Складно, але потрібно жити далі: як українські переселенці та біженці справляються на новому місці

В Україні сьогодні офіційно зареєстровано близько 4,8 мільйонів внутрішньо переміщених осіб. Але за фактом їх набагато більше, стверджують у Міністерстві з питань інтеграції тимчасово окупованих територій України. Якщо додати до цієї цифри ще й тих, хто офіційно не зареєстрований, то вийде близько 7 мільйонів осіб.

За даними Міжнародної організації з міграції (МОМ), третина переселенців в Україні живуть далеко від своєї домівки понад шість місяців. А в країнах Європи, за даними Організації Об’єднаних Націй (ООН), на початок весни 2023 року перебуває понад 8 мільйонів українських біженців.

Через російську агресію міграційні процеси не припиняються як в Україні, так і за її межами — з країни виїжджають нові біженці, дехто з тих, хто раніше виїхав, продовжує шукати новий дім, переїжджаючи з місця на місце.

Читайте також: Рани загоїлися, а кошмари досі сняться: як живуть переселенці — історія Олега з Рубіжного (ВІДЕО)

Українські біженці будують нове життя за кордоном

Серед українських втікачів від війни багато успішних людей, які мали достатні доходи, рівень життя, і це зовсім не ті мігранти, яких звикли бачити в Європі. Як зазначає психолог варшавського Центру освіти та розвитку ЮНІСЕФ Альона Маркіна, це ніякий не “феномен біженців”, просто українці ламають стереотипи європейців. Українці тікали від бомбардувань, їхня мета — вижити, убезпечити себе і дітей.

“Зрозуміла, що не справляюся, опустилася на дно, бо пролежала так на підлозі два тижні… Потім подумала: треба підійматися хоча б заради 11-річного сина. Допомогли психологи, групи підтримки для українців, виявляється, ти не один”, — розповіла дизайнер-флорист Євгенія Фурман в інтерв’ю “Новинам Донбасу”.

Євгенія залишила власний бізнес, який будувала 20 років, і поїхала з дитиною і батьками до Польщі.

Вона зробила кілька квіткових композицій як волонтерка для центру підтримки біженців. І волонтери її надихнули взяти участь в одній із найбільших флористичних виставок у Польщі.

Євгенія вклала останні заощадження, відкрила підприємство. Тепер у неї є квітковий магазин у Кракові. За три місяці навчилася розбиратися в польській податковій системі, пішла в поліцеальну школу (школи для дорослих у Польщі) навчатися на… флориста, хоча вже багато років сама може навчати цієї професії інших. Радісно ділиться контактами, досвідом у групах психологічної підтримки. Дівчина впевнена, що допомагаючи іншим, ми рятуємо себе.

Польща надала спрощені умови працевлаштування українським фахівцям, без додаткових дозволів, у багатьох сферах, і біженці скористалися цими можливостями.

Юлія Гундарієва приїхала до Польщі евакуаційним потягом із Дніпра, вивозячи в безпечне місце одинадцятирічну доньку. Жінка зараз займається декором та оздобленням тортів. Вона працює у Лілії та Аніша — сім’ї українців, які кілька років тому відкрили в Польщі бізнес. У них три кондитерські, одна з яких ще й кав’ярня.

У команді Лілії та Аніша працюють українці, які втекли з початком повномасштабної війни Росії проти України.

“Тут теж хотілося займатися улюбленою справою. Але я не знала польської мови, не знала, куди звертатися. Почала шукати роботу на сторінках Instagram. І одного разу побачила профіль кондитерської Лілії та Аніша. Дуже сподобалася представлена там продукція. Написала в директ через перекладач польською мовою. І на диво мені одразу відповіли українською. Я дуже зраділа, бо мені стало спокійніше — свої люди”, — згадує Юлія.

У Дніпрі в кондитерки залишилося житло. Але поки триває війна, жінка з донькою перебуватиме в Польщі. У найближчих планах отримати карту тимчасового побиту на три роки. Документи на таку карту українським біженцям, які працюють або мають бізнес у Польщі, можна подавати з початку квітня 2023 року. Юлія каже, що повернеться додому, коли буде безпечно і коли закінчиться війна.

Кількість підприємств у Польщі, відкритих українцями, збільшується з кожним днем, зазначає Валерій Сікора, який займається консалтингом українських брендів щодо виходу на польський ринок. Найбільше це сфера послуг. Приміром, перукарні, барбершопи. Але також багато у сфері гастрономії, зокрема, ресторани, кафе, пекарні. Він зазначає, що українська сфера послуг у Польщі дуже високо цінується.

“Кількість салонів краси, відкритих українцями в Польщі, справді приголомшує, і вони здебільшого успішні. У них багато клієнтів, до них ходять самі поляки, бо вони в захваті від якості послуг”, — переконаний підприємець.

Причин для виїзду багато

Не в усіх переселенців і біженців гладко складається життя на новому місці. Період адаптації затягується через особисті проблеми, ностальгію за домом, емоційні переживання, неможливість знайти роботу, влаштувати життя своїх дітей. Кожен, хто хоче повернутися додому або ж робить це, називає свою причину. От тільки причин не повертатися назад, поки ситуація не налагодиться, – набагато більше. Бо це небезпечні прифронтові території України, або їхні населені пункти наразі перебувають під тимчасовою окупацією.

Згідно з останніми змінами російського законодавства, окупанти можуть примусово депортувати місцеве населення. Місцем депортації можуть виявитися віддалені і малопридатні для життя околиці РФ, звідки буде набагато складніше повернутися в Україну або виїхати в треті країни.

Чоловікам небезпечно перебувати в окупації ще й тому, що їх можуть відправити на війну в лавах російської армії — так званий “військовий облік” уже оголошено на всій захопленій росіянами території.

Мешканцям окупації потрібно пам’ятати: російські війська прийшли на їхню територію не для захисту, а щоб використати колись мирні міста і села в інтересах російської влади.

Жителям міст і сіл, де тривають активні бойові дії, влада наполегливо рекомендує евакуюватися, поки є така можливість. Так, зараз, соціальні служби разом із поліцією, військовими та волонтерами, буквально “видряпують” мешканців Авдіївки та Бахмута.

Зараз евакуація з фронтових міст відбувається вже з великими ризиками. І це тільки тому, що місцеві жителі не захотіли або не змогли виїхати раніше, до того, як обстановка загострилася до межі.

“Рятувальна операція була складною через дорогу серед мін і під обстрілами окупантів. Наразі евакуйовані мешканці, серед них 14-річна Аліна та її батьки, перебувають у безпеці”, — розповіли в МВС України про один із випадків евакуації з Бахмута.

За словами правоохоронців, побачене дорогою вразило дівчину, оскільки росіяни перетворили її місто на руїни. Наразі Аліна та її рідні отримують допомогу та оговтуються від пережитого.

Дівчина розповіла, що під бомбами вона займалася малюванням і мріяла про доступ до інтернету.

“Якщо є пекло, то воно саме в Бахмуті. Напередодні нашого виїзду, ввечері, російські війська обстріляли місто запальними снарядами. Ми відчули дуже їдкий запах. Я вдягнув маску, виглянув на вулицю, а там усе горить. Слава богу, що вибралися звідти”, — розповів батько Аліни.

Нова стратегія від уряду — для адаптації переселенців

Кабінет міністрів України затвердив нову Стратегію державної політики для внутрішньо переміщених осіб до 2025 року. У документі йдеться не лише про евакуацію, розміщення переселенців, а й про їхнє повернення в рідні міста та села після деокупації.

Документ розроблено за підтримки Ради Європи спільно з експертами міжнародних та громадських організацій. Стратегія передбачає підтримку ВПО на всіх етапах. Держава має забезпечити евакуацію, адаптацію на новому місці, інтеграцію в приймаючих громадах. Після деокупації територій переселенцям планують допомагати безпечно повернутися на місце постійного проживання.

Фінального документа у відкритому доступі ще немає, але відомо, що низка цілей передбачає не тільки суто технічну організацію, наприклад, перевезення маломобільних осіб та людей з інвалідністю під час евакуації, а й ухвалення нормативних актів.

Модульне містечко у Львові

На місцях тимчасового поселення людям допомагають не лише держава та місцеві органи влади, а й волонтерські організації — українські та міжнародні, які працюють коштом грантів від західних донорів.

Одним із таких місць стало модульне містечко у Львові. Загалом в області їх уже 4.

Євдокія з донькою Юлією виїхали з Попасної Луганської області в березні минулого року. У Львівській області вони опинилися 9 травня минулого року. У них уже немає будинку — він згорів під час бойових дій.

“Ми більшу частину часу перебували в підвалі. Було затишшя, до нас спустилися сусіди і сказали, що на нас усіх чекає евакуаційний автобус. Ми швидко застрибнули в чому були, без речей і нас відвезли на поїзд”, — згадує Євдокія.

У модульному містечку Сихівського району Львова вони з донькою живуть тиждень. До цього понад рік жили в інших тимчасових локаціях для переселенців. Щоб оселитися в модульне містечко, кілька тижнів тому вони подали заявку в місцеві органи влади і досить швидко дочекалися своєї черги.

Городок построен недалеко от парка в спальном районе города, рядом — вся необходимая инфраструктура.

На территории есть охрана. Восемь двухэтажных зданий построены по принципу общежития. В каждом есть кухня, санузлы, детская комната, прачечная. Всего в городке могут проживать 1400 человек. 

“Я тут уже квіточки посадила”, — розповідає мешканка містечка, дбайливо оглядаючи клумбу з саджанцями.

“Вам кошеня не потрібне? Я евакуювалася разом зі своєю кішкою, а вже у Львові від місцевого кота в нас — кошенята. Тепер ось шукаємо, кому б віддати в добрі руки”, — звертається до сусідки переселенка з Луганської області.

Пройшовшись тротуарами між будиночками можна почути як українську мову, так і російську.

Більшість мешканців модульного містечка, з якими вдалося поспілкуватися журналістам FREEДOM, кажуть, що дуже хочуть додому, але багатьом із них просто нікуди повертатися. У мріях — почати нове життя на старому місці, вдома, але тільки після деокупації.