“Вибори” в РФ, рейд російських добровольців і пропозиція Макрона щодо військ: підсумки тижня підбиваємо з Михайлом Подоляком

15 березня стартували президентські “вибори” в РФ — абсолютно нікчемна юридична процедура в країні, яка обнулила міжнародне право. Росіяни не можуть осмислено ухвалювати рішення доти, доки путінська вертикаль не завалиться. Рейди легіону “Свобода Росії” і “Російського добровольчого корпусу” повинні масштабуватися по всій території РФ, втягуючи росіян у відчуття безвиході, адже вплинути на них можна тільки через страждання. Про це в інтерв’ю телеканалу FREEДOM заявив радник глави Офісу президента України Михайло Подоляк.

Старт “виборів” у РФ

— Як ви оцінюєте “вибори”, що проводяться Росією — як у самій країні, так і на тимчасово окупованих територіях України?

— Як абсолютно нікчемну, неюридичну процедуру. Природно, ці “вибори” ніде і ніким не будуть визнані. Їхні результати не впливатимуть ні на перебіг війни, ні на легітимність Путіна.

Представники різних країн кажуть, що вони не визнають вибори на окупованій території Луганської, Донецької, Запорізької та Херсонської області. А як можна буде визнавати тоді загалом “вибори” — процедуру, що не відповідає міжнародним стандартам, яка легітимізує інститути державної влади в РФ? Тобто мало того, що ця країна обнулила міжнародне право, атакувала іншу суверенну країну і є країною-агресором, то вона ще й проводить якісь юридичні процедури, які визначатимуть повноцінність чи неповноцінність юридичного режиму в цій країні і, відповідно, комунікації цієї країни з іншими країнами.

На мій погляд, було б правильно заявити: у зв’язку з тим, що Російська Федерація вийшла з міжнародного права, будь-які юридичні процедури на території РФ є нікчемними. І ми не визнаємо легітимність Путіна та утворених ним державних інститутів. Відповідно, членство Росії в усіх міжнародних інститутах призупиняється.

Якщо говорити виразно, що це — чорне, це — біле, то тоді ми наближаємося до фіналізації того чи іншого негативного явища. А якщо керуватися обтічними формулюваннями — ось тут ми визнаємо, а тут ми не визнаємо, — тоді ми заохочуємо Путіна на продовження експансії.

— Черговий рейд російських добровольців, які воюють за Україну, у прикордонні райони РФ. Як ви вважаєте, росіяни в РФ зрозуміють, що доки триває агресія Росії проти України, в самій Росії дедалі частіше буде присутня війна?

— Ні, на жаль, вони нічого не розумітимуть до моменту обнулення путінської вертикалі. А тоді вони, звісно, скажуть, мовляв, ми тут абсолютно ні до чого, ми не маємо жодного стосунку до дій Путіна.

Що зараз відбувається? Я з симпатією ставлюся до дій легіону “Свобода Росії”, “Сибірського батальйону”. Громадяни Росії, які зі зброєю в руках сьогодні намагаються активно впливати на режим Путіна, вони абсолютно праві. Тому що це єдина можливість протистояти путінській вертикалі.

Сьогодні диспозиція виглядає наступним чином. Перше — Путін повинен зазнати тактичної поразки в Україні. Це різко послабить його фундаментальні пропагандистські цінності, які він продовжує згодовувати власному населенню.

Друге — необхідно масштабувати дії, які ми сьогодні бачимо в Бєлгородській і Курській областях. Їх має бути більше, вони мають бути масштабнішими — має бути більше безпілотників, більше атак, більше стрілецьких боїв на території Росії.

Війна має відбуватися там для того, щоб сильніше втягувати громадян Росії у відчуття безвиході.

Третє — наші країни-партнери повинні переосмислити концепцію санкцій і концепцію політичних контактів з РФ. І прийти до розуміння того, що якщо ми хочемо перемоги України, то потрібно ізолювати та делегітимізувати Путіна.

Ось три напрямки, за якими потрібно йти. Якщо вони будуть правильно реалізовані, то це призведе до обнулення путінської вертикалі. Це безсумнівно.

Решта очікувань марні — що в Росії раптом люди подорослішають, вийдуть зі свого психічно зміненого стану, зі свого інфантилізму і скажуть, що ми помилялися, що не можна бомбити міста. Переважна маса росіян щиро радіє вбивствам цивільного населення в Україні. А безкарність злочину породжує нове насильство.

Вплинути на цих людей можна, тільки заподіявши їм певний обсяг страждань. Тільки через страждання вони зможуть вийти на концепцію покаяння. Все інше, якщо ви хочете напоумити людей, які насолоджуються стражданнями інших людей, — це марна праця.

Тому зафіксуймо. Перше — у Росії немає ніяких виборів. Це просто перепризначення пахана всередині авторитарної вертикалі, де немає конкурентної політики.

Друге — жодних революційних ціннісних процесів у Росії не буде, тому що там немає на сьогодні структурної опозиції, яка могла б вибудувати цю регіональну логістику і затягнути у свої тенета більшість населення Росії.

Третє — глибинна Росія вітає те, що роблять російські війська в Україні, їм це подобається.

Четверте — Росія в такому вигляді нестиме для всіх тільки зростаючі ризики, і не тільки для України. Тому російський політичний режим має бути зруйнований.

Швеція приєдналася до НАТО

— Швеція офіційно стала членом НАТО. Яке значення це має для Альянсу і для допомоги Україні?

— Сьогодні керівництво НАТО демонструє, що Альянс іде на переформатування, на перебудову розуміння, навіщо Альянс далі існуватиме, які функції він виконуватиме. Тому що після 1997 року НАТО, скоріше, відігравало роль політичного інституту. Зараз він повертається до своїх витоків — стає військово-політичною інституцією і відіграватиме фундаментальну роль у майбутньому стримуванні.

Ми ж розуміємо, що світ не буде ідеальним. Все одно існуватимуть нестабільні політичні режими з ухилом в авторитаризм або в тоталітаризм. Альянс виконуватиме військову роль для того, щоб превентивно ці ризики прибирати.

Швеція і Фінляндія були нейтральними країнами, і комфортно себе почували. І вступ цих країн до НАТО говорить про те, що в Європі починають усвідомлювати ризики, які генерує Росія, і що будь-якої миті навіть на Європейському континенті може розпочатися повноцінна окопна війна старого типу, в якій будуть дуже руйнівні наслідки для цивільного населення.

Вступ Швеції до НАТО чітко ставить вододіл, що є країни демократії — які дотримуються концепції свободи, конкурентної політики, рівноправності, й є країни жорстокі, репресивні, табірного типу — такі, як Російська Федерація.

Виходить, що Путін своєю агресією примудрився розширити НАТО, надати НАТО друге дихання, привести НАТО до необхідності трансформації та повернення військової складової. У підсумку, збільшити довжину кордону між Росією і країнами НАТО завдяки вступу Швеції та Фінляндії.

— Президент Франції Еммануель Макрон активно просуває ідею відправки військ в Україну. І взагалі його риторика зараз досить чітка і впевнена. Він каже, що не боїться ядерних погроз Путіна, каже, що пасувати перед агресією Кремля для Європи означало б програш. І Макрон планує відвідати Україну. Минулого разу його візит перенесли, було припущення, що це не через те, що йому страшно їхати до Києва, а через те, що ще не готові певні рішення, з якими він хотів би відвідати Київ. Як ви вважаєте, чи є вже ці рішення?

— Європейські лідери неодноразово приїжджали в Україну, вони демонструють солідарність із нами та не відчувають при цьому ані найменшого страху.

Мені подобається риторика пана Макрона. І питання не тільки у відправленні військ, не відправленні військ. Ці питання потрібно вирішувати на зустрічах у рамках Європейського Союзу, НАТО, на зустрічах президентів цих країн із президентом України паном Зеленським. Мені більше подобається зміна саме ключових акцентів, які сьогодні присутні в публічному просторі.

По-перше, немає жодного пієтету перед Росією, який був протягом десятиліть. По-друге, є чітке розуміння, що таке сучасна Росія, і що з нею точно домовитися не можна. По-третє, є розуміння ризиків, тому в цій війні немає жодних компромісів, немає варіанту перейти до заморозки.

Так, не всі ще в Європі це розуміють. Є політичні групи, які продовжують говорити, мовляв, давайте заморозимо війну, ніби їм Росія каже, що вона готова заморозити війну. Росія насправді каже: ми готові взяти оперативну паузу, щоб вас потім добивати.

РФ своїми діями каже: ми будемо вас атакувати, поки ви нас силою не знищите, або поки ми вас не знищимо.

Тепер рівень дискусії в Європі інший, він призведе до іншого типу європейської політики. Це буде не так звана реальна політика (realpolitik), яка призвела до багатьох трагедій. Це, наприклад, небажання визнавати агресію Росії проти Грузії, небажання визнавати анексію Криму. Якщо повернутися в середину 1990-х — це небажання визнавати масові вбивства тих же чеченців, дагестанців, інгушів тощо. Точно так само, як небажання визнавати геноцидну практику щодо кримських татар з 2014 року.

Ця так звана реальна політика призвела до фатальних наслідків — до масштабування війни в Європі. І риторика Макрона показує, що Європа поступово одужує і повертається до досить жорсткого стану. Мені цей стан надзвичайно симпатичний. Так, демократія — це часто бюрократія, довгі дискусії, колективне ухвалення рішень.

Але щойно демократія повністю розгорне свої крила, вона переграє авторитарний альянс, який вдалося побудувати Російській Федерації.

Слова Макрона показують, що в Європі є розуміння необхідності довгої, масштабної підтримки України. І що потрібно зовсім інакше підходити до масштабу й обсягу військового виробництва. Зовсім інакше потрібно підходити до обговорення єдиного безпекового контуру в Європі. І вже точно зовсім інакше потрібно оцінювати ті можливості, які сьогодні Україна демонструє на полі бою. Тому що навряд чи в Європі сьогодні є армія, подібна до української — з тим досвідом, який є у нас.

Снаряди для України

— Чеська ініціатива із забезпечення України снарядами. До неї днями приєдналися Швеція та Португалія, сумарно тепер у цій коаліції близько 20 країн. І це сталося досить швидко — без самітів, без довгих дискусій. От як ви оцінюєте такий новий підхід у постачанні боєприпасів?

— Мені подобається президент Чехії пан Павел. Він військовий, має досвід військової служби. Він прекрасно розуміє, що таке сучасна війна, які ресурси для цієї війни потрібні. Він розуміє, що Російська Федерація не готова міркувати в якихось гуманістичних категоріях. Тому Росія повинна отримати множинні тактичні поразки з великими збитками і для мобілізованих, і для ресурсів Російської Федерації.

Павел, як менеджер високого рівня, добре розуміє, що на глобальному ринку важко вести переговори про постачання чого-небудь в Україну. Але можна знайти варіанти, які дозволять закуповувати снаряди, якщо вони десь є. Але Україна не зможе це робити безпосередньо на глобальному ринку, оскільки для цього потрібні ресурси — не тільки сама закупівля, а й логістика.

Чеська ініціатива передбачає купівлю 800 тис. снарядів калібрів 122 мм і 155 мм. Є попередні переговори, є зафіксовані попередні умови договорів, є можливості викупити ці снаряди на глобальному ринку. Для цього потрібен консолідований фонд, який дозволить це зробити. Ось це все сьогодні на наших очах формується.

Створено коаліцію країн. І це говорить про те, що в Європі дедалі більше розуміють, що потрібно всім навалитися для розв’язання проблеми. І слова Макрона щодо відправки військ в Україну, і дії Чехії та інших країн свідчать про глибоке розуміння того, що таке війна, і готовність здійснювати конкретні дії для підтримки України.