Вимоги Москви до Заходу та України. Реакція НАТО, США та Києва на ультиматуми з боку Російської Федерації. Розблокування мирного процесу зі стабілізації обстановки на Донбасі. Ці теми у програмі “Украина на самом деле” телеканалу UA обговорюємо з політологом Петром Олещуком.
Ведуча програми – Альона Чорновол.
– Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров заявив, що Москва готова дати військову відповідь на “провокації”, і застеріг Україну від якоїсь конфронтації. Які сигнали ми отримуємо від таких заяв? Навіщо вони закидають тему про якусь агресивну конфронтацію з боку України? Адже меседжі такого настрою регулярно звучать із боку Москви — то Україна не виконує “Мінськ”, то Україна нападатиме на своїх громадян.
– Це звичайна російська тактика, традиційні “ритуальні танці” російської дипломатії. Вони завжди, перш ніж організувати самі якісь провокації, намагаються переконати всіх, що загроза походить саме від жертви. В такий спосіб вони нібито намагаються перемикнути увагу з одного суб’єкта на іншого. Але ні для кого не є таємницею, що це російські війська виведені на кордон України.
Якщо вони лише зараз заговорили про якісь провокації, то постає питання: а на що вони чекали місяць тому, коли почали збирати нібито факти. Тобто це все досить дивно, і я не думаю, що вони когось зможуть таким чином переконати.
Але що я хотів би зауважити в цій ситуації. Великою мірою, рік для Росії щодо дипломатії був провальний. Відбулася Кримська платформа, вона показала, що Захід підтримує територіальну цілісність та суверенітет України. Усі країни на установчому саміті Кримської платформи однозначно висловили свою позицію. Тобто надії на те, що в якомусь найближчому майбутньому Росія зможе домогтися від Заходу визнання анексії Криму, вона вже не має.
Далі. Мали запустити “Північний потік-2”. Але переграли з тиском та шантажем Європи та домоглися прямо протилежного. Зараз уже ясно, що “Північний потік” найближчими місяцями не буде запущений, і його доля надалі також неоднозначна. Але найголовніше – європейці зрозуміли, що таке співпраця із Росією. І вже Європейський Союз розглядає підходи щодо того, що необхідно створювати запаси газу перед початком нового опалювального сезону. Ну й загалом бути готовим до різних сюрпризів. До того ж цими іграми з тиском вони налаштували проти себе навіть країни, які досить лояльно ставилися до Росії.
І в цій ситуації у РФ залишається лише один варіант, який вони використовували завжди, — це загрози, якісь спроби силового втручання. Але це також має свої межі.
І ось вони уже висувають ультиматуми. Але вже не Україні, а Сполученим Штатам (щодо нерозширення НАТО на схід, – ред.). Висилають Штатам вимоги, які загалом виходять за межі будь-якої дипломатичної традиції та процедури. І, як на мене, це не демонстрація сили. Це, найімовірніше, демонстрація безсилля.
– А щодо нашої відповіді? Пам’ятаю, як президент Володимир Зеленський наголосив, що ми не маємо наміру порушувати домовленості, зокрема режим тиші. І тоді ж він сказав: я б хотів від пана Путіна почути у відповідь те саме – що ми нічого не порушуватимемо, ми нічого не провокуватимемо. Але такої відповіді не було.
– Так, не було. Крім того, був період продуктивних спроб розпочати виконання Мінських угод, розведення озброєнь, режиму тиші. Навіть розпочиналися деякі інфраструктурні проєкти – відновлення мостів, облаштування пропускних пунктів на лінії зіткнення. Але потім раптом Росія вирішила, що їй це не потрібно. І почала висувати якісь політичні вимоги, і на цьому ситуація завершилася.
Але всім, хто мав інтерес з’ясувати ситуацію, було зрозуміло, що Україна показала, що готова виконувати угоди. Але угоди – це двосторонній рух. Україна не може нічого виконувати в односторонньому порядку. Той самий режим тиші – його повинні дотримуватися з обох боків. Але коли справа доходить до реального припинення вогню, Росія навпаки починає накручувати якусь військову істерію, і зараз ми це також бачимо. З одного боку, говорять про якісь провокації з боку України, з іншого – самі вже зібрали всі війська з території Росії на кордоні з Україною.
– 22 грудня на конференції українських послів голова Офісу президента Андрій Єрмак повідомив, що Україна передала партнерам комплексні ініціативи – 10 кроків для розблокування мирного процесу щодо Донбасу. Деталі поки що невідомі. Як гадаєте, що може бути у цих 10 пунктах і на що можуть піти всі сторони? Передусім Російська Федерація.
– Можу припустити, що все починатиметься саме з пунктів про безпеку. Тобто гарантування безпеки, забезпечення реального припинення вогню, щоб уже далі можна було про щось говорити.
Також, гадаю, сказано, як це все буде здійснено. Тому що головна проблема Мінських угод у тому, що там прописана певна послідовність дій. І у сторін різні трактування того, які дії мають слідувати за іншими.
Ще момент – питання гарантій, яких немає у Мінських угодах. Ось Росія себе позиціювала у Мінському процесі винятково як гаранта – не як того, хто бере участь у процесі, а як того, хто його забезпечує. І за таких умов, звісно, сподіватися на виконання угод без політичної волі було складно.
Тому якщо ми зараз говоримо про якісь нові формати, то вони міститимуть питання реального припинення вогню та гарантій цього припинення. З цього все починатиметься.
А надалі – як поновити суверенітет, територіальну цілісність України. Будь-які інші варіанти для України є неприйнятними. І наші партнери також неодноразово давали зрозуміти, що вони так вважають.
І гадаю, що зараз Україні набагато легше проводити перемовини. Тому що Росія своїм ультиматумом на адресу США відкрито виклала карти на стіл. Вона показала, чого насправді домагається. Тобто насправді її абсолютно не хвилюють ні жителі окремих районів Донецької та Луганської області (ОРДЛО), ні жителі [решти] України, ні російськомовні громадяни. Її хвилює зона впливу. Вона хоче зону впливу у Східній Європі, щоб її гарантували. А як житимуть люди на території цієї зони впливу, її абсолютно не турбує. Це витратний матеріал у якихось геополітичних конструкціях.
І те, що Росія відкрила карти, може допомогти Україні у подальших перемовинах. Тому що Україна може апелювати: дивіться, справжні вимоги Росії не відповідають тому, що вона декларує.
– А тут ще міністр оборони Росії Сергія Шойгу заявив, що на Донбасі нібито перебувають 130 бійців якоїсь американської приватної військової компанії з підготовки провокацій “з хімічними компонентами”. У МЗС України вже відреагували, що такою дезінформацією Росія створює інформаційне прикриття для своїх подальших провокацій. Але як цьому протистояти? Ось вони запустили дезінформацію. Так, ми дали офіційну відповідь. Але “страшилка” вже пішла в маси…
– Треба керуватися здоровим глуздом. Ось очевидний факт – у Другій світовій війні хімічну зброю не застосовували. Не тому, що Гітлер, нацисти були настільки великими гуманістами. Просто досвід застосування хімічної зброї у Першу світову війну показав, що вона дуже неефективна, тому що вона діє як проти супротивника, так і проти того, хто його застосовує. Тому використання хімічної зброї – це чергова маячня російської пропаганди.
Але я розумію, звідки це марення виникло. Тому що саме словосполучення “хімічна зброя” дуже діє на психіку людей. Це лякає, це щось страшне, незрозуміле, щось убивче. Тому вони розкидаються такими термінами.
Коли я почув цю заяву про хімічну зброю, то згадав 2014 рік з усіма цими “розіп’ятими хлопчиками” та іншою пропагандистською ахінеєю. Але не потрібно бути великим фахівцем, просто потрібно включити логіку й подумати, а навіщо там може бути потрібна хімічна зброя? Це по-перше. А по-друге, навіщо потрібні якісь американські військові компанії, щоб із цією хімічною зброєю розібратися? Тому що жодних прикладів застосування цими військовими компаніями хімічної зброї останнім часом ми не згадаємо.
Розумієте, просто тут зібрали дві страшилки: американські військові та хімічну зброю. Не здивуюся, якщо завтра вони десь “знайдуть” ядерну бомбу чи аналогічні за своїм впливом “інформаційні снаряди”. Ми живемо всі у ситуації війни, а ситуація війни – це зокрема й інформаційний вплив. А військова пропаганда завжди була найжорсткішим і абсолютно неправдивим форматом пропаганди.
Як цьому протистояти? По-перше, правильно добирати джерела інформації. Тобто лише перевірені канали, а не якісь дивні незрозумілі джерела. По-друге, варто розуміти, що в умовах інформаційної війни до будь-якої інформації потрібно ставитися критично. Тому що, гадаю, найближчим часом очікується наплив ще якихось пропагандистських тез, які покликані впливати на емоції людей.
Тому потрібно тверезо до всього ставитись і не сприймати будь-яку інформацію на віру, доки вона не буде підтверджена з якихось перевірених джерел.