Росія — це тоталітарна імперія, яка завжди всіх поглинала: інтерв’ю з російським драматургом Іваном Вирипаєвим

Іван Вирипаєв — драматург, актор, сценарист.

Народився в Іркутську 1974 року. Закінчив театральне училище. Грав у Магаданському театрі та Театрі драми і комедії на Камчатці. Наприкінці 1990-х вивчав режисуру у Вищому театральному училищі ім. Б. Щукіна. Б. Щукіна.

Засновник агентства творчих проєктів у сфері кіно, театру і літератури “Рух Kislorod”. Вистави за його п’єсами ставилися в багатьох країнах, зокрема в Україні.

З 2014 року живе в Польщі, отримав польське громадянство. Засудив повномасштабне вторгнення РФ в Україну, за що заочно засуджений у Росії до 8 років в’язниці у справі про так звані “фейки” про російську армію.

Іван Вирипаєв — гість програми “Люди доброї волі” телеканалу FREEДOM.

Ведучий — Сакен Аймурзаєв.

— Ви живете в Польщі. Як жителі країни ставляться до українців, як допомагають Україні?

— Я займаюся фондом Teal House — це фонд допомоги біженцям, артистам, насамперед, українським. Ми займаємося допомогою артистам, які опиняються в Європі і хочуть інтегруватися в європейський процес. Основний кістяк моєї команди — це хлопці з України.

Серед моїх друзів усі солідарні з Україною, і я, зокрема. Усвідомлена частина Польщі, звісно, виступає за допомогу, тому що люди розуміють, що допомагають не тільки Україні, а насамперед допомагають собі.

Але Польща не дуже багата країна, у нас теж є проблеми, і польський середній клас живе не дуже багато.

— Ми бачимо, як у Росії зростає ненависть до поляків, і останні виступи Путіна зайвий раз переконують, що в нього є якийсь пунктик щодо Польщі. А що поляки відчувають щодо росіян? Ось ви — росіянин із Сибіру.

— Польща, поляки мене вразили. Мені, як росіянину, просто сором, ганьба. Тому що росіяни, звичайно, погано ставилися до поляків, вони взагалі до всіх погано ставляться, але до поляків теж. І я бачу в російських новинах, як у моєму Іркутську — це місце, у Сибіру, де було дуже багато засланих поляків — знищують пам’ятники [репресованим полякам і литовцям].

Путін, напевно, все-таки нездорова людина. У нього дійсно невиправдана ненависть до поляків.

Я знаю, що українці зараз дуже болісно ставляться до російської культури, і просять [європейців], щоб її обмежували, забороняли. На жаль, у поляків неймовірна любов до російської культури, вона в них якось дивно виражена. Тому що, з одного боку, поляки були під окупацією [Радянського Союзу], Росія принесла їм тільки миттєве звільнення від Другої світової війни. Тобто у поляків, у принципі, про Росію мають бути найгірші спогади. Але, як не дивно, інтелігенція каже: до нас звільнення прийшло через Росію, через заборонені [в СРСР] книжки — Солженіцин, Шаламов та інші письменники були заборонені, але ми могли читати якісь рукописи, і це допомогло нам реалізувати солідарність.

При цьому тут немає людей, які б хоч якось любили Путіна. Навіть протиборчі місцеві партії в питанні Путіна сходяться однозначно. А ось любов до російської культури є.

Взагалі-то настрій тут бойовий. Я багато років тут живу, працюю і полюбив Польщу. У мене дружина полька, друзі поляки. Я взагалі по-справжньому люблю польський народ. І вважаю, що це надійні люди.

— А як вам далася польська мова?

— Я приїхав до Польщі в той період, коли тут ніхто російською не говорив. Я ні з ким не говорив російською, у мене дружина полька. Тому мені потрібно було просто почати говорити польською.

Російською почав говорити тільки з грудня 2021 року. Коли сюди тікало багато білорусів, які рятувалися від переслідувань на батьківщині, я в нашому місті почув російську мову. А після початку повномасштабної війни до Польщі приїхали українці, багато хто з них теж говорив російською.

До цього я тут 10 років жив, вивчив мову. Я працював у театрі і ставив вистави, тому потрібно було вчити мову. Я розмовляю польською вільно. І виявив, що знаючи російську і польську, я й українську мову розумію. Я дуже багато з українцями спілкуюся, мені кажуть, зокрема якісь складні речі, концептуальні, і я теж їх розумію. А коли пробую заговорити українською, у мене нічого не виходить, у мене йдуть польські слова.

— У Росії вас заочно засуджено до 8 років в’язниці. Живучи в Польщі, на вас якось це впливає?

— Насправді, впливає. Наприклад, я не можу більше їздити в ці всі країни, які підписали з Росією двосторонню депортацію. Це Індія, Балі, наприклад. А я йогою займаюся, і хотів поїхати в Індію, але вже не можу.

У мене в Росії до цього моменту вже немає нерухомості, тому в мене там нічого конфіскувати.

Але в мене батько живе в Сибіру, з яким я, на жаль, порвав стосунки через війну. Він підтримував війну, і мені було боляче говорити з ним.

Це велика трагедія, звичайно, що зробив Путін, що зробила Росія. Як так можна було посварити всіх людей?

У Росії заборонені мої п’єси, сайти та публічні мережі. Мої п’єси були в шкільній та університетській програмах, їх зараз вилучили. Було 140 наукових робіт, їх теж вилучили.

— А фільми за вашими сценаріями в онлайн-кінотеатрах видалили?

— Не знаю, не цікавився.

— Тобто йде просто стирання людини. Ті, хто вас не застав, уже не впізнають, виходить?

— Але інтернет же не заборониш. А потім, знаєте, заборонений плід солодкий, ще більше хочеться його.

До речі, до війни в театрах України у мене йшли, якщо не помиляюся, 35 вистав, чотири в Києві. Я, напевно, був одним із найпопулярніших сучасних російських драматургів в Україні. Але і в Україні мене теж заборонили.

У Росії мене заборонили за те, що я допомагаю Україні, а в Україні — за те, що я росіянин.

— А як ви ставитеся до аполітичних своїх колег у Росії? Нещодавно дивився в YouTube інтерв’ю з російським актором Юрієм Стояновим. Причому, він родом з Одеси, з України. І ось сидить відомий актор, і говорить про якусь нісенітницю. Такі люди тотально популярні в Росії, вони мають професію, вони розмірковують про цю професію, але це настільки виглядає недоречно, штучно.

— У Росії зараз найголовніша річ сталася — ти в спілкуванні не можеш бути щирим, у принципі. Навіть якщо ти підтримуєш війну і Путіна, ти все одно мусиш підлаштовуватися під якісь тенденції. Ти також не захищений від доносів. Там створена жахлива ситуація, в якій я точно не зміг би жити. Це ситуація, коли ти весь час мусиш носити якусь маску, весь час мусиш брехати, весь час мусиш прикидатися. І вона настільки штучна, що нормальна людина не може в ній перебувати. Тому всі нормальні люди в Росії зачаїлися.

Але це не життя. Це рабство, в якому була Росія і є.

Але в мене все одно залишається оптимізм, він ні на чому не ґрунтується, але я вірю в еволюцію. Я вважаю, що нинішня агонія коли-небудь закінчиться. Це просто питання часу.

— Але здається, що життя не вистачить, щоб дочекатися моменту, коли Росія, росіяни усвідомлять це.

— Просто так вони не усвідомлять. Це глибока робота, з ними треба щось зробити.

Українці показали приклад у 2013 році. Вони просто натерпілися і вийшли на Майдан. А в Росії такі великі території, що так просто це не станеться.

В Україні з початком війни народ об’єднався проти окупантів, проти окупації. А в Росії вони самі себе окупують, проти кого їм об’єднуватися? Вони ж усі росіяни. Національно-визвольної боротьби-то немає, там потрібен який-небудь Ленін, а його немає.

— У мене кілька друзів — українських режисерів, акторів — виїхали з початком війни в Європу. Вони виступають категорично проти будь-яких колаборацій, спільних робіт із росіянами, які теж там перебувають. І навіть неважливо, які росіяни — аполітичні чи ті, що активно виступають проти війни. Може, зараз взагалі не час зустрічатися українцям і росіянам на одній сцені, на одних заходах?

— Це велике питання, дуже глибоке. Але в будь-якому разі, відповідь на боці українців. І причини такої реакції зрозумілі. Я, наприклад, не припиняв спілкування зі своїми українськими друзями, і зі мною ніхто не переривав спілкування.

Причини зрозумілі, стільки лиха і всього сталося з українцями. Але я роблю все, що можу. Ось до повномасштабного вторгнення, з 2014 року я практично безплатно віддавав усі п’єси Україні, тому що знав, що йде Донбас. Ніколи не підтримував Путіна, ніколи не підтримував анексію Криму, не їздив туди. Я останнім часом був в Україні більше, ніж у Росії (туди я не їздив уже понад 5 років). З початком повномасштабної війни я допомагаю біженцям.

Але я не можу перестати бути росіянином, це неможливо зробити. І якщо хтось не хоче зі мною через це спілкуватися, я спокійно до цього ставлюся і розумію, бо є травми тощо. Тому я не буду жодних порад давати.

Звичайно, Росія — це тоталітарна імперія, яка завжди всіх поглинала. Дійсно, російська культура не просто домінувала, вона забороняла, випалювала національну українську культуру. Це завжди важко, коли випалюють твою культуру, забороняють твою мову. Адже мова — це ж частина твого вираження. Це забороняти не можна.

Звичайно, свобода України — це не просто свобода України, це свобода всіх. Це війни не тільки проти російських солдатів, але, за великим рахунком, це боротьба проти цілих систем. Просто географічно Україна перша, а наступною буде Польща.

До речі, у Польщі цілком серйозно почалася підготовка до бомбардувань, ми всі будемо готуватися, проходити курси. У Варшаві майже не сумніваються, що Путін у якийсь момент вдарить по нас атомною бомбою, ми не думаємо, що він на танках сюди приїде. Я не панікер, але я розумію, що ця людина здатна на багато що. Напевно, на все, тому що їй втрачати нічого.

— Якими проєктами в Європі ви зараз займаєтеся?

— Ми почали виходити на міжнародний рівень. Нещодавно поставили в Лондоні виставу Mahamaya Electronic Devices. У нас ця вистава, до речі, є українською мовою, ми її показували й в Молдові, тоді приходив посол України в Молдові, і всім дуже сподобалося. Збираємося поїхати в Каліфорнію, по Америці. Ми зараз у Вільнюсі будемо робити цю п’єсу, в Естонії.

У нас дуже велика робота по фонду Teal House. Наша мета дуже проста — щоб люди, які втекли від війни, перебувають у важких ситуаціях, щоб вони тут не перебували у вакуумі, щоб проведений у Європі час не було витрачено даремно, щоб вони потім повернулися в Україну вже з якимось європейським грантом, повернулися навчені чогось і принесли у свою країну ще більше користі. Ось такий план.