Ціною Криму має стати розпад Росії: про ситуацію на окупованому півострові говоримо з Мустафою Джемілєвим

Крим у повномасштабній війні РФ проти України став плацдармом для подальшого просування військ та імперських амбіцій Путіна. Через два роки російські окупанти на півострові притихли, гасла колаборантів “хоч каміння з неба, зате ми в Росії” вже не звучать так бадьоро, коли над головами пролітають ракети та безпілотники. Крим більше не російський форпост, а його деокупація — питання часу. Також в інтерв’ю телеканалу FREEДOM лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв розповів про дні російської окупації та терміни повернення Криму.

Ведуча — Ольга Михалюк.

“Я не очікував, що так довго триватиме окупація”

— 10 років минуло з моменту окупації Криму Російською Федерацією. Зараз Україна відбиває вже повномасштабну агресію з боку РФ. Президент Володимир Зеленський неодноразово заявляв про те, що Україна ніколи не відмовиться від Криму. Саме з Криму почалася ця війна, і звільненням Криму вона має закінчитися. Ви вірите в це?

— Я в цьому впевнений. Ми обов’язково повернемося, і Крим буде звільнений.

Відверто кажучи, я не очікував, що так довго триватиме окупація. Бо масштаби цього міжнародного злочину Російської Федерації настільки очевидні, і, здавалося б, зрозумілі світові, що реакція мала б бути більш суворою. Але цього, на жаль, не сталося.

Активізувалася тема Криму здебільшого після повномасштабної окупації, коли вже всім стало зрозуміло, що жодного волевиявлення жителів Криму не було, що це була справжня агресія і що окупована територія стала плацдармом для подальшого просування імперських амбіцій Путіна.

Зараз важкий час, але я впевнений, що принципи міжнародного права обов’язково буде відновлено, бо інакше — це катастрофа для всього світового порядку.

— У 2014 році окупант прийшов до Криму з наративом, який він хотів насадити всьому світові: що Крим — це “споконвічно російська територія”, що росіяни прийшли “визволяти”…

— Різні концепції були щодо Криму.

Кримська автономна [радянська соціалістична] республіка була утворена 1921 року, у ті часи всі автономні та союзні республіки створювалися на основі права народів на самовизначення. Щоправда, самовизначення було обмежене в межах Радянського Союзу.

Але в декларації про проголошення Кримської АРСР прямо йшлося про те, що кримські татари — це корінний народ Криму, вони становлять меншість у силу історичних обставин, через те, що перестраждав цей народ під час імперської політики [Російської імперії]. Тобто це зовсім інша концепція.

А те, що Крим — “споконвічно російська територія”, стало масово насаджуватися після депортації кримських татар [1944 року]. У травні 1953 року було засідання Кримської філії Академії наук СРСР, яка видала документ — видали брошурку накладом 3 тис. примірників, вона була напівсекретною і видавалася під розписку різним відомствам. У ній чітко йшлося про те, як далі треба відображати історію Криму, відображати “паразитичну роль” в історії Криму кримських татар та інших народів, і наголошувати на живому зв’язку Криму з Росією. Було навіть придумано Тмутараканське князівство, яке нібито було в Керчі. Вони там викопали якийсь камінь, що мало доводити, що це руська земля (1792 року нібито на Таманському півострові було знайдено мармурову плиту з давньоруським написом, у якому повідомляється про вимірювання відстані між двома містами — Тмутараканню і Корчевом (Керчю) 1068 року, — ред.).

І, звісно, наратив “Крим — російська територія” відроджувався з новою силою після окупації Криму.

— Після окупації 2014 року саме кримські татари стали кістяком опору. Чому саме кримські татари?

— Росія формально визнавала суверенітет України, вона 1996 року підписала договір, у якому чітко говорилося, що жодних територіальних претензій до України в Росії немає. Але водночас ніколи не припинялася підривна діяльність у Криму, фінансувалися численні проросійські організації. Вони весь час змагалися між собою, хто більше любить Росію.

Ми чітко відстежували їхню діяльність. У 2011 році я опублікував виклад документа, який бачив наш інформатор. У ньому йшлося про те, що кримські татари та Меджліс кримськотатарського народу є основними силами, які протидіють і можуть протидіяти стратегічним інтересам Росії в Криму. Які саме стратегічні інтереси Росії, там не уточнювалося, але було й без того зрозуміло.

Вони виділяли 20 млн доларів на фінансування цих організацій, преси й всього такого.

У той час Служба безпеки України (СБУ) в Криму працювала як філія ФСБ. Ми тоді були під перехресним вогнем — і СБУ, і ФСБ. Пам’ятаю, як ми перехоплювали аналітичну записку кримського відділення СБУ своєму начальству в Києві, в якій ішлося про те, що кримські татари є головними супротивниками режиму Януковича, і тому пропонувалося вжити заходів проти Меджлісу — створити фронт проти Меджлісу кримськотатарського народу.

Коли в Києві відбулася Революція Гідності, ці організації різко активізувалися [в Криму].

Наративи про те, що росіяни увійшли до Криму, тому що нібито була загроза незаконного повалення Януковича, — це абсолютна брехня.

Я добре пам’ятаю, як 15 лютого [2014 року] на прохання представника “Татнафти” Ростислава Вахітова(він очолював представництво Татарстану в Криму та в Україні, — ред.) відбулася зустріч на кордоні Бахчисарая і Севастополя, там у нього був свій ресторанчик. На зустрічі говорили переважно про можливу ділову співпрацю бізнесменів Криму з Татарстаном. Домовилися, що ми пошлемо делегацію в Татарстан, Вахітов просив, щоб я її очолив. У програмі візиту була зустріч із радником Путіна Мінтімером Шаймієвим.

І раптом наприкінці зустрічі він мені каже: “Я уповноважений вам передати, що наш президент Путін хотів би з вами зустрітися”. Я кажу: “А чому зі мною? Це не мій рівень. У нас є президент. Про що ми будемо говорити з Путіним?” — “Про майбутнє Криму”. — “Який стосунок має майбутнє Криму до вашого президента? Це ж українська територія”. — “Я не знаю, це ви в нього самого запитайте”. — “Ні, мені нема про що з ним говорити”.

У підсумку домовилися, що ми поїдемо тільки в Казань. Але пропозиція про зустріч із Путіним мене дуже стривожила. І я відразу написав листа голові Меджлісу Рефату Чубарову, мовляв, щось тут недобре. Це так і виявилося.

І ось почалися мітинги, почалася обробка депутатів Верховної Ради АР Крим. І ми отримали інформацію, що 26 лютого [2014 року] вони зберуть депутатів, щоб ухвалити звернення до Путіна з проханням приєднати Крим до Росії.

Вони з усього Криму звозили своїх людей. Збирали не тільки по Криму, були ще, наприклад, козаки з Кубані. Загалом вони зібрали біля будівлі парламенту близько 3-4 тис. осіб.

Ми дали повідомлення по всіх відділеннях Меджлісу, і зібралося близько 10-12 тис. кримських татар. Були й українські хлопці, вони вийшли з [українськими] прапорами, спасибі їм.

І сталося зіткнення. Нам вдалося відтіснити супротивників.

У підсумку було досягнуто згоди між нинішнім “гауляйтером” Аксьоновим і Рефатом Чубаровим, що питання про приналежність Криму в кримській Верховній Раді не порушуватиметься. Крим — це Україна. На цьому й розійшлися.

Був ще один важливий фактор. Із СБУ Криму зателефонували Рефату Чубарову і сказали, що [біля стін кримського парламенту] намічається провокація, що в натовпі є двоє людей з автоматами, які відкриють вогонь, щоб викликати кровопролиття і дати привід Чорноморському флоту РФ втрутитися для “захисту росіян”. І керуючись цією інформацією плюс тим, що було досягнуто згоди, ми вирішили розійтися.

Але під ранок Верховну Раду АР Крим і Раду міністрів зайняли загалом 110 терористів.

Уже почали ходити вулицями “зелені чоловічки”, почали громити вивіски українською мовою, вивісили російський прапор. Усе вже було зайнято військами Чорноморського флоту РФ, переодягненими співробітниками російського ГРУ (Головного розвідувального управління).

— Коли ви покинули Крим?

— Ніколи в мене не було наміру покинути Крим. Вони спочатку опублікували список близько 260 депутатів, які голосували за розпуск Верховної Ради АР Крим. Але мого прізвища там чомусь не було, хоча я теж голосував за розпуск. Заступника голови кримської Верховної Ради Йоффе запитали: “А що Мустафу теж вносите в цей список?” Він відповів: “Ми ж знаємо, чим це може обернутися. Ні, його не внесено”.

Я продовжував їздити між Києвом і Кримом. Ось, 17 квітня [2014 року] в’їжджаю до Криму. Ми демонстративно їхали з кримськотатарськими та українськими прапорами. Що цікаво, нас зустрічали різні машини, і всі нам привітно блимали. Рефат Чубаров сидів поруч зі мною, він тоді сказав: “Пройде ще деякий час, вони плакатимуть, побачивши український прапор”. Так і сталося.

Ми під’їхали до Меджлісу [в Сімферополі], провели великі збори. У той час Ленуру Іслямову за рішенням Курултаю дозволили бути віцепрем’єром [Ради міністрів Республіки Крим], щоб регулювати питання. І він нам повідомив, що Мустафу Джемілєва хочуть затримати і видворити. І тоді ми помінялися з Рефатом Чубаровим машинами, і мені благополучно вдалося виїхати із Сімферополя. Росіяни ж не знають нас в обличчя, вони зупинили машину Рефата Чубарова, перевірили документи, виявився “не той” і його відпустили. А я на його машині виїхав у Бахчисарайський район.

19 квітня мені потрібно було виїхати на конференцію в Берлін. І ось на [адміністративному] кордоні Криму хтось із чиновників під’їхав і зачитав мені постанову про те, що на підставі міграційного закону РФ мені забороняється в’їзд на територію Російської Федерації протягом 5 років. Я питаю: “А чого ви забороняєте в’їзд до Росії?” Кажуть: “Крим — теж Росія”.

Я тоді сказав, що ви дуже великий оптиміст, якщо думаєте, що протягом п’яти років ви тут будете. Я тоді так думав тоді. А сьогодні вже 10-та річниця окупації.

“Була розмова двох глухих. Він говорив своє, я — своє”

— Але в березні 2014 року все-таки відбулася ваша розмова з Путіним. Щоправда, телефоном. Це було ще до незаконного “референдуму”. Який для себе портрет диктатора ви тоді сформували?

— Як я говорив, спочатку домовилися про поїздку в Казань, де мала відбутися зустріч із Мінтимером Шаймієвим (до 2010 року — перший президент Татарстану, після — державний радник Республіки Татарстан, — ред.).

Я погодився поїхати, тому що Шаймієв — один із радників Путіна. Мені було дуже важливо знати, які ж кінцеві цілі росіян у Криму. Я тоді думав, що, можливо, росіяни хочуть так само як у Грузії, створити маріонеткову “державу” [типу Абхазії та Південної Осетії].

Я не думав, що у XXI столітті хтось може набратися нахабства і приєднати Крим до своєї території.

Я погодився на зустріч із Шаймієвим. А потім він телефонує, каже: “Про нашу зустріч дізнався Путін. Він хотів би після мене зустрітися з вами теж”. Я відповів: “Ні, я поїду до вас, мені з Путіним нема про що розмовляти”. Шаймієв тоді повідомив, що в будь-якому разі зустріч переноситься з Казані до Москви.

Я приїхав до Москви, у представництві Татарстану в Москві була десь двогодинна зустріч із Шаймієвим. Я розповів про ситуацію в Криму. До честі Шаймієва, він не захоплювався тим, що в Крим увійшли росіяни. Він говорив: “Чим я можу бути корисний у цій ситуації?”. Я кажу: “Ви ж один із радників Путіна, невже не можете пояснити йому, яку він дурість робить? Перш за все, для своєї країни він робить велику дурість”. І тут Шаймієв каже: “А ви це йому самі скажіть. Він чекає на телефоні”.

Ми піднялися в переговорний пункт, там був прямий телефонний зв’язок із Путіним. Близько 40 хвилин ми розмовляли ввічливо. Він мені почав розповідати, як буде добре кримським татарам у Росії, що Росія — це велика країна, багата, може протягом кількох місяців вирішити всі соціальні, політичні проблеми кримських татар.

Я нагадав Путіну, що взагалі-то Росія несе відповідальність у тому, що кримські татари опинилися в такому становищі. Ми ж були депортовані і піддані геноциду, коли були у складі Росії (РРФСР).

Але якщо ви дійсно хочете нам допомогти, то потрібно вести переговори з українським керівництвом, а не зі мною. Щоб ця розмова була продуктивною, вам треба вивести свої війська з нашої території. Ви порушуєте міжнародне право, і цю анексію ніхто у світі не визнає.

І він мені тут випалив таке: “Сама Україна незаконно вийшла з Радянського Союзу, без волевиявлення народу”.

Загалом, була розмова двох глухих. Він говорив своє, я — своє.

Закінчилося тим, що Путін сказав: “Телефон, за яким ми розмовляємо, відкритий цілодобово. Щойно вам захочеться, ви приїжджаєте сюди, і через Шаймієва зв’яжіться зі мною. Якщо хочете, ми зустрінемося”. На цьому розпрощалися.

“Вони боялися реакції кримських татар“

— Потім вони дісталися до Меджлісу…

— Вони розуміли роль корінного народу. Вони дуже хотіли, щоб кримські татари були їхніми союзниками. І Путін під час нашої розмови 12 березня до цього схиляв. Вони розраховували, кого підкупом, кого високими посадами привернути на свій бік Меджліс. Інше крило дотримувалося думки, що з кримськими татарами домовитися неможливо і треба одразу переходити до традиційних методів — до репресій. У підсумку, вони швидко до цього прийшли.

А водночас вони довгий час не забороняли Меджліс, хоча в пресі давали різкі висловлювання, що ми “провокатори”, що ми “розпалюємо міжнаціональну ворожнечу”. Але офіційно рішення про заборону Меджлісу не було. Офіційно заборонили Меджліс тільки 2016 року.

Ще один момент. У 2014-му вони захопили всі українські телеканали в Криму і почали транслювати російську пропаганду. А [кримськотатарський телеканал] ATR довгий час теж не чіпали. Вони боялися реакції кримських татар, тому що це був дуже популярний телеканал. Хоча телеканал змушений був змінити свою стратегію: про політику взагалі не говорив, здебільшого робив наголос на культуру, зокрема кримськотатарську та українську.

Спочатку вони довго вмовляли [гендиректора ATR] Ленура Іслямова за великі гроші продати ATR. Але оскільки він не погоджувався, вони позбавили телеканал ліцензії, а потім [у 2015 році] повністю закрили.

Мотивування було, що ATR створює ілюзію того, що Крим може знову повернутися до складу України.

— Уже після незаконного “референдуму” на повну запрацювала репресивна машина. Уже стало зрозуміло, наскільки неправдивими були всі обіцянки Путіна. Скількох людей торкнулися репресії?

— Була страхітлива акція — викрадення і вбивство людей. Ми навіть не припускали, що в будь-який час когось можуть викрасти.

Загалом було викрадено 49 осіб. Ми знайшли десь 7 трупів. Деяких потім знаходили у в’язницях. Про деяких досі відомостей немає.

Про те, що це робили співробітники ФСБ, у нас не було сумнівів.

І ось у людей вселився страх. Потім ухвалили “указ” про те, що збиратися більше ніж троє осіб незаконно, на всі збори потрібно отримати дозвіл “влади”. Такі дозволи давали, звичайно, росіянам, проросійським, а кримським татарам — ні.

18 травня — День пам’яті жертв депортації кримських татар. Ми зазвичай збиралися на центральній площі [Сімферополя], але вони її бронетранспортерами оточили. Щоправда, дозволили нам зібратися на кладовищі, на околиці міста. Там зібралося близько 10 тис. осіб. Це було останнє масове зібрання. Потім уже було заборонено все.

Маховик репресій набирав обертів. Обшуки стали звичайним явищем, прийти могли до будь-кого. Окупанти склали якийсь список забороненої літератури, і шукали її в будинках. Спочатку в списку було 3-4 тис. найменувань, потім стало 6 тис. Ті, хто приходять з обшуком, забирають усе, що, по-перше, не по-російськи написано, а також те, що по-російськи, але не зовсім відповідає їхнім правилам.

Іноді забирали навіть Коран, бо не російською ж написано. Потім з’ясовували, що це Коран. Іноді віддавали, іноді — ні.

Основною статтею став “екстремізм”, релігійна приналежність, приналежність до організації “Хізб ут-Тахрір”. Хоча проводили обшуки, заарештовували багатьох людей, які не мають жодного стосунку до “Хізб ут-Тахрір”. Щоб заарештувати людину, вони підкидали їй літературу зі свого списку.

На сьогодні понад 200 людей в ув’язненні, 126 із них — кримські татари. І коли ведемо розмови про обмін, вони ретельно викреслюють кримських татар.

Основною жертвою репресій окупаційної влади є представники корінного народу.

“Народ уже розсипаний по світу”

— Яка ситуація в окупованому Криму з освітою українською мовою, кримськотатарською мовою?

— До окупації всього було 7 шкіл із викладанням українською мовою і 14 шкіл із викладанням кримськотатарською мовою.

Усі українські школи закрили. За їхніми “законами”, якщо 9-10 батьків напишуть заяву [що не хочуть, щоб їхні діти навчалися українською мовою], то буде факультативне викладання мови. Вони назбирали таких людей, які підписали заяву. І зараз, по-моєму, всього 160 дітей у всьому Криму мають факультативне викладання [української мови].

Кримськотатарські школи вони не стали закривати, але повністю перекрутили програми. Викладання кримськотатарської мови — раз на тиждень,.

А так вся шкільна програма російською мовою. І обов’язкове виконання російського гімну. Діти плачуть, не хочуть іти в таку школу. Якщо відмовляються, то починається тиск на батьків.

— Що відбувається з пам’ятками кримськотатарської культури?

— Усі пам’ятки культури кримськотатарського народу були ліквідовані після депортації 1944 року. Залишався тільки Ханський палац у Бахчисараї. Його перетворили на, можна сказати, антитатарський музей. Вони розповідали, як кримські татари здійснювали набіги на російські землі, брали бідних слов’ян у полон, продавали.

До окупації ми привозили представників ЮНЕСКО, вони говорили, що треба Ханський палац внести до списку ЮНЕСКО. Але не встигли. Прийшли окупанти.

Окупанти що роблять? Вони під виглядом реставрації повністю змінюють сутність цього палацу. Вони прибирають черепицю, яка простояла століттями, ставлять бетонну черепицю, везуть її з Іспанії. Тобто нічого кримськотатарського там не залишилося.

Коли вони почали свої стратегічні будівництва — ту саму трасу “Таврида”, — то дорогою знищували всі пам’ятки культури.

Коли відбудеться деокупація, звільнення Криму, то перспектив існування кримськотатарського народу як самобутньої нації просто не залишиться. Вони або стануть манкуртами — людьми без роду, без племені, які не розмовляють рідною мовою, або ж залишатимуть Крим.

Це найбільша трагедія, що народ, який після сталінської депортації півстоліття боровся за свою батьківщину, тепер знову залишає Крим. Їде в європейські країни, в Туреччину. В одній Ірландії понад 4 тис. кримських татар. Після деокупації, можливо, значна частина повернеться, але все-таки, народ уже розсипаний по світу.

“Коли українські війська увійдуть до Криму, вони будуть приємно здивовані масштабом зустрічі”

— А що з вашим будинком у Криму?

— Ми жили в Бахчисараї. Там кілька разів робили обшуки. Після повномасштабного вторгнення я встиг сім’ю на останньому літаку відправити до Туреччини. І так радий, бо під час бомбардувань у мене завжди були думки про моїх онуків. Вони, слава богу, зараз у Стамбулі.

У будинку в нас залишається охорона. Кілька місяців тому звідти телефонували, сказали, що прийшов якийсь “дільничний міліціонер”, і начебто нічого не знаючи, каже: “Тут проживає Мустафа Джемілєв?” Йому кажуть: “Так”. — “А де він?” — “Його тут немає. Але він нещодавно телефонував і сказав, що скоро буде”. І цей “міліціонер” одразу: “Коли, коли буде?” Ось така обстановочка.

— Ви вірите, що вдасться повернутися до Криму і ще побачити рідний півострів?

— Це має бути обов’язково, тільки питання в часі. Я записав новорічне звернення — мені [глава української розвідки] Кирило Буданов сказав, що в новорічну ніч опівночі наші хакери вставлять це звернення замість Путіна. На одному каналі, виявляється, змогли перебити Путіна і вставити моє звернення.

Я там казав, що цей 2024 рік буде останнім роком окупації. Тому пропонується всім мирним громадянам триматися подалі від військових об’єктів, бо всі наші зусилля розв’язати мирним шляхом — не виходять. Громадянам Російської Федерації пропонується негайно покинути півострів, поки ще функціонує Кримський міст, а скільки він функціонуватиме, ніхто не знає. Також звернувся до колаборантів, стукачів і сексотів, щоб вони вже починали тікати.

Був великий ефект, звернення подивилися понад мільйон людей. З Криму мені телефонували.

— Тобто люди чекають на Україну.

— Так.

Гадаю, коли українські війська увійдуть до Криму, вони будуть приємно здивовані масштабом зустрічі там.

У нас там є вже близько тисячі людей, які будуть сприяти.

— А ті люди, які нібито чекали на Росію, чи змінили вони зараз свою думку?

— Є когорта людей, яка тупо вірить зомбоящику, вони впевнені, що Росія в Криму навіки. Але таких мало.

Гасла, що “хоч каміння з неба, зате ми в Росії”, вже зникли.

Уже мало російських прапорів, залишилися переважно тільки на офіційних будівлях. А 2014 року вся площа була в російських прапорах (привезених, до речі, з Росії, бо в Криму їх не було). Зараз такого ентузіазму немає.

Пам’ятаю, як жінка каже: “Якби я знала, що так буде, я б руку відрізала, ніж голосувати за приєднання”. Вона всерйоз думає, що від її голосування щось залежало. Таких настроїв багато.

Дуже багато більш-менш адекватних розуміють, що Росії доведеться втратити Крим. Після мого новорічного звернення мені телефонують співвітчизники і розповідають, що навіть дуже проросійськи налаштовані його прослухали і кажуть: здається, нам треба збиратися.

— Крим стане кісткою в горлі Путіна?

— Звичайно.

Ціною Криму має бути розпад Росії. І ми на це дуже сподіваємося, віримо.

Читайте також: Крим — приклад колонізаторської політики Росії: ситуацію на півострові та шляхи реінтеграції обговорюємо з Тамілою Ташевою