З Росією, що розпалася, буде простіше вести переговори, ніж з Кремлем — аналіз Шейтельмана

Війна, розв’язана проти України, може спричинити розпад Росії після падіння авторитарного режиму Володимира Путіна. Як і раніше, великий ризик того, що російського президента усунуть з посади за правилами злочинного світу. Він уже не сяде за стіл переговорів із лідерами вільного світу, проте його наступник ще зможе це зробити.

Яким буде кінець кремлівського лідера і чи зможе Росія залишатися в її нинішніх кордонах, в ефірі телеканалу FREEДОМ говоримо з політтехнологом Михайлом Шейтельманом.

— Хто має вирішувати майбутнє Росії? У якій формі це відбуватиметься? Хто виправлятиме помилки країни 90-х років?

— По-перше, дуже голосно у цій ситуації говорити, що були помилки. Це природний процес. Ніхто не може зазирнути на 30 років наперед. Це нереалістично в такому складному політичному процесі, як розпад імперії.

Якщо дивитися на це не як на розпад Радянського Союзу, а як на втрату земель Російської імперії, то вона втрачає те, що колись завоювала: Україну, Балтію, Білорусь, Кавказ, Середню Азію. Вся Центральна Азія була підкорена, і вона відвалилася. Але лишилися землі, які не відвалилися.

Усі думають, що Росія — це логічне продовження СРСР. Ні, не логічне. Те, що ООН вирішила, що Росія буде правонаступницею Радянського Союзу, не означає, що цей процес має історичну спадкоємність. Це просто територія, яка не до кінця зламалася. Якщо подивитися на карту Російської імперії, то захід та південь відвалилися від Москви. А північ і схід — ні. Коли ці частини відпадуть, це буде природніший процес.

Хто цим має займатися? На кожній із цих територій проживає народ. І кожен народ має визначати свою долю. 1991 року українці вирішили, що будуть незалежними, і з’явилася незалежна країна. Також проголосували казахи, киргизи. Латиші, литовці, естонці не голосували, бо вони й так розуміли, що вони — окупована територія. І, звичайно, вони просто звільнилися від окупантів. Ось так само народи територій, що залишилися, визначатимуть свою подальшу долю.

Уявімо, що Путін йде. Ну, швидше за все, не по-доброму, а внаслідок військових перемог України. Якийсь час режим Путіна без нього самого житиме. Там будуть нові лідери, безперечно. Але це буде на короткий час, коли свого часу розвалювався Радянський Союз. І досить коротко комуністи змогли утриматися при владі. Ми спостерігатимемо розвал режиму рік чи два після відходу Путіна.

— Чому в ЗМІ мусується тема, що Росія є ядерною державою, а тому не треба допускати її розвалу на дрібні частини — незрозуміло, що буде з контролем за ядерним озброєнням.

— Мені здається, люди, які сьогодні на Заході, у цивілізованому світі говорять про те, що не треба шукати розвалу Росії, дуже помиляються.

Вони кажуть, є великий ризик, що ядерна зброя потрапить до чиїхось неправильних рук. Проблема у тому, що це вже сталося.

Ядерна зброя Російської Федерації потрапила до рук терористів, військових злочинців. Все ж таки розуміють сьогодні, що Путін — військовий злочинець, що його режим — злочинний, що ці люди творять геноцид в Україні. Ці люди загрожують підірвати Запорізьку атомну електростанцію. І натомість вони вимагають якісь блага, території України, скасування санкцій тощо. Це поведінка терористів. Тому при розпаді Російської Федерації гірше не може бути.

Свого часу Радянський Союз був у 100 разів цивілізованішою країною, ніж нинішня Росія. Він поводився за міжнародними правилами, які встановили у 40-му році. Тому всі розуміли, коли розпався Радянський Союз, можна провести переговори з Україною, Білоруссю тощо. То були цивілізовані переговори цивілізованих людей. Білорусь не заявила в 1991 році, що скине бомбу на Вашингтон, якщо їй не нададуть кредит МВФ. Від Росії ми це сьогодні чуємо. Тому я думаю, що з Росією, що розвалилася, буде простіше вести переговори, ніж з нинішнім Кремлем. Кожна з територій, що відкололися, матиме свій інтерес.

Читайте також: Міжнародний трибунал для Путіна та його соратників — яким може бути і що пропонує Україна (ВІДЕО)

— Але як це станеться? Захід завжди каже, що з терористами переговори не ведуть. Ну і як ви бачите подальше політичне майбутнє Путіна хоча б на якийсь короткий час у міжнародному контексті? Хтось із ним сідатиме за стіл переговорів?

— Ні, я не вірю, що колись Путін опиниться за столом переговорів із кимось із лідерів вільного світу. Я розумію, що він може вести переговори з окремими країнами Євросоюзу, наприклад Угорщиною. Але з президентом США, із прем’єром Великобританії, із президентом України Путін ніколи за одним столом більше не виявиться. Це виключено. Але будь-який його наступник, який може продовжувати якусь політику, може опинитися за цим столом.

Щодо Путіна, мені здається, що рішення вже остаточно ухвалено. Він нерукостислий назавжди. Занадто багато військових злочинів скоєно, надто багато висловлено погроз.

Хоча сам Путін особисто, до речі, від цих загроз дистанціюється, він жодного разу особисто не загрожував світові ядерною зброєю. Він жодного разу не говорив усіх цих погроз на адресу України. Він особисто намагався не вимовляти цього. Усе озвучували його помічники, заступники керівників Державної Думи тощо. Він намагався цього не робити, але обман навряд чи спрацює.

Коли говорять про те, що він не збереже свого життя, це спірне питання. Давайте розглянемо найімовірніший сценарій усунення Путіна у короткій перспективі. Це дуже елітний сценарій, якщо війну буде програно Росією. “Проти нас запроваджують санкції, ми втрачаємо гроші, активи, вілли, човни, кораблі, наші діти не можуть навчатися у Гарварді. Навіщо нам таке бідне, злиденне життя?”, — таке може сказати якийсь [секретар Ради безпеки РФ Микола] Патрушев, — [головний виконавчий директор компанії “Роснефть” Ігор] Сечін і таке інше. Патрушев, мабуть, зараз займається зачисткою радників Путіна. І ось він приходить до Путіна і каже: “Володь, ти втомився, йди відпочивай. Ми тобі надаємо 5 мільярдів доларів на життя. Тобі тепер вистачить на те, щоб дожити”.

Решту, розуміється, доведеться здати, тому що в Росії не відпускають нікого з тим нажитим і накраденим майном. Наприклад, коли відпускали [мера Москви] Юрія Лужкова з Москви, він мав, грубо кажучи, 10 мільярдів доларів, але йому залишили 100 мільйонів доларів. Так і Путіну можуть дати ще пожити десь у Геленджику, забравши в нього більшу частину коштів. Так буде, якщо ті, хто його повалили, будуть з-поміж його наближених і друзів.

— Є думка, що Путін,  за великим рахунком, якби не почав війну в Україні, міг правити Росією, лежачи на боці до кінця життя. Але що його змусило зробити те, що він зробив? Впевненість у своїй непохитній перемозі, обман, фанатична віра в те, що можна відновити Радянський Союз.2.0 чи щось ще?

— Безперечно, рівень авторитету Путіна до початку війни був дуже високим. Серед населення Росії він мав авторитет, тому що в перші вісім років свого правління він справді зробив великі зміни в економічному житті країни. І люди це відчули. Люди справді розбагатіли, але все це відбувалося між 2000 та 2008 роками. Потім він же вкинув країну в період стагнації, але на той момент він встиг побудувати величезну систему пропаганди, яка працює на його авторитет, хоча економічне зростання Росії повністю зупинилося з 2008 року. Але авторитет Путіна не зменшувався, бо тримався на завоюванні Криму.

Путін не має мети просто просидіти рівно в кріслі. Він хоче бути авторитетною людиною як на Заході, так і серед свого народу. Це доросла людина, їй 70 років. Він має ще якісь цілі в житті, якісь амбіції. Він вірив, що може цією війною відновити СРСР.

Він вірив, що більшість населення України щиро хоче до Росії. Його переконували в його оточенні і таке інше. Але й він сам ментально влаштований. Тому для нього було шоком те, що його армію не зустрічали із квітами. Адже у Криму зустрічали мирно, хоч і без квітів.

Зрозуміло, був розрахунок на те, що перемога над Україною збільшить авторитет чи, як мінімум, підтримає авторитет Путіна і він справді може жити далі на чолі Росії як завгодно довго. Але перебування на чолі Росії не було на той момент для Путіна метою. Сталася інша ситуація. Пішли військові поразки і авторитет почав втрачати поки що не серед населення, не серед простих обивателів, бо інформація до них не доходить. Але від еліт він приховати не може.

У Росії кілька тисяч осіб, які очолюють регіони, перебувають у парламентах різних рівнів — члени апаратів центральних і регіональних урядів, ФСБ, спецслужби, військове керівництво. Усі вони розуміють, що Путін програє війну. І не лише у військовому значенні. Він програв її дипломатично. Він більше неприйнятний у країнах. Саме тому поки що я вірю в елітний переворот, а не народний.

— Чи існує опозиція поза камерами та в’язницями ФСБ?

— Я поставив це питання собі два тижні тому, коли у Вільнюсі проходив з’їзд російської опозиції, а колишній депутат Держдуми РФ Ілля Пономарьов організовував паралельний захід у Києві. Але були люди, які відмовилися від участі у обох заходах.

І мені стало цікаво, за кого сьогодні ліберально налаштовані росіяни, які мешкають саме у Росії. Я провів опитування у два тури серед своїх глядачів на YouTube-каналі. Ми обирали нового президента РФ. Причому спочатку у мене голосували і ті, хто живе в Росії, і ті, хто в Україні, і ті, хто в інших країнах. На першому місці опинився російський юрист Марк Фейгін, на другому — політик Євген Ройзман, на третьому — лідер опозиційної партії “Росія майбутнього” Олексій Навальний.

А потім окремо ми таки по-чесному провели опитування лише серед тих, хто живе сьогодні у Росії. Майже половину голосів набрав Євген Ройзман. Для мене це було величезним шоком. Я не знав, що він настільки популярний у Росії. Друге місце посів Олексій Навальний, третє – Марк Фейгін, четверте — опозиційний політик РФ Ілля Яшин.

Про що це голосування мені повідомило? Зауважте, троє з чотирьох перебувають у Росії, двоє — просто у в’язниці. Третій був заарештований, але поки що відпущений під якісь застави або під домашній арешт.

Тобто в Росії сьогодні люди ліберальних поглядів поважають тих, хто веде реальну політичну боротьбу з ризиком для життя.

Якщо провести чесні вибори, там голосуватимуть не лише ліберали, а й ті, хто сьогодні за Путіна, я не знаю, за кого зрештою проголосують.

Читайте також: Сатана обрав Путіна своїм спадкоємцем: інтерв’ю з кінорежисером Романом Балаяном