Вихід з Авдіївки, Мюнхенська конференція і вбивство Навального: підсумки тижня підбиваємо з Михайлом Подоляком

Вище військове командування України ухвалило рішення вивести війська з Авдіївки Донецької області. Правильним вважає рішення ЗСУ президент України Володимир Зеленський. Про це він повідомив на полях Мюнхенської конференції з безпеки. Детально на цю та інші теми інтерв’ю телеканалу FREEДOM говоримо з радником глави Офісу президента України Михайлом Подоляком.

“Росія не захоплює населені пункти, вона їх знищує”

— Як ви оцінюєте рішення вищого командування ЗСУ вивести війська з Авдіївки? Президент Зеленський на адресу наших партнерів сказав, що утримування України у штучному дефіциті озброєння (зокрема артилерії та засобів дальнього ураження) дає змогу Путіну адаптуватися до інтенсивних бойових дій.

— Війна — це не лінійна подія, там багато різних ввідних, які змінюють диспозицію в конкретний момент.

І якщо військове командування ухвалює рішення, виходячи з оцінки оперативної ситуації, відійти для того, щоб люди не потрапили в оточення, або поліпшити свої тактичні позиції — ці рішення виправдані.

Вони мають право ухвалювати рішення, враховуючи інтенсивність, масштаб війни. Зроблю відсилання до слів і пана [головнокомандувача ЗСУ] Сирського, і пана [міністра оборони України] Умерова про те, що Авдіївку треба буде повертати — так само як і будь-який інший населений пункт України.

Росія не захоплює населені пункти, вона їх знищує.

І коли там все повністю зруйновано, коли немає природних можливостей проводити оборонні дії, то, звичайно ж, Росія туди може зайти. Але це все тимчасове явище.

Що стосується штучного дефіциту, в якому перебуває сьогодні Україна, і про що говорить президент Зеленський. Він абсолютно правий. І партнери теж розуміють, що в України суттєвий дефіцит снарядів. Тобто артилерія [з росармією] не в паритеті.

На сьогодні кількість пострілів Росії по співвідношенню до України 10:1.

А враховуючи те, що північнокорейські снаряди активно тепер надходять на поле бою, то зрозуміло, що Росія не відчуває дефіциту артилерії, на відміну від України.

Скомпенсувати це, наприклад, FPV-дронами можна. Але знову ж таки, виробництво дронів потрібно істотно нарощувати. А це — інвестиції, які теж дещо гальмуються, бо дуже багато бюрократії, яку потрібно долати. Це і намагається робити президент Зеленський у рамках нинішнього свого візиту до Німеччини, Франції та на Мюнхенську безпекову конференцію.

Нашим партнерам потрібно усвідомити, що війна тут і зараз, і снаряди потрібні вчора, сьогодні і завтра. Снаряди не потрібні через рік, через два.

І Авдіївка показує, що якщо в тебе немає більш-менш зрозумілого паритету в тому чи іншому виді зброї… А Росія при цьому атакує кількісно — вона просто бере мобілізованих і відправляє хвилями. Одна, друга, третя. Скільки б ти їх не знищив, вони будуть продовжувати йти. Але питання в тому, що в тебе в якийсь момент припиняється ресурс, яким ти можеш атакувати та стримувати натовпи, які не шкодують свого життя.

Тому я б зробив три висновки з того, що сьогодні відбувається навколо Авдіївки. Перший — ефективна оборона міста, яка тривала з жовтня 2023 року, чітко показувала різницю в бойових діях між Україною і Росією. Росія воює кількісно, Україна воює все-таки креативно, намагаючись компенсувати дефіцит ресурсу іншими рішеннями, технологічними рішеннями.

Друге — ви не можете в такій інтенсивній війні покладатися на дефіцитний стан ресурсів, наприклад, на відсутність авіації. Тому що Росія використовує просто величезну кількість керованих авіабомб, так звані ФАБ. Вона їх використовує 2-3 тисячі на місяць по лінії фронту. Вона практично засипає лінію фронту, і це дає їй певні переваги.

Щоб цієї переваги не було (і тоді ситуація не тільки на Авдіївському, а й на будь-якому іншому напрямку виглядатиме по-іншому), потрібно максимально швидко вирішувати такі завдання — артилерія і дрони, авіація, а також системи протиракетної оборони.

І третій фактор. Російська Федерація може існувати за путінського режиму тільки в стані війни, і домовитися з нею неможливо. Щоб це усвідомити, потрібно подивитися на ті кадри, які сьогодні демонструються з Авдіївки.

“Домінантний меседж цього політичного сезону озвучив президент України”

— Триває Мюнхенська конференція з безпеки. Що особливо ви виділили з неї?

— Мюнхенська безпекова конференція — це дискусійний майданчик, а не майданчик, на якому ухвалюються необхідні сьогодні логістичні рішення. Але цей дискусійний майданчик вкрай важливий, тому що він формує уявлення політичних еліт про те, як буде далі розвиватися ситуація.

Головних меседжів конференції багато. Головне — Україна в центрі уваги. Це добре, тому що Україна знову повертається на перші шпальти газет, Україна знову стає головним ньюсмейкером.

Домінантний меседж цього політичного сезону озвучив президент України. Він сказав у Мюнхені: скажіть, будь ласка, чому Путін досі має ресурси для ведення такої масштабної війни? Це фундаментальне запитання, на яке потрібно всім справедливо відповісти. Чому він має доступ до ресурсів, чому він має змогу отримувати доходи від європейських компаній, чому він має змогу обходити санкції, чому він має змогу нарощувати ракетне виробництво, чому він має змогу закуповувати снаряди в Ірані, в Північній Кореї і так далі? Чому все це можливо досі? А головне, чому європейські компанії продовжують демонстративно працювати на російському ринку?

Це справді викликає дуже багато запитань, тому що Росія чітко показала, що в неї немає ніякої іншої економіки, крім мілітарної. Всі гроші, всі ресурси поступово переводяться на мілітарну основу. Тобто вони служитимуть тільки одній меті — експансія, вбивство, насильство.

Тобто питання не в Україні. Україна якраз демонструє стовідсоткову готовність поставити справедливу фінальну крапку в цій війні. Питання саме в цьому питанні: чому Путін досі має об’ємні ресурси для продовження експансії, незважаючи на дворічну війну? Чому його представники мають можливість приїжджати на міжнародні майданчики? Чому Путін має можливість використовувати дипломатичні інструменти для тиску на суспільну та світову громадську думку? Чому він може використовувати інформаційні можливості в різних країнах? Чому російські медіа досі працюють у країнах глобального Півдня? Чому Путін постійно використовує майданчик Ради безпеки ООН для промоції війни?

Ось питання, які потребують обов’язкової відповіді. Не просто поплескали і сказали: так, ми почули це, це зрозуміло. Ні, на це запитання доведеться відповідати. І є два способи відповіді.

Перший — наситити Україну необхідним інструментом для ефективного знищення російської живої сили та техніки. Або самі потім будете інвестувати гроші у свої збройні сили, щоб захиститися від Росії.

Другий — висушуємо Росію, тобто позбавляємо її можливості отримувати деінде будь-які ресурси.

Ось два варіанти розвитку. Чому два? Немає жодних інших компромісних варіантів. Будь-яка заморожена війна, будь-які заморожені конфлікти з Російською Федерацією означатимуть, що Росія накопичуватиме ресурс, проводитиме роботу над помилками, вноситиме зміни в стратегію, в тактику та атакуватиме, атакуватиме, атакуватиме.

“Сьогодні “Рамштайн” має інакший вигляд”

— Цього тижня також відбулося засідання у форматі “Рамштайн”. Які його результати?

— На сьогодні питання ресурсного забезпечення України вирішується трошки в інших форматах. Це гарантії безпеки — двосторонні договори з різними країнами, де юридично прописані три речі. Перше — обсяг допомоги у фінансовому вимірі. Друге — кількість конкретної зброї, яку ця конкретна країна може поставити Україні, і третє — терміни поставки.

На “Рамштайні” ж обговорюється поточний стан лінії фронту і поточні потреби України. Але до якогось моменту “Рамштайн” був добровільним об’єднанням країн, які виходили з добровільної можливості дати якийсь ресурс, який у них є. Не завжди це враховувало стан справ на лінії фронту.

Мені здається, що на сьогоднішній день “Рамштайн” має дещо інший вигляд. Там є глибша аналітика того, що відбувається по лінії фронту, є розуміння, що необхідно Україні на цьому етапі війни.

А зараз Україні необхідно максимально посилити системи протиракетної та протиповітряної оборони, зокрема в прифронтовій зоні. Друге — потрібно максимально швидко і максимально ефективно подолати питання з авіаційним домінуванням Росії в повітрі над лінією фронту. Тобто потрібно прибрати домінування штурмових вертольотів і тактичної авіації над прифронтовою зоною. Третє — дрони. Є міжнародна коаліція дронів, є виробництво в Україні, є виробництво в інших країнах. У цій коаліції Латвія відіграє провідну роль. Це те, що активно обговорювалося на “Рамштайні”.

Також повторно обговорювалася необхідність усування проблеми з далекобійними можливостями України. Маються на увазі ракети з великою дальністю. Тому що російська логістика досі не зруйнована. У цьому і є проблема цієї війни. Логістика надзвичайно інтенсивна, ви бачите це на Авдіївському напрямку, де Росія підвозить гігантські обсяги ресурсів і резерву. Це можна знищити на далеких підступах, якщо у вас будуть далекобійні ракети.

І, звичайно, артилерійські снаряди — і натовський 155-й калібр, і старі радянські 152-й, 122-й, зокрема міни. Тобто основні важкі калібри, які в цій війні відіграють чільну роль.

Ось ці питання на “Рамштайні” обговорюються вже не абстрактно.

“Гарантії безпеки підкреслюють кілька символічних моментів”

— Україна підписала угоди про гарантії безпеки з Німеччиною та Францією. На що в цьому питанні насамперед варто звернути увагу? Чи спростять такі угоди процес вступу України до НАТО?

— Гарантії безпеки підкреслюють кілька символічних, важливих для нас і для Європи моментів.

Перше. Україна — невіддільна частина Європи, і вона вже зовсім інакше сприймається всередині Європи. Ключова мета Росії в цій війні, крім знищення української державності, геноциду українського населення, є ще одне завдання — повністю позбавити Україну суб’єктності. Ну, зрозуміло, якщо ви знищуєте державу, то суб’єктності в України не буде. Тобто вона не може приєднатися до якихось альянсів, блоків тощо.

Підписання гарантій безпеки є перехідним етапом вступу України до Євросоюзу, до НАТО. І це чітко фіксує, зокрема у свідомості Росії, що Україна більше не підлягає впливу Російської Федерації, що Україна більше і близько не перебуває в будь-якій сфері, яка так чи інакше пов’язана з Росією. Тобто Україна — це невіддільна частина Європи.

Друге. Європа переформатовується, вона поводиться зовсім інакше, вона бере на себе відповідальність. Ми бачимо вже три базові країни Європи — Велика Британія, Німеччина і Франція. Вони чітко заявляють: ми — лідери, ми розуміємо всі ризики, ми розуміємо відповідальність, яку несемо за спільне майбутнє Європи, тому ми підписуємо з Україною фундаментальні договори, історичні договори, які точно прив’язують до нас Україну, а нас — до України.

Третє. Цими договорами країни не просто щось обіцяють Україні в усному форматі, це не Будапештський меморандум. Вони кажуть: ми розуміємо вартість війни сьогодні, ми розуміємо, які інструменти мають бути домінантними. Ми розуміємо, що в нас усіх цих інструментів немає, тому що ми не інвестували у свої військові виробництва, сподівалися, що в нас є якісний партнер, який завжди дасть нам необхідний обсяг інструментів. Але ми тепер розуміємо, що мусимо насамперед самі на себе звертати увагу, інвестувати в ці виробництва. З ким ми це будемо робити? З Україною. Чому? Тому що Україна має видатний досвід участі та використання конкретних військових інструментів у конкретній масштабній війні.

“Доля Навального була визначена наперед”

— Убивство лідера російської опозиції Олексія Навального. Наскільки була передбачуваною доля опозиціонера Навального в умовах путінського режиму?

— Ви ставите ідеально правильне запитання. Чи поніс Путін відповідальність за вбивство Анни Політковської або Бориса Нємцова? Ні. Можна назвати десятки вбитих людей. І Путін жодного разу не ніс відповідальності. То чому б йому не продовжувати це робити?

Загибель Навального — це, безумовно, убивство, у якому була зацікавлена тільки одна людина — Путін. То чому йому не можна це зробити, особливо на тлі максимально геноцидної війни в Україні? Які є заборонні табу для Путіна сьогодні?

Він хизується своєю безкарністю, він хизується тим, що ви мені нічого не зробите.

Ось дивіться, я масово вбиваю українців, я демонстративно вбиваю Навального, я заливаю кров’ю різні країни, я погрожую іншим країнам, я фінансую терористичні операції… Я фінансую частково війну на Близькому Сході, я накручую можливу агресію в Індо-Тихоокеанському регіоні тощо. Ба більше, Путін убиває своїх — Пригожин і так далі. То яка мала бути причина, щоб зупинила Путіна перед убивством Навального?

Для мене очевидно тут кілька базових речей. Навальний — це була реальна альтернатива Путіну, харизматична, пасіонарна людина.

І його доля була зумовлена наперед, тому що на його тлі Путін справді виглядав нікчемним.

Друге — Путін не має стримуючих факторів. І на сьогоднішній день він вважає, що навпаки — що більше він буде агресивним, що більше він буде демонстративно кровожерливим, то більше його боятимуться і йтимуть йому на поступки.

І, нарешті, третє — російська опозиція, частина якої в еміграції, щиро вважала, що можна буде безкровно повалити Путіна. Вона щиро вважала, що Путін дотримуватиметься якихось правил, що на виборах 2024 року буде дійсно конкурентна боротьба. Вони були в цьому впевнені цілком серйозно. Я б сказав, що вони абсолютно неадекватно оцінюють те, що сьогодні відбувається в Росії.

Росія повністю перебудувалася у формат неосталінізму з диктаторською вертикаллю управління. І кров для Росії сьогодні є природним способом усунення або регуляції конкурентності на зовнішніх або на внутрішніх ринках.

І щоб Росію перебудувати зсередини, росіянам доведеться йти на криваву революцію, а вони до цього не готові. Або Росію можна перебудувати ззовні, але для цього Україна повинна мати всі необхідні ресурси, завдати військових поразок Росії. І тільки цей або той варіант — кривава революція або поразка Росії на фронті — повалити путінський режим. Все інше — це повна наївність.

Читайте також: Вбивство Навального: причини та наслідки оцінили експерти

“Давайте спокійно ставитися до дискусії в США”

— Конгрес США так і не ухвалив рішення про допомогу Україні на 2024 рік. Палата представників пішла на канікули до кінця лютого. Яким ви бачите розвиток подій?

— Я шкодую, що внутрішній порядок денний США став домінантним, і зовнішній порядок денний тепер залежить від цього. Це неправильно, тому що Сполучені Штати дуже багато вкладали в репутацію країни як глобального лідера, країни, яка визначає правила поведінки, яка гарантує певне майбутнє, яка гарантує, що міжнародне право працює.

Зараз, коли ви не хочете звертати увагу на те, що робить Росія, ви готові обнулити свою репутацію глобального лідера.

Тому що дивно. 61 млрд доларів [допомоги Україні] — залежність війни, у якій Росія має програти. Якщо цієї допомоги немає, то Росія має виграти, і тоді Росія поставить по-іншому питання: почекайте, а чому ви вважаєте, що США — глобальний лідер? Ось і все.

Але давайте спокійно ставитися до дискусії в США, почекаємо деякий час. Думаю, що і Палата представників слідом за Сенатом Конгресу США проголосує за військовий пакет допомоги Ізраїлю, Тайваню і, звичайно ж, Україні. Тому що Україна сьогодні — це країна, на території якої йде визначальна війна для майбутнього сучасної цивілізації. Або це майбутнє матиме правила, обмеження і чітке розуміння, як країни мають поводитися на глобальному ринку. Або в цьому майбутньому будуть постійні війни, максимальне руйнування, гігантські бюджети на оборону, і, відповідно, непередбачуваність часу існування конкретних держав.