Шість місяців війни: чого хотів Путін і що він фактично отримав

Чи стала Росія тепер безпечнішою, багатшою і могутнішою?

Оригінал статті The Moscow Times, автор Євгенія Альбац — російська політична журналістка, політологиня, громадська діячка та письменниця.

Декларації

“Захист мешканців Донбасу, демілітаризація та денацифікація України”, а також “віддання під суд тих, хто вчинив численні криваві злочини”, — так Путін визначив завдання “спеціальної операції” вранці першого дня війни 24 лютого 2022 року.

Наслідуючи радянську традицію (вторгнення до Чехословаччини в серпні 1968 року та Афганістан у грудні 1979-го), Путін заявив, що “ухвалив рішення щодо проведення спеціальної військової операції” у відповідь на прохання керівництва Донбасу. І наголосив, що “Росія не планує окупації територій України”.

Через два з половиною місяці міністр закордонних справ (РФ) Лавров доповнив Путіна, повідомивши, що “СВО” “покликана покласти край безоглядному розширенню та безоглядному курсу на повне домінування США”, а через чотири місяці він поправив Путіна — “географічні завдання “спецоперації” змінилися, тепер це не лише (так звані) “ДНР” та “ЛНР”, а й низка інших територій”. А один з генералів і зовсім видав потаємне “Контроль над Південем України — це ще один вихід у Придністров’я, де також зазначаються факти утиску російськомовного населення”.

“Запобігання війні, що походить з території України”, “відновлення державності (так званих) “ЛНР” і “ДНР” в кордонах 2014 року”, “на ділі домогтися гарантії реального нейтрального статусу України”, — множили кінцеві цілі різні начальники від Патрушева до Володіна, від Лаврова до Пєскова, і знову Путін.

Реальність

“Демілітаризація” України? Але за пів року війни Україна отримала суперсучасну зброю з різних країн Заходу, якої вона раніше не мала, на багато десятків мільярдів доларів. Лише останній грант на закупівлю озброєння, систем ППО, ракет “земля-повітря”, радарів та артилерії від уряду США становив 2,98 млрд доларів.

Денацифікація України? Схоже, ніхто крім російських чекістів з управління розвідки з території їх не бачив, а якщо й бачив, то не більше за тих, хто збирається на Пушкінській площі в Москві в день народження Адольфа Гітлера; жоден з десятків журналістів з різних країн світу, які передають свої репортажі з України, так нацистів та “фашиків” не зустрів. Натомість риторика, що лунає з різних російських офіційних і квазіофіційних трибун, змушує думати, що не всі з 22 тисяч платівок з промовами австрійського єфрейтора були знищені.

Захист російськомовного населення східних та південних областей? В майже повністю знищеному Маріуполі, де російську вважали своєю мовою понад 89% населення? Чи у Харкові, який нещадно бомблять котрий тиждень поспіль, вбиваючи цивільних, де 95% населення говорять російською? Чи в Миколаєві, в якому більше 50%, згідно з переписом, називали рідною саме російську і який знищують касетними бомбами, як пише кореспондент Philadelphia Inquire, яка щойно побувала там? Цікава методика захисту шляхом примноження трупів серед тих, кого захищають. Путін, а за ним і Пєсков називали завданням “СВО” — відновлення самопроголошених “ЛНР” та “ДНР” в межах 2014 року. На сьогоднішній день російські війська контролюють майже повністю “ЛНР” і менше 60% території ДНР. Судячи зі зведення з фронтів, ситуація ця не скоро зміниться.

Може, підірвали “домінування США” у Східній Європі, відсунули НАТО від російських кордонів? Як би не так: якщо за рік до війни, у ​​лютому 2021 року, під командуванням НАТО було 4650 солдатів і офіцерів, то зараз майже вдесятеро більше — 40 тисяч, а найближчим часом чисельність військ НАТО збільшиться до 300 тисяч. Це, як пишуть військові аналітики, найбільше збільшення чисельності НАТО з кінця холодної війни. Вдвічі збільшується і кордон РФ з країнами НАТО після прийняття до складу Альянсу Фінляндії та Швеції — з 1207 км до 2575 км.

Ціна

За даними американської розвідки, безповоротні втрати ЗС РФ за шість місяців війни склали 70-80 тисяч осіб — 15-20 тисяч убитими (за 9 років і 2 місяці афганської війни загинули близько 15 тисяч радянських солдатів і офіцерів), і 60 тисяч — пораненими та полоненими (в Афганістані за 110 місяців — близько 35 тисяч). За ці ж шість місяців армія РФ втратила від 3 до 4 тисяч танків та бронетранспортерів, використано практично всю високоточну зброю, а виробництво нових ракет обтяжено відсутністю чіпів та напівпровідників, на які введено санкції. Для ударів використовуються протикорабельні ракети та радянські “Гради”, розліт яких становить декілька сотень метрів.

Нестача “заліза” змушує армію РФ збирати зброю по засіках, перекидати на квазіторгівельних суднах з військової бази в Сирії, купувати дрони у Ірану, навіть розглядати пропозицію Північної Кореї щодо закупівлі у останньої артилерійських гармат. Ситуація з живою силою ще гірша: через великі втрати Росія проводить добровільну мобілізацію: за різними даними до навчальних таборів з подальшою дислокацією до діючої армії відправлено 30-35 тисяч добровольців. Вояк набирають і в колоніях суворого режиму. На фронт відправляють і батальйони, що виконували миротворчі функції в Нагірному Карабаху, і війська де-факто анексованої Південної Осетії. Кожен день війни вартує платникам податків близько 500 мільйонів доларів. У липні статистика міністерства фінансів РФ вперше зафіксувала дефіцит федерального бюджету — на суму 892 мільярди рублів, доходи від нафти і газу, незважаючи на високі ціни на енергоресурси, впали на 22,5%, а доходи від збору податків впали майже на 30%. Очікувані втрати ВВП до кінця року — 8% із подальшим стисканням економіки протягом півтора-двох років. І це — розрахунки літа 2022 року, коли багато приватних російських банків ще зберігають можливість транзакцій з рештою світу, і країна не відключена від системи SWIFT. Але можна не сумніватися, що Захід тиснутиме на російську економіку, поки вона почне задихатися від рівня технологічного розвитку, що падає, а російський військово-промисловий комплекс перестане становити загрозу світу і Європі.

Чого хоче Путін

Розслідування, проведене журналістами Washington Post, свідчить, що спочатку Путін сподівався на повну окупацію України.

Це здається дивним, враховуючи, що військові аналітики Stratfor, програючи ще у 2015 році п’ять чи шість сценаріїв війни Росії з Україною, дійшли висновку, що ЗС РФ тільки для захоплення Лівобережної України потрібно від 91 до 135 тисяч військ і ще стільки ж для утримання окупованих територій. Разом — від 182 тисяч до 270 тисяч живої сили. Військовий аналітик Олександр Гольц у статті для The New Times у 2014 році писав, що для утримання лише південного сходу України РФ знадобилося б щонайменше 100 тисяч військ. Сьогодні на фронтах української війни задіяно плюс-мінус 170 тисяч російських солдатів та офіцерів, окуповано 20% української території. Для окупації та утримання всієї країни Росії знадобилося близько мільйона людей. Між тим, днями верховний головнокомандувач В.В. Путін підписав наказ про збільшення армії з 1 січня 2023 року на 137 тисяч осіб.

Мої московські співрозмовники з тих, хто зустрічався з Путіним напередодні початку “СВО”, не вірять ні в гіпотезу, що ФСБ обманювало Путіна, переконуючи його, що до 24 лютого все готове для швидкого захоплення Києва, про що багато говорили й у перші місяці війни, і про те ж пише зараз Washington Post, ні в ідею бліцкригу. По-перше, кажуть вони, за тиждень до початку “СВО” Путін вислуховував найрізноманітніших людей, як тих, хто підтримував війну, так і тих, хто був проти. Уявити, що чекісти чи армійські давали йому неправдиву інформацію — навряд чи, скоріше, кажуть вони, йому подавали на стіл те, що він сам хотів бачити.

По-друге, ідеї окупувати всю країну силами армії, кажуть співрозмовники, — такої ідеї не було. Завдання було в іншому — усунути президента України Володимира Зеленського (або змусити його залишити країну), а далі, вважали чекісти, станеться ефект доміно: мери міст і очільники регіонів або теж тікатимуть, або масово присягатимуть на лояльність Росії. Логіка була такою: Янукович, з досвідом в’язниці та бандитського капіталізму у 2014 році втік, злякавшись Майдану. Що вже казати про Зеленського? Те, що Зеленський не поїхав, не здався, не попросив світову — стало для Путіна великою несподіванкою: звичка вважати, що світ керується так, як в Росії, а політики скрізь апріорі жадібні та опортуністичні, вкотре підвела Кремль.

Тоді чого хоче Путін? “Розірвати Україну на шматки”, — сказав співрозмовник із вищого рівня російської номенклатури. “Наразі, мені здається, Кремль вже готовий зафіксувати статус-кво”, — сказав інший. Тобто Путін готовий на мирні переговори щодо карти, де 20% української території перебуває під контролем російських військ.

Суспільство

Мене часто питають, чому в Росії немає широкого антивоєнного протесту. У відповідь прийнято наводити цифри “ОВД-Інфо”, за якими понад 16 тисяч осіб було затримано, порушено понад 20 тисяч справ за статтею 20.2 КоАП (“Порушення встановленого порядку організації або проведення зборів, мітингу, демонстрації, ходи чи пікетування”).

Майже кожен день деякі регіональні сайти, що вижили, повідомляють про те, що тут вийшла людина з майкою “Ні війні” і її тут же скрутили, там з’явилася жінка з плакатом “Путін — військовий злочинець”, і її теж, звичайно ж, забрали, тут хтось підняв руку з державною картою “Мир”, і це сприйняли як протест.

3003 людини засуджено за законами військової цензури за адміністративними статтями — за “дискредитацію армії” (20.3 КоАП) та сотні – за “навмисне поширення свідомо неправдивої інформації” (13.5 КоАП). Яку неправдиву інформацію поширював, наприклад, The New Times, за що отримали чотири “адміністративки”? Писали про те, що бомбили Харків, Одесу, Миколаїв. Однак ця інформація не була опублікована на сайті міністерства оборони РФ, вважає суддя, цього не було. Ну, крім того, стверджувало звинувачення, верховний головнокомандувач ще 24 лютого заявив, що “спеціальна військова операція” проводиться для захисту Росії від вторгнення… з території України.

За даними юриста та правозахисника Павла Чикова, на сьогоднішній день порушено 85 кримінальних справ за дискредитацію армії (280.3 КК). Для публічно відомих людей затвердилося якесь негласне правило: спочатку органи забезпечують три “адміністративки”, потім — вікно в 3-4 тижні, щоб імерок міг виїхати, якщо не поїхав/ ла — обшук (приходять до 6 ранку), далі арешт. Так було, наприклад, у випадку з Іллею Яшиним, Мариною Овсянніковою, Євгеном Ройзманом. Втім, у Олексія Горінова, муніципального депутата Красносільського району, “прокладки” у вигляді адміністративного вироку не було, він одразу отримав кримінальну статтю за “військові фейки” (207.3. ч.2 КК РФ) та строк — 7 років колонії.

Перша та головна причина відсутності масштабного антивоєнного протесту — це страх, який усі роки радянської влади був головним інструментом КДБ. На ринку у Твері на запитання журналіста “що ви думаєте про “СВО”?” відповідають лише ті, хто однозначно “за”, інші або відмовляються відповідати, або видають фрази “нам всього невідомо”, “хто ж знає, хто почав”. Ті ж, хто погоджується говорити в заздалегідь обумовленому місці, просять не вказувати професію та місце роботи, оскільки місто невелике, вичислять. У Пскові журналістів “Псковської губернії” та активістів “Яблука” ще 5 березня “прикрили”, після чого багато знакових у місті людей поїхали до сусідніх країн Балтії, а ті, хто залишився, утримуються від постів у соціальних мережах, не кажучи вже про жодні вуличні акції. В Новгороді біля входу в готель стояв великий чорний позашляховик, з якого цілком демонстративно фотографували тих, з ким я домовилася про зустріч. З чужими про війну тут не говорять, а якщо й погоджуються відповісти на запитання, то це означає, що в людини хтось із близьких, наприклад, у Харкові — вони говорять про те, що відбувається з жахом.

Друга причина громадянської пасивності — відсутність лідерів.

Одні — як Олексій Навальний, Ілля Яшин, Володимир Кара-Мурза — вже сидять, інші — багато десятків тисяч — поїхали в еміграцію у перші тижні війни. Люди живуть за прикладом: якщо розкручені та відомі поїхали, то “нас і поготів затопчуть”. І шукають у себе польське, балтійське, єврейське коріння і — їдуть. Нарешті, чималу роль грає обмеження доступу до інформації. З початку війни Генеральною прокуратурою та рішенням судів на підставі законів про військову цензуру заблоковано близько 7000 сайтів; заблоковано всі без винятку незалежні ЗМІ, центральні та регіональні, агенції, фонди. Сотні політиків, журналістів, громадських діячів удостоєні огидного ярлика “іноземний агент” — у моєму випадку за гроші, зароблені на ютуб-каналі. Водночас різко, у 25 разів, з початку війни зросла кількість завантажень VPN — у липні цифра досягла 25 мільйонів. Іншими словами, крім пропагандистських телевізійних каналів, у співгромадян є можливість знайти альтернативну інформацію в інтернеті. Це не спрощує життя: ціла низка сайтів, сервісів і банків, від держпослуг до карт Яндекса, сайтів “Коммерсанта” та РБК не працюють, якщо включений VPN, телефони гріються, їх батареї спустошуються зі шаленою швидкістю. Але головне в іншому: дослідження показують, що люди не люблять нести витрати за пошук інформації, вони хочуть, щоб новини їм піднесли на блюдечку.

Правляча еліта

За шість місяців війни я не зустріла жодної більш менш відомої, чи високопоставленої, чи багатої людини, яка відверто підтримувала б війну. Хоча розповідали, що один колишній віце-прем’єр, а нині голова державної корпорації приходить у високі кабінети Адміністрації президента у чорній майці із зухвалою буквою “Z” на грудях. Чи це було тролінгом чи необхідним нині свідченням безмежної лояльності — невідомо.

Інша розмова почала практично із заяви: “Обрання президентом країни відставного офіцера КДБ було помилкою, такого більше ніколи не повинно повторитися”. Погодилися, тільки краще б це усвідомлення прийшло 22 роки тому. Із третім ми розмовляли на балконі. Четвертий, побоюючись, що чекісти запишуть, запропонував для зустрічі ресторанчик за кілька десятків кілометрів від Москви. П’ятий кілька разів повторив, що “суспільство зовсім не відрефлексувало застосування “Новичка” проти опонентів” — очевидно жах, що ручка дверей твого розкішного палацу або автомобіля може бути намащена військовою нервово-паралітичною речовиною — цей страх багатьох з вищої російської номенклатури не залишає ні на хвилину. П’ятий журився з приводу того, що не може користуватися власним літаком. “Усі літаки одразу відключили від програмного забезпечення. Звичайно, може приїхати молодик з чорною валізкою і все вирішити. Але я спитав командира свого літака: “А може статися глюк, коли ми будемо в повітрі?” — Звісно, ​​відповів він. Доводиться літати “Аерофлотом”, хоча й там програми, швидше за все, оновлювалися тим самим молодим чоловіком з тією самою валізкою”.

Я питала різних людей, який відсоток найвищої російської номенклатури підтримує війну. Нижня планка — 10%, верхня — 30%. Сотні — якщо не тисячі — людей з російської верхівки втратили через санкції та/або обвал фондового ринку мільйони і мільярди доларів, дорогу нерухомість в країнах Європи та в США, а в обмін отримали нескінченні стогнання, що “жити в цій Рашці” їх рідні не хочуть. Діти — студенти західних університетів та учні шкіл-інтернатів Великобританії, Швейцарії, США змушені були повернутися до Росії: університети та школи відмовилися приймати токсичні гроші їхніх батьків. Хоча називали і пару мільярдерів, які, незважаючи на санкції та величезні особисті втрати, закликають “вдарити” по Україні ядерною зброєю.

Як розвиватиметься політична ситуація в Росії зараз, не може спрогнозувати ніхто. Одні відводять режиму термін до весни 2023 року, інші передбачають подальше посилення репресій у найближчі місяці та запевняють, що років на десять режиму вистачить міцності, і ні вибори 2024 року, ні подальші нічого не змінять.