Виробництво ракет Х-101, “Іскандер”, “Калібр” та “Кінжал” у Росії знизилося, а в перспективі — повністю припиниться. Про це в ефірі телеканалу FREEДОМ розповів керівник Центру військово-правових досліджень Олександр Мусієнко. За його словами, головна причина — відсутність західних технологій та мікросхем, необхідних для наведення ракет на мету — їх у Росії просто не випускають, а санкції не дозволяють закуповувати інші країни. Подібні постачання потрапили під санкції практично у перші дні агресії.
За словами експерта, так звані “вторинні” санкції застосовують уже до компаній, які намагаються допомогти військово-промисловому комплексу Росії обійти ці обмеження. За словами експерта, відсутність модернізованих ракет — а тих же “Іскандерів” у Росії залишилося близько 20% від “довоєнного” запасу — не означає, що окупант перестане обстрілювати українські міста. На складах російської армії достатньо старих протикорабельних ракет Х-22 та Х-29. Вони зроблені в 1960-1970 роках, часто відмовляють при пуску і рідко потрапляють у намічену мету, але навіть відхиляючись від траєкторії, здатні завдати шкоди міській забудові та мирному населенню. Саме тому Україні необхідно нарощувати свою протиповітряну оборону. За словами Мусієнка, цей процес іде, хоча не так швидко, як хотілося б. Але зараз українські сили протиповітряної оборони щодня збивають все більше російських ракет. В тому числі завдяки постачанню західних зенітно-ракетних комплексів ППО.
— Олександре, чи може означати, що кількість ракетних обстрілів України скоротиться чи взагалі припиниться через те, що Росія скоротила виробництво ракет?
— Нам, звичайно, всім би цього дуже хотілося. Це, безумовно. Існують два фактори, які можуть знизити ефективність російських ударів. По-перше, у них зменшуватиметься кількість ракет, і вони не випускатимуть їх у такій великій кількості. По-друге, буде насичення України засобами протиповітряної оборони. Наші партнери обіцяють нам дати можливість захищати українське небо та відбивати атаки ще ефективніше зенітно-ракетними комплексами. Ми вже бачимо, як українські захисники навчилися ефективно протидіяти тим же “Калібрам” та іншим ракетам, які запускаються, і досить ефективно їх збивати.
— Інститут вивчення війни пише про те, що російська армія може використати новосформований третій армійський корпус, який, до речі, був сформований із групи солдатів так званих добровольчих батальйонів для наступу на півдні України. Що можете сказати про це і що, власне, являє собою ось цей третій армійський корпус?
— Це корпус із так званих добровольців, яких збирали по всій території Росії. Тобто критерій відбору передбачав необов’язкову наявність військового досвіду чи військової служби. Тобто, це абсолютно необов’язкові критерії. Основний критерій — готовність підписати контракт щонайменше на три місяці після підготовки. Це мінімальний термін, на який має підписуватись контракт. Вони зібрали цих людей на всій території Росії. Тим, хто погодився, запропонували від 200 тисяч стартових рублів. Їх зібрали у Мулино під Нижнім Новгородом на військових полігонах. І там, у принципі, займалися їхньою підготовкою.
На сьогоднішній день, за різними оцінками, це може бути від 10 до 15 тисяч людей, які складають цей армійський корпус, який, найімовірніше, буде перекинутий на схід України по лінії, починаючи від Слов’янська, закінчуючи Авдіївкою, для того, щоб доукомплектувати те угруповання російських військ, яке є там. Тому вони потребують доукомплектування своїх підрозділів ще з часів битви під Сєвєродонецьком та Лисичанськом. Як відомо, тоді російські сили зазнали серйозних втрат. До того ж, частину своїх військ Росія звідти зняла, щоб перекинути на південний напрямок.
Примітно, що російські підрозділи не виводяться з України для ротації, доукомплектування там, бойового злагодження. Це фактично заборонено робити зараз російським командуванням, бо почастішали випадки дезертирства. До того ж, попередні практики, коли на території Росії виводилися окремі підрозділи, показали, що не всі повертаються потім в Україну. Тому це заборонено робити, оскільки деморалізація та випадки дезертирства можуть навчатися. Тож доукомплектація проходитиме безпосередньо мало не в бойових умовах, що, в принципі, нетипово було навіть для Росії.
— Як ця кількість нових військових, так званих добровольців, може вплинути на ситуацію на фронті?
— Необхідно розуміти, що є ризики та погрози, їх теж не можна знімати з порядку денного, адже вони мають озброєння і так далі. Інша річ, що їхня ефективність, досвід та моральний стан можуть викликати питання.
Справа в тому, що росіянам необхідно посилити не Ізюмське угруповання військ, а те, що знаходиться під Сіверськом, там, де вони також роблять спроби вести наступальні дії, тобто фактично з боку півночі Луганської області. І їм необхідно посилити угруповання, але з південно-східного флангу Донецької області – це Бахмут та Авдіївка. Тобто вони розтягуватимуться. На сьогоднішній день вони не мають того наступального потенціалу для того, щоб захопити Донецьку область повністю в адміністративних межах. Тому вони намагатимуться, швидше за все, продовжувати наступальні дії з різних напрямків.
Ще є ризик, що вони можуть спробувати сформувати єдиний ударний кулак на якомусь одному напрямі — так Росія діяла під Сєвєродонецьком та Лисичанськом. Але це не дуже їм допомогло прорватися, захопити більшу частину території, захопити, наприклад, Донецьку область чи великі міста на Донбасі. І в принципі вони зазнали дуже серйозних втрат. Тобто, якщо вони спробують повторити цей сценарій, буде так само, як і раніше: це угруповання військ фактично буде посилено та розбито.
— Олександре, Ви говорите про те, що це будуть різні напрямки, але при цьому якихось особливих успіхів за останні місяці російська армія не має. Як Україна може це використати? Чи є якісь тимчасові обмеження для того, щоб українська армія провела контрнаступ?
— Щодо тимчасових обмежень, я думаю, це необхідно робити, коли зійдуться в одну точку різні чинники. Це і оперативна ситуація на фронті, і наявність необхідної кількості озброєнь, техніки, ресурсів, які необхідні для цього. Це й позиції російських військ, які будуть знесилюватися, або, можливо, будуть більш зосереджені на інших напрямках, і таке інше. Коли це все зійдеться та створяться умови, тоді й треба робити. Сказати у часових рамках, коли це точно станеться, важко. Нам, звичайно, всім хочеться, щоб українська територіальна цілісність була відновлена якнайшвидше. Але треба, щоб усі умови зійшлися.
Інший момент полягає в тому, що на сьогоднішній день, у будь-якому разі, українські сили створюють передумови для контрнаступальних дій, які, наприклад, виявляються в тому, що тили противника знаходяться під постійним вогневим контролем українських сил. Якщо звернути увагу на характер, частоту та географію завдання ударів українських Збройних сил по позиціях противника на окупованих територіях, то можна побачити, це склади, командні пункти, зосередження техніки противника. Ми бачимо, що удари, по-перше, систематичні, по-друге, вони руйнівні, по-третє, стримують настання ворога, по-четверте, вони його знецінюють, по-п’яте, вони мають психологічно серйозний характер. Найважливіший момент — вони створюють передумови для жорстких контрнаступальних дій із боку українських сил, коли вичерпуються можливості противника.
Читайте також: З обережним оптимізмом можна говорити, що ситуація зміниться як мінімум на лінії фронту — прогноз Грабського