Сьогодні о 15:28
Скільки російських солдатів загинуло на війні проти України. Для чого керівництво Росії приховує кількість втрат і яка цифра стане для громадян РФ критичною, щоб припинити воювати. Про це в ефірі марафону FREEДОМ на телеканалі UA розповів російський журналіст, соціолог Ігор Яковенко.
— Генштаб ЗСУ повідомляє про 45 тис. загиблих солдатів російської армії. Виданням “Медіазона” та ВВС вдалося підтвердити загибель понад 5 тис. військових. Наскільки у Росії вміють приховувати втрати?
— Дані про втрати є частиною інформаційної війни. Цілком очевидно, що вміють приховувати.
Зараз добре відомо, що Сталін вів облік втрат громадян Радянського Союзу під час Другої світової війни. Він тоді оголосив 7 млн. Наступна цифра була 20 млн, яку оголосив Хрущов. Після була визнана остаточною цифра – 28 млн осіб. Справа в тому, що останніми роками вважали: що більше загиблих під час Другої світової війни, то краще.
Тобто кількість жертв видавалась за доблесть.
Нині відбувається прямо протилежна річ. Наразі йде заниження втрат з російського боку. Перші цифри були опубліковані [Міністерством оборони РФ] за кілька днів після початку війни. Близько тисячі людей оголосили загиблими. Згодом ці цифри взагалі перестали публікувати.
На сьогодні кількість загиблих у лавах російської армії невідома, і ніхто не може назвати точну цифру. Є деякі експертні оцінки, якими користуються західні розвідки.
Видання ВВС поіменно встановило загибель 5700 осіб – це документально підтверджено. Це поховання плюс фотографії вже мертвої саме людини.
Зрозуміло, що цифра явно у кілька разів більша, ніж 5 700. Це може бути й 20 тис., може бути 15 тис.
Думаю, що реальна цифра загиблих якраз у цих інтервалах [15-20 тис.]. Те, що це вже більше, ніж за 10 років афганської війни, це очевидно.
— А як ведеться облік, чи всі загиблі військові?
— Є різні аспекти. Росгвардія, наприклад, це не військові. Росгвардія — це окрема структура, яка до Міністерства оборони РФ не має жодного стосунку. Одна з проблем — склад російської армії, що вторглася в Україну, надзвичайно неоднорідний.
Ця армія неоднорідна за джерелом формування. У цьому вторгненні беруть участь люди, яких призвали і які воюють за призовом — призовники не отримують нічого. Тут же воюють контрактники — вони отримують чималі гроші. Це вже породжує внутрішні конфлікти між різними підрозділами, в яких воюють різні люди. Хтось за гроші, а хтось просто так.
Є ще окремі структури. Наприклад, “кадирівці”. Вони у привілейованому стані та, як правило, не воюють. Вони займаються мародерством вже захоплених територій, вбивством та насиллям. І вони створюють загороджувальні загони — тобто стріляють у спину підрозділам росіян, які йдуть попереду, якщо хтось із них вирішив відступити, бігти з поля бою.
Також “кадирівців” називають TikTok-військами, бо вони дуже активно піаряться. Постійно знімають себе і натомість різних військових об’єктів. Дуже люблять зніматися на тлі полонених. Це, звичайно, дратує людей, які гинуть незрозуміло за що, але все одно гинуть.
Окрема історія – це приватна військова компанія (ПВК). Наприклад, ПВК “Вагнер”. Її власник — Євген Пригожин, цей “кремлівський кухар” (одна з компаній Пригожина займалася в Росії організацією харчування для високопосадовців держави, завдяки чому він отримав у ЗМІ прізвисько “кухар Путіна”, — ред.).
Відомо, що напередодні цієї війни Пригожин увійшов у конфронтацію з адміністрацією президента Путіна (з тим самим заступником керівника адміністрації Сергієм Кирієнком), з міністром оборони РФ Сергієм Шойгу тощо. І Пригожин був відлучений від тіла Путіна.
ПВК “Вагнер” терпіти не можуть у збройних силах Росії. Там є явна конфронтація між керівництвом загонами ПВК та офіцерами російської армії.
Але коли стало зрозуміло, що самотужки армія воювати не може, то покликали Пригожина з його “вагнерівцями”.
Нинішні успіхи армії вторгнення дуже скромні. Невеликі успіхи, і частково вони на рахунку ПВК “Вагнер”.
Ну, і нарешті — так звані “народні міліції” “ДНР” та “ЛНР”. Там триває примусова мобілізація. І невідомо, скільки загинуло людей, яких забрали на фронт із “Л/ДНР”. Але тут кількість загиблих значно вища, ніж в інших частинах армії вторгнення. А ще в них між собою конфлікт — як з’ясувалося [під час війни] ці дві так звані братські республіки терпіти одна одну не можуть.
— Чи можна сказати, що ми ніколи не дізнаємося про точні цифри втрат армії вторгнення?
— Приказка “ніколи не кажи ніколи” тут дуже актуальна. Ось у Німеччині, у Сполучених Штатах Америки до одиниці відомо кількість загиблих у Другій світовій війні. Це всі відомі прізвища, вони всі поховані. Німці приїжджають і сьогодні до Росії, як приїжджали до Радянського Союзу через десятиліття, шукати своїх загиблих. У Росії цього нічого немає. Безіменних могил величезна кількість.
Так, зараз світ став більш прозорим. Існують інші технології виявлення, встановлення факту — жива людина чи мертва. Тому думаю, що точну цифру ми дізнаємося через якийсь час, коли путінська армія вторгнення буде розгромлена.
І для мене цілком очевидно, що точну цифру загиблих ми дізнаємося після того, як путінський режим завалиться. За Путіна це неможливо.
— У Росії розмови про втрати якось впливають на ставлення до війни? Американська розвідка говорить про те, що поранених та вбитих може бути під 100 тис. Може, треба просто частіше говорити про це росіянам, щоби вони зупиняли своїх дітей, своїх синів?
— Перше питання: чи впливає кількість загиблих на настрої росіян? Загальна відповідь — ні, не впливає. Причина цього багато в чому.
Це така антропологічна катастрофа, що трапилася в Росії, і вона називається — виведення особливої “людини путінської”. Ось свого часу за 74 роки радянської влади було виведено породу людей — “людина радянська”. Це певні соціально-психологічні показники.
“Людина путінська” принципово відрізняється від “людини радянської”. І одна з багатьох відмінностей — це повна ампутація емпатії та ненависть до всього навколо, зокрема й до самого себе.
Тому жодного співчуття загалом немає. Більше того, батьки не співчувають своїм убитим дітям. Є багато випадків, коли вони б’ються за гробові [гроші].
Я не можу сказати, коли росіяни почнуть якось осмислювати — а чи треба воювати, з огляду на те, що вже пів Росії в трунах.
Але одна з причин, чому це буде нескоро, тому серед усіх загиблих росіян менш ніж 1,5% припадає на Москву. У той час як московський регіон — це майже 20% населення Росії.
Структура сьогоднішньої армії РФ така, що це переважно депресивні регіони. Насамперед — Бурятія, Тува, Північний Кавказ, Калмикія. Тобто депресивні регіони, де загибель людини — банальна історія. Тому що це регіони з неймовірною кримінальною ситуацією, де вбивство – це нормально. От убили його біля магазину чи вбили на території України, яка різниця? Але після смерті біля магазину його батьки нічого не одержують, а тут одержують суму, яку ці люди в руках ніколи не тримали. Тому немає якогось горя, немає всенародного плачу з приводу того, що російські чоловіки гинуть на території України незрозуміло за що.
Якби вбивали москвичів, мешканців Санкт-Петербурга — тут резонанс був би більшим.
Резонанс був би більшим, тому що в Москві, Санкт-Петербурзі зосереджено велику кількість медійних ресурсів. При тому, що в Росії сьогодні немає вільних ЗМІ, проте є Telegram-канали, інтернет і там був би якийсь резонанс.
В США попередили про загрозу ударів РФ по інфраструктурі України найближчими днями
З кінця лютого Росія випустила по Україні понад 3,5 тисячі ракет – Зеленський
Читайте також: Путін має два шляхи виходу з війни проти України. Про ризики ескалації говоримо з Володимиром Дубовиком
Не пропусти наші відео на YouTube-каналі FREEДОМ
Якщо заблоковано доступ до сайту та соцмереж FREEДОМ — алгоритм дій
