Відповідальність за воєнні злочини спіткає не всіх — варіанти вирішення від Павліченка

Досить велика кількість тих росіян, які вчинили воєнні злочини в Україні, уже загинули. Щодо них вже не може бути застосовано переслідування у кримінальному порядку. Але це не єдина причина, через яку не всі винні будуть притягнуті до відповідальності по суду. Головне — величезна кількість відповідних кримінальних проваджень, яка зросте у кілька разів після деокупації, наприклад, Маріуполя чи територій України, захоплених РФ із 2014 року. Про це сказав правозахисник, виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко в ефірі телеканалу FREEДОМ.

“Сьогодні відкрито понад 80 тис. проваджень, що стосуються цієї категорії. За ст. 438 Кримінального кодексу (порушення законів та звичаїв війни, — ред.) — понад 60 тис., ще за ст. 110 (посягання на територіальну цілісність) та 111 (держзрада), і є частина злочинів з питань агресії невелика — понад 600 кримінальних проваджень. Але всі разом — це понад 80 тис. Чи буде притягнуто до відповідальності всіх обвинувачених у цих заявлених злочинах? Досить проблематично дати позитивну відповідь на таке запитання. Ресурсів у правоохоронних та судових органів на сьогодні явно недостатньо для того, щоб, наприклад, розглянути хоча б тисячу із цих 80 тис. справ”, — коментує правозахисник.

За його словами, на ефективність роботи міжнародних інституцій Україна може розраховувати лише частково — насамперед у переслідуванні російської військової верхівки.

“Інші справи, які стосуються, назвемо умовно, Шішімаріна (російського військовослужбовця, воєнного злочинця, засудженого в Україні до 15 років позбавлення волі, — ред.) і подібні до нього, повинні бути розглянуті на національному рівні”, — вважає Павличенко.

На його думку, такі справи можуть бути згодом розглянуті у судах РФ.

“Я припускаю, що Росія таки має змінитися. І в російській юрисдикції ті, хто брав участь, чинив злочини під час цієї війни, також мають бути притягнуті до відповідальності. Я думаю, що над цим треба працювати та вибудовувати саме таку схему”, — вважає Олександр Павличенко.

Головним завданням України щодо притягнення до відповідальності воєнних злочинців має стати створення “системи переслідування, яка притягне максимально можливу кількість винних”.

“Однією з функцій правосуддя є, звичайно ж, відновлення справедливості, але також і превентивна функція правосуддя має бути присутньою. Це має бути чіткий сигнал для тих, хто, можливо, братиме участь у якихось майбутніх конфліктах, про те, що відплата настає та правосуддя тріумфує. Це питання захисту та дотримання тієї системи права, яка склалася після Другої світової війни: наскільки вона є і наскільки вона може підтверджувати себе на рівні різних інструментів. Брак цих інструментів має бути заповнений через створення спеціального трибуналу з питань агресії”, — наголосив виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини.

Читайте також: Будівля трибуналу зводиться: головне у резолюції Європарламенту виокремив правозахисник

Нагадаємо, Європейський парламент у четвер, 19 січня, ухвалив резолюцію на підтримку створення міжнародного трибуналу для притягнення до відповідальності всіх, хто винний у злочині агресії проти України.

Документ голосами “за” підтримали 472 депутати, “проти” були 19, утрималися — 33 євродепутати.

В резолюції зокрема зазначається, що спеціальний трибунал має доповнювати зусилля Міжнародного кримінального суду (МКС) та його прокурора з розслідування звинувачень у геноциді, воєнних злочинах та злочинах проти людства, що були скоєні в Україні.

Новий орган має тісно співпрацювати з МКС та розміщуватися у Гаазі. Створення такого міжнародного трибуналу за участю України, на думку депутатів, має розпочатися негайно.

Читайте також: Близько 2,5 тис. кримінальних справ: що відбувається з тими, хто підтримує “русский мир” в Україні