Росіяни вщент знищили Олександрівку під Херсоном — жителі поділилися пережитим в окупації (ВІДЕО)

Колись мальовниче село Олександрівка, яке розташоване за 40 км від Херсона, знищене російськими військами. Довгі місяці окупації там не припинялися обстріли. Усі будинки зруйновані. Після деокупації села жителі вже почали повертатися додому. Розбирають завали того, що залишилося від їхнього житла. Магазини та аптеки там не працюють. Виживати людям вдається завдяки волонтерам, повідомляє FREEДОМ.

В Олександрівці від початку повномасштабної війни точилися запеклі бої. Не залишилося жодного вцілілого будинку. На порожніх дорогах можна побачити згорілі авто. Майже 7 місяців село перебувало під російською окупацією.

“Он стояв один танк і за будинком ще другий. Гатили. І там ще. Ось це вони гатили день і ніч”, — каже місцева жителька Надія.

“Усе розбито. Усе розгромлено. Не знаю, з чого починати і що робити”, — поділилася місцева жителька Марія.

“Погано жили. Стріляли. Тут таке було, гранати літали прямо на асфальт. Я таких уламків назбирала. Мене поранило в ногу. Я, як каліка, не могла ходити. Дня три або чотири взагалі на ногу не ставала. А ось алабай, він хороший. Залишився. Господарі поїхали, кинули його. А ми підгодовуємо, чим можемо. Шкода собаку, бо його ж викинули”, — розповіла жителька Олександрівки Світлана Макієць.

Жодної евакуації із села не було. Місцевих жителів російські військові не випускали. Микола Глушко разом із дружиною встигли виїхати в березні до повної окупації. Зараз повернулися до рідного села відбудовувати свій зруйнований будинок.

“Усе пообвалювалося. А з цього боку будинок розбитий. Тут жити не можна. Я буду крити дах у хаті. Позавалювалося все. Донька поїхала, діти маленькі. Виїхали зі Станіславова, там жили. А нам нікуди йти. Кати були. У басейн не знаю, що вони накидали, трупи там чи що. Там усе позакидали, я заглядав. Закрив, страшно туди лізти. Сказали військові, там на городі два прильоти було. Я туди боюся йти і сміття викидати. Ось там дуже велика яма. Прийшли, побачили — побито все. Я туди хоч цеглу підсунув. Воно не прибите, але цеглу поскладав. У тій хаті дві кімнатки маленькі є, нам вистачить. Води немає, ходжу до сусідки набираю. Немає й газу, труби побиті. Хто його знає, може до наступної осені зроблять. Тут у нас є газ, у двох будинках газ. Але все розбите”, — розповів чоловік.

У порожніх будинках кілька місяців жили російські військові.

“Вони тут спали, матраци в них тут були. Вони міняли будинки. Цей, потім той і той. Вони навколо мене міняли будинки. Були тут у нас до кінця. Наші 10-го звільнили, а вони 8-го ще були в цьому будинку. Сміття падає, цвіль скрізь. Воно ж не накрите, дощ іде, і все сюди. Вкрали, нелюди, навіть взуття дитини. І одяг поцупили. Конвектор, бачите, у нас газ був. Вони все забрали”, — каже Микола Глушко.

“Вони не впускали до села, кацапи. У нас жили в хаті. Усе повикидали у двір, шафи, холодильника немає. Куди відтягли — чорт його знає. До нас якихось ящиків позаносили. Від 1971 року ми тут живемо. Будинки будували самі, і кухню, і все робили. Прийшли кацапи і “звільнили” нас. Село розгромили. Щоб здохла та Росія. Так мені тут підвернули, що не дай бог”, — сказала жителька Олександрівки Віра Карпівна.

Місцеві жителі зайвий раз боялися виходити з дому. Росіяни грабували будинки, а незгодних з окупаційним режимом забирали в полон.

“Я кажу: “За що ви мене? А де мій паспорт, де два смартфони?”. — “Ну, в камеру — і проблем не буде”. Ні паспорта, нічого немає. Добре, в мене хоч копії є. Це “визволителі”, як то кажуть, ФСБівець на допиті”, — розповів місцевий житель.

Наразі в селі немає ні магазинів, ні аптек. Виплату пенсій поки що не відновили. З продуктами жителям допомагають волонтери — привозять хліб, корм для тварин і все необхідне.

“Люди повиїжджали, а ми тут так і просиділи в підвалах. Доживаємо. Їсти є що, спасибі, привозите. Ми його навіть не з’їдаємо. Ми ці бомбардування, хлопці, пережили — у нас уже не було ні апетиту, нічого. Ми боялися і тремтіли тільки”, — поділилася жителька Олександрівки Надія Миколаївна.

Жінка з чоловіком не виїжджали. Усю окупацію пробули в рідній хаті. За її словами, у їхній двір російські військові заїхали на танках:

“Ось прямо з дороги і сюди. Це ж був паркан до кінця і ворота стояли. Сюди дула одна і друга. Ми з дідом причаїлися, втекли через вікно. Думали, повбивають. Ось таке. Кинули паркан. А потім уже начальник якийсь прийшов, каже: “Пишіть, що тут живуть люди”. А то вони намалювали”.

Окупанти залишили практично на кожному подвір’ї символи. Ймовірно, позначали вже розграбоване.

“Приходить, каже: “Баба, ковдри є?”. Думаю, може мені хоче дати. Кажу: “Є старенькі”. “Давай, скільки є”. Кажу: “Три”. “Давай дві”. І забрали. Віддала, а то в голову… Діда побили раз. Зуби повибивали. Просто так. Напідпитку йшли, сказали: “Ми тут поліція і наведемо порядки”. Він ще сидів, у нього такі шорти кольору хакі. Запитали, чому в таких штанях. А він не зрозумів, каже: “Треба, я зніму, віддам, тільки не бийте”. Як ввалив йому автоматом по голові, впав, зуби вилетіли. Ось таке набив. Так він, бідний, усе літо на милицях, на ходунках, точніше, проходив”, — згадує Надія Миколаївна.

Проте село поступово оживає. Місцеві жителі кажуть, що розберуть те, що залишилося від їхніх будинків, і відновлюватимуться. Головне, за їхніми словами, що дочекалися повернення додому — до України.

Читайте також: Херсон — під постійними російськими обстрілами: про ситуацію розповіли містяни (ВІДЕО)

Як повідомлялося раніше, ремонтно-відновлювальні роботи проводяться у звільнених населених пунктах Херсонської області, які залишилися без водопостачання та електрики через дії російської армії. Втікаючи з правого берега річки Дніпро, окупаційна армія РФ знищила всю критичну інфраструктуру Херсонської області: підірвано ЛЕП, трансформаторні та насосні станції.