Вогонь громадянської війни, що тліє і сумний сигнал Путіну: що кажуть експерти про ситуацію в Сирії

“Велика сирійська революція перемогла, і злочинний режим Асада повалено”, — таке повідомлення з’явилося на державному телебаченні Сирії 8 грудня. Того ж дня в численних містах країни почалися масові народні святкування. Люди з національними прапорами виходили на вулиці, скандуючи гасла і виконуючи пісні на честь падіння півстолітнього правління сім’ї Асадів. 

Повалення режиму Башара Асада в Сирії

Тисячі сирійців повертаються на батьківщину після падіння режиму Башара Асада. У сусідній Туреччині, за даними ООН, перебуває понад 3 млн сирійських мігрантів. Президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган висловив сподівання, що після 13 років громадянської війни Сирія нарешті здобуде мир і стабільність. А глава зовнішньополітичного відомства країни закликав опозицію Сирії об’єднатися і не дозволити терористичним угрупованням скористатися ситуацією.

“Ми продовжимо нашу роботу із забезпечення добровільного і безпечного повернення сирійців і з відновлення країни. Туреччина, яка простягнула руку допомоги сирійським братам у їхні скрутні дні, буде з ними й в новій главі, що відкрилася в Дамаску. Ми віримо, що народ Сирії скористається цією золотою можливістю”, — сказав міністр закордонних справ Туреччини Хакан Фідан.

Президент США Джо Байден назвав падіння режиму Асада “фундаментальним актом справедливості”. Він наголосив: перехідний період — це “момент ризику”. Білий дім вживатиме заходів, щоб не дати ІДІЛ відновити свої позиції.

“По-перше, ми будемо підтримувати сусідів Сирії, включно з Йорданією, Ліваном, Іраком та Ізраїлем, у разі виникнення загрози з боку Сирії в цей перехідний період. Найближчими днями я поговорю з лідерами регіону… Я провів тривалі переговори з усіма нашими людьми. І я також направлю в регіон високопоставлених чиновників моєї адміністрації. По-друге, ми допомагатимемо забезпечувати стабільність на сході Сирії”, — заявив президент США Джо Байден.

У Сирії ж заявили про плани сформувати перехідний уряд. За даними іспанського агентства EFE, він буде виключно цивільним. В ООН запевнили, що допомагатимуть народу Сирії. В Організації Об’єднаних Націй розраховують, що перехід влади в державі відбудеться справедливо.

“Я сподіваюся, що в нинішніх умовах, очевидно, буде цей інклюзивний, дуже інклюзивний діалог, у якому візьмуть участь жінки, молодь, усі верстви сирійського суспільства, щоб виробити бачення майбутнього країни. Для цього є величезний шанс. І те, що ми побачили на початковому етапі, – це справді співпраця, зокрема з боку влади, яка все ще перебуває там. Ви бачили це з прем’єр-міністром і різними фракціями, які наразі перебрали на себе управління”, — зазначив верховний комісар ООН з прав людини Фолькер Тюрк.

Le Figaro з посиланням на джерела пише, що головою перехідного уряду можуть призначити колишнього прем’єр-міністра Сирії Ріяда Хіджаба.

“Це — позитивний знак, що є такий контакт і координація. Але я думаю, що це не зіграє великої ролі в тому, що буде далі, тому що є різні збройні групи та різні зони контролю. Тому все одно потрібен хтось, хто відіграватиме провідну роль у переговорах між різними групами. Але також є політичні опозиційні організації, які перебувають за межами Сирії, і вони не мають прямого контролю над озброєними групами, що наразі контролюють Сирію”, — прокоментував консультант аналітичного центру Chatham House з питань Близького Сходу та Північної Африки Хаїд Хаїд.

У The Economist вважають, що претендентом на владу в Сирії після падіння режиму Асада може стати Абу Мухаммад аль-Джолані. Він лідер сирійського угруповання “Хайят Тахрір аш-Шам” і його розглядають як одного з головних претендентів. Аль-Джолані народився в Сирії та тривалий час був пов’язаний з “Аль-Каїдою” (міжнародна терористична сунітська сунітська джихадська організація, — ред.), що сформувало його репутацію радикального ісламіста.

Останніми роками він змінив свою стратегію: відмовившись від псевдоніма, він став виступати під своїм справжнім ім’ям Ахмед аль-Шара, пообіцявши захищати права меншин і дистанціюватися від радикальних ісламських навчань. 

“Усередині сирійської опозиції багато хто побоюється його авторитарних методів і жорстокої політики придушення опонентів. Його зв’язок з “Аль-Каїдою” і тісні відносини з Туреччиною і Катаром ускладнюють визнання аль-Джолані на міжнародній арені”, — ідеться в матеріалі The Economist. 

Перед аль-Джолані стоїть складне завдання — об’єднати розрізнені сили, включно з курдами, сунітськими повстанцями та алавітами. Курди контролюють північний схід Сирії, покладаючись на підтримку США, а алавіти, вірні Асаду, концентруються на узбережжі й отримують захист від Росії. У цій складній політичній і військовій ситуації аль-Джолані належить подолати значні перешкоди для консолідації влади, підкреслюють в The Economist.

Крах режиму Асада, який Кремль підтримував з 2015 року, є стратегічною політичною поразкою Росії, стверджують в Інституті вивчення війни (ISW). 

“Він кинув Кремль у кризу, оскільки той прагне зберегти свою стратегічну військову базу в Сирії. Нездатність або рішення Росії не зміцнювати режим Асада в умовах швидкого наступу сирійської опозиції по всій країні також підірве авторитет Росії як надійного та ефективного партнера у сфері безпеки в усьому світі. Як результат, це негативно позначиться на здатності Путіна заручитися підтримкою союзників для бажаного ним багатополярного світу”, — йдеться у звіті ISW. 

Для відступу із Сирійської республіки росіяни залучили караван військово-транспортних бортів, на які вантажать залишки військ, озброєнь і військової техніки. Про це 10 грудня повідомили в Головному управлінні розвідки Міністерства оборони (ГУР МО) України. 

За даними української розвідки, заплановано перельоти кількох літаків Ан-124 та Іл-76МД з авіабази Хмеймім. Маршрути пролягатимуть до російських аеродромів “Ульяновськ”, “Чкаловський” і “Приволзький”.

“Також держава-агресор залучає додаткові об’єкти флоту: зокрема, у місті Балтійськ наказали підготувати до виходу в Тартус суховантаж Sparta II та великий десантний корабель “Александр Шабалин”. Курс на Середземне море взяли великі десантні кораблі Північного флоту Росії “Олександр Отраковський” і “Іван Грен”. В операції “сирійський відступ” також беруть участь ворожі фрегати “Адмірал Горшков” і “Адмірал Головко”, — йдеться в повідомленні ГУР МО.

Також у Головному управлінні розвідки зазначили, що в порту Тартуса росіяни екстрено демонтують обладнання та військове майно.

“Ймовірно, держава-агресор розраховує на домовленості з антиурядовими силами щодо безперешкодного виходу з Сирії. Навіть представники так званої московської дипломатії більше не називають повсталі проти режиму Асада угруповання “терористами”, а демонструють нейтральну, навіть “милу” публічну риторику”, — додали в українській розвідці.

Сирійській опозиції знадобилося всього 10 днів, щоб режим Башара Асада впав. У звільнених містах до неї приєднувалися різні противники режиму. Серед них і звільнені з сирійських в’язниць ув’язнені. Зокрема, з в’язниці Сейд-Найя під Дамаском опозиція звільнила тисячі людей. Ця в’язниця відома як місце масових тортур і страт від початку громадянської війни 2011 року, у ній загинули десятки тисяч цивільних і політичних в’язнів, пише DW.

Союзник сирійського режиму, Москва, стверджує, що Башар Асад залишив країну і залишив президентський пост. Світові лідери позитивно сприйняли падіння режиму Асада. У Німеччині канцлер Олаф Шольц називає зміну влади в Сирії гарною новиною, а французький президент Еммануель Макрон побажав сирійському народу миру, свободи і єдності.

Водночас Тель-Авів і Дамаск мають невирішену суперечку з приводу територій. Після відступу сирійської армії внаслідок поразки в шестиденній війні 1967 року Ізраїль зайняв регіон Голанські висоти. Після падіння режиму Асада 8 грудня ЦАХАЛ увійшов у буферну зону між Ізраїлем і Сирією. У командуванні ізраїльської армії наголосили, що війська там перебуватимуть для підтримання порядку у світлі останніх подій.

“Я сподіваюся, що в майбутньому ситуація стабілізується. А поки ми, Ізраїль, повинні вжити необхідних заходів безпеки. Але найголовніше, ми повинні дивитися із Сирії всередину Іраку, всередину Тегерана, самого Ірану, тому що це — наріжний камінь, це джерело всіх негативних подій. Уся ця нестабільність, яку ми спостерігаємо зараз, започаткована іранцями та в іранських інтересах”, — прокоментував Reuters міністр оборони Ізраїлю (2020-2022 рр.) Бені Ганц.

Прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньяху висловив стурбованість можливою новою сирійською владою. Він підкреслив, що її прихід анулює угоду з Дамаском про розмежування в зоні Голанських висот. Проте прем’єр-міністр Ізраїлю висловив прагнення налагодити добросусідські відносини із силами, які прийдуть до влади в Сирії.

Думки експертів

Як повалення режиму Башара Асада в Сирії вплинуло на розклад сил на геополітичній арені? Як Росія знижує свою військову присутність на Близькому Сході? Як ситуація в Сирії може позначитися на війні РФ проти України? На ці питання в ефірі телеканалу FREEДOM шукали відповіді: 

• Дмитро Снєгирьов, військово-політичний експерт;
• Ярослав Божко, голова Центру політичних досліджень “Доктрина”;
• Давид Шарп, військовий оглядач;
• Марк Бабот, військовий експерт, підполковник Генштабу Ізраїлю в резерві;
• Людмила Покровщук, доктор філософії, експертка із зовнішніх і внутрішніх політик. 

ДМИТРО СНЄГИРЬОВ: Росія остаточно втратила Сирію

— Оцінюючи ситуацію в Сирії, можна з упевненістю сказати, що ми бачимо не тільки ганебну втечу Башара Асада, а й “другої армії світу”. Втеча диктатора Асада була ретельно спланована. Ще 10 років тому він запевняв Путіна в тому, що він не стане сирійським Януковичем і за жодних обставин не покине територію своєї країни. Але, як бачимо, запевнення і слова — це одне, а дійсність — це зовсім інше. 

Як зазначають іноземні ЗМІ, втеча готувалася заздалегідь. Башар Асад своєчасно інвестував у нерухомість у Москві — купив 40 апартаментів у “Москва-Сіті”. Тобто запасний аеродром готувався від самого початку, а політичні заяви одного диктатора іншому диктаторові — це не більше ніж елементи інформаційного блефу. 

Наразі стоїть питання про те, що подальша військова присутність Росії на території Сирійської Республіки вельми проблематична. Те, що зараз там відбувається — це дійсно панічна втеча російської армії через території, контрольовані курдами. У російських пабліках з’являються повідомлення про те, що частина військових підрозділів РФ на території Сирії опинилася в оперативному оточенні — це найяскравіше свідчення так званої могутності Російської Федерації. 

Наразі немає жодних підстав говорити про те, що нібито вестимуться переговори вже з новою владою Сирії щодо можливості подальшої військової присутності РФ у регіоні. Можна вже з упевненістю говорити про те, що Росія втратила Сирію остаточно. 

ЯРОСЛАВ БОЖКО: Росія “відповзла” з Сирії, щоб уникнути військового розгрому

— Росії доведеться повністю вивести з Сирії свої бази. Але для початку вони можуть прибрати звідти, наприклад, військово-повітряну і залишити військово-морську. 

Для України вихід Росії з Сирії — це гарний показник, тому що для Кремля одна з геополітичних цілей — це “розповзання по карті” не тільки через приєднання територій, а й через розміщення своїх військових баз. Для них це як один із символічних фундаментів “величі”.

Участь у близькосхідній політиці для Росії — це важливий момент у впливі на світові ринки енергоносіїв. Колись широко обговорювалося питання про створення катарсько-європейського газового проєкту, щоб провести трубу з Катару до Сирії, звідти в Туреччину, і в Європу доправляти газ із Катару. І Росія тоді попросила Башара Асада в цьому проєкті не брати участі. І весь час правління режиму Асада проєкт не можна було реалізувати, тому що він відмовлявся через свою територію пускати трубу катарського газопроводу. Це було зроблено для того, щоб Росія мала преференції в торгівлі газом з Європою. 

Водночас РФ уникла більш принизливого сценарію, за якого російських військовослужбовців і дипломатів на території Сирії могли масово і безконтрольно заарештовувати, розстрілювати, оскільки сили опору різнорідні і їх складно контролювати. Кремль, по суті, напевно, вибрав організовано відступити, щоб зберегти. Якби повстанські формування завдали Росії серйозної шкоди, то це був би потужний удар по іміджу. 

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну і заколот Євгена Пригожина (загиблий ватажок ПВК “Вагнер”, — ред.) вплинули на кількість російських сил на території Сирії. Саме структури ПВК “Вагнер” свого часу стали джерелом для успіху Росії в сирійських операціях. Руйнування структур ПВК, з одного боку, і дуже сильна обмеженість за людськими ресурсами в Росії, з іншого, — це все вплинуло негативним чином на можливість РФ реагувати на події в Сирії. 

У перший день боїв за Алеппо Росія відправляла до Сирії вантажні літаки, які мали привезти військову допомогу для Асада, але цієї допомоги так ніхто й не побачив. Ми не побачили жодного російського солдата, який би виконував якісь бойові завдання під час цього етапу війни з повстанцями. Так, Росії не було завдано стратегічної військової поразки в Сирії, але РФ свідомо відповзла для того, щоб її уникнути. 

ДАВІД ШАРП: Повалення режиму Асада в Сирії — це глобальна поразка для Ірану

— Наразі відомо, що диктатор Башар Асад перебуває в Москві й з ним начебто все гаразд. Я не бачу причин, чому б йому в Росії могла загрожувати небезпека, хоча це можливо, адже сотні тисяч сирійців стали жертвами режиму Асада. 

Повалення режиму Асада в Сирії — це удар по так званому престижу і реально військово-політична поразка в цьому регіоні. Ні Росія, ні Іран самостійно не ухвалили рішення вийти з Сирії. Вони це зробили, коли вже було завдано поразки режиму Асада. 

РФ вклала більше коштів у Сирію і вони були витрачені даремно і всупереч російським інтересам. Відбулися іміджеві збитки. З іншого боку, це і позитивний момент для Кремля — тепер не потрібно буде витрачатися на режим Асада. 

Для Ірану повалення режиму Асада — це важка стратегічна поразка. Сирія була головним союзником і найважливішою ланкою іранської експансії в регіоні. Було витрачено колосальну кількість коштів — близько 50 млрд доларів з моменту початку громадянської війни у 2011 році. Іран дуже сильно розраховував на Сирію, як на сполучну ланку з “Хезболлою” (ліванське проіранське угруповання, — ред.) і розглядав її як плацдарм для атаки на Ізраїль і найважливішу частину “вогняного кільця”, що оточує Ізраїль. Тепер із “вогняним кільцем” стало зовсім погано. Для Ірану це, безумовно, поразка глобального рівня. 

Лідер повстанців Мухаммад аль-Джолані зараз, по суті, найвпливовіша людина в Сирії. Він спочатку дотримувався під час ривка на Дамаск прагматизму, який передбачає спроби примирення з ворожими громадами. Він звертався до представників різних етнорелігійних конфесій із тим, щоб вони не виступали проти нових сил і влади та дотримувалися або нейтралітету, або лояльності. В обмін на це їм обіцяють повну недоторканність, збереження прав і участь у будівництві майбутнього Сирії. 

Цей прагматизм адресується також і зовнішнім акторам. Попри те, що буквально кілька днів тому російські літаки бомбили позиції повстанців і мирні міста, з почуття помсти сирійці їх не знищують. У цьому випадку бомбити якихось росіян не є пріоритетом. Пріоритет — створити максимально комфортні умови для себе всередині Сирії й, можливо, на зовнішньополітичній арені. Хоча з технічної думки вони могли б знищити та добити багато частин російського контингенту без особливих перешкод. 

Туреччина може надати своєму специфічному партнеру в особі РФ певну послугу — посприяти тому, щоб росіяни цілими та неушкодженими вибралися з Сирії. Мені складно уявити, що російські бази залишаться в Сирії. Ймовірно, їх евакуюють у тому чи іншому темпі. Мирні жителі в Сирії мають свої рахунки з Росією, тому що вони бачили, як росіяни разом із режимом Асада бомбили міста і вбивали людей. 

МАРК БАБОТ: Сирія — пожежа громадянської війни, що тліє

— Сирія — це клаптикова ковдра, яка останні 15-20 років складалася з кількох князівств. Іран постарався створити шиїтську “цеглу” із Сирії, яка стала частиною величезного шиїтського півмісяця, що охоплює весь Близький Схід. Якщо ми будемо рухатися з південного заходу на північний схід, то почнемо з Ємену (з хуситами), Бахрейну, де більшість населення — шиїти, потім Іран, Ірак з більшістю шиїтського населення і, нарешті, Сирія, де Іран використовував алавітський режим. 

Алавіти, хоч і вважалися єретиками для шиїтів, стали важливим елементом у шиїтській мережі. Один із релігійних лідерів Лівану перетворив цей рух на страшну силу для шиїтів, і раптом Сирія стала шиїтською державою, попри те що більшість населення — суніти.

Сирійська опозиція складається з безлічі різношерстих груп, зокрема з “Тахрір Аш-Шам”, яка виросла з “Джабхат ан-Нусра” (пов’язана з терористичними “Аль-Каїдою” та ІДІЛ). Серед опозиції є також ліберальні збройні групи, які прагнуть демократії, а також турецькі підрозділи, які підтримує Туреччина. До того ж існують інтереси друзів і курдів, які контролюють третину території Сирії на півночі та північному сході. Ця держава розвалилася, бо не могла більше утримувати владу.

На півночі Сирії, де розташовані два порти — Тартус і Латакія — і російська військова база Хмеймім, існує російський вплив. Але алавітське князівство розпалося, армія розбіглася, і повстанці швидко дійшли до Дамаска. Більшість сунітів нарешті звільнилися від диктатора Башара Асада, який продовжував жорстоку політику свого батька і дядька, що стали символами насильства.

Сьогодні Сирія — це пожежа, що тліє та передвістя нової громадянської війни. Коли почнеться боротьба за розподіл “бонусів”, я сумніваюся, що вони зможуть безболісно поділити вплив. 

Іран, природно, намагається налагодити зв’язки з деякими угрупованнями повстанців, зокрема, з джихадистами. Спільним знаменником є іслам: незважаючи на те що шиїтський Іран і сунітські угруповання перебувають у протистоянні, вони намагаються співпрацювати. До того ж Іран отримав вільні коридори для евакуації свого посольства, яке було розгромлене повстанцями в Дамаску, у бік Лівану та Іраку.

Що стосується Туреччини, то стратегічна мета Анкари — створити буферну зону між курдами в Сирії та курдами в Туреччині, щоб запобігти будь-яким спробам курдів створити власну національну державу. З іншого боку, курди в Сирії прагнуть об’єднатися з курдами Іраку, щоб створити незалежний Курдистан. Це найбільший народ без держави у світі — близько 40 млн осіб.

Що стосується інших угруповань, то стратегічна мета алавітів, які правили Сирією 54 роки, — це просто зберегти своє життя. Друзів, своєю чергою, цікавлять переговори з Ізраїлем, щоб забезпечити собі зону безпеки, якщо шиїтські угруповання наблизяться до Дамаскського анклаву на південному сході Сирії.

Як бачите, немає єдиного стратегічного плану — все залежить від гравця. У кожного свої цілі. Ізраїль, наприклад, хоче, щоб йому дали спокій, щоб не стріляли ракети та безпілотники, щоб не було загрози з боку Голанських висот. Тому Тель-Авів діє з використанням військово-політичних методів та інших способів, зокрема підтримує зв’язки з деякими угрупованнями повстанців, щоб вони розуміли: Ізраїль серйозний у своєму намірі не допустити, щоб ці групи здійснювали операції з ізраїльського кордону.

ЛЮДМИЛА ПОКРОВЩУК: У Кремлі не очікували, що все так закінчиться в Сирії

— Спіраль конфлікту стискається навколо Путіна і може замкнутися в будь-який момент. Те, що сталося в Сирії, було несподіванкою для Росії. Кремль не очікував такого результату, не втрутився і не допоміг режиму Башара Асада утримати його владу. 

Ситуація з Сирією для РФ свідчить про те, що такі “чорні лебеді” вибивають гравців з арени, і примус до миру з використанням сили вже розпочався. Путін, звісно, продовжуватиме зберігати обличчя, адже він політик, але все може закінчитися дуже швидко, і він це розуміє.

Я думаю, що зараз Росія діятиме, зважаючи на геополітичну ситуацію, особливо з урахуванням майбутньої інавгурації в Америці 20 січня. Вони в паніці намагаються налагодити зв’язки з обраним президентом США Дональдом Трампом, щоб донести свою позицію. Але це не так просто, тому що лобісти України набагато сильніші, а їхній вплив — значніший. 

Росія вже не є впливовим гравцем на геополітичній арені, і це має велике значення. Коли Путін сяде за стіл переговорів, його цікавить лише отримання особистих преференцій для себе. Йому не так важливо, що буде з Росією, якою буде інфляція і що трапиться після його відходу. Головне — зберегти переваги для себе і свого оточення. 

Читайте також: Київ вибудовує відносини з новою адміністрацією у Вашингтоні: про що свідчить зустріч Зеленського і Трампа — думки