Під час навчання в школі та коледжі Тетяна Коб зарекомендувала себе спортивної дівчинкою. Займалася баскетболом і волейболом, у дворі бігала з хлопцями в футбол і бейсбол, відстоювала честь міста на обласних змаганнях з легкої атлетики та настільного тенісу. Але про те, що прославиться саме в боксі, навіть думок не допускала. Тетяна Коб у цей вид спорту потрапила випадково, але аж ніяк не випадково згодом стала чемпіонкою Європи, призеркою Чемпіонату світу й учасницею Олімпіади в Ріо-де-Жанейро.
Жіночий бокс в програму літніх Ігор ввели в 2012 році на Олімпіаді в Лондоні, а волинська спортсменка Тетяна Коб стала першою і поки єдиною українкою, яка пробилася на найголовніші старти чотириріччя. У Ріо-де-Жанейро вона провела два поєдинки. Спочатку перемогла чемпіонку світу, Європи та Європейських ігор – болгарку Станіміру Петрову. До цього Коб на міжнародних змаганнях їй поступилася.
Друга суперниця – британка Нікола Адамс – в Ріо-де-Жанейро виступала в якості першої олімпійської чемпіонки в історії жіночого боксу. Авторитет британки з одного боку, звичайно ж, тиснув, але з іншого – підігрівав і мотивував.
“У мене всередині не було такого, що я її боюся, переживаю. У мене був єдиний настрій – тільки на перемогу, і на те, що з цього рингу я вийду тільки переможницею. Але судді вирішили так, що перемогу мені не віддали, хоча сам поєдинок я не програла. Так і тренер сказав, і інші фахівці, які потім переглядали бій у записі, і говорили, що він не був програний. Але… “, – каже спортсменка.
Зустріч з Адамс на Олімпіаді для українки виявилася останньою на турнірі. По суті, вона програла бій за медаль.
Про Олімпійські ігри Тетяна Коб навіть і не мріяла. Спочатку вона не замислювалася про те, що потрапить в секцію боксу. Хоча з дитинства була спортивної дівчинкою, а фізкультура була її улюбленим предметом. У школі на уроках намагалася і підтягнутися більше, ніж однокласники, і від підлоги віджатися більше, ніж хлопці.
“Пацанкою була з дитинства, любила завжди бути з хлопцями. Мені подобалося все таке хлоп’яче – грати в війнушки, по деревах лазити, грати у футбол. Кожен день ми грали, на місці я не сиділа, весь час була в русі. І чомусь мені хотілося навчитися чогось такого бойового, щоби захищатися самій, і когось зуміти захистити і не дати образити. І ось так вийшло, що з шістнадцяти років я в боксі”, – говорить Тетяна.
Про те, що дочка займається боксом, батьки дізналися не від Тані. На своєму першому чемпіонаті України з боксу в Миколаєві, Тетяна Коб стала бронзовою призеркою. Про це написали пару рядків в місцевій газеті. У батьків був невеликий шок, але, водночас, і гордість, а у Тетяни Коб – почуття незадоволеності результатом, мовляв, медаль – це добре, але потрібен чемпіонський титул.
Після перших результатів в боксі, спортсменку із зали потрібно було буквально виганяти. У той момент вона ще поєднувала тренування з навчанням в коледжі.
Тетяна Коб – дівчина з сильним характером, надзвичайно мотивована та цілеспрямована. Інші на Олімпійські ігри не пробиваються і чемпіонські титули не завойовують.
“Це дівчинка-боєць, дівчинка, яка вміє впоратися з хвилюванням. У неї бійцівський характер. Вона завжди б’ється до кінця. Вона нікому не віддає перевагу, нікому не дарує перемогу. У неї психологія переможця”, – говорить Сергій Гордієнко – старший тренер жіночої збірної України з боксу.
У країнах пострадянського простору в спорті існують нормативи – майстер спорту, майстер спорту міжнародного класу, заслужений майстер спорту. Тетяна Коб усіх цих звань і зізнань домоглася. Але не зупинитися на досягнутому її змушує думка про олімпійську медаль.
Найближчі плани у Тетяни Коб пов’язані з ліцензійними турнірами на Олімпійські ігри в Токіо-2020. Своє ім’я в історію спорту, як першої українки в жіночому боксі, вона вписала, і тепер буде намагатися стати однією з перших українок, які повернуться з медалями в цьому виді спорту.
Більше випусків програми “Ціна перемоги” дивіться за посиланням.