Сталін — герой, Ленін — ворог: новий шкільний курс історії в РФ обговорюємо з російським істориком Микитою Соколовим

Микита Соколов — російський історик, публіцист і журналіст. Народився в Москві 1957 року. Закінчив Московський державний історико-архівний інститут. Працював в Історичному музеї. Був редактором і шеф-редактором багатьох суспільно-політичних видань, серед них — “Итоги”, The New Times, “Отечественные записки”. Автор 28 наукових праць. Читав лекції в Упсальському та Гельсінському університетах. Критикує сучасні російські підручники історії за виправдання насильства. Підписав заяву Комітету громадянських ініціатив проти введення єдиних підручників історії в Росії.

Микита Соколов — гість програми “Люди доброї волі” телеканалу FREEДOM.

Ведучий — Сакен Аймурзаєв.

“Історія — це досвід помилок і їх подолання”

— Зараз у школах РФ активно впроваджують лінійку нових підручників з історії, які написані під керівництвом голови Міжвідомчої комісії з історичної просвіти Росії Володимира Мединського. Ви як історик, як учений, як розумієте, коли зламалася історична наука в Росії?

— Історична наука в Росії, все-таки, не зламалася. Не тільки існують окремі історики, які готові дотримуватися суворого стандарту, але й продовжує існувати досить багато наукових і навчальних центрів, які готові цього стандарту дотримуватися.

Атака влади йде на школу, насамперед. Це, загалом, зрозуміло, тому що при владі в Росії перебувають люди старі, які сформувалися в 1970-ті роки, за брежнєвських часів, і вони впевнені, що сучасні школярі так само, як і 50 років тому, отримують основні відомості зі шкільних підручників.

Але це давно вже не так, принаймні 20 років. Усі шкільні та вишівські викладачі підтвердять, що підручник давно втратив монополію на якусь передачу знань. Нині інформаційне середовище набагато багатше, і сучасні молоді люди вміють ним користуватися.

Тож ця спроба старих людей повернутися в часи своєї молодості — приречена, бо історія зворотного ходу точно не має.

— А хто ці люди, які пишуть ці маніпулятивні підручники з історії зараз? Це ж науковці?

— Деяка біда Росії, що в нас немає формальних критеріїв, які дозволяли б точно сказати, що ця людина — вчений. Наприклад, Мединський — доктор історичних наук. Водночас єдиний орган, який уповноважений це зафіксувати, — експертна рада Вищої атестаційної комісії — уже близько 10 років тому визнала Мединського зовсім не вченим, а людиною, яка не розуміє азів історичної науки. Ну, ось він зараз як радник російського президента командує цією сферою. Це все надзвичайно некомпетентно, це все надзвичайно позанауково.

І це, звичайно, ніякий не підручник. Підручник має відповідати деяким базовим принципам. Насамперед, він має мати стосунок до науки, яку він представляє, для цього він має користуватися строго прийнятою в науці термінологією, чого абсолютно в Мединського не було.

Це агітка, яка користується пропагандистськими кліше, які до науки не мають жодного стосунку.

Що таке русофобія? Ніхто не знає, що таке русофобія, наука цим терміном не користується. Що таке геополітика? Уже 50 років, як геополітику викреслили з числа наук, нею користуються тільки недобросовісні пропагандисти. Що таке колективний Захід? Бог знає, що таке якийсь колективний Захід. Навіть усередині Євросоюзу немає монолітності, вже не кажучи про світ загалом. Отже, це все абсолютно поза науковою термінологією.

По-друге, цей “підручник” під виглядом фактів наповнений абсолютно неправдивими твердженнями, особливо в останній частині, що стосується епохи воєн проти України. Тут повторюються всі фейки російської пропаганди, включно зі славнозвісними американськими біолабораторіями на території України, що вже давно цей факт спростовано, і навіть із преси зник, але його чомусь занесено в “підручник”.

По-третє, це не підручник у сенсі мови, якою він написаний. Підручник має користуватися в міру науковою мовою, доволі підсушеною спеціально, щоб якось нівелювати оцінки. А тут ні, тут оцінки проголошуються без жодних доказів. Чому в Києві неонацистський режим? Бог знає, ніяк не мотивується. Але ні, у них зазначено, що в Києві нацисти. Що це за нісенітниця? Звідки вона береться?

— Ви вивчили цю маячню досконально, я читав ваші статті на цю тему. А яка головна концепція цього підручника, як вони її пояснюють?

— Головна концепція цього “підручника” проста і пряма, як голобля — начальники завжди праві.

Наприклад, останній “підручник” для 11 класу починається з післявоєнної історії Росії. Післявоєнна ситуація була дуже складна, тому що народ, який повернувся з [Другої світової] війни, був зовсім не той народ, який Сталін для себе приготував репресіями.

Під час війни відбулося формування абсолютно нової нації. На фронті відбувалося ніби особисте звільнення. Незважаючи на всі СМЕРШи, на всі жахіття сталінських репресій, з фронту приходила людина, особисто відповідальна за свою долю і тим самим значною мірою звільнена.

І людина, яка пройшла фронт або страшну окупацію, або отримала страшний тиловий досвід, вона підтримувала радянську владу зовсім не безумовно. Про це пишуть усі серйозні історики в останні 30 років. Суспільство дало досить серйозний і дуже капітальний запит на реформи. А фронтовики були люди рішучі, з ними доводилося рахуватися. Тому готувалися реформи, готувалася нова програма партії, готувався принципово новий 5-річний план, який мав переорієнтувати промисловість на людські потреби, а не на військові.

Але все в 1948 році Сталін згорнув і здійняв нову хвилю репресій, завдяки чому він утвердився, завдяки чому стала можлива подальша брежнєвська інтерпретація перемоги у війні як перемоги радянського ладу. А це зовсім не так.

І підручник Мединського починається з цієї хибної позиції, що війна згуртувала радянське суспільство навколо влади — це доволі дивне твердження, і, за великим рахунком, хибне. Тому що в післявоєнному Радянському Союзі ситуація була складною, були надзвичайно різні можливості. Наприклад, “ленінградська група” [голови Верховної Ради РРФСР] Андрія Жданова і [першого заступника голови Ради міністрів СРСР] Миколи Вознесенського, які потім потрапили під “Ленінградську справу”. Вони готували рішучі й доволі серйозні реформи, у 1947 році очікувалися альтернативні вибори до Верховної Ради СРСР, розпуск колгоспів, припинення церковних гонінь. Це був набір вимог, які висував народ до влади.

Але все це було згорнуто, було піднято нову хвилю репресій, цілком порівнянну з кінцем 1930-х років і навіть, у певному сенсі, потужнішу, тому що в репресіях 1948-1951 років із радянського суспільства було остаточно вибито персони, які могли б сформулювати програму дій.

Про це нічого немає в підручнику Мединського. Він оповідає нам про те, як благодійне начальство все чудово вирішує.

Тут історія взагалі позбавляється сенсу, тому що історія, історичний досвід — досвід помилок, помилок про злочин і їх подолання. А якщо в нашій історії все цвіте, все грандіозне і чудове, то який там досвід — все і так чудово.

— А як цими людьми трактується Перебудова?

— Як катастрофа. Перебудова у них — це коли прийшов невіглас Горбачов, який не мав жодного досвіду, ніколи не керував жодним заводом. Це буквально так пишеться, при тому, що він багато років був секретарем обкому, і його управлінські навички добре відомі і високо всіма істориками оцінені. Ось, прийшов невіглас, недотепа Горбачов і все розвалив — розвалив не тільки всю радянську організацію, а й обвалив становище Радянського Союзу на міжнародній арені. Тобто країна втратила всі преференції і весь капітал, який вона отримала під час Другої світової війни. І це в них називається геополітичною катастрофою, оскільки за цим послідував розпад Радянського Союзу.

Чому цей важливий історичний крок вважається катастрофою? Тому що так вважає Володимир Путін.

Я абсолютно не впевнений, що не тільки Україна, а й Казахстан, не кажучи вже про балтійські держави, готові вважати розвал Радянського Союзу катастрофою. Це, скоріше, звільнення людства від досить мерзенного соціального утворення.

— А якщо порівняти цей підручник з ідеологізованими підручниками в подібних режимах, він відрізняється чимось, наприклад, від німецьких підручників періоду нацизму?

— Я поганий знавець німецьких підручників епохи Рейху. Я бачив тільки один підручник 1936 або 1937 року, коли Рейх був у повному розпалі. При тому, що я німецькою мовою володію доволі слабко, але мого знання німецької мови достатньо, щоб сказати, що наукова і педагогічна громадськість Німеччини тримала певну планку, це в жодному разі не агітка. Так, були присутні деякі тези нацистські, але все-таки це підручник науковий, там немає неправдивих фактів, і він написаний вченою мовою, а не мовою пропаганди.

— А чи зможуть російські вчителі обійти цей підручник? Тобто звітувати про уроки, але насправді не йти за ним? Чи це неможливо в сучасній російській школі?

— Важко сказати. Я не знаю, як буде нині, але попередній досвід був сприятливий для вільнодумних людей, це коли 2008 року адміністрація президента спробувала впровадити в школу схожі підручники. До честі російських істориків — ніхто не взяв участі в їх створенні, підручники для шкіл писала група політтехнологів. Вже як адміністрація президента рухала ці навчальні посібники до школи, користуючись адміністративними важелями і фінансовими (вони були дуже дешеві, що для бідної російської школи важливо) — але ні, не вийшло.

Цей підручник був “чудовий” тим, що виправдовував сталінські репресії. У ньому закладено основи всього того, що ми зараз бачимо у Мединського. Тоді була слабша форма, зараз — уже зовсім відверто. Але вчителі в ті роки не стали ним користуватися, і вся ця історія заглохла. Зараз, звісно, державний натиск набагато більш терористичний. Але я впевнений, що дуже багато вчителів знайдуть спосіб обходити ці нові рамки просто з тієї простої причини, що вчитель же шкільний не живе в Африці, окрім РОНО та безпосереднього начальства, у нього є батьки, які мають абсолютно різні погляди на сьогодення й минуле, і в будь-який момент батьки прийдуть і скажуть: а що це в нас там таке, ви якусь локшину на вуха вішаєте. І вчитель повинен буде якось прислухатися. Загалом, я дивлюся на це цілком оптимістично.

“Шкільний курс історії — інструмент громадянського виховання”

— А чому нинішній російський режим так зациклений на історії? Адже Путін від самого початку практично апелював до свого трактування історії. Чому історія так важлива для режиму?

— Так традиційно склалося, що шкільний підручник історії не є вступом в історичну науку, на відміну, скажімо, від підручників фізики, математики або хімії, які говорять про основи науки, про яку вони тлумачать.

А шкільний підручник історії — це не введення в науку, інакше він мав би мати зовсім інший вигляд. Він мав би розповідати, чому люди ставлять різні запитання минулому, і чому отримують на підставі одних і тих самих джерел різні відповіді. Він мав би розповідати, що таке джерела, і яка правильна процедура їхньої критики. Нічого цього в підручниках історії немає, і цей шкільний курс традиційно є інструментом виховання громадянина. Тобто пояснення: чому це суспільство живе в такий спосіб, як воно склалося, якими є його досвіди в минулому, і які його уроки на майбутнє.

Тобто це інструмент громадянського виховання. Не дивно, що Володимир Путін схопився за цей предмет уже 2003 року на зустрічі зі шкільними вчителями, коли з’ясувалося, що підручники історії періоду Перебудови побудовані зовсім за іншим принципом і виховують громадянина нового типу.

Так, 1993 року в Росії з’явилися підручники нового типу — не радянського, у центрі якого була держава, а нового — у центрі була людина з її індивідуальними цілями, устремліннями і планами. У них держава робила важливі помилки і злочини, і не завжди була таким благодійником людства.

У підсумку 2003 року почалася атака на шкільний підручник, щоб зробити його інструментом виховання російського громадянина, який упевнений, що начальство завжди має рацію.

Спроб було багато, але досі вони всі були безуспішними, тому що робиться людьми малокваліфікованими.

Ось підручник Мединського робиться за протекції Російського історичного товариства, а його очолює Наришкін — голова Служби зовнішньої розвідки РФ. Це люди, які абсолютно не мають історичної кваліфікації. Тому виходить у них криво, косо і дуже не сучасно, їхні тексти та ілюстрації програватимуть будь-якому скільки-небудь адекватному історичному сайту.

Чудовий приклад. Останній розділ підручника Мединського присвячений війні проти України, в їхніх термінах — “спеціальній військовій операції”. І там великими літерами йде цитата Путіна, що ми не розпочинали бойових дій, і дається портрет Путіна 20-річної давності.

Ось уже такий сором має насторожити будь-якого уважного школяра і показати йому, що це якийсь набір нісенітниць. У телевізорі він бачить якогось обрюзглого вампіра, а тут, на тобі — молодий, енергійний.

“Фігура Сталіна в Росії міфологізована”

— А Сталін реабілітований у цьому підручнику остаточно? Сталін — це вождь, герой, ефективний менеджер?

— Грубо кажучи, так. Перемога у війні виправдовує всю сталінську репресивну політику.

— А як так вийшло після всіх років розвінчання культу особи Сталіна, стільки інформації про репресії було, про страшний час сталінський — як вийшло, що він знову герой?

— Це питання, швидше, до соціологів, ніж до істориків.

За єльцинських часів було видано указ про передачу архівів спецслужб на державне зберігання, що могло б забезпечити до них загальний доступ усіх істориків і всіх зацікавлених осіб. Але цей указ було виконано навряд чи на 10%. І основна маса матеріалів, як і раніше, перебуває в архіві ФСБ, колишнього КДБ, і доступ туди весь час посилюється, потрапити туди все важче. Цю саму політику ми можемо бачити на долі товариства “Меморіал”, головною метою якого було дослідження цих репресій і доль репресованих. “Меморіалу” весь час ставили палиці в колеса, і скінчилося це тим, що [29 грудня 2021 року] було ліквідовано найпотужніший московський міжнародний “Меморіал”.

— Так, архіви повністю не відкрили. Але суспільство, особливо в останні 20 років, загалом уже знало, що таке сталінський режим. Невже люди забули все?

— Фігура Сталіна в Росії міфологізована, він абсолютно не реальний Сталін, якого знають історики, а це такий сильний лідер. І 2008 року був знаменитий досвід — телевізійний проєкт “Ім’я Росія”, обирали, хто з історичних діячів найбільш милий російському суспільству. І там дивом офіційно не виграв Сталін, його шляхом усіляких підтасовувань електронного голосування вдалося відтіснити з першої трійки лідерів, а так він лідирував.

Люди бачать, що в країні розгардіяш, у країні наростають тенденції деградації всього — медицини, освіти та іншого. Навіть якщо не торкатися війни безпосередньо, все деградує останні 15 років. При тому, що грошей було завались, інфраструктура розвалюється, дороги в жалюгідному стані, житловий фонд розвалюється, половина водопроводів потребує термінового ремонту.

Спостерігаючи все це, російські громадяни кажуть: а ось при Сталіні такого не було. Тому що він не знає, як за Сталіна було насправді, але він упевнений, що за Сталіна був порядок.

Ось цей міфологізований Сталін російське суспільство виставляє як ідеал, зважаючи на повну недієздатність, корумпованість і жахливі крадіжки нинішньої російської адміністрації на всіх рівнях.

— А чому у Путіна Ленін — головний ворог? Виходить, Ленін придумав Україну, Ленін неправий, Ленін поганий. А про Сталіна такого не говорять.

— Думаю, тому що саме ленінський план національного устрою спочатку РРФСР, а потім СРСР було ухвалено, коли були утворені національні республіки.

Сталінський план був універсальний — усіх під одну гребінку, а Ленін наполягав на тому, щоб були національні республіки. І саме це існування національних республік, на думку Путіна, було міною уповільненої дії, яка потім розірвала Радянський Союз.

“Головна характеристика Мединського — він негідник”

— Знаєте, коли згадуєш Мединського, я весь час думаю про те, що він народився в Україні, у Черкаській області в місті Сміла і закінчив школу в Україні. Як у цих людей виходить забути про те, звідки вони самі родом?

— Це дивовижна для мене річ.

— Якби не було путінського режиму, Мединський був би нормальною людиною?

— Нічого не можу сказати з цього приводу, тому що головна характеристика Володимира Ростиславовича Мединського — він негідник. Якою була б його доля за нормального режиму? Думаю, пристосувався б і до нього. У всякому разі, коли мене ще пускали на російське телебачення, кілька разів мені доводилося з ним сперечатися в прямому ефірі, він тоді не був таким націоналістом.

Я маю наголосити, що ніхто із серйозних російських істориків — істориків не за посадою, які мають титул, а істориків, які мають авторитет і довіру в науковому середовищі, — ніхто не підтримує цю історичну політику.

Мединський був же начальником найрептильнішого Російського військово-історичного товариства, воно якраз докладало головних зусиль для реабілітації Сталіна. Нещодавно звідти пішов останній історик Міхов, який щось знав і був науковим керівником товариства. Тобто ніхто з скільки-небудь обізнаних людей на тому боці не грає. Грають академіки за посадою, причому надзвичайно підстаркуваті — на кшталт Чубар’яна і Торкунова, яким під 90 років, вони вже давно вже втратили авторитет у науці.

“Буде потрібна повна демілітаризація всього шкільного курсу”

— А коли закінчиться вся ця маячня і жах, як ви думаєте, чи буде якийсь суд над такими російськими істориками, над цим підручником? Над цим трактуванням російської історії, над трактуванням війни проти України?

— Думаю, що якщо Росія збережеться в нинішніх кордонах (у чому є певний сумнів обізнаних людей), то неминуче виникне необхідність перегляду російської історії не тільки останніх півтора року, а й усієї російської історії.

Тому що російська історія в головах російських громадян — це історія мілітаристська, це історія великих перемог і великих територіальних надбань. Начебто, прогрес в історії полягає виключно в територіальних надбаннях.

Багато людей так і думають, їх так вчать. Це, безумовно, вимагає дуже капітального перегляду — потрібна повна демілітаризація всього шкільного курсу.

Ось яких героїв зі шкільного курсу виносить людина, яка не займається спеціально історією? Іван Грозний, Петро I, далі — Сталін. Люди, які здобували нові території. Те, що після них наставала жахлива криза, народне лихо, це дістається іншим правителям, які нібито не впоралися зі спадщиною великого государя. Ось Петро I розорив центральну Росію абсолютно, вщент. Про це було в оповіданні про його спадкоємців, які боролися з зубожінням центральної Росії, і не завжди вдало.

Потрібен радикальний перегляд історичного вигляду російських громадян на самих себе. І цей процес уже починається, він поки що не вийшов на поверхню, ніяк поки що себе не виявив, але вже готують альтернативні нові підручники, вже готують програми демілітаризації шкіл, які будуть затребувані дуже скоро.

Не існує ментальності як довготривалої конструкції. Усе дуже плинне, усе дуже швидко змінюється. Ось зразок — Німеччина і Японія, вже яка була імперіалістична Японія, і яка була імперіалістична Німеччина в 1930-ті роки, а до 1960-х років все абсолютно змінилося. Це був результат свідомої політики, зокрема і політики в галузі шкільної освіти.