Україна стала другою домівкою: історія добровольця ЗСУ з Латвії (ВІДЕО)

Україну від російських окупантів захищають не лише українці, разом із ними пліч-о-пліч протистоять загарбникам і тисячі іноземців. Серед них латвієць Алвіс Лукша, який досконало вивчив українську мову й ще минулого року вступив до лав ЗСУ, повідомляє FREEДОМ.

Алвіс уже кілька тижнів лікується в Івано-Франківській лікарні. Він потрапив сюди з військового госпіталю, де майже пів року перебував після важкого поранення. Медики кажуть, що не одразу зрозуміли, що воїн — іноземець, бо він розмовляє українською вільно та без акценту.

“Я української мови ніколи не вчив. Ні в школі, ніде. Мій плюс, що я вчився в польській школі, я знаю багато мов, і я дуже швидко вчуся на слух. Тому, спілкуючись із людьми на фронті, я дуже швидко всьому вчуся. Плюс я в закарпатській бригаді 101, і там взагалі закарпатська мова”, — зазначив Лукша.

Алвісу — тридцять. Ще у вісімнадцять років він виїхав із Латвії, трохи жив в Ірландії, потім у Канаді, звідки знову повернувся до Європи — у Нідерланди. В Україну Алвіса привело кохання, було це ще за 2 роки до повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

Боєць згадує, що задовго до 24 лютого йому телефонували рідні та співробітники посольства з Латвії й просили негайно покинути країну. Але він відмовився. Велика війна застала чоловіка в Києві.

“Це мій другий дім. Чому я повинен залишати місце, де я живу, своїх друзів? Тому що десь там якийсь божевільний направив сюди військо? Ні, я дам йому відсіч”, — каже Лукша.

Він не просто залишився в країні, а став на захист України. Спочатку допомагав українським друзям-військовим, а пізніше й сам вступив до лав ЗСУ — у 101-у окрему бригаду територіальної оборони Закарпаття.

“Це була Сумська область, уже почалася служба. Прямо на кордоні. Шокувала агресія з боку противника і те, що вони робили, — і навіть більше з цивільним населенням, ніж із військовими. Є такий термін як “абсолютне зло”, — сказав Лукша.

У піхоті Алвіс прослужив майже рік. Навесні його батальйон тримав позицію на Куп’янському напрямку. Там латвієць й отримав важке поранення. Пам’ятає, що того дня з побратимами йшли на позицію, щоб замінити інших бійців. Дорогою потрапили під обстріл російського снайпера. Один із його близьких друзів загинув, решта прийняли бій.

“Зранку, до обіду, ми вступили в бій, оборонялися. Противник не міг нас вибити, тому вже застосували дрони, артилерію та міномети. І в кінці вже дрон скинув снаряд на мене”, — розповів Лукша.

Пораненого Алвіса побратими донесли до бліндажа сусіднього батальйону, там йому надали першу медичну допомогу і викликали евакуацію.

“Весь правий бік. У мене осколки увійшли в плече, у спину, гомілку зверху і знизу. Мені дуже пощастило, бо якби на годину-півтори пізніше, то мені б відрізали ногу”, — згадує латвійський доброволець.

Реабілітологи кажуть, що осколками йому пошкодило малогомілковий нерв. Коли Алвіс потрапив до них, то пересувався на милицях, а після 3 тижнів щоденних занять уже бігає.

“Травма нерва складна тим, що на його відновлення йде найбільше часу. Попри те, що він ходить, бігає, стрибає, — все ж таки ще є певні порушення, які заважають йому повноцінно відновитися”, — пояснила фізіотерапевт Ольга Аніськовцева.

“Одна моя половина хоче повернутися на фронт, там мої друзі, мої побратими. Інша ще думає — повертатися чи ні, тому що другого такого шансу може й не бути. Я розумію це”, — зазначив Лукша.

А от покидати Україну Алвіс не планує, хоче й надалі тут жити. У перемозі українців над російськими окупантами він не сумнівається.

“Закликаю всі країни, які допомагають, і хочу, щоб вони ще більше допомагали, тому що це не тільки ваша війна, а й наша війна. І Латвія дуже добре пам’ятає, як це, коли твоя країна окупована і коли твій народ вивозять до Сибіру, а натомість — завозять росіян”, — сказав латвійський доброволець.

Читайте також: “Ми розуміли, що війна наближається і що вона буде жорстокою”: інтерв’ю з міністром оборони Латвії Андрісом Спрудсом