Світові ціни на продовольство закладаються з урахуванням поставок з України: важливість продовження та розширення “зернової угоди” оцінили експерти

17 листопада в Стамбулі “зернову угоду” продовжили ще на 120 днів, а гарантами безпечного експорту продовольства з України морським шляхом залишилися ООН та Туреччина. Напередодні лідери G20 в підсумковій декларації саміту на Балі привітали продовження роботи “зернового коридору” через Чорне море.

Крім цього, у виступі на саміті G20 президент України Володимир Зеленський оголосив про ініціативу Grain from Ukraine, в рамках якої наша держава планує безкоштовно постачати зерно найбіднішим країнам, тим самим “вибиваючи” Росію з африканського континенту.

В обох зернових ініціативах України висловлюють бажання брати участь дедалі більше країн, серед яких Німеччина, Польща, Бельгія, Японія та США. Наприклад, до “зернової угоди” планує приєднатися Фінляндія, виділивши кошти на транспортування судна з українським зерном до Сомалі. А Канада передала нашій державі кошти на закупівлю полімерних рукавів, які безкоштовно надаються українським аграріям для зберігання зернових в разі зупинки або повільної роботи експорту.

Пролонгація “зернової угоди” дозволить продовжити безпечний експорт продовольства з українських портів, які Росія блокувала від початку повномасштабного вторгнення 24 лютого. Через це різко зросли ціни на зернові на світовому ринку, а багато країн, зокрема регіонів Середнього Сходу та Північної Африки (MENA) з квітня зазнають продовольчої кризи.

“Якщо говорити про пшеницю твердих сортів, то в січні її вартість була 375 дол. за тонну, а вже в травні піднялася до 523 дол. Різкий сплеск цін призводить до того, що продовольство стає менш доступним для всього світу. Насамперед, це Північна Африка та Близький Схід”, — пояснив економіст Національного інституту стратегічних досліджень Іван Ус.

В рамках “зернової угоди”, яку уклали 22 липня Україна з ООН та Туреччиною, а також РФ з ООН та Туреччиною розблокували роботу трьох портів Великої Одеси — “Одеси”, “Чорноморська” та “Південного” — для експорту агропродукції. Світова економіка одразу ж відреагувала позитивно.

Весь цей час Україна справно виконує свої зобов’язання. Незважаючи на заміновані поля та постійні обстріли, посівна та збір врожаю були проведені вчасно, і “зернова угода” працювала.

“Ми повністю забезпечуємо логістику доставки зерна до портів, його завантаження, укладення договорів з іншими країнами на постачання цього продовольства. Україна жодним чином не порушує умови “зернової угоди”, тобто не використовує цей коридор, наприклад, для військових чи інших цілей“, — розповів політолог Ігор Рейтерович.

29 жовтня Росія звинуватила Україну у вибухах в Севастополі, де базувався Чорноморський флот РФ, та тимчасово вийшла із “зернової угоди”. Всі п’ять днів без Росії “зерновий коридор” працював навіть ефективніше — інспекція суден представниками ООН та Туреччини проводилася в кілька разів швидше.

“Росія чомусь звинуватила Україну в якихось військових атаках на якісь військові об’єкти, що взагалі не має відношення до “зернової угоди”. Туреччина та ООН виявили абсолютну жорсткість в тому, що угода має діяти. В жодному разі шантаж Росії не працюватиме. І, безумовно, РФ була змушена повернутися до цієї угоди”, — заявив радник голови Офісу президента Михайло Подоляк.

Багато країн дійсно залежать від безперебійних поставок українського продовольства — пшениці, кукурудзи чи олії. Тому ЄС та низка міжнародних банків виділили 1 млрд євро на розвиток сухопутної інфраструктури для експорту агропродукції з України.

“Мільйони жителів з незахищених країн залежать від українського продовольства, яке потрібне їм для виживання. Росія навмисно намагалася довести їх до голоду, блокуючи українські порти та не даючи кораблям з зерном дістатися місця призначення. Через ці дії мільйони людей від Сомалі до Ємену були на межі голоду. Ми, європейці, не дозволимо цьому статися”, — наголосила президент Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн.

Про необхідність розблокування постачання українського продовольства говорили і на глобальному форумі з продовольчої безпеки.

“Вторгнення Росії в Україну та неможливість звичного експорту з України привернули всесвітню увагу до продовольчої безпеки. І цю проблему не вирішити за один раз. Кораблі в Чорному морі мають безперешкодно виходити з портів, а українські фермери повинні мати можливість вирощувати врожай, збирати його та продавати”, — заявив ексголовнокомандувач збройних сил НАТО в Європі Веслі Кларк.

Україна також виявила бажання розширити дію “зернової угоди” за рахунок збільшення обсягу продовольства та розблокування нових портів, зокрема Миколаєва. Цю ідею підтримав президент Туреччини Реджеп Ердоган, який виступає за те, щоб зробити цю угоду безстроковою.

Всього за період з початку серпня до середини листопада Україні вдалося експортувати 11 млн тонн продовольства, відправивши з портів Великої Одеси понад 450 суден. За даними міністерства інфраструктури України, наша продукція поїхала до 38 країн, зокрема до Марокко, Алжиру, Лівії, Тунісу, Єгипту, Судану, Ефіопії, Китаю, Індії, а також держав Європейського Союзу.

Хто, насамперед, отримує вигоду від роботи “зернового коридору”? Який вплив мають окремі види зернових з України на світовий ринок? Чим відрізняється “зернова угода” від ініціативи Grain from Ukraine? Які можливості для пролонгації та розширення цієї угоди обговорюються? Як Євросоюз може допомогти в питанні експорту українського продовольства альтернативними логістичними шляхами? Яку допомогу Канада надала в рамках зернових ініціатив України? Чому нашій державі важливо співрацювати в цьому питанні з регіоном так званого Глобального Півдня? На ці теми в ефірі телеканалу FREEДОМ говорили:

• експерт Центру досліджень продовольства та землекористування Київської школи економіки Роман Нейтер;
• заступник голови Всеукраїнської Аграрної ради Денис Марчук;
• президент організації “Українська зернова асоціація” Микола Горбачов.

Роман Нейтер: Експортних можливостей України не вистачає для того, щоб вивезти весь обсяг продукції, який вона виробила та готова вивезти

— [В питанні продовження “зернової угоди”] є два аспекти. Перший — вигода для України як держави. Другий — наш внесок в світову продовольчу безпеку.

Говорячи про вигоду для України: це не питання наповнення бюджету, не питання податків, а питання надходження валюти. Тому що під час будь-якої війни підвищується попит на імпорт і знижується експорт. Відповідно знижується кількість валюти, що заходить в країну, та відбувається девальвація. Наразі у нас гривня контролюється, але додаткові валютні надходження допомагають тримати цей процес більш контрольованим.

Якщо ми говоримо про вплив на весь світ: є два прямі ефекти. Перший — на ринку з’являється продовольство, яке приїжджає до країн MENA (регіон Середнього Сходу та Північної Африки, — ред.). Другий — збільшується пропозиція на глобальному ринку пшениці. Це перший закон економіки: чим більша пропозиція за постійного попиту, тим менша ціна.

Продовольча криза загрожує не тому, що людям немає чого їсти. Вони мають проблему з економічним доступом до продовольства. Їсти є що, але немає грошей для того, щоб це купити.

Після російського вторгнення дуже зросли світові ціни на пшеницю, кукурудзу, соняшник. Відповідно, людям стало важче дозволяти собі продукти харчування.

Продовольство — це не один ринок, це багато ринків. Є окремий ринок соняшника, окремий ринок кукурудзи, окремий ринок пшениці. Наприклад, на ринку соняшника Україна має помітну частку, і наші поставки сильно впливають на світові ціни. На ринку пшениці ми також маємо суттєву частку — близько 10%, яка вже дозволяє істотно впливати на ціну.

І ще один важливий аспект: всі світові ціни [на продовольство] закладаються з урахуванням того, що з України є якісь поставки.

Думка, що експорт пшениці з України не сильно впливає на ціни, ґрунтується на тому, що ринок поводитиметься максимально обережно. Але це не те, що ми спостерігаємо: безпосередньо після 24 лютого був різкий стрибок цін на десятки відсотків на основні культури, які експортуються з України.

Ми не маємо підстав говорити про те, що якщо експорт з України не закриється, подібний стрибок не повториться. Є політичні реакції від різних гравців. Умовно, наприклад, Єгипет дивиться на те, що відбувається, і каже — нам потрібно нарощувати обсяги закупівель зерна до нашого фонду, бо є проблеми і незрозуміло, що буде далі. На нього дивиться умовна Індія і зробить те саме, тим самим різко наростивши попит.

На всі розмови про те, що Україна не сильно впливає на світові ціни, є два контраргументи. Перший — суттєве підвищення цін після 24 лютого. Другий — не завжди ринок реагуватиме як комп’ютер, тобто вкрай раціонально.

Щодо країн, які одержують українське зерно: не важливо, до якої країни йде та чи інша партія. Це все одно партія на глобальний ринок, це все одно збільшення пропозиції.

Щодо того, чи потрібно робити зернову угоду безстроковою. Скажу більше: ця угода в нинішньому форматі не виконує тих функцій, які могла б виконувати. По-перше, нам потрібні гарантії того, що “зернова угода” буде продовжена, тому що не було жодного реального приводу для того, щоб ми її перервали. По-друге, нам потрібно розширювати географію цієї угоди. Це мають бути не лише порти так званої Великої Одеси, а й, умовно, порти Миколаєва.

Наших експортних можливостей не вистачає для того, щоби вивезти весь обсяг продукції, який ми виробили і готові вивезти.

Окремий аспект зернової угоди, який ми маємо обговорювати: це саботаж її поточної реалізації з боку Росії. Кожне судно, яке виходить з України чи заходить до України, має пройти інспекцію. Це спільна інспекція ООН, Туреччини, України та Росії. І ось за кілька тижнів до того, як Росія намагалася вийти з “зернової угоди”, вона суттєво скоротила кількість інспекцій. А в ті кілька днів, коли Росія не брала участі в “зерновому коридорі”, кількість інспекцій зросла приблизно втричі.

Відповідно без Росії кількість суден, які проходили через “зерновий коридор”, була значно вищою. Загалом я помітив, що в ті кілька днів, коли Росія досить пафосно вийшла з “зернової угоди”, вона досить добре функціонувала і без неї.

Говорячи про відмінності “зернової угоди” від ініціативи Grain from Ukraine. Суть “зернового коридору” в тому, що є певний приватний сільськогосподарський виробник, фермер, який виростив певну кількість пшениці, і віддає її на елеватор. Трейдер купує цю пшеницю, доставляє в порт, фрахтує судно за свої гроші і відправляє його до порту призначення тому покупцю, якого знайшов на глобальному ринку. Де-факто це приватні гроші без втручання тих чи інших країн. Виняток — покупцем є країна, а не інший приватний трейдер.

Якщо ми говоримо про Grain from Ukraine: в рамках цієї ініціативи країни, в тому числі й Україна, викуповуватимуть вже вироблене в Україні продовольство і безпосередньо експортуватимуть його — або безкоштовно, або на досить вигідних для держави-отримувача умовах. Йдеться про країни, які страждають від гострої продовольчої кризи.

Експорт зерна, гадаю, має залишатися в рамках гуманітарної ініціативи. Знову ж таки, держава не отримує прямої бюджетної вигоди від експорту зерна, а від цього виграють українські сільськогосподарські виробники. Від цього також виграє світ загалом: що більша пропозиція, то менше ціни.

Денис Марчук: В контексті “зернової угоди” можна говорити про більшу кількість країн-учасниць

— Головний пункт підписаної нами “зернової угоди” говорить про те, що її пролонгація здійснюватиметься за умови, що ніхто зі сторін не матиме претензій до роботи один одного. Туреччина задоволена тим, як працює коридор. ООН говорить про те, що з початком роботи “зернового коридору” та збільшенням експорту зерна з України ціни на продовольство — після високого зростання — вперше почали опускатися.

Виникає питання про відношення Росії до договору. Після повернення вони час від часу починають заявляти, що все працює не так, як хотілося б. Вони нібито не бачать виконання угоди в контексті поставок, які мають здійснюватися з Росії, маючи на увазі мінеральні добрива.

Але навіть якщо Росія зробить якісь дії, які призведуть до того, що “зернова угода” не працюватиме, то ми продемонструємо ту саму послідовність, що й після 29 жовтня, коли Росія вчинила демарш.

Можна також згадати, що перевірка кораблів в Босфорі здійснювалася набагато швидше [в період відсутності Росії]. Тому що фактичний тероризм вони розпочали ще наприкінці вересня, коли знаходили купу різних факторів, що призводили до зменшення кількості перевірок.

Ще дуже важливий факт: була заява міністра оборони Туреччини про те, що “зерновий коридор” має працювати щонайменше рік. Потім Ердоган сказав, що взагалі не хотів би говорити про часові критерії.

Але на випадок будь-яких перешкод в роботі “зернового коридору” у нас є альтернативні логістичні шляхи: залізниця, автомобільні дороги та порти річки Дунай.

Ми бачимо, що представники Європейського Союзу розуміють важливість цього коридору та додатково інвестують гроші, зокрема, на можливе розширення колії в Європі до формату України, щоб можна було пропускати поїзди далі за кордон, і вони не їхали до портів. Ми також говоримо про можливе розширення роботи пунктів пропуску на кордонах, які перетинають завантажені зерновими автомобілі. І ми говоримо про те, щоб мати можливість скоротити піки експорту за територію України та через Дунай кількість кораблів, які не чекали б своєї черги на проходження до порту Констанца в Румунії.

Світ розуміє, що сьогодні альтернативи українському продовольству немає. Вони розуміють, що від своєчасності експорту продовольства залежить безпека багатьох країн світу, в тому числі Євросоюзу, в яких в цьому сезоні великий неврожай через посуху.

“Зерновий коридор” — це дуже хороша успішна історія з початку [повномасштабної] війни. Це показник того, що якісь міжнародні угоди працюють, а Україна виконує взяті на себе зобов’язання попри військові дії.

Думаю, ми можемо говорити і про ширшу кількість країн: були заяви про всіляке сприяння роботі “зернового коридору”. Наприклад, Канада виступає справді добрим партнером, зокрема, в цих угодах. Вони надали практичну допомогу, виділивши значну суму грошей на створення умов для альтернативного зберігання зернових. На ці кошти було закуплено полімерні рукави, які зараз безкоштовно видаються аграріям для того, щоб вони мали змогу зберігати своє зерно в критичні моменти зупинки чи повільної роботи експорту.

У нас, на жаль, дуже великі пошкодження сховищ. Значна частина поки знаходяться на окупованих територіях, значну частину було знищено. Пробіл — сховища для 15 млн тонн зернових.

Сьогодні потрібно переходити до сприйняття України не лише як об’єкта, а й як суб’єкта, який веде свою політичну активність на міжнародному рівні. Тому що Росія традиційно дуже сильна в цих регіонах [Глобального Півдня]. Там масово представлений російський бізнес. Можна згадати, що в день припинення “зернової угоди” 29 жовтня Росія відразу заявила про готовність безкоштовно передати бідним країнам 500 тис. тонн зернових. Це наративи для того, щоб показати цим країнам: “Дивіться, ми є гарантами продовольчої безпеки в світі. А Україна з капіталістичними країнами, зокрема США, загралася в якусь війну. Ми цієї війни не інсценували”.

При цьому Росія ніби забула про те, що в цей же час заблокувала близько 2 млн тонн зернових в Босфорі, які теж йшли до бідних країн… Тому дуже важливо, щоб Україна була представлена ​​як незалежна країна, яка може розповісти свою версію подій, а також боротися за ці ринки та виступати гарантом постачання продовольства.

Микола Горбачов: До “зернової угоди” потрібно включити порт “Миколаїв”, який до війни відвантажував 25-30% всього експорту зерна з України

— Для України було б дуже добре продовжити зернову угоду не на місяць-два, не на 120 днів, а на рік. Тому що сільське господарство передбачає посів, очікування вирощування, збирання і лише після цього торгівлю. Наприклад, кукурудзу сіятимуть в березні. Якби “зернову угоду” підписали ще на рік, фермери могли б збільшити посівні площі під кукурудзу, а Україна — більше поставити.

Якщо ж Україна постачатиме лише альтернативними шляхами, а не через море, то більше ніж 30-35 млн тонн на рік ми не поставимо. Наше внутрішнє споживання — близько 20 мільйонів. Таким чином, наш сумарний урожай в оптимальних масштабах буде приблизно 55-58 млн тонн. Нагадаю, торік ми виростили 107 млн тонн.

Тобто ми скоротимо виробництво практично вдвічі лише тому, що фермери не матимуть доступу до інфраструктури і не зможуть продати свій товар, а отже й не сіятимуть його. Тому нам обов’язково потрібна експортна тяга у вигляді зернової ініціативи, нам потрібні наші порти, включаючи “Миколаїв”.

В період виходу Росії з “зернової угоди” все працювало швидше: комісії [від ООН та Туреччини] перевіряли по 45 суден на день. А комісії, в складі яких є Росія, перевіряють 10-максимум 12 кораблів на день. Цього, звісно, ​​недостатньо… Я дуже сподіваюся, що в рамках “зернової угоди” запрацює порт “Миколаїв”.

До війни через “Миколаїв” ми вантажили близько 25-30% всього експорту зерна з України. В цьому порту знаходиться 11 терміналів міжнародних та українських компаній. Наприклад, там знаходиться термінал компанії “Нібулон”, яка відвантажує чималі обсяги вантажу — по 25-30 тис. тонн на кораблях, які йдуть до африканських країн. Тому що не всі африканські країни мають великі порти і можуть приймати величезні кораблі.

Тому, я думаю, що з включенням “Миколаєва” до “зернової угоди” наш експорт до африканських країн збільшиться.

Наскільки я знаю, Росія обмежень щодо постачання продовольства [на світовий ринок] не має. Це компанії не хочуть купувати російське зерно через його токсичність. Спробуй доведи, що це зерно справді легального походження. За нашою інформацією, Росія вкрала у України близько 3 млн тонн зернових, з яких практично 1 млн тонн вже експортувала. Тому міністерство закордонних справ та міністерство внутрішніх справ займаються розслідуванням, щоб після перемоги Україна могла претендувати на репарації.

Перебуваючи в одному Чорному морі, ми з Росією, звичайно, конкуренти в експорті зерна. Однак РФ не припиняє досить успішно експортувати близько 4-4,5 тонн на місяць. Тому в них більше стоїть питання експорту добрив, хоча обмежень на експорт добрив на сьогоднішній момент теж немає…

Полімерні рукави використовують досить давно. Ми цю технологію взяли з Південної Америки та протягом останніх п’яти років досить успішно використовували. Їх можна використовувати як на території елеватора, так і просто в полі. До кожного такого рукава входить близько 500 тонн зерна. Потрібна спеціальна машина, щоб засипати туди зерно, а також спеціальна машина, щоб його виймати. Мішок досить щільний: в ньому зерно може зберігатися за будь-якої температури без ризику для якості, і навіть миші на полях не є загрозою.

В таких рукавах зберігають переважно кукурудзу. Як правило, це бідна кукурудза, зібрана в останню чергу, для якої вже не вистачає місця в сховищах. Я знаю підприємства, котрі навіть до війни зберігали по 30-40 тис. тонн зернових, використовуючи таку технологію. Вона досить ефективна, не потребує великих витрат.

Але проблема в тому, що раніше ми випускали такі рукави самі, а тепер заводи [з їхнього виробництва] в передмісті Києва розбомблені. Тому ми вдячні ФАО, продовольчій структурі ООН, яка забезпечила Україну такими рукавами.