Українці рятували євреїв під час Голокосту: історії Праведників народів світу (ВІДЕО)

Сьогодні світ згадує жертв Голокосту. Генеральна асамблея ООН обрала Днем пам’яті жертв геноциду єврейського народу 27 січня, тому що саме цього дня — 78 років тому — звільнили ув’язнених найбільшого гітлерівського концтабору смерті Аушвіц-Біркенау — неподалік польського Освенциму, інформує FREEДОМ.

19 вересня 1941 року німецькі війська увійшли до української столиці. Перед здаванням міста радянська армія замінувала Київ. 24 вересня, на п’ятий день нацистської окупації, приміщення штабу та комендатури злетіли у повітря. Загинуло багато німців, а ще більше — киян. Вибухи та пожежі охопили центр. Містом спеціально поширювали чутки, що за підривами стоять не радянські спецслужби, а євреї.

На вулицях Києва з’явилися оголошення, що всі євреї мають зібратися у певному місці у призначений час. Багато хто подумав, що їх вивезуть із міста. Насправді ж нацисти почали масово винищувати єврейське населення.

Жертвами трагедії у Бабиному Яру стали не лише євреї, а й пацієнти психіатричної лікарні імені Павлова, роми, радянські партизани та українські націоналісти. Конвеєр смерті у Бабиному Яру працював 2 роки.

“По суті, антисемітизм на той час був одним із ключових принципів платформи тієї Німеччини. Тобто антисемітизм із приходу Гітлера до влади став набирати дуже серйозних оборотів. 6 мільйонів євреїв загинуло, приблизно 1,5 мільйона з них у СРСР і, якщо далі продовжувати ланцюжок, то у Бабиному Яру за 2 дні розстріляли понад 34 тисячі євреїв. Відповідно, Бабин Яр на цей час — найбільша братська могила євреїв”, — каже гендиректор Меморіального центру Голокосту “Бабин Яр” Максим Рабінович.

За невиконання наказу прийти в Бабин Яр євреям загрожував розстріл — так само як і тим, хто їх ховав. Попри це тисячі українців та громадян інших країн, окупованих гітлерівцями, рятували євреїв. Один із них — Василь Мойсейович із Вінницької області. 1941 року, коли нацистська Німеччина вторглася на територію Радянського Союзу, йому було 11 років.

Того серпня 1941 року у сім’ю Назаренка прийшла жінка і попросилася переночувати. Це була Етей Ядушлівер із містечка Жорнище Вінницької області. Вона запропонувала перелицювати старий дитячий одяг і залишитися на якийсь час. Старший Назаренко зібрав сімейну раду — згадує Василь. Усі погодились. З того часу діти називали Етей тіткою Анютою.

Дочка Етей — на той момент 16-річну Бетю Ядушлівер, гітлерівці забрали до єврейського гетто та змушували ремонтувати дороги. Врятувати її зголосилася старша сестра Василя Єфросинья — вона знала німецьку. Дівчина пішла до місця дорожніх робіт із портретом Беті, який намалювала її мати Етей, і ввечері вони повернулися.

Єврейська родина жила у Назаренка 2,5 роки. Ядушлівери пішли з села за радянськими військами. А через роки переїхали до Німеччини. Сім’ї підтримували зв’язок до смерті Беті — 2005 року.

1995 року Василя Мойсейовича, його батьків та сестер ізраїльська організація “Яд Вашем” визнала Праведниками народів світу. Звання Праведника надають людям, які наражали своє життя на небезпеку для порятунку євреїв від нацистів.

За даними Посольства Ізраїлю в Україні, звання Праведника народів світу надано 2673 українцям. Країна посідає четверте місце у світі за кількістю Праведників після Польщі, Нідерландів та Франції. Але про багато випадків героїзму ми не знаємо. Адже тему Голокосту табуювали у СРСР. Насаджували більшовицьку ідеологію про єдиний радянський народ з однією долею. Тим паче, що антисемітизм був звичною частиною життя у союзі. Тому подвиги Праведників почали досліджувати фактично після відновлення незалежності України.