Європейці переглянули своє ставлення до війни Росії проти України. Це вже не війна на кордоні Європейського Союзу. Російсько-українська війна тепер розглядається як війна європейців, як їхня особиста війна. Про це сьогодні, 6 березня, в ефірі телеканалу FREEДОМ заявив дипломат, експерт-міжнародник Руслан Осипенко.
Коментуючи останні заяви канцлера ФРН Олафа Шольца і президента Франції Еммануеля Макрона, дипломат запевнив, що немає жодного розколу між Францією і Німеччиною, це просто демонстрація різної тактичної поведінки.
“З одного боку, Шольц каже, що він бореться за те, щоб Німеччина не була втягнута у війну, з іншого боку, це перша країна, яка за військовою допомогою Україні посідає перше місце і надає вже важке озброєння. А заяви Макрона також важливі для України, це говорить про те, що Європа перебирає на себе ініціативу, коли США пішли у внутрішньополітичну дискусію, передвиборчу. І Європа стає все більш рішучою і послідовною”, — пояснив він.
І це, за словами Осипенка, не може не турбувати Москву. Бо раніше в Кремлі вважали, що європейці завжди слідують у фарватері американців, і якщо заблокувати американців, деактивувати, то й активність європейців теж упаде. А виявилося навпаки — європейці перебрали на себе ініціативу і стали ще більш проактивними, ніж в альянсі з американцями.
“Так відбувається тому, що Європа зрозуміла, що безпека в Європі — це відповідальність європейців. І за якихось обставин Америка може не виконати свої союзницькі зобов’язання, накриваючи парасолькою безпеки європейців. Тому пішли дискусії про спільну ядерну політику, про військовий шенген, пересування спільних армій через національні території держав-членів НАТО тощо. Підготовка інфраструктури до пересування військ, підготовка до великої війни. Це говорить про те, що Європа зрозуміла, що вона вже перебуває у війні. Поки що йдуть гібридні прояви йдуть, але вони вже воюють, уже у війні”, — каже експерт.
Він нагадав, що Євросоюз дав Україні “зелене світло” як кандидату на вступ до ЄС.
“І заяви Макрона на саміті 26 лютого про те, що перемога над Росією дасть стабільність і безпеку всій Європі, свідчать про перегляд стратегій і підходів. Це вперше від західного політика прозвучала фраза “перемога над Росією”. До цього всі говорили — головне, щоб конфлікт не вийшов за межі України, щоб не втягнутися в протистояння з ядерною Росією. Зараз це вже сміливо звучить із трибун, що треба перемагати Росію, яка зламала міжнародний порядок і насаджує право сили, змінюючи кордони силовим шляхом, щоб забезпечити стабільність у всій Європі”, — додав Осипенко.
На думку дипломата, війна Росії проти України розглядається європейцями вже не як війна на території якогось колишнього Радянського Союзу чи війна України, яка була буфером для Європи з великою Росією, а це — війна на території Європи, ЄС.
“Тому змінилися підходи, європейці відійшли від тактики стратегічної невизначеності, коли вони говорили Україні одне, що вона піде до Євросоюзу і до НАТО, а Росії — зовсім інше, що до 2030 року вони не збираються навіть починати дискусію про те, щоб Україна стала членом НАТО, як говорив Шольц. Тобто все, тепер є тактика визначеності, що за якихось обставин вони можуть ввести війська на територію України, якщо події розгортатимуться в негативному ключі для європейців. У Москві дуже чітко зчитують ці сигнали і дуже занепокоєні, бо щодня вони зазнають геополітичних втрат. І Балтійське море, і Північний морський шлях, активність Європи, розширення НАТО, наближається інфраструктура НАТО — ці всі негативні чинники тиснуть на політичне керівництво Росії”, — резюмував Руслан Осипенко.
Читайте також: Москва запустила механізм, у якому вона втрачає позиції, а країни Заходу — набирають, — дипломат
Нагадаємо, як заявив голова правління Інституту економічних досліджень і політичних консультацій Ігор Бураковський, від початку повномасштабної російської агресії РФ проти України багато країн добровільно чи мимоволі змушені були переосмислити роль Росії та свої відносини з Москвою. А далі всі зіткнулися з тим, що це не просто повномасштабна агресія, а спроби Російської Федерації перенести проблеми на щонайменше регіональний європейський, а щонайбільше — на міжнародний рівень.