Якою має бути роль західного контингенту в Україні — думки експертів і глядачів FREEДОМ

27 березня в Парижі відбувся саміт “коаліції охочих” — зустрічі, яка знову підтвердила єдність європейських країн у підтримці України. В обговоренні взяли участь представники понад 30 держав, включно з Україною, президент Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн і генеральний секретар НАТО Марк Рютте.

Одним із ключових підсумків зустрічі стало рішення про прибуття британських і французьких військових в Україну. Їхнє завдання — оцінити можливості щодо посилення української армії і розглянути формат розміщення сил стримування, які допоможуть зберегти стабільність, якщо буде досягнуто перемир’я.

Хто і навіщо хоче ввести контингент в Україну?

Усі учасники саміту висловили солідарну позицію: жодних поступок Москві — санкції діятимуть доти, доки війна не завершиться справедливим миром.

Президент Франції Еммануель Макрон окреслив чотири ключові напрямки, які обговорювали на саміті: негайна військова допомога Україні, підтримання припинення вогню, розвиток моделі української армії та формування сил стримування на випадок можливої нової агресії Росії.

“Ці сили не перебуватимуть безпосередньо на лінії фронту. Йдеться про гарантії миру, про здатність стримувати майбутні загрози. Уже ведеться планування, як саме це буде реалізовано. Наша мета — допомогти Україні утримати фронт, а також створити передумови для стійкого миру”, — пояснив Макрон.

Одним із практичних елементів майбутнього миру стала пропозиція України та США про припинення вогню в Чорному морі. Болгарія, зі свого боку, виступила з ініціативою створити на своїй території штаб із моніторингу дотримання перемир’я.

“Ми пропонуємо розмістити в Болгарії багатонаціональний координаційний центр, який займеться спостереженням за торгівельними маршрутами, контролем суден та їхніх вантажів, а також захистом підводної інфраструктури. Йдеться не тільки про зону бойових дій, а й про інтереси всієї Європи. Ми прагнемо не просто перемир’я, а стійкого і безпечного миру”, — заявив прем’єр-міністр Болгарії Росен Желязков.

Позиція Москви, навпаки, залишається деструктивною: Кремль висуває все нові умови, не демонструючи готовності до реального компромісу. Це суперечить підходу США, які наполягають на негайному припиненні вогню з подальшим обговоренням мирних умов — з огляду на реалії, а не на кремлівські амбіції.

На цьому тлі Україна та її союзники концентруються на конкретиці: готують технічну базу для розміщення контингенту, розробляють алгоритми його роботи та оцінюють необхідну кількість сил у логіці “миру через силу” — підходу, на якому наполягають США.

За тиждень Україна у вузькому колі проведе зустрічі представників генштабів основних країн, які стовідсотково готові надати контингент, після цього буде зустріч на рівні радників з національної безпеки, повідомив Володимир Зеленський.

“Ми домовилися терміново, на це даємо тиждень, провести зустріч в Україні у вузькому колі представників генштабів основних країн, які стовідсотково будуть готуватися до контингенту на території України. Не всі вони приїдуть, ми запрошуємо вузьке коло — Франція, Великобританія, Україна точно буде, це такий трикутник у цьому питанні”, — сказав Зеленський на брифінгу 28 березня.

За його словами, Україна покаже свою інфраструктуру, попрацює з партнерами, пропрацює спільне бачення.

“Ми домовилися, що після цього одразу буде зустріч не на рівні військових, а зустріч на рівні National Security Advisor (радників із нацбезпеки), і продовжиться саме ця підсумкова зустріч щодо гарантій безпеки”, — додав президент.

Якщо з питань розміщення військ остаточних рішень поки що немає, то у сфері фінансової та військової підтримки прогрес очевидний. Під час візиту Зеленського до Франції було оголошено новий пакет допомоги на суму 2 мільярди євро. Він включає протитанкові системи, ракети класу “земля-повітря” і безпілотники.

Європа зміцнює оборону України і чекає відповідного кроку від США. Адже стійкий мир можливий лише за повної міжнародної координації та стримування агресора.

Думки глядачів FREEДОМ

Якою має бути роль західного контингенту в Україні? Таке запитання телеканал поставив своїм глядачам. Думки розділилися: серед глядачів є ті, хто зовсім не вірить в ефективність західного контингенту, а є ті, хто навпаки вважає таку допомогу необхідною:

• “Охорона кордонів: Молдови, Одеси та кордону з Білоруссю! Цього буде достатньо”;
• “У Заходу було понад три роки, щоб завдати удару по РФ, відкривши другий фронт, тобто вдаривши своїм контингентом по РФ. Але він цього не зробив. Чому? А тому, що боїться Путіна і жодної реальної війни з ним не хоче. Тому і в Україні західний контингент нічого реального не робитиме і перемоги Україні не принесе! Як і миру… Роль весільних генералів у цього контингенту. Україні доведеться і далі, на самоті, нести весь тягар війни”;
• “Великі справи не робляться швидко. Терпіння. І Україна зовсім не одна”;
• “Володимир Зеленський нещодавно в інтерв’ю сказав, що Путін скоро помре і тоді все закінчиться. І я думаю, що тоді піде процес розпаду РФ і багато хто на Заході захоче отримати з цього фінансову вигоду для себе. І якщо Україна, у разі перемоги над РФ, має повне право на контрибуцію, то Захід, видається, вирішив “примазатися” до цієї справи. Наприкінці війни…”;
• “У які ігри грає Захід, вводячи свій контингент? Якщо він за Україну і хоче поразки Путіна, то нехай замість свого сумнівного контингенту дасть, нарешті, Україні справжню дубину! Тобто все найсучасніше озброєння. І в необхідній кількості! Також нехай завдасть нищівного інформаційного удару (правдою!) по РФ! І “покладе” кібератакою всю інфраструктуру РФ. Депортує всіх пропутінських росіян з ЄС до РФ. І нарешті введе належні санкції, тобто тотальну економічну блокаду РФ та її союзників. І, звісно, припинить торгівлю з РФ”.

Думки експертів

Які рішення було ухвалено на саміті “коаліції охочих” у Парижі? Яку роль може зіграти західний військовий контингент в Україні і які країни вже готові до його розміщення? Чи долучиться до ініціативи Вашингтон? На ці та інші запитання в ефірі телеканалу FREEДОМ відповіли:

• Марія Гелетій, кандидатка політичних наук, експертка з міжнародних відносин;
• Людмила Покровщук, докторка філософії, експертка із зовнішніх і внутрішніх політик;
• Дмитро Левусь, політолог-міжнародник, експерт Центру “Об’єднана Україна”.

МАРІЯ ГЕЛЕТІЙ: Відбувся колосальний прогрес

— Коли Макрон тільки почав говорити про можливість введення військ, це здавалося для багатьох країн Європи чимось нереальним. Ба більше, це була лише ідея, що звучала на словах. Зараз ми вже бачимо реальні кроки до її реалізації.

Зараз головне питання — це не “чи будуть війська?”, а які саме країни долучаться до Франції та Великої Британії. Думаю, щодо них питання вже вирішено. Це великий прогрес.

На мій погляд, рішення про введення військ у принципі вже ухвалено — принаймні з боку Великої Британії та Франції. Європа зараз формує спільне бачення того, як усе має відбуватися. Наприклад, обговорюється ідея часткового перемир’я в повітрі і на воді: йдеться про те, щоб не використовувати далекобійну зброю, таку як ракети або дрони, по критичній інфраструктурі, особливо по енергетичних об’єктах.

Вашингтон, безумовно, впливає на процес, оскільки веде переговори. Але, як мені здається, США спочатку очікували, що Європа сама розробить конкретний план, і зараз саме це і відбувається. Велика Британія і Франція запропонували ідею, і вона стала основою для переговорів.

США, найімовірніше, не готові відправити свої війська, але вони підтримують саму ідею. І, якщо ситуація загостриться — наприклад, якщо Росія порушить перемир’я або загрожуватиме військам країн-членів НАТО, — США можуть долучитися у форматі тиску на Росію. Це позитивний сигнал.

Поки що зарано говорити про те, які країни, крім Франції та Великої Британії, приєднаються до контингенту. Польща заявляє про підтримку, Фінляндія і Канада — теж потенційні учасники. Італія запропонувала поширити дію п’ятої статті НАТО на територію України або на країни, що не входять до Альянсу. Тобто дискусії тривають, але, загалом, питання про миротворчі війська можна вважати вирішеним.

Важливо підкреслити, що не йдеться про розміщення цих військ на лінії фронту — їх планують спрямувати в безпечніші регіони. Але в майбутньому, за необхідності, вони можуть бути розміщені ближче до лінії зіткнення, з розширенням мандата.

Москва може, досягнувши перемир’я, почати вимагати, щоб війська не розміщувалися на території України. Або може, попри домовленості, порушити перемир’я і завдати ударів — по об’єктах енергетики чи інших цілях. Можливі й провокації: атаки на території країн НАТО.

Ми вже спостерігали інциденти, наприклад, пожежі на оборонних підприємствах, аварії на залізницях — це елементи гібридної війни, форма сучасного тероризму. Росія може використовувати такі методи, а може і вдатися до прямих ударів по території країн Альянсу.

Якщо війська увійдуть на українську територію, вони не тільки допоможуть українській армії, а й самі набудуть досвіду ведення війни з Росією. Це підвищить їхню боєздатність і зробить напад на країни ЄС або НАТО менш імовірним: Москва знатиме, що там готові дати відсіч.

Особливу роль відіграє припортова інфраструктура — насамперед порти країн НАТО, наприклад, у Румунії. Туди вже залітали російські дрони. Це важливий транспортний маршрут, яким Україна експортує свою продукцію, зокрема зерно до країн Африки. Його безпека — питання глобальної продовольчої стабільності.

Болгарія запропонувала розмістити на своїй території центр збору інформації про дотримання режиму припинення вогню в Чорному морі. Раніше і Болгарія, і Румунія висловлювали занепокоєння можливим перемир’ям, оскільки їх влаштовувала наявна система безпеки: функціонує український зерновий коридор, забезпечується безпека судноплавства і прибережних вод.

ЛЮДМИЛА ПОКРОВЩУК: Україна не вимагає єдиного підходу, вона хоче, щоб кожен партнер брав участь на своєму рівні

— Саміт у Парижі став переходом від слів до справи: тепер необхідний покроковий, чіткий план реалізації нової моделі безпеки. Макрон підкреслив, що протягом трьох тижнів кожна країна має визначити свою роль у цьому процесі. Україна тепер не просто сусід, а східний кордон Європи. Це визнано офіційно.

Водночас залишаються виклики. Деякі країни, такі як Італія та Хорватія, заявляють про небажання брати участь у миротворчому контингенті. У кожної держави — своє бачення, і це потрібно враховувати. Україна не вимагає єдиного підходу, вона хоче, щоб кожен брав участь на своєму рівні. Зараз вибудовується якраз ця гнучка, але чітка система координації.

Звідси і два варіанти подальших дій, які обговорюються. Перший — за участю США і в рамках НАТО. Другий — автономна європейська ініціатива, як альтернатива в разі, якщо позиція США зміниться. Саме для цього і створена “коаліція охочих”, і тут особливу активність проявляє Франція.

Макрон виступає за незалежність Європи в питаннях оборони. До нього приєдналася Німеччина, чия політична еліта заявляє про необхідність повного перезавантаження ВПК — без участі США.

Це революційні кроки. Європа вперше заявляє про себе як про самостійну силу. Ухвалено нову “білу книгу” з озброєння, де переглянуто основи оборонної стратегії ЄС, і Україні відведено важливу роль у спільній оборонній архітектурі.

Якщо США з якихось причин відійдуть убік, Європа має намір бути готовою взяти відповідальність на себе. І це буде зовсім інша конфігурація безпеки — така, якої раніше ніколи не було.

ДМИТРО ЛЕВУСЬ: США можуть узяти участь у “коаліції охочих” — формат відкритий

— Дійсно, саме по собі ухвалене рішення вже є тектонічним зрушенням, якщо згадати, як йшла справа минулого року. Тоді, трохи понад рік тому, в лютому, також звучали ініціативи, зокрема від Франції, про можливе розміщення іноземних європейських військ в Україні для підтримки. Однак тоді дискусія не просунулася так далеко, як сьогодні.

Зараз ми спостерігаємо, що обговорення йде активно і не розтягнуте в часі: саміти і зустрічі відбуваються один за одним — починаючи з другої половини лютого, а з початку березня — фактично постійно. Причому вони відбуваються на різних рівнях: крім політичних, уже були й військові заходи. Наприклад, 11 березня відбувся саміт генеральних штабів, а потім і інші зустрічі військових представників.

Очевидно, що вже сформувалася група країн, які однозначно підтримують це рішення. Усе це відбувається на тлі трансформації загальної європейської політики у сфері оборони та безпеки —аж до обговорення можливості поширення французької, а меншою мірою британської, “ядерної парасольки” на більшу частину Європи. Це сигнал того, що країни, які усвідомили загрозу з боку Росії, готові змінювати свої підходи.

Тому, попри те, що, як зазначив президент Франції Еммануель Макрон, залишаються скептики (наприклад, заяви Італії), все ж таки ми говоримо вже про конкретику. Формується робочий механізм. Так, питання в тому, коли він запрацює, але сам факт його наявності — вже значущий.

Зараз у дискусії також підіймається питання: погодиться Росія чи ні? Насправді це багато в чому формальність, і всі це розуміють. Після нещодавніх заяв російського диктатора Путіна в Мурманську — про необхідність “добити Україну”, про нібито нелегітимність української влади, про заклики до ООН узяти управління на себе — стає зрозумілим, що Росія всіма силами намагається зірвати будь-які мирні ініціативи. Ба більше, він прямо висловився про Трампа: “Той хоче переговорів, але в нього нічого не вийде, тому що Україна не хоче”. Хоча насправді все навпаки —саме Росія руйнує процес.

Дехто використовує це як привід сказати: “Росія все одно не погодиться”. Хтось, можливо, просто не відмовляється від цієї риторики за інерцією, вважаючи, що про це все одно треба говорити. Україна, в особі президента Зеленського, демонструє готовність до переговорів. Це, до речі, підкреслив Макрон на саміті: Україна показала готовність до миру, а Росія — ні.

Проте підготовка триває. Слід зазначити, що Еммануель Макрон — по суті, головний спікер цієї коаліції — також наголосив на необхідності участі Сполучених Штатів. Ніхто не говорить про їхнє виключення. Формат залишається відкритим. Ба більше, логічно, що США можуть зіграти важливу роль, адже для успішної реалізації подібної операції необхідна повітряна підтримка, далекобійні удари — усе це суттєво простіше здійснювати за участю США.

Є підстави вважати, що США можуть взяти участь у цьому форматі — попри всі поточні нюанси.

По-перше, у Вашингтоні розуміють, що зростання суб’єктності Європи автоматично означає зниження американського впливу, і США навряд чи захочуть повністю втратити свої позиції. По-друге, якщо Путін продовжить зневажливо висловлюватися на адресу США і Дональда Трампа, це може спровокувати відповідну реакцію — зокрема у вигляді участі США в операції, навіть якщо спочатку планувалося інакше. Можливо, спрацюють обидві причини одночасно: стримування надмірного посилення Європи і реакція на агресію Росії.

Читайте також: Європейський військовий контингент в Україні як гарантія безпеки: чи відправлять західні лідери свої війська — думки експертів