Трамп де-факто викинув Європу з переговорного процесу: інтерв’ю з політологом Олександром Морозовим

Олександр Морозов — радянський і російський журналіст, політолог.

Народився в Москві 1959 року. Вищу освіту здобув на факультетах журналістики та філософії Московського державного університету (МДУ). Був редактором служби новин, видавав журнал “Параграф”. Науковий співробітник філософського факультету Карлового університету в Празі.

Засудив повномасштабне вторгнення Росії в Україну. У лютому 2022 року підписав відкритий лист російських учених і наукових журналістів із закликом вивести російські війська з території України. У листопаді 2023 року у РФ внесений до списку “іноагентів”.

Олександр Морозов — гість програми “Люди доброї волі” телеканалу FREEДOM.

Ведучий — Сакен Аймурзаєв.

Мене лякає філософія трампізму

— Як ви відчуваєте, ми зараз перебуваємо в якомусь переломному моменті війни чи це всього лише один з епізодів затяжного жаху?

— Зараз ми спостерігаємо цілу серію шокових подій, які ініціювала адміністрація президента США Дональда Трампа. Але передчасно робити висновок, що ми спостерігаємо зараз становлення нового світового порядку. Хоча зараз, безумовно, розпадаються інститути, руйнується глобальна архітектура міжнародної безпеки тощо. 

Я думаю, зараз потрібно спокійно реагувати на всі події та розуміти, що в будь-який момент все може розвернутися в інший бік. І всі ті інститути, які сьогодні здаються застарілими, відіграватимуть свою роль і далі. Це стосується і Північноатлантичного Альянсу, і ОБСЄ, і інших структур. 

І політологи, і політичні філософи дійсно багато писали, що світ стоїть перед великими новими викликами. І трампізм не є, з мого погляду, якоюсь переконливою відповіддю на це. Тому, найімовірніше, ми побачимо або руйнування трампізму, або його капсулізацію та занурення в себе. 

— Чи можна класифікувати трампізм з думки традиційної палітри поглядів та ідеології? Чи це щось справді нове, як і путінізм у якомусь сенсі?

— Трампізм є, безсумнівно, чимось новим. Хоча в ньому легко вгадуються деякі риси минулих політичних стилів. Дональда Трампа люблять порівнювати з колишнім прем’єр-міністром Італії Сільвіо Берлусконі, який використовував багато в чому той самий набір інструментів, що і нинішній президент США. Щоправда, тоді не було соціальної мережі Х. 

Проте деякі речі абсолютно очевидно паралельні, і європейська політологія досить багато написала за підсумками “берлусконізації” Італії. Було досить переконливо показано, яким чином Сільвіо Берлусконі теж маніпулював розколом суспільства. З іншого боку, Берлусконі формував образ квазі-народного політика, який стоїть над політичною сутичкою і не є представником ні тієї, ні іншої партії, а претендує на те, щоб бути лідером прямої демократії. 

Зі схожим маніфестом виступив 2025 року на Мюнхенській конференції віцепрезидент США Джей Ді Венс. Він протиставив пряму демократію старій європейській демократії та її нібито занепаду. Зараз ми бачимо в трампізмі нову й небезпечну філософію, яка охопила одну з головних економік світу.  

— Що вас, Олександре, найбільше лякає у філософії трампізму? 

— Мені не здається, що трампізм є в якомусь сенсі слова ультрарелігійним. Безумовно, частина республіканців, які підтримують Трампа, є релігійними людьми. І, власне, держсекретар США Марк Рубіо це і продемонстрував під час початку великоднього посту публічно. Що було доволі дивно, бо все це можливо, але не на такому рівні найвищих посадових осіб. 

Трампізм несе собі явні риси такого собі неомеркантилізму — цілковито економо-орієнтованої концепції світу з дуже жорсткою егоїстичною вигодою. Це один його бік, один його вузол. Ще один бік трампізму — це роздмухування ненависті до представників влади, істеблішменту. При цьому треба підкреслити, що власне люди Трампа — це теж частина істеблішменту, і вони зовсім не є якимись профспілковими лідерами чи лідерами національно-визвольних рухів — це інша сторона того ж самого американського істеблішменту.  

Просто Левіафан перевернувся в океані та показав свій інший бік. Але, з усім тим, цей інший бік використовує риторику ненависті до істеблішменту, який нібито має понести покарання за все. У цьому випадку це все звернено до демократів, насамперед. 

Трампісти кажуть, що їх підтримує більшість. Це концепція, що спирається на формування переважної більшості, від імені якої вони нібито говорять. У реальності це, зрозуміло, не так. Так, американське суспільство з невеликою перевагою проголосувало за Дональда Трампа. Але зараз ми вже бачимо опитування і падіння рейтингу чинного президента США навіть серед його виборців. Проте сенс тут у тому, щоб конструювати цю переважну більшість.

Ще один момент — це філософія, яку розвиває Пітер Тіль (американський підприємець німецького походження, інвестор і керівник хедж-фондів, — ред.) і близькі йому люди із Кремнієвої долини. Це навіть не економоцентричність, а це щось на кшталт продуманої філософії темної просвіти. 

Американські мільярдери хочуть якоїсь альтернативної системи управління державою і світом і багато в чому спираються на моделі корпоративного управління, вважаючи, що така корпоративна диктатура краща, ніж будь-які форми демократії. 

Можливо, весь цей вузол трампізму розпадеться на певні компоненти просто на наших очах у найближчі пів року.  

США кидають Європу у велику війну

— Як на це реагуватиме Європа? Просто перечекають? Усе-таки США — це демократія, Дональд Трамп, сподіваюся, не змінюватиме Конституції, і його президентський термін обмежений.

— Я думаю, у Європі всі прекрасно розуміють, що відбувається у США. Не було ще ніколи такої ситуації, за якої глава США публічно з такою зневагою ставився до Європи. Дональд Трамп у цьому сенсі є дивною фігурою. 

У Євросоюзі розуміють, що Дональд Трамп до кінця своєї каденції не змінить ставлення до Європи та не буде партнером. Нинішній президент США, можливо, буде шукати партнерство з Китаєм, з Путіним, з Іраном тощо. Можливо, Трамп будуватиме якусь Тихоокеанську нову співдружність, але до Європи не розвернеться — він це ясно показав. 

У Європі це розуміють і будуть усі чотири роки президентства Трампа будувати політику таким чином, щоб самостійно забезпечувати свою безпеку і щоб відповісти на економічний виклик від США. 

Трамп де-факто викинув Європу з переговорного процесу щодо війни РФ проти України. Це вже зафіксовано. 

— Чи можна говорити про створення якоїсь нової консервативної коаліції в Європі? Йдеться про Італію, Угорщину, Словаччину. Лідери цих держав, очевидно, підтримують нинішню адміністрацію президента США.  

— Я думаю, що не можна говорити про створення консервативної коаліції в Європі. Французькі праві, наприклад, дистанціювалися і їхня лідерка Марі Ле Пен публічно засудила Дональда Трампа за тимчасове припинення військової допомоги Україні.  

Безумовно, існують численні публікації про те, як Європа може розділитися на великі політичні групи. Північна Європа з однієї позиції, Південна Європа — з іншої і так далі. 

У реальності ж поки що більшість країн Європи абсолютно чітко орієнтовані на продовження підтримки України та побудову системи безпеки. Буквально протягом двох тижнів відбулися швидкі консультації та була ухвалена програма ReArm Europe (програма нарощування військового потенціалу Євросоюзу, — ред.). Уже окреслено суми та зрозумілі напрямки, за якими будуватиметься нова європейська оборона.  

Крім того, Європа серйозно сприйняла початок економічних воєн Дональда Трампа і готується. Я думаю, що на даному етапі європейці не деморалізовані та не розпадуться під впливом тієї нової міжнародної ситуації, яку створює адміністрація президента США. Я думаю, що деякі висловлювання американців справили негативне враження на європейських політичних лідерів. 

Дональд Трамп і його апарат просто ігнорують найбільші європейські економіки в переговорному процесі, який намагаються будувати навколо закінчення російсько-української війни.

Ми навіть не знаємо, коли Трамп приїде до Європи. Поки що анонсована його зустріч із Путіним і можлива зустріч із лідером Китаю Сі Цзіньпіном у червні 2025 року. Ми навіть не бачимо традиційної поїздки до Великої Британії. Як правило, новообрані президенти США дуже швидко підкреслювали спорідненість із Британією. Але нічого цього Дональд Трамп не робить. 

Я впевнений, що НАТО за участю всіх країн східного флангу Альянсу активно займатиметься переозброєнням і політикою безпеки найближчі 10 років. І відлік уже пішов. Безумовно, в цьому немає хорошої новини, адже мілітаризація — це завжди погано, але в такій ситуації вона неминуча.

Президент США прагне концептуалізувати війну, що йде в Європі, залишає її розбиратися самостійно, і тим самим Європа втягується у велику війну. Тобто Трамп просто кидає Європу у велику війну. 

За всіх недоліків політики попереднього президента Джо Байдена, вона була досить зрозуміла: підтримувати Україну, але не воювати. І це стосувалося всіх країн Європи. Зараз виникла абсолютно нова ситуація.

Якщо американці так виходять із коаліції глобальної підтримки, як це робить Трамп, то це означає, що Європа, поставлена перед необхідністю, справді вже абсолютно серйозно готується до військового зіткнення з Російською Федерацією за 5-7 років. 

Трамп дав у руки Путіну хороші карти

— Як би ви оцінили процес вибудовування дипломатичної взаємодії між Володимиром Зеленським і Дональдом Трампом? 

— Я думаю, що президент Зеленський і його апарат діяли так само як вони діяли всі три роки війни. Від самого початку повномасштабної війни Київ робив безперервні енергійні зусилля, щоб підтримувався глобальний альянс підтримки України. Київ дуже наполегливо працював над тим, щоб виникали окремі ініціативи та коаліції. Були й проміжні дипломатичні ініціативи, Формула миру, Кримська платформа тощо. 

Україна робить усе для того, щоб не дати російській агресії піти зі світового порядку денного. І це виходить досить успішно.  

Я думаю, що для президента Зеленського позиція Дональда Трампа була приголомшливою. Відразу було видно, що, по-перше, США намагаються чинити тиск не на Путіна, а на Київ. По-друге, було очевидно, що Сполучені Штати публічно маніпулюють дуже болючими й небезпечними питаннями — відмова від постачання розвідданих і озброєнь. 

Хмара, яку створив Дональд Трамп навколо угоди щодо рідкісноземельних металів, виглядала, з мого погляду, абсолютно образливо. Річ у тім, що у формуванні міждержавного інвестиційного фонду навколо розробки якихось корисних копалин немає нічого особливого. Їх дуже багато по всьому світу, особливо в Африці. Але в ситуації з Україною створення інвестиційного фонду було поставлено прямо в залежність і від військової підтримки, і від необхідності висловлювати подяку.

Я думаю, це сильно вдарило по самовідчуттю президента Володимира Зеленського, але, з усім тим, він зробив необхідні кроки — висловив намір співпрацювати далі зі США. Україна зараз б’ється за те, щоб Сполучені Штати залишилися всередині контуру альянсу глобальної підтримки, але вони вже з нього вийшли. І я не впевнений, що Києву вдасться залишити Вашингтон в орбіті підтримки. 

— Мене дуже насторожує така стримана реакція Москви на все, що відбувається. Ну, здавалося б, радійте, коментуйте, використовуйте, але здається, ніби там вичікують, що буде далі. Чому так? 

— Така реакція пояснюється не страхом Кремля, як на мене, а тим, що просто Кремль отримав на руки дуже хороші карти. Ці карти віддав Путіну Дональд Трамп. 

Цілою серією кроків президент США створив для Кремля ситуацію, за якої Путін може почекати. І його люди це зображують послідовно в кожній своїй публічній заяві. Путін не висловлює великої радості, тому що він зацікавлений у тому, щоб зі свого боку відвести переговори зі Сполученими Штатами від теми війни до теми економічного співробітництва. Особливо, якщо відбудеться зустріч із Трампом. Завданням Кремля тут є зовсім не завершення війни, з мого погляду, а бажання вийти на пресконференцію і сказати, що було ухвалено рішення спільно зі США освоювати космос або Арктику. Це буде великою перемогою Путіна. 

Ми зараз не бачимо жодних натяків на те, що у Кремля є бажання піти на припинення вогню хоча б на якийсь термін. І я думаю, що ми їх і не побачимо навіть і на момент зустрічі Трампа з Путіним. Тож Кремль перебуває в ситуації, коли йому просто вигідно чекати.

Попередні випуски проєкту “Люди доброї волі”:

• Захід не повинен боятися поразки Росії, — генерал НАТО Бен Годжес
• Від Калькутти до Києва: як індійська правозахисниця стала послом української культури
• Трамп вносить смуту у світову економіку, а у РФ багатіють силовики: інтерв’ю з економістом Тетяною Михайловою
• Найкраща гарантія безпеки для України — ядерна зброя: інтерв’ю з російським дипломатом Андрієм Козирєвим
• Якщо Росія не розвалиться — війна повернеться: інтерв’ю з кримськотатарським командиром Наріманом Біляловим