“Український феномен”: як країна об’єдналася для боротьби з російською агресією (ВІДЕО)

Стійкість і єдність українці продемонстрували вже в перші години повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Люди об’єдналися, щоб захистити свої міста і села, свої вулиці та райони. Як люди в різних містах України проживали перші дні повномасштабного вторгнення, розповідають кореспонденти FREEДОМ.

Краматорськ

З перших днів російського вторгнення в місті відкриваються евакуаційні пункти. Тимчасове житло облаштовують на базі навчальних закладів. Сюди привозять постраждалих із сусідніх Харківської та Луганської областей. Волонтери на автомобілях евакуюють людей з-під обстрілів.

“По нашому під’їзду весь час били, що там залишилося — не знаю. Мене волонтери забрали з квартири, у мене вже, так би мовити, ні вікон, ні дверей не було”, ㅡ каже мешканка Сєвєродонецька Людмила Михайлівна.

В евакуаційних центрах з людьми працюють психологи, а місцеві жителі завалюють пункти теплими речами, постільною білизною та продуктами харчування. Шкільні кухарі працюють без вихідних. Тих, хто залишився без дому, зігрівають затишком і морально підтримують.

Харків

“Там ні світла, ні води — нічого немає. Коли приїжджаєш, люди зі сльозами дякують”, — розповідає волонтер Благодійного фонду “Просто люди” Максим Акулов.

Харків’янин Максим Акулов збирає чергову партію допомоги для жителів деокупованих територій області. Тих, де в людей немає можливості вижити без волонтерів. А рік тому в цей самий час допомога потрібна була людям у самому Харкові. Місто безжально бомбили з усіх видів гармат, працювала авіація. Харків тримав оборону, а волонтери цілодобово працювали, щоб забезпечити захисників усім необхідним.

“На цей момент ми їдемо до школи інтернату для особливих дітей, скажімо так, які залишилися в школі цій і в них немає харчування. Ми їм допомагаємо, чим можемо”, — пояснює Максим.

Акулов самостійно вивозив сім’ї з дітьми, допомагав людям похилого віку та інвалідам. За його словами, на день було по 300-400 запитів.

“Бувало таке, що на мікрорайон “Горизонт” приїжджав, у перші дні його дуже сильно обстрілювали. “Прилітало” і в будинки. На цей район майже ніхто не їздив спочатку, їздив я і якісь хлопці довозили гаряче харчування, відмовлялися всі, туди ніхто не хотів їхати”, — згадує волонтер.

За рік Максим і ще близько 50 волонтерів організували фонд “Просто люди”. Зараз вони працюють у Харківській і Донецькій областях, допомагають підрозділам ЗСУ, насамперед медикаментами.

“У нас дуже великий асортимент, який задовольняє потреби тих людей, які потребують на сьогоднішній момент допомоги ліками. Насамперед у ЗСУ йдуть відправки в Бахмут, на південь і в усі місця, які ви всі знаєте, а також для людей на деокупованих територіях”, — розповідає про доставлення медикаментів волонтер Благодійного фонду “Просто люди” Андрій Омельченко.

Дніпро

Дніпропетровська область з перших днів війни стала притулком для українців, які тікають від обстрілів. У новій сільській школі запрацював шелтер для тих, хто рятувався від смертельної загрози. З кабінетів винесли парти та стільці, щоб можна було розміщувати приїжджих.

Спальні місця обладнали й в класах, і в спортзалі. Замість ліжок використовують каримати. Це дає можливість розмістити в шелтері максимальну кількість людей.

“Розрахований був на 120 людей. Зараз ми дещо облаштовуємо, і вийдемо на 250-300 людей. Ми зараз здатні приймати тих, хто приїжджає, допомагати їм”, — розповідає священник Андрій Пінчук.

З дітьми працювали педагоги та аніматори, за потреби — психологи. Багато родин тут ночували і їхали далі, на захід України.

Львів

Надійним тилом для українців із різних міст став Львів. У перший день повномасштабного вторгнення міський вокзал один за одним приймав евакуаційні поїзди, в яких прибували тисячі українців. Для них облаштували пункти обігріву, людей зустрічали волонтери, годували, гріли та направляли туди, де можна тимчасово оселитися.

“Площа біля вокзалу стала таким своєрідним містом, тому що там була кухня, медична бригада. Туди приїжджали небайдужі львів’яни, привозили їжу, роздавали її просто так. Тобто там було стільки різних бригад, абсолютно незалежно організованих, які приїхали просто допомогти”, — згадує волонтер Максим Романюк.

Він до повномасштабного вторгнення Росії в Україну працював ведучим на розважальних заходах, а 24 лютого вирішив одразу долучитися до волонтерів на вокзалі, щоб допомагати людям, які приїжджали з різних міст України.

“Я пам’ятаю, що ми працювали з 9 ранку і до 9 вечора, практично не замовкаючи. Ми були голосом вокзалу, і коли я закінчував говорити в мікрофон, до мене підходили люди, ми направляли їх автобусами до Польщі, до Чернівців, інших міст України, визначали в центри при районних держадміністраціях. Тоді люди не знали, що робити, люди були дуже налякані”, — каже Максим Романюк.

Приїжджих розміщували в гуртожитках, школах, дитячих садочках і театрах, для цього переобладнали близько 500 установ. Будувалися модульні містечка. Неподалік Львова відкрили “Народний дім” для тих, хто втік від російської агресії. Наразі в цьому домі проживає 29 осіб. В одній із кімнат оселилися Ірина з 18-річною донькою. До Львова вони переїхали із села Новомлинівка Запорізької області, окупованого з перших днів повномасштабного вторгнення.

“Вони могли прийти вранці, ти в ліжку, спиш ще… Тобі тарабанять, з автоматами заходять, встаємо, перевіряємо підвали, залазять на горище повністю все відкривають, вивертають. У будинки заселилися дуже багато, з автоматів просто прострілюють стелі. Такий бардак… Ставлення жахливе”, — згадує час в окупації Ірина Бондаренко, яка живе в “Народному домі”.

Ірина виїхала з окупації лише 26 січня, але російські військові на 12 діб затримали її в СІЗО, оскільки її чоловік перебуває в полоні, а син — військовослужбовець ЗСУ.

“Я пройшла детектор брехні, щоденні допити, з якою метою я прямую на територію України, яку інформацію я хочу привести, про розташування військової техніки, про кількість військовослужбовців Росії. За їхніми словами, я нібито везу інформацію. Проїхала я Москву, Воронеж, Псков, Естонію, Литву, Латвію, Польщу, і потім тільки Україна”, — розповідає Ірина Бондаренко.

У Львові на неї вже чекала донька. На початку війни щодня до міста приїжджали 60-90 тис. людей. Одні залишалися, інші їхали за кордон. Сьогодні у Львівській області, за офіційними даними, залишається понад 250 тис., неофіційно — 350-400 тис. переселенців. У разі потреби місто й надалі готове приймати людей, які потребують допомоги.

Запоріжжя

Готувалися українці й до оборони своїх міст. Від самого початку повномасштабного російського вторгнення жителі Запоріжжя організували волонтерський опір. Того дня Василь Бушаров і його товариші зібралися в майстерні та вирішили робити протитанкові їжаки.

“Ми зварили перші чотири їжаки. Наступного дня ми написали оголошення і до нас прийшли до цеху допомагати 50 людей, потім 150, наступного дня — 300, потім — 500. Люди самоорганізувалися”, — ділиться спогадами керівник волонтерського центру Василь Бушаров.

У лічені дні невелика майстерня перетворилася на великий волонтерський центр. У перші місяці війни волонтери виготовили понад 3 тис. протитанкових їжаків, близько тисячі буржуйок для бліндажів, 3,5 тис. бронежилетів. Організували допомогу переселенцям і жителям прифронтових територій — збирали та передавали їм продукти та медикаменти. Рік потому волонтерський центр продовжує допомагати військовим — виробляє похідні грубки власної конструкції, окопні свічки. Нещодавно освоїли новий вид діяльності, відкрили школу пілотів-операторів безпілотних літальних апаратів.

“Один з основних напрямків нашого спротиву — це робота школи дронів. Утворилася школа дронів, яка зараз планує випускати по 50 операторів БПЛА щотижня. Це зараз основний напрямок, який наближає нашу перемогу”, — повідомив Василь Бушаров.

Одеса

Одеса в перші дні війни готувалася до оборони сама і прийшла на допомогу Миколаєву, який мужньо захищався. Щотижня небайдужі одесити вантажили тонни питної води для мешканців Миколаєва, адже ще у квітні деякі райони міста залишилися без води, оскільки російські окупаційні війська підірвали трубу водогону в Херсонській області.

“Підвозять воду, ми її сортуємо і безперервно відвозять. Порожні тари теж відвозимо. Так безперервно відбувається, ми зобов’язані, і зобов’язані багатьом”, — зазначив волонтер Сергій.

Також у перші дні повномасштабного вторгнення одесити збиралися на міському пляжі.  Вручну наповнювали мішки піском для обладнання блокпостів і захисту одеських пам’яток. За неповний місяць на одеських пляжах вручну завантажили понад 15 тис. тонн піску.

“Усі об’єдналися. Ще настрій гарний, має сприяти хорошій роботі та захисту нашої країни. Якщо що, копаємо для хлопців із Росії братську могилу, тож ласкаво просимо”, — каже волонтер Євген Пунько.

Українці не впали духом, не здалися, а об’єдналися, щоб відстояти свою землю, незалежність і свободу. Тепер цю згуртованість у всьому світі називають “українським феноменом”.

Читайте також: Південні форпости опору — історії боротьби Миколаєва та Херсона (ВІДЕО)