Шлях до свободи: як Україна виборювала незалежність (ВІДЕО)

Становлення української державності тривало важко й довго. Чотири рази українці проголошували незалежність своєї держави, і чотири рази вона була потоплена у крові. Однак, попри всі труднощі й перешкоди, українська державність закріпилася і має свою давню історію. Основним віхам її становлення присвячено новий випуск програми UATV “Пишемо історію”.

Фундаментом, з якого розпочалося зведення України як держави, була Київська Русь. Однак монгольська навала в 1240 році не лише зруйнувала Київ, а й перекроїла майже усю мапу Східної Європи. Продовженням української державності стало Галицько-Волинське князівство.

Як відзначає історик Михайло Жолоб, Галицько-Волинське князівство проіснувало 150 років.

“Якщо порівнювати із сучасним періодом української незалежності, це досить значні хронологічні межі, – говорить він. – Великий період перебування України в цій формі (Галицько-Волинського князівства) як незалежної країни”.

Переломним періодом для України стала Національно-визвольна війна 1648-1657 років під проводом Богдана Хмельницького. Саме вона кардинально змінила історичну долю українського народу. І, після кількох століть поневоленого бездержавного існування, знову вивела його на шлях самостійного розвитку, побудови національної держави.

“Після довгих років бездержавності, з ХІV століття українська державність відродилася в іншій формі: починає формуватися козацька держава – Військо Запорізьке, – розповідає кандидат історичних наук Євген Костюк. Це була епохальна подія”.

Таким чином на кінець 1648 року в Європі постала козацько-гетьманська держава із самобутньою політико-адміністративною організацією, системою соціально-економічних відносин, власним військом, судочинством і фінансами. Вона входила до складу Московського царства і проіснувала понад 100 років. Гетьманщина набула свого розквіту за часів правління Кирила Розумовського.

Однак Катерина ІІ змусила Розумовського скласти гетьманські клейноди і своїм указом від 1764 року скасувала в Україні гетьманство.

Наступним етапом боротьби за державність України стали національно-визвольні змагання 1917-1921 років.

Від закінчення Другої світової і до кінця 1980-х років країна перебувала в умовах бездержавності, панування партійно-державної бюрократії, утисків національно-культурного життя, зростаючої русифікації. Однак, як і в інших радянських республіках, з’явився рух протесту, почастішали вияви національно-визвольної боротьби. Першою масовою організацією в Україні стало Товариство захисту української мови.

Українці також намагалися повернути собі правду про минуле, яке десятиліттями приховували від них радянська історіографія і пропаганда.

“Абсолютна більшість суспільства зберігає пам’ять про ті чи інші порушення їхніх прав у Радянському Союзі, або прав їхніх родичів, про страждання, – зазначає історик Олександр Палій. – Усі ці люди зрозуміли, що необхідно зробити крок уперед. Україна фактично зібрала сили в потрібний момент найбільшого колапсу імперії і оголосила про свою незалежність”.

24 серпня 1991 року зібралася позачергова сесія Верховної Ради України, на якій майже одноголосно було проголошено незалежність країни.

На підтвердження проголошення незалежності, Верховна Рада України вирішила провести 1 грудня 1991 року республіканський референдум. Він був потрібним, щоби нейтралізувати політичні спекуляції противників української незалежності.

Український народ отримав ще один унікальний шанс перетворити свою країну на вільну, демократичну державу, яка стане рівноправним партнером міжнародної спільноти.