Ситуація під Херсоном, у тилу ворога та на передовій: інтерв’ю з військовим експертом Олегом Ждановим

Чи є прорив на Херсонському напрямку початком масштабного контрнаступу. Що є найбільшою загрозою для України з боку супротивника — море, небо чи таки артилерія. Чи координує Генштаб ЗСУ партизанський рух на окупованих територіях. Чи вдасться Путіну збільшити 2023 року свою армію до понад 2 млн військовослужбовців і як це вплине на війну в Україні. І чи здійснять ЗСУ контрнаступ до початку холодів.

Ці теми в ефірі телеканалу FREEДОМ обговорюємо з військовим експертом Олегом Ждановим.

Південний фронт

— 29 серпня топ-тема — що українські війська прорвали першу лінію оборони росіян у Херсонській області. Водночас наголошують, що сили противника масштабні й краще утриматися від поспішних висновків. А які висновки ми можемо робити на сьогодні? І що цей прорив може дати нам у найближчій перспективі?

— Справді, на Херсонському напрямку зібрано найчисленніше і найбоєздатніше угруповання російських військ.

Там близько 25 тис. військовослужбовців. Усі десантні підрозділи, які є у російській армії на території України, всі сьогодні зібрані там.

Тобто там досить боєздатне угруповання. І скидати це з рахунків у жодному разі не можна.

Сьогодні (29 серпня, — ред.) було показано перші кадри із захоплених російських позицій, на яких залишилися навіть боєприпаси. Нам показали, скільки боєприпасів у них на простій позиції піхотного підрозділу. Там кілька автомобілів боєприпасів, вони б ще місяць билися.

Що нам це може дати? Це може дати те, що ми можемо розвинути успіх цього прориву до масштабів ліквідації цього угруповання: або вони здадуться, або загинуть під нашим вогнем. Бо як їм відступати? Мости ж ми розбили. Ну, через мости пішки можуть піти, але без техніки.

Але шанс розвинути успіх у перемогу на цьому напрямку ми маємо.

— Потік постачання військової техніки з РФ Кримським (Керченським) мостом не припиняється. Чи маємо право його перервати?

— Ми у повному праві його перервати. І це навіть підтвердили наші партнери, зокрема Сполучені Штати. Питання лише наявності необхідного озброєння, щоб ударити по мосту. Припустимо, груповий удар ракетами типу ATACMS (з дальністю до 300 км, — ред.) був би ефективний. А більше у нас на сьогодні немає озброєння, яке дістане до цього мосту і яке може привести його до неробочого стану.

— Літаки на кордоні з Україною — це серйозна загроза? Чи наша ППО вже відпрацювала всі їхні маршрути? Що є найсерйознішою загрозою зараз для нас — море, небо чи таки артилерія?

— Артилерія. Найголовніша наша проблема — це російська артилерія. Нам потрібні засоби контрбатарейної боротьби. А це артилерія та артилерійські системи розвідки — радіолокаційні станції, радари, звукові комплекси, безпілотники тощо. Оце головна загроза.

Авіація, звісно, теж. Вони зібрали на європейській частині все, що вони можуть підіймати у повітря. Все, що є у складі повітряно-космічних сил Росії.

Але там величезна проблема — пілоти. Тому що всі російські аси, які влаштовували килимові бомбардування в Сирії, всі вже — збиті льотчики. Тому в РФ достроково випустили льотне училище і зараз пропонують курсантам молодших курсів також підписувати контракти та йти нарощувати навички вже у військах.

Тому така авіація не є для нас великою проблемою. Тим паче ми навчилися з нею боротися. Подивіться, як ми видавили російську авіацію із Криму.

— Наші західні партнери схвально відгукуються про методи опору, які активно використовуються. Як це може сьогодні змінити перебіг бойових дій?

— Це може серйозно допомогти Збройним силам України саме у звільненні окупованих територій.

Тому що одна справа — захопити територію, але найголовніше — її утримати.

А спротив не дає можливості окупантам утримати цю територію. І коли настає час “Ч”, коли наші війська наближатимуться до того чи іншого об’єкта, у російських військових не буде впевненості в тому, що їм не буде удару в спину, що не станеться якась диверсія, яка призведе до нестійкості їхньої оборони.

Опір — це дуже ефективний метод. І дуже добре, що ми зараз починаємо його розвивати. Чому 2014-го ми його не розвивали? Тому що у 2014 році було взято курс на політичне врегулювання ситуації, і ми підписали цей ганебний “Мінськ-2”.

— А чи є якась комунікація партизанського руху в окупації із Генштабом ЗСУ?

— Думаю, що так.

Думаю, що рухом опору на окупованих територіях керує Генеральний штаб ЗСУ.

Як приклад можу навести операцію Сил спеціальних операцій, коли з Херсона вивезли потрібних людей. Не просто вивезли. Їх відбили у Херсоні та вивезли, і доставили на підконтрольну нам територію. Причому через окуповану частину Запорізької області. Розумієте, який вояж і як наші Сили спеціальних операцій можуть діяти на окупованих територіях?

— Але й противник також має диверсійні групи, які можуть діяти в тих самих великих містах України. Наскільки за пів року ми навчилися відловлювати їх?

— На сьогодні контррозвідка працює. Ми розгорнули дуже гарні сили військової контррозвідки у ЗСУ.

Також працює СБУ на місцях, у деяких областях навіть непогано. Але загалом СБУ, звичайно, просіла дуже сильно, і зараз її треба реформувати й приводити до тями.

Але, власне, зусиллями контррозвідки, спецпідрозділів, поліції, Національної гвардії у нас досить непогано триває збирання агентурної інформації та боротьба з диверсійно-розвідувальними групами на території України.

Ситуація у супротивника

— Пів року війні, а Москва так і не досягла своїх стратегічних цілей. Пішла чергова хвиля розмов, що за це комусь доведеться відповідати. І у зв’язку з цим знову починають говорити про хистке становище міністра оборони РФ Сергія Шойгу. А чи має Путін кандидатів на заміну Шойгу?

— Річ у тому, що Шойгу ніколи не мав стосунку до управління військами. Він обіймав цю посаду суто з політичних мотивів і був, до речі, найбільшим другом Путіна. Він єдиний з усіх наближених, хто їздив із ним на пікніки на Валдаї.

Якби Путін хотів поставити якогось тямущого військового начальника, він би поміняв [начальника Генштабу збройних сил РФ] Герасимова. Щоправда, він уже кудись засунув Герасимова. Ніхто не може зрозуміти, де він і що з ним.

Путін сьогодні, як Гітлер у квітні 1945-го. Коли Гітлер особисто в бункері малював стрілки на карті військових дій, постійно змінював фельдмаршалів, щоб змінити ситуацію на фронтах.

А з Шойгу? Я так розумію, що Шойгу втратив довіру. І це, як на мене, вже початок краху системи. Саме путінської системи.

— Вже понад 47 тисяч загиблих російських солдатів на території України, маса втрат техніки, авіації… Тут уже йдеться не лише про управління Путіним, а мабуть, загалом проблема ефективності управління російською армією? Як вони примудряються тримати таку величезну кількість високопосадовців і з такими “результатами” вести війну?

— А їх так навчили. Вони інакше не вміють. Вони закінчили військову школу Другої світової війни. І вони воюють у парадигмі Другої світової війни. Там, де треба було наступати великими танковими колонами й де треба було йти в лобову атаку.

Це як співав Володимир Висоцький: “Нам говорили: “Нужна высота!” и “Не жалеть патроны!” Вон покатилась вторая звезда — вам на погоны”. Ось вони просто не вміють по-іншому воювати. Тому вони втрачають таку кількість військовослужбовців. Причому це молодші офіцери — командири взводу, командири роти… А командирів батальйону ми вибили майже повністю.

І взагалі не зрозуміло, хто сьогодні керує безпосередньо солдатом. Це чи офіцери запасу. Або це ті, кого вони призначають командирами із загальної кількості військовослужбовців.

Категорію старших офіцерів — генералів, полковників — ми також сильно порідили. Причому ми прорідили саме тих, хто мав досвід управління, це військова ланка. А штабісти — вони як ходили паркетом російського Генштабу, так і ходять досі.

Але загалом у них сьогодні систему управління армією майже розвалено.

— Наші військові використовують і натовські технології, і є сучасні методи ведення війни. Наскільки російській армії вдається підлаштуватися під наші методи, мімікрувати?

— Мімікрувати у них явно не виходить.

Адже той же головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний набув свого досвіду, проливаючи кров у 2014 році. Він же був командиром бригади. А начальник Генштабу ЗСУ Сергій Шаптала — це командир 128-ї бригади, він виводив бригаду з Дебальцевого. Вони обидва були найуспішнішими комбригами на той період.

Тобто вони пройшли ту війну, вони бачили цю методику ведення бойових дій, здійснення рейдових дій, маневрової оборони, маневрового наступу. Тож для них це абсолютно не новинка. Вони зміцнили свої знання в академіях і тепер знання, помножені на особистий досвід, застосовують уже в масштабах Збройних сил України.

Щодо мімікрії російської армії. Згадаю один епізод, коли російська армія мала непоганий успіх, — взяття міста Лимана на Донеччині. Але це майже єдиний епізод, коли знайшовся командир, який застосував хвильовий метод. Але хвильовий метод не в тому, що це нові методики, а він просто організував взаємодію підрозділів російських військ та відправляв їх в атаки хвилями. І ми не змогли витримати цього тиску. Але це є метод Другої світової війни, вони не можуть адаптуватися під наші нові методики ведення бойових дій.

— А які держави постачають боєприпаси, зброю, техніку Російської Федерації? Чи у них усе своє?

— З офіційних та неофіційних джерел, єдиний постачальник боєприпасів, техніки та мобілізаційних ресурсів (найманців) у Російську Федерацію — це Республіка Білорусь. Вони віддають свої боєприпаси, свої набої, свою техніку, і Лукашенко дозволяє російським вербувальникам вербувати колишніх військовослужбовців та службовців силових структур. Але оскільки у Росії немає законодавства для іноземців, то білоруси підписують там контракти як найманці.

Але я скажу, що в РФ боєприпасів, що залишилися з часів Радянського Союзу, — мільйони тонн.

У тому, що у них вистачає заліза, можна не вагатися. Але саме заліза. Зараз ми дедалі частіше спостерігатимемо появу старих, немодернізованих зразків озброєння на полях битви в Україні. І особовий склад — не військовослужбовий, а військовозобов’язаний. Це теж знижуватиме якість піхоти. До речі, наш Генштаб уже зазначав, що в збройних силах Російської Федерації є катастрофічний брак навченої піхоти. Але боєзапасів, на жаль, у них дуже багато поки що.

— Володимир Путін розпорядився збільшити чисельність російської армії з 1,9 млн військовослужбовців до 2,04 млн. Його указ набуде чинності 1 січня 2023 року. Чи є ці додаткові 140 тис. охочих воювати?

— Розділімо. Щодо війни, то на посилення російського угруповання в Україні для бойових дій є розпорядження відмобілізувати 90 тис. осіб. Тут мобілізуватимуть саме тих, хто вже не хоче йти. Тобто охочих стає дедалі менше, і вони вирішили провести приховану мобілізацію на 90 тис. та кинути їх в Україну на поля битви. Зважаючи на мінімальні терміни підготовки, ми розуміємо, що це буде справжнє гарматне м’ясо.

Щодо указу Путіна на 137 тис. осіб збільшити чисельність збройних сил РФ. Скажу так: це суто популістський указ і, найімовірніше, він був направлений перебити сумну новину, яку озвучив Шойгу, що “спеціальна військова операція” почала пробуксовувати. І тут виходить Путін і каже: та ми зараз армію на 150 тисяч збільшимо.

Але ці 140, 150 тисяч не відіграють ролі. Бо в них уже зараз майже 2-мільйонна армія. 2 мільйони — це разом зі службовцями, а саме військових у ній — 1 мільйон, з яких 850 тисяч було в строю. Тобто навіть у мирний час не могли укомплектувати свої збройні сили. І зараз, додавши цих 137 тисяч до чисельності армії, це буде ще один головний біль для штабів усіх рівнів. Тому що їх усіх потрібно укомплектувати, умундирувати й таке інше.

Ще момент. Указ Путіна набуває чинності з 1 січня. Тобто з 1 січня можна буде набирати контрактників. А вже сьогодні дуже мала кількість військовослужбовців, які бажають підписати контракт. Тому вони сподіваються на весняному призові добрати ці 137 тисяч. Але ми знаємо, що вони весняний призов-2022 повністю провалили. Вони його продовжували до 15 червня і не змогли виконати план. Подивимося, що буде з прийдешнім осіннім призовом. Там, на мою думку, теж буде провал. Тому що охочих сьогодні йти в армію поменшало. Ну, а весняний призов я взагалі ставлю під велике питання.

Варіанти розвитку війни

— США виділяють військову допомогу Україні в окрему місію та призначають бойового генерала для управління нею. Чи стане це негласною відкритою участю Сполучених Штатів на боці України у бойових діях? І яку функцію виконуватиме ця місія?

— США створюють командування, у цьому командуванні буде оперативний штаб.

Але про жодну участь у бойових діях не йдеться.

Просто в Сполучених Штатах так влаштована система, що якщо ти робиш довгостроковий проєкт на кілька років, то треба створити командування. Треба створити організаційно-штатну структуру, до якої будуть призначені люди, які отримуватимуть зарплату тощо. І тоді ця структура діятиме роками. Такі правила та принципи роботи органів, зокрема й військового управління США. Тому вони створюють командування на тривалу перспективу.

А головне завдання буде — переозброїти Збройні сили України на західні зразки озброєння та навчити сучасних методик організації, планування, ведення бойових дій. Але навіть після закінчення програми переозброєння це командування, на мій погляд, залишиться для координації дій та надання допомоги у військових питаннях.

— Які варіанти військового розвитку подій ви бачите у найближчій перспективі? Може, котел навколо так званих “Л/ДНР”? Чи росіяни зроблять нову спробу атакувати Київ? Чи все-таки ми маємо шанс розпочати масштабний контрнаступ, навіть до початку холодів?

— Для мене — третій варіант ближчий і він зрозуміліший. Тому що я думаю, що ленд-ліз (американська програма “швидкої” військової допомоги, — ред.) все-таки стартоне. Зараз, до речі, навіть триває підготовка суден, які повезуть зброю сюди. А якщо морським шляхом доставлятимуть, а не літаками, отже, партії будуть дуже великі.

І до настання холодів ми можемо цілком розпочати масштабний контрнаступ.

Власне, може, нам і не масштабний треба розпочинати. Може, нам достатньо буде просунутися на одному якомусь ключовому оперативному напрямку, після якого вся оборона супротивника може просто посипатися. Це називається каскадне осипання оборони. Таке буває. Тому в мене надія на те, що ми восени розпочнемо контрнаступ.