіри. Так, наприклад, за даними Middle East Eye, у новому договорі з Росією Іран відкинув анексію Криму Москвою.

“Насамперед на думку спадає їхній спільний крах у Сирії. Обидві країни звинувачують одна одну. Зникнення сирійської теми в російсько-іранському порядку денному не просто послаблює цю “дружбу”, а й стає приводом для розбрату. Тому напередодні приходу Трампа двом країнам необхідно зрозуміти, де вони разом опинилися. Росія взагалі не цілком впевнена, чи зможе скоро Іран вистояти під щодалі більшим тиском Сполучених Штатів. Чи не піде він на зближення зі США в рамках якихось поступок, щоб отримати часткове зняття санкцій і уникнути повного колапсу власної економіки?” — сказав політолог-сходознавець Микола Мешхедов в інтерв’ю виданню “Радіо Свобода”.  

У Єврокомісії вважають, що угода про стратегічне партнерство між Іраном і Росією тільки доводить, що РФ не збирається припиняти агресію проти України. 

“Коли справа доходить до співпраці Росії з Іраном, тут немає жодних сюрпризів. Це посилає дуже чіткий сигнал, що, попри заяви Кремля, Росія не зацікавлена в мирі. Їхній сигнал абсолютно нещирий. Отже, навпаки, Росія відчайдушно шукає допомоги для своєї незаконної агресії. І це ще більше показує тут фактичну слабкість Москви”, — акцентувала речниця ЄС із закордонних справ і політики безпеки Аніта Гіппер. 

Тим часом нові обмеження проти російської нафти готує команда Трампа, пише Bloomberg з посиланням на джерела. За даними оглядачів, радники новообраного президента США розробляють широкомасштабні санкції, які чинитимуть сильний тиск на Москву. Розробка таких обмежень поки що на ранніх стадіях.

“Команда Трампа розглядає два основні підходи до вирішення ситуації із санкціями проти Росії. Один варіант передбачає певні заходи на підтримку російських виробників нафти, які перебувають під санкціями, якщо вважатиметься, що мирна угода в Україні близька. Інший підхід базується на посиленні санкцій для збільшення тиску на Москву і підвищення важелів впливу”, — йдеться в публікації Bloomberg. 

Співпраця Ірану і РФ в оцінці експертів

Чи розшириться співпраця Ірану та Росії після підписання договору? Що буде з іранською ядерною програмою? Якими методами можна утримати Тегеран від поглиблення співпраці з Москвою? На ці питання в ефірі телеканалу FREEДOM шукали відповіді: 

• Валерія Гергієва, науковий співробітник Одеського центру з питань нерозповсюдження ядерної зброї; 
• Олексій Їжак, завідувач відділу Національного інституту стратегічних досліджень; 
• Ігор Семиволос, директор Центру близькосхідних досліджень;
• Руслан Сулейманов, російський журналіст, сходознавець, автор Telegram-каналу SULEYMANOV.

ВАЛЕРІЯ ГЕРГІЄВА: Іран свідомо поки що не створює ядерної зброї

— Іран — це порогова ядерна держава. Це означає, що він перебуває за крок від створення ядерної бомби, але свідомо не робить цього. Йому вигідно залишатися пороговою державою, використовуючи цей статус як інструмент шантажу в переговорах із Заходом.

Чому Іран не став ядерною державою? Усе впирається в напружену ситуацію на Близькому Сході, особливо у відносини з Ізраїлем. Ізраїль та Іран — вороги. В Ізраїлю є ядерна зброя, хоча офіційно це не визнається. Ізраїль дотримується позиції: “Ми не будемо першими, хто використовує ядерну зброю, але й не будемо другими”. Крім того, Саудівська Аравія заявила, що, якщо Іран стане ядерною державою, вона теж створить ядерну зброю. У неї для цього є технічні та фінансові можливості, і вона може зробити це всього за рік.

Наразі ситуація навколо іранської ядерної програми загострилася через поглиблення співпраці між Москвою і Тегераном. Країни підписали договір про стратегічне партнерство, причому до інавгурації президента Дональда Трампа у США.

Росія, ймовірно, не допомагатиме Ірану в розвитку ядерної програми. Іран не потребує технічної допомоги: у нього вже є все необхідне, щоб самостійно створити ядерну зброю. Наприклад, для ядерної боєголовки потрібен збагачений уран до 90%. В Ірану є уран, збагачений до 60%, і достатньо лише довести його до потрібного рівня. Для цього буде потрібно 42 кг урану.

Але Іран піде на це тільки в крайньому разі — якщо відчує загрозу для існування країни. Він намагається відтягнути цей крок, бо розуміє: це неминуче спричинить удар у відповідь, можливо, превентивний з боку Ізраїлю та США, наприклад, бомбардування ядерних об’єктів. Іран все ще є учасником Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Для Росії підтримка Ірану в переході до статусу ядерної держави буде складною з дипломатичного погляду.

Проте Росія та Іран зміцнюють свою співпрацю. Кремль отримує від Ірану дрони та ракети, які використовуються у війні проти України. Підписання договору про стратегічне партнерство може ще більше поглибити цю співпрацю. Приєднання Ірану до БРІКС і його альянс із Росією свідчать про створення коаліції, спрямованої проти Заходу. Це посилює нестабільність на Близькому Сході та підриває глобальну безпеку.

Росія може використовувати відносини з Іраном як козир у переговорах зі США, щоб чинити тиск у контексті війни проти України.

Іран — стратегічно продумана держава. Він діє обережно, уникаючи імпульсивних рішень. Навіть у моменти ескалації, як у випадку атак на Ізраїль, дії Тегерана були скоординованими, а США були попереджені заздалегідь. Ірану не дуже довіряють інші країни, включно з Росією. Тому Кремль намагається нарощувати залежність Тегерана, щоб гарантувати його підтримку.

ОЛЕКСІЙ ЇЖАК: Кремль розраховував використовувати Іран як ресурсну базу

— Існує принципове питання: що робити з іранською ядерною програмою? Так, вона існує, і завжди були дві основні лінії в цьому питанні. Перша — дипломатична, спрямована на спробу домовитися. Цю лінію часто підтримували адміністрації Демократичної партії США. Наприклад, Барак Обама досяг важливої міжнародної угоди щодо ядерної програми Ірану.

Друга лінія — силова. Дональд Трамп, скасувавши угоду, почав тиснути на Іран санкціями. Нині ж ситуація змінилася: в Ізраїлю з’явилися реальні можливості фізично знищити ядерну програму Ірану. Однак постає питання: чи настав момент для таких дій, або ж Іран готовий на поступки, які знизять актуальність цієї теми? Міжнародна спільнота надсилає одне одному сигнали. Деякі експерти вважають, що іранську ядерну програму важко обмежити чимось, окрім як фізичним знищенням. Однак є й інші погляди.

Фізичне знищення ядерних об’єктів — це руйнування, економічні наслідки та високі витрати. Зараз обговорюються різні варіанти. Дональд Трамп, наприклад, свого часу серйозно розглядав можливість завдати авіаударів по Ірану, щоб знищити його ядерний потенціал.

Що заважає Ірану знайти краще майбутнє? Очевидно, його божевільне бажання знищити Ізраїль і допомога Росії у війні проти України. Однак Тегеран, схоже, починає усвідомлювати наслідки своїх дій. Наприклад, коли Росія потребувала іранських ракет середньої дальності, ці ракети так і не були використані у війні проти України. Замість цього з’явилися північнокорейські боєприпаси.

Іран обмежував свою допомогу Росії лише постачанням дронів. РФ же намагалася заманити Тегеран у глибшу співпрацю, пропонуючи зброю і допомогу в ядерній програмі. Однак Іран обережно оцінює свої інтереси. Кремль розраховував використати цю державу як ресурсну базу, як відбувається з Північною Кореєю. Однак, по суті, Іран отримав від РФ лише технології виготовлення зброї та підтримку своїх проксі, наприклад, режиму Башара Асада.

Тепер, коли позиції Ірану на Близькому Сході послабилися, а режим аятолл переживає кризу, постає питання: чи готовий Іран продовжувати шлях створення ядерної зброї, чи це всього лише спосіб шантажу Заходу для зняття санкцій? Ізраїль, за підтримки союзників, знищив іранські проксі, такі як ХАМАС, “Хезболла”, і послабив міжнародні позиції Ірану. Зараз влада аятол перебуває на найнижчому рівні за довгий час. Існує думка, що режим може бути зміщений – або під тиском, або через внутрішню слабкість.

До Ісламської революції Іран був сучасною державою з хорошими відносинами з Ізраїлем, Європою і США. Цей потенціал залишається, і, можливо, в найближчому майбутньому будуть зроблені кроки для внутрішнього реформування Ірану. Тиск на країну, найімовірніше, буде спрямований на зміну її внутрішньої орієнтації, а не на зміну зовнішніх союзників.

ІГОР СЕМИВОЛОС: Іран не бере на себе зобов’язань захищати Росію

— Іран розраховує на відновлення переговорів зі Сполученими Штатами Америки, принаймні президент Ірану Масуд Пезешкіан про це якийсь час чітко заявляв, і навряд чи вони готові змінити свою позицію. 

Варто звернути увагу, що в цьому договорі немає гарантій безпеки, тобто Росія не готова гарантувати безпеку Ірану, і, відповідно, Іран не бере на себе зобов’язань захищати Росію. Те, що Тегеран не визнає окуповані території України російськими і про це публічно заявляє, це теж певний сигнал. Іран не готовий заходити так далеко, як зайшла, наприклад, та ж Північна Корея. 

Ключовим в угоді є економічний аспект, а саме маршрут “Південь — Північ — Південь”, який у разі остаточної реалізації дасть змогу Росії вийти на узбережжя Індійського океану без здійснення постачання через “недружні” території. Це і є головне завдання Москви в контексті угоди, її Росія намагається вирішити останні п’ять років.

Наразі триває певна частина постачань з Ірану та до Ірану через Каспійське море. Там створена нова інфраструктура, особливо в іранських портах Каспійського моря, але ключовим є, звичайно, залізниця. Цією залізницею поки що нічого не йде, тому що там не вистачає ділянки до Азербайджану. Єдине, що в цьому плані може запропонувати Росія, — це інвестиції, але Баку досить складно йде на ці переговори. З одного боку Азербайджан, звісно, зацікавлений у тому, щоб створити транспортний хаб, а з іншого — там розуміють ризики, пов’язані з посиленням взаємодії між Тегераном і Москвою, зокрема й азербайджанською територією. 

Мені здається, що угода між Іраном і РФ, з одного боку, символізує зміцнення зв’язків між Москвою і Тегераном, а з іншого боку, в ній немає таких моментів, які могли б одразу негативно позначитися на ситуації з українським фронтом.

Якщо США визнають небезпеку від посилення зв’язків між Росією та Іраном, значить, там повинні робити все, щоб ці зв’язки не зміцніли. Поки я не бачу можливостей для США, щоб можна було повністю розірвати цей союз. Але, вочевидь, у цьому трикутнику саме Іран є слабкою ланкою. Тому з Тегераном є сенс працювати за принципом батога і пряника. 

З одного боку, можливе посилення тиску на Іран і в умовах важкого економічного стану Тегеран може опинитися справді в ситуації, коли режим постане під реальною загрозою. Тоді керівництво країни буде готове піти шляхом домовленостей. Політика Дональда Трампа, як відомо, досить проста — погрози, санкції, переговори. І найімовірніше, з Іраном він діятиме цим же методом. 

РУСЛАН СУЛЕЙМАНОВ: Президент Ірану хотів би зближення зі США

— Деякі іранські експерти говорять про те, що президент Ірану Масуд Пезешкіан взагалі не хотів підписувати угоду з Путіним до інавгурації президента США Дональда Трампа. 

Пезешкіан є представником крила реформаторів та навіть під час своєї передвиборчої кампанії влітку 2024 року говорив про те, що Тегерану важливо виходити з ізоляції та вести діалог із країнами Заходу. І, звісно, йому хотілося б навести якісь мости з Трампом. Тож тут у президента Ірану дійсно є великі амбіції й настрій на зближення зі Сполученими Штатами. Але консервативні еліти Ірану навряд чи це допустять. 

Оточення верховного лідера Ірану аятоли Хаменеї “Корпус вартових ісламської революції” ухвалювало рішення про постачання озброєнь у Росію, по суті, про військову підтримку російського вторгнення в Україну, не порадившись із тодішнім президентом Ірану Ібрагімом Раїсі. Тому в Пезешкіана буде досить непросте завдання. 

Якщо почнеться якийсь діалог між Тегераном і Вашингтоном, Ірану неминуче доведеться відмовитися від своєї військової підтримки Кремля в його агресії проти України. 

Договір про співпрацю між Москвою і Тегераном — це лише фіксація взаємодій, які є між Москвою і Тегераном і без цього. Іранська сторона постачала б і далі свої “Шахеди” та інші озброєння, яких потребує Кремль, але навряд чи Тегеран навіть після цієї угоди наважиться на відправлення якоїсь живої сили в Росію. Так само як і Москва ніколи не була зацікавлена в тому, щоб втягуватися у військові авантюри Ірану безпосередньо. 

Що стосується підтримки російського вторгнення в Україну, то тут іранці дуже хитрі. По-перше, вони жодного разу формально не визнавали факт постачання своїх озброєнь до Росії безпосередньо. При цьому Тегеран формально визнає територіальну цілісність України й ніколи не визнавав анексію Криму. Але це нічого не змінює. Ні для кого не секрет, що Іран підтримує у військовому плані російське вторгнення в Україну, проте йому важливо зберегти обличчя суто формально. 

Сам факт, що угоду підписали напередодні інавгурації президента США Дональда Трампа, свідчить про бажання продемонструвати, що Росія не самотня, Іран не самотній і у них міцний союз. При цьому для РФ було важливо підкреслити, що немає жодних таємних домовленостей. Саме тому того ж вечора на сайті Кремля було опубліковано повний текст угоди, де, в принципі, ми не знаходимо якихось явних ознак того, що між Москвою і Тегераном справді військовий союз. А як розвиватимуться події насправді — покаже час. 

Читайте також: Привід знову почати війну може з’явитися будь-якої миті: як працюватиме угода між Ізраїлем і ХАМАС