“Відіб’ємо тобі м’ясо від кістки, щоб був інвалідом” — свідчення жителя Козачої Лопані, який пройшов російську катівню (ВІДЕО)

Селище Козача Лопань Харківської області розташоване лише за три кілометри від російського кордону. З початку повномасштабного вторгнення РФ до України його захопили російські війська. Українська армія звільнила Козачу Лопань через сім місяців — у вересні. Після деокупації у населеному пункті виявили катівні, у яких російські військові знущалися з місцевих жителів. Серед тих, хто потрапив до катівні окупантів, був і Олег Дигов. Його катували струмом і підвішували на “дибі”, передає FREEДОМ.

З першого дня вторгнення російських окупантів Олег та його велика родина намагалися не з’являтися на вулиці. Іноді з балкона бачили, як селищем рухалася численна ворожа техніка та ходили російські військові з автоматами напоготові. А 17 березня у двір його будинку в’їхав БТР із двома десятками озброєних солдатів.

“Вони заскочили, поклали нас усіх на землю, чотирирічну дитину теж поклали на землю. Поставили запитання мені відразу: “Прізвище?”. Я сказав: “Дигов”. Вони сказали: “Так, це він”. Нам зав’язали очі, зав’язали руки ззаду та забрали мене, сина та племінника, посадили в якусь машину та привезли “на підвал”, — згадує мешканець Козачої Лопані Олег Дигов.

Катівню російські військовослужбовці обладнали в підвалі будівлі залізничного вокзалу. Олег розповідає, що російські окупанти били бранців безперервно. Зрозуміти, чого вимагали, було неможливо. Олег упевнений: били, щоб завдати болю та принизити. Згадує, як подумки налаштовував себе, щоб витримати всі тортури.

“Почали робити мені якісь уколи в ногу. Били, казали, ми відіб’ємо тобі м’ясо від кістки, щоб ти далі був інвалідом, і ноги відріжемо… Вони дивувалися, що наш український народ такий незламний. Вони чекали, поки обмочиться людина чи щось”, — розповідає Олег Дигов.

Він стійко переносив усі тортури, тож тюремники стали шантажувати його дітьми.

“Вони сказали, що зараз приведуть мою 17-річну дочку, розв’яжуть мені очі та будуть ґвалтувати її купою, і це буде на моїй совісті. Дякувати богу, вони цього не зробили”, — каже Олег.

Потім на його очах почали бити сина.

“Я кричав, що син у мене інвалід дитинства, йому зараз 29 років, але в нього гемофілія, погане згортання крові. Я просто просив не бити його, бийте мене, але сина не чіпайте”, — продовжує Олег.

Разом із ними у підвалі перебував хлопець, який раніше брав участь в антитерористичній операції (АТО). Саме таких шукали російські військові, коли прийшли до селища.

“Ця людина об мене спиралася, підіймалася і каже: “Батьку, треба рятувати дітей”. Він підвівся і каже: “Слава Україні!”, і ці виродки почали бити його. Били дуже сильно, і ми по черзі підіймалися і говорили це. Їх дуже сильно дратувало”, — розповідає Олег Дигов.

Що з цією людиною зараз, Олег не знає. Сина та племінника протримали у катівні чотири доби. Самого Дигова відпустили за 8 днів. Перед цим російські окупанти катували його струмом.

“Велике бажання в мене дожити до перемоги. Щоб повністю Україна звільнилася. І Донбас щоб наш був, і Крим щоб наш був”, — каже житель Козачої Лопані Олег Дигов.

Його землячці Євдокії Семенівні 97 років. Вона пережила дві окупації. Під час Другої світової війни селище Козача Лопань було захоплене німцями. Цього року з лютого до вересня бабуся Євдокія з жахом спостерігала російську окупацію. Запевняє, німці були лояльнішими до місцевих.

“Такого звірства, як росіяни творять, такого тоді не було. Будинки не грабували, людей не вбивали. Як поводилися російські солдати? Я ніколи не думала, що вони по-звірячому ставляться до українського народу. По-звірячому!” — стверджує Євдокія Семенівна.

Жінка 30 років працювала шкільною вчителькою. Розповідала дітям, як важко було вижити у Другу світову війну. Козача Лопань під час німецької окупації вистояла. Селище було ціле, його не зруйнували. Російські ж солдати майже не залишили в ньому каменя на камені.

“Щоб викликати ненависть людей до України, вони самі стріляли по Козачій Лопані. Ставили гармати на фабриці, і наші бачили, що вони розвертають гармати й стріляють по Козачій Лопані. Але стріляють не там, де вони розміщуються самі, а стріляють по тій частині, де їх немає”, — розповідає Євдокія Семенівна.

У її будинку під час окупації був обшук. Багато солдатів оглядали кожну кімнату. Лазили навіть на горище і в льох.

“До нас у провулок заїхав танк чи БТР, на ньому сидить солдат, автомат наставив попереду себе на готовність стріляти. По дому ходили в нас. До нашого будинку увійшли 14 солдатів”, — каже жінка.

У її сина та онука російські військові відібрали машини, але бабуся Євдокія до цього поставилася по-філософськи. Головне, за її словами, що всі у її сім’ї живі.

До лютого у Козачій Лопані проживало понад 6,5 тис. мешканців. Залишилося втричі менше. Точна кількість загиблих, зниклих безвісти й депортованих до Росії поки що невідома.

Читайте також: Козача Лопань — під українським прапором: як оживає село після деокупації (ВІДЕО)