Росіянам ще можна дивитися і слухати правду, але лайкати вже страшно — письменник Шейтельман

Сучасна Росія — країна без правил. Про це в ефірі телемарафону FREEДОМ розповів політтехнолог та письменник Михайло Шейтельман. Гість ефіру зазначив: рівень страху росіян зараз дорівнює рівню залякування в СРСР. Вони таємно дивляться проукраїнську “Масяню”, але бояться поставити лайк. Адже за оцінкою їх легко зможуть вирахувати спеціальні служби.

Михайло Шейтельман – політтехнолог, маркетолог, письменник. Народився 1968 року в Ленінграді. На початку 90-х поїхав на навчання до Ізраїлю. Наприкінці 90-х створив рекламну агенцію “Анубану”. Автор книг “Не такий як Тиньков”, “Ефект кажана. Антинаукова антиутопія”. З 2008 до 2012 року був генеральним директором латвійського телеканалу TV5. Мешкає у Латвії.

— Росія — це дуже різноманітна країна. Люди у ній живуть різні. Ми бачили людей на концерті фронтмена російського рок-гурту “ДДТ” Юрія Шевчука, які аплодували його антипутінській невеликій промові. Але Шевчук все-таки співак меншості, оскільки він рок-співак. Що ж таке Батьківщина для більшість росіян?

— Рок — це не головне мистецтво для сучасних росіян. Для них, швидше, близькі шалені танці по телевізору чи неадекватний гумор прихильників війни. Більшість росіян не визнають Батьківщиною ту країну, де бабуся просить милостиню на вокзалі. Росія не відчуває милість до занепалих. Росія, навпаки, сповнена перемоги. І для росіян Батьківщина — це неіснуюча країна, яка всіх переможе, уб’є, розбомбить, буде крутіша за всіх і так далі.

— Депутату Горіну дали вісім років за те, що він назвав війну “війною”. А Шевчуку виписали штраф 50 тисяч рублів, таке своєрідне попередження — більше не роби так, щоб на концертах більше такого не було. Ви згодні?

— Вони знають, що Шевчук так робитиме. Це не та людина, яку зупиниш штрафом у 50 тисяч рублів або навіть ув’язненням на 50 років. Найімовірніше не зорієнтувалися, як вчинити. Все-таки в Росії так влаштовано: надійшла справа на стіл, а ти спробуй виріши її так, щоб тобі по голові не дали. Відпустиш — проблема. Посадиш — проблема. Адже Шевчук, який сидить у в’язниці, — це теж проблема. Ні, це, звісно, ​​не попередження. А от для депутата Горіна це попередження про те, що дивіться: якщо ми так робимо з депутатами, то що ми зробимо з вами. Оце справді попередження іншим, щоб не розповідали такого, як депутат Горін.

— А як вам такий абсурд? Шевчук був змушений написати пояснювальну з приводу тексту пісні, яку написав у 80-х роках. Пісня називається “Не стріляй”. У ній автор закликає не стріляти по живих “мішенях”.

— Зараз справді, на жаль, знаходяться десятки, навіть сотні тисяч росіян, які готові бити по живих мішенях, і вони записалися добровільно. Як ми знаємо, через війну вже пройшло 350 тисяч росіян у рамках ротації. І майже всі вони були не призовниками. Ці люди погодилися і добровільно обрали цей шлях, попри пісні Шевчука. Мабуть, у 80-х ці люди ще не народилися. А потім пісні Шевчука стали менш популярними, ніж пісні якогось Газманова, на жаль. Тож що сказати? Культура 80-х пішла.

— Навіть 42 роки тому до цього не додумалися. У тоталітарному Радянському Союзі.

— Хоч би як ми лаяли Радянський Союз, а я його всіляко готовий лаяти за багато його злочинів стосовно власного народу, але все-таки там були якісь правила, як не крути. Це була країна з правилами, хай нелюдськими, але правилами. Сьогоднішня Росія — країна без правил. Сьогодні, коли приватна особа може прилетіти у “блакитному гелікоптері” до колонії та забрати звідти ув’язнених на війну проти України, це означає, що в країні немає правил. У Росії немає легітимної влади вже 10 років — відколи Путін узурпував владу у 2011-2012 роках. “Єдина Росія” тоді програла вибори й вони просто забрали владу у свої руки силою.

— У Москві розпочалася процедура банкрутства російського представництва Радіо Свобода. Причиною стали неоплачені штрафи та відмова розміщувати повідомлення з текстом про іноземного агента. Ось Єльцин після розвалу Союзу насамперед дозволив відкрити корпункти Радіо Свобода, DW, BBC. А зараз Путін остаточно добиває свободу слова. Вам не здається, що для нього це має якесь символічне значення у грі з відновлення СРСР?

— Я згоден загалом, що багато його нинішніх дій мають символічне значення. Вигнання організацій почалося не сьогодні й навіть не з початком війни.

Єльцин справді кілька років відкривав Росію, але ще за нього свобода слова почала обмежуватися. Вже у 1995-1996 роках частково поки м’яко, поки частково, поки гуманно і не для всіх, але вона закривалася. А Путін зробив навіть страшно згадати, скільки символічних кроків з відновлення Радянського Союзу. Я впевнений, що у нього в голові жива ця мрія. І коли багато хто висловлює версію, що його мета — завоювати Україну, щоб відновити СРСР, то я думаю, що це було все в буквальному значенні. Він збирався у Біловезькій пущі підписати документи з Лукашенком та тим президентом, якого він призначить в Україні. Документи про те, що все скасовується, у нас знову Радянський Союз. То була не фантазія, а план дій.

Це був план, проти якого, до речі, Заходу було б дуже важко, бо ніби все легітимно — скасували той договір, тепер знову СРСР, і спробуй мати з ним справу. І лише завдяки українській армії, українському політичному керівництву цей план провалився. Сподіваюся, що й решта у Путіна теж не вийде.

— Росіяни, напевно, вже згадали пізньорадянський жарт: є звичай на Русі вночі слухати ВВС. До речі, для радянських людей прослуховування ВВС могло обернутися неприємностями, іноді й крахом кар’єри й навіть кримінальною справою за антирадянську агітацію. Наразі ситуація наскільки близька до радянської?

— Наближається, звісно. Автор “Масяні” Олег Куваєв днями в інтерв’ю розповів, що статистика переглядів антивоєнної, проукраїнської “Масяні” росіянами не зменшилась. Тобто росіяни дивляться мультфільм так само, як дивилися до війни, але її більше не лайкають. Тобто росіяни бояться поставити лайк. Уявляєте? Ще “глушилки” не запрацювали до ладу. Слухати та дивитися все ще можна, але лайкати вже страшно.

— Художник Дмитро Врубель, якого не стало кілька днів тому, автор відомого графіті в Берліні, сказав, що бомбардуванням Санкт-Петербурга росіян не злякаєш, а лише роздратуєш.

— Це жахлива історія. Я, наприклад, уродженець Ленінграда. Я покинув місто і країну ще за Союзу. Я дивився, як у мультфільмі розбомбили Ісаакіївський собор — один із символів мого дитинства. Я розумів з жахом, що буду радий, якщо розбомблять Ісаакіївський собор сьогодні, якщо це зупинить війну. Щоб він став вічним нагадуванням про Росію після війни, про те, що вона творила, які злочини вона робила.

Це як у Берліні залишили не відремонтованими бані Рейхстагу, і там можна прочитати про злочини нацистів. Це як у Хіросімі не відновлено знамениту будівлю уряду, яка вціліла під час бомбардування, але в якій немає ні вікон, ні дверей. І ось приходиш до цієї будівлі, там горить вогонь і написано, що “ми, японці, чинили страшні злочини проти корейців, влаштували геноцид, за це нас справедливо покарали ядерним бомбардуванням”.

Тому якщо НАТО все-таки вступить у війну і розбомбить Ісаакіївський собор, його треба буде залишити там для нащадків росіян. Я зовсім не маю жодного відношення до Російської Федерації, я ніколи там не жив, але місто Ленінград (Санкт-Петербург) — моє рідне. Розумієте, я люблю ці будинки, але я бажаю їм бути зруйнованими, щоб це було для науки, і щоб більше не було війни.

Читайте також: Росія готується мститися за Крим: інтерв’ю з генералом Миколою Маломужем

У світі досі залишаються місця та країни, де стовпи кремлівського режиму можуть ховати свої яхти, літаки та інші предмети розкоші. Про це в ефірі телемарафону FREEДОМ розповів журналіст видання “Українська правда” Михайло Ткач. Цим місцем є Туреччина. Держава лояльна до російської влади та еліти.