Вчора о 22:17
Від початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну армія агресора втратила на полі бою 306 тисяч 860 військовослужбовців.
Такі дані 7 листопада наводить Генеральний штаб Збройних сил України (ЗСУ). За даними Генштабу, тільки за останню добу українські військові ліквідували 890 окупантів.
Ціна російського вторгнення
Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний в інтерв’ю The Economist зізнався, що помилявся, коли думав, що величезні втрати зупинять керівництво Росії.
“Це була моя помилка. Росія втратила вбитими щонайменше 150 тисяч осіб. У будь-якій іншій країні такі втрати зупинили б війну. Але не в Росії, де життя коштує дешево”, — зазначив генерал.
За словами Залужного, Росія — “це феодальна держава, де найдешевшим ресурсом є людське життя”. А для України, як підкреслив головком ЗСУ, “найдорожче, що є, — це люди”.
Валерій Залужний додав, що втрат російської армії в Україні, навіть якщо вони вдвічі більші, напевно недостатньо для перемоги над ворогом, людські ресурси якого приблизно втричі більші.
Схожі дані про кількість втрат російської армії в серпні 2023 року опублікувала американська газета The New York Times. Як пише видання, на той момент втрати армії РФ становили 120 тисяч убитими і 170-180 тисяч пораненими.
У Міністерстві оборони Росії дані про кількість загиблих в Україні військовослужбовців приховують. За 19 місяців війни оборонне відомство лише один раз озвучило число втрат. Відповідну заяву ще в серпні 2022 року зробив міністр оборони РФ Сергій Шойгу.
“Наші втрати на сьогоднішній день загиблими — 5 937 осіб”, — заявив тоді Шойгу.
Тим часом, один із представників Російської православної церкви (РПЦ) проговорився про те, що на війні в Україні загинуло понад 300 тисяч російських солдатів і офіцерів, що збігається з даними Генштабу ЗСУ. За словами священнослужителя, внаслідок так званої “спеціальної військової операції” (“СВО”, так називають у РФ війну Росії проти України, — ред.) у РФ з’явилося вже майже мільйон людей з інвалідністю.
“У нас же там, я вже не знаю, чи точні цифри – близько мільйона поранених. Велику духовно-реабілітаційну систему потрібно створювати в Криму”, — сказав священик РПЦ в інтерв’ю російським ЗМІ.
Хоча, за офіційною інформацією, статус людини з інвалідністю в Росії від початку війни і до початку літа 2023 року офіційно отримало лише трохи більше ніж 5 тисяч осіб. А із серпня цього року Соціальний фонд РФ більше не публікує дані Федерального реєстру інвалідів Росії.
Багато експертів вважають, що російське військове керівництво кидає своїх людей на забій, щоб досягти хоч якоїсь більш-менш значущої перемоги. За інформацією Генштабу ЗСУ, тільки за другу половину жовтня на Авдіївському напрямку російська армія втратила 6,5 тисячі осіб особового складу.
“Ми ж бачимо, що росіяни не намагаються навіть зупинитися. Вони продовжують перти вперед. Тобто, стоїть політичне завдання, перш за все, домогтися успіху під Авдіївкою. Далі можна просунутися в бік кордонів Донецької області. Це завдання, очевидно, пов’язане з намірами в разі нашої поразки під Авдіївкою запропонувати нам сісти за стіл переговорів, і там уже в переговорному процесі домогтися завершення заморозки цієї війни на умовах, які б влаштували б Російську Федерацію”, — пояснив військовий оглядач Денис Попович.
Втрати РФ в огляді експертів
Про кількість втрат російської армії внаслідок так званої “СВО” та ціну людського життя в Росії в ефірі телеканалу FREEДОМ розповіли:
- Михайло Подоляк, радник глави Офісу президента України;
- Юрій Федоров, кандидат історичних наук, професор Празького університету, військовий експерт;
- Іван Ступак, колишній співробітник СБУ, військовий аналітик Українського інституту майбутнього.
МИХАЙЛО ПОДОЛЯК: Основна маса мобілізованих в армію РФ – жителі депресивних регіонів, у яких немає жодних перспектив
— Заради чого в Росії жити? Я не про Москву говорю і не про Петербург. У вас немає жодних перспектив, ви живете у відсталій країні, ви не можете побудувати кар’єру, у вас немає якісних робочих місць. Адже основна маса мобілізованих — з неблагополучних регіонів із вкрай низькими соціальними та фінансовими показниками.
До речі, цікавий парадокс: соціологічні дослідження в Росії показали, що найзавзятіше виступають за продовження війни і за масові вбивства українців якраз жителі Москви. Тобто, ті росіяни, які можуть не брати участі безпосередньо у війні, відкупитися від війни тощо.
А основна маса якраз набирається з нестабільних регіонів. Але ось питання: а навіщо їм жити? Вони їдуть в Україну, їм обіцяють, що вони зможуть там безкарно вбивати.
По-перше, реалізовувати свої комплекси неповноцінності, свою ненависть. А по-друге, якісь гроші все одно платять у рамках первинних виплат, коли вони підписують контракт. І, відповідно, в рамках посмертних виплат, коли людина вже не повертається або повертається в іншому вигляді тощо.
Тому все досить просто. Людське життя — це абсолютно безкоштовний об’ємний ресурс, який є в розпорядженні РФ. Є два типи ресурсів, якими вони володіли до початку вторгнення у великому обсязі. Перше — це стара радянська техніка: снаряди, танки, бронетехніка тощо.
А другий ресурс, який ще більший — мобілізаційний. Це люди, яким, у принципі, нема за що і нема чого жити, і вони їх відправляють [на війну].
Тут дуже цікава математика війни. Танк все-таки коштує якихось грошей, снаряд коштує якихось грошей, а людина нічого не коштує. Ти взяв її, відправив воювати і так далі. Але якщо оцінювати сьогоднішню поведінку російської політичної еліти, для них вартість життя — а вона завжди в Росії була близька до нуля — зараз має від’ємну величину.
Тому тут немає жодної кореляції між кількістю жертв на війні в Україні і, скажімо, наростаючими протестами. Ба більше, якщо пам’ятаєте, були перша і друга Чеченські війни. Комітети солдатських матерів тоді вкрай активно протестували: “Поверніть нам наших дітей”, а зараз вони, навпаки, говорять про те, що, мовляв, давайте відправимо ще когось на війну, необхідно далі проводити мобілізацію.
Тобто, абсолютна відсутність щирих, миротворчих спонукань навіть у родичів тих людей, які свідомо їдуть помирати в Україну. Тут питання треба поставити інакше: навіщо вони їдуть воювати? Не просто, чому вони рабськи до цього ставляться, а навіщо вони їдуть? Ще раз повторюю, тому що їм безглуздо щось робити в Росії. Але тут є можливість поїхати воювати.
І тут є ще один феномен, я його окремо винесу. Основна маса людей, яка воює, мобілізується — це люди з неблагополучних сімей. Маються на увазі ув’язнені, люди, які все вже в житті втратили. А якщо вони вижили в Україні, то повертаються потім назад.
Уявляєте, ти вирізав у селі двох-трьох своїх сусідів, а тут ти повертаєшся “героєм”, і всі на тебе вже інакше дивляться. І ти можеш далі свавіллям займатися, тому що ти “герой” тощо. Багато таких прикладів є. Коли людина буквально місяць чи два відсиділа в рамках кримінальної справи за звинуваченням у вбивстві дружини, дітей, а потім повертається в те саме село вже “героєм”.
ЮРІЙ ФЕДОРОВ: Для російської влади люди — це витратний матеріал
— Якщо говорити про командування російських збройних сил, якщо говорити про Путіна, про політичне керівництво країни, то проблеми втрат людських життів їх абсолютно не хвилюють. Для них люди — це витратний матеріал для досягнення політичних або якихось своїх особистих цілей і нічого більше.
Але вони, звісно, заспокоюватимуть свою совість тим, що ці втрати були необхідні для захисту держави, в ім’я інтересів держави тощо. Ми все це бачили, хтось ще пам’ятає Радянський Союз, хтось може прочитати про це в книжках. Те ж саме було і під час Другої світової війни.
Те ж саме було і під час колективізації, коли вбивали мільйонами. Досить згадати Голодомор в Україні — мільйони людей заморили голодом в ім’я якихось політичних цілей. Повторюю, для російського керівництва і для російського політичного класу загалом люди — це мінімальна цінність.
На відміну від того, як йде справа в Україні, у всіх цивілізованих країнах, де люди — це найвища цінність, де діє так звана грецька система цінностей, орієнтована на людину. З моєї точки зору, найсумніше полягає в тому, що російське суспільство вкрай терпимо ставиться до втрат. Цього, загалом, мало хто очікував.
Це означає, що для пересічного росіянина, і не тільки для росіянина, а й для всіх національних меншин у РФ, людське життя мало що означає. Є маса історій із конкретними людьми, коли сім’ї загиблих цікавив не стільки сам по собі факт загибелі близької людини, а скільки грошей вони отримають як компенсацію.
І треба сказати, що Путін і його поплічники успішно користуються цією властивістю масової свідомості: для пересічного росіянина, особливо для жителя російської провінції, важливо не зберегти життя і здоров’я людини, а важливо отримати за це велику суму грошей. Мільйон або кілька мільйонів рублів — це абсолютно колосальна сума, яка затьмарює взагалі все інше — суто людські почуття, відчуття і страждання від загибелі.
“Людина загинула. Та ну що ж поробиш? Людина смертна, але зате ми отримуємо великі гроші”. Так міркують, я думаю, не одиниці, а десятки тисяч і, можливо, мільйонів російських сімей. Така країна, такий народ, і з цим доводиться мати справу.
Але це було несподівано, чесно кажучи, і для мене, і для багатьох. Бо вважали, що є якась межа терпимості, далі якої суспільство не може виносити втрати. Але зараз сказати, де ця межа знаходиться, я особисто не беруся.
ІВАН СТУПАК: Справжній біль від втрат росіяни усвідомлять тільки після війни
— На самому початку війни всі ми рахували, після якої кількості втрат, рівносильних першій і другій Чеченській війнам разом узятим, стане дуже боляче для РФ. Афганська кампанія — 15 тисяч осіб, які Радянський Союз, населенням 240 мільйонів осіб, втратив. Як це тоді було боляче: воїни-афганці, Комітет солдатських матерів та інше.
Але, на жаль, нічого з цього не спрацювало. 100 тисяч втрат в Україні — ні, нічого, 200 тисяч — ні, 300 тисяч — ні. Цілком можливо, що це буде боляче тільки потім, після війни, коли вони усвідомлять, що піднімати російську економіку нікому. Що банально немає людей, які стануть біля верстатів, бо все спрямовано на війну. Як вони кажуть: “Все для фронту, все для перемоги”.
Якщо 300 тисяч вони втратили, множте на чотири-п’ять: потрапили в полон, зникли безвісти, втекли. Це ті люди, які теж випали з російської економіки, не працюють, не виробляють, не створюють економічний продукт.
Але водночас у РФ прибирають галузі будівництва, старе житло, якісь соціальні сфери. І в цих же сферах позбавляються робочої сили. Немає людей, які просто водитимуть автобуси, їх дедалі менше і менше.
Величезна кількість компаній у РФ скаржаться на брак менеджменту середньої та вищої ланки. Хтось на фронті, хтось загинув, хтось виїхав із РФ. Тобто, всі ці втрати будуть болючими безпосередньо тільки після закінчення цієї війни, на жаль. Це все позначається на витоку мізків їх стає все менше в Росії.
Читайте також: Мобілізація в РФ: у Кремлі використовують нові методи для досягнення старих цілей — огляд думок
Не пропусти наші відео на YouTube-каналі FREEДОМ
Якщо заблоковано доступ до сайту та соцмереж FREEДОМ — алгоритм дій
