Росія перетворила газ і нафту на політичні інструменти і прорахувалася: інтерв’ю з Михайлом Крутіхіним

Михайло Крутіхін — сходознавець, журналіст і російський економічний аналітик.

Народився в Москві 1946 року. Вищу освіту здобув в Інституті східних мов. Був перекладачем в Ірані. 20 років працював в інформаційному агентстві ТАСС, у відділі Близького Сходу. З початку 1990-х професійно займається аналітикою нафтогазових інвестицій у країнах колишнього СРСР.

Засудив повномасштабне вторгнення Росії в Україну. У РФ його оголошено “іноагентом”. Покинув Росію, живе в Норвегії.

Михайло Крутіхін став гостем чергового випуску програми “Люди доброї волі” телеканалу FREEДOM.

Ведучий — Сакен Аймурзаєв.

У замкнутій країні неможливо розвивати передову науку і технологію

— Чи згодні ви з таким твердженням, що люди — це нова нафта, нафта XXI століття?

— Я міг би з цим погодитися. Але без нафти ми ще довго не обійдемося, і без природного газу світ ще дуже довго не обійдеться. Люди, я думаю, так, це головне. Я дуже люблю згадувати конференцію, яка проходила в університеті Катару кілька років тому. На ній обговорювали, як від економіки, заснованої на експлуатації ресурсів природи, перейти до економіки, заснованої на знаннях. І відбувалося це в Катарі, де, загалом-то, всі гроші походять від продажу газу, від скрапленого природного газу, трошки ще від нафти. І на цьому країна багатіє. Це було дуже серйозне обговорення.

Мене вразило, що в мусульманській країні дівчата і жінки, які були в університеті, одягнені в мусульманський одяг, дехто закритий до самих очей, але вони у своїх виступах ратували за те, щоб критично ставитися до якихось проголошених істин. Тобто таке в ісламській країні я раніше не міг навіть собі уявити. Позиція справжніх учених — усе сприймати з критичного погляду й домагатися пізнання, а не просто повторення якихось давніх істин.

І мені було дуже шкода, що мій виступ на прикладі РФ демонстрував, як не треба будувати економіку, засновану на знаннях, як економіка величезної країни будується на експлуатації природних ресурсів.

— Нафта і газ нерівномірно розподілені по планеті Земля. А як часто ті країни, яким пощастило, доходять до того, що жити треба не тільки ресурсами, що треба будувати високі технології, освіту, підвищувати якість життя. Росії пощастило з родовищами, але там видобувають ресурси, крадуть і ділять їх між собою.

— Подивіться на Саудівську Аравію, яка на одному з трьох перших місць з виробництва нафти, з видобутку нафти. Вона дуже серйозно займається відновлюваними джерелами енергії. Вона серйозно займається не просто зеленою енергетикою, а створенням якихось наукових галузей, які дозволять їй існувати в майбутньому, коли, можливо, доведеться відмовитися від вуглеводневої енергетичної сировини. Вони дуже добре розуміють, що час цей все-таки настане.

А коли в Росії, наприклад, ухвалювали дорожню карту розвитку водневої енергетики, голова Санкт-Петербурзької гірничої академії Литвиненко постійно заявляв, що вся зелена енергетика на Заході та всі поновлювані джерела — це підступи Заходу проти Росії, щоб заглушити її природне прагнення розвитку вуглеводневої енергетики. А він же має, за задумом уряду, відповідати за розвиток тієї самої передової гілки енергетики, водневої енергетики. Нічого з цього, звичайно, не вийшло. І всі заходи фактично зараз заглохли.

— Чому Росії не вдалося зробити цей ривок?

— У замкнутій країні неможливо розвивати передову науку і технологію. Ви не побудуєте навіть нормальний холодильник, якщо будете робити це в одній країні. Наприклад, у США немає американських телевізорів. Були колись моделі телевізорів, які випускали американські компанії, але вони дуже швидко зрозуміли, що телевізори, зроблені фірмами в Японії, у Південній Кореї та навіть, зрештою, у Китаї, б’ють за всіма показниками американські моделі. І перестали їх випускати. Якщо ми подивимося на який-небудь сучасний літак — скільки вчених різних країн вкладають у цей літак свої “мізки”.

А в Росії до влади прийшло чекістське угруповання, яке вважає, що всі іноземці — це вороги, шпигуни, змовники. Щойно вчені десь на науковій конференції або в листуванні із закордонними колегами починають обмінюватися досвідом, вони стають зрадниками батьківщини.

Отже, потрібно навколо країни спорудити паркан, щоб цього не було. Це відбувається не тільки з передовими технологіями, які викидаються з Росії, тому що неможливо спільно працювати з тими, у кого ці технології пішли далі, ніж у Російській Федерації. Це відбувається навіть із найелементарнішими речами, де серйозних великих технологій не треба.

З 2002-2003 року почалася дискримінація іноземців і приватних підприємців. Тобто іноземцям спочатку заборонили працювати там, де вони могли б усередині Росії просувати якісь дуже цікаві проєкти зі своїми технологіями. Заборонили працювати, наприклад, на континентальному шельфі. Там мають право працювати тільки “Роснефть” і “Газпром”.

А іноземці туди можуть допускатися тільки як підрядники, постачальники технологій, наймані робітники на контракті. На суші, якщо раптом іноземна компанія відкриє родовище, де понад 70 мільйонів тонн нафти або понад 50 мільярдів кубометрів газу, вона повинна буде його віддати російській державній компанії за невелику компенсацію або якусь виплату.

А іноземці туди можуть допускатися тільки як підрядники, постачальники технологій, наймані робітники на контракті. На суші якщо раптом іноземна компанія відкриє родовище, де більше 70 мільйонів тонн нафти або більше 50 мільярдів кубометрів газу, вона повинна буде його віддати російській державній компанії за невелику компенсацію або якусь виплату.

Росія виганяє іноземців з їхніми мізками, досвідом, капіталами, з їхніми технологіями, науковими, передовими розробками. І зараз для того, щоб іноземцю працювати в Росії, умов таких немає. Я впродовж останніх 30 років консультував іноземних інвесторів і не тільки попереджав їх про небезпеки інвестицій у Росію, а й показував, де можна це все-таки робити, де є шанс працювати і постачати технології, отримувати за це прибуток якийсь.

Ці вікна можливостей весь час стискалися, поки не скоротилися мало не до нуля. І зараз будь-яка співпраця з іноземцями в РФ — це “зрада батьківщини”. Тим часом по всьому світу йде глобалізація. Це спільними зусиллями світ рухається вперед шляхом технологічного і наукового прогресу.

У Росії, виявляється, це не можна робити. Російські університети випали з першої сотні університетів, за науковою значущістю, за розробками, за публікаціями. Університети в Ірані та Єгипті обійшли російські університети за науковим світовим внеском. Але це ж не тому, що російські вчені — слабкі. А тому що державна політика зводиться до того, що у них є свої “скрепи”, “православна наука”.

Коли арифметика стає православною, то наукового прогресу від цього чекати не доводиться.

Росія могла б ще довго продавати Європі газ, якби не вирішила її шантажувати

— Є заяложена фраза про те, що у Росії два союзники — армія і флот. А коли головними союзниками стали нафта і газ? Може, коли керівництво вирішило використовувати ці ресурси як політичний інструмент?

— Спочатку не було такого, щоб використовувати як політичний інструмент. Приблизно в 1960-ті роки, після того, як змістили Хрущова, було ухвалено таке стратегічне рішення: не потрібно самим створювати якісь передові технології. Ми їх можемо купити, тому що у нас є достаток нафти, газу, і ми це можемо постачати за кордон. Почалася співпраця з Європою. Спочатку побудували газопроводи. Перший контракт на постачання російського газу було укладено 1968 року. Попри те, що цього ж року Радянський Союз разом з іншими країнами Варшавського договору вдерся в Чехословаччину. У Європі спочатку Австрія, Італія, потім Німеччина стали підписувати довгострокові контракти на постачання російського газу. Протестували тільки американці з-за океану. Потім уже далі пішло. У Росії не було можливості швидко налагодити виробництво труб великого діаметра для газопроводів. Стали купувати їх у Німеччини, а Німеччині натомість постачати газ.

І, в принципі, така співпраця могла б тривати дуже довго. І в Європі були до цього готові. Але десь раптом 2021 року було ухвалено рішення використовувати газ як політичний інструмент шантажу, тиску.

Із квітня 2021 року “Газпром” за вказівкою з Кремля став скорочувати постачання газу в Європу. Російські державні діячі оголосили абсолютно відкрито, що збираються заморозити Європу, щоб ті зняли санкції, які ще 2014 року почали вводити. Провалилося все це. І в підсумку ми бачимо, що припинення поставок газу як політичний інструмент вдарило по Росії, по бюджету, по “Газпрому”. Це був дурний крок, який більше завдав шкоди Росії, ніж Заходу.

А Захід навчився варіювати постачальників, освоювати нові контракти на скраплений природний газ, обмінюватися обсягами газу всередині Євросоюзу, побудував нові перемички через кордон.

Європейські країни викрутилися, стали розвивати поновлювану, водневу енергетику. Зараз гроші в це стали добре вкладати і обійшлися без російських газу і нафти.

— Був період, коли в другій половині 2000-х кожного Нового року, 1 січня, прессекретар “Газпрому” Сергій Купріянов в ефірі “Эха Москвы” пояснював, що українці крадуть газ, тому договори не будуть підписані. Тоді це усвідомлено робило керівництво “Газпрому” у зв’язці з Кремлем? Чи це був тільки бізнес у той момент?

— Це було абсолютно усвідомлено. Україна була найбільшим споживачем російського газу. І раптом “Газпром” вирішив фактично позбутися цього ринку. Компанія почала висувати божевільні умови, підвищувати ціни на газ, зривати переговори, вести пропагандистську кампанію нібито в неї крадуть газ.

Жодного разу жоден суд не визнав претензій “Газпрому” про те, що хтось у нього крав газ. Потім російська пропаганда стала волати, що Україна не може обійтися без російського газу. Обійшлася. Багато років поспіль Україна не купує жодного кубометра російського газу. Україна не залежить від російського газу зовсім уже. І не тільки Сергій Купріянов кричав про крадіжку, там ціла плеяда продажних російських нафтогазових аналітиків кричала.

Усе це був піар. До останнього чомусь не вірили, що українська газотранспортна мережа може існувати без прокачування російського газу. Нібито їй необхідні ці обсяги для того, щоб отримати якісь прибутки, витратити це на модернізацію, на підтримку в робочому стані. Без цих обсягів вона існувати не може.

Виявляється, ця мережа може забезпечувати споживачів усередині України, забезпечувати прокачування газу споживачам у Європі, надавати підземні сховища для тимчасового зберігання західних обсягів природного газу. Тобто фактично інтегрувалася в європейську газотранспортну систему і систему зберігання газу. А “Газпром” якось залишився ні до чого.

Половина відсотка ВВП України — це доходи від транзиту російського газу. Можна без цього обійтися. Але тоді в деяких країнах, в Австрії, наприклад, у Чехії, у Словаччині, які отримують російський газ, через припинення транзиту, дуже сильно ослабнуть позиції проросійського антиукраїнського лобі, тому що зараз у них аргумент: “Ми залежимо від Путіна, підтримуймо Путіна”. А коли не буде ніякої залежності від російського газу в цих країнах, то аргументу такого не стане. Навіщо їм підтримувати Путіна, коли вони від нього ніякого газу не отримують?

Я думаю, для України найрозумнішим рішенням було б відмовитися від цього транзиту. Зараз вигадують якісь схеми, нібито австрійські або словацькі компанії, які мають контракт із “Газпромом”, купуватимуть цей газ на кордоні між Росією та Україною, і потім вони платитимуть українським газотранспортним мережам за те, щоб вони цей газ передавали далі на Захід. Це збиткова схема. І потім на Заході повинні розуміти, що будь-які договори з “Газпромом” нічого не значать, тому що він у будь-який момент може розірвати їх, як це вже зробив у багатьох випадках — від Фінляндії до Польщі, від Німеччини до Болгарії.

Зараз на “Газпром” сиплються арбітражні справи за те, що той порушив контракти. А контракти ж порушив у рамках тієї самої програми “Заморозимо Європу”, яка йому була продиктована з Кремля. Тому споживачі російського газу мають винести уроки.

— Як ви вважаєте, може, варто розібрати українську газотранспортну систему, коли закінчиться контракт про транзит газу з “Газпромом”?

— Деякі ділянки, можливо, і не знадобляться, але газотранспортні мережі обслуговують споживачів усередині країни. Вони мають зберегтися. Але частина, можливо, буде законсервована.

Світ газового ринку змінюється

— Наскільки сильно війна змінила нафтогазову галузь у світовому сенсі?

— Навіть не під впливом війни світ газового ринку стає іншим. Зараз ми бачимо, що міжнародна торгівля газом дедалі більше переключається на скраплений природний газ. Ось трубопровідні контракти збережуться. Це дуже вигідно при не дуже великих відстанях. Якщо відстань менша за 2,5 тисячі кілометрів, то вигідніше гнати газ трубою. Але газ перетворюється на такий самий товар, як нафта, і його можна ганяти. Його ганяють по всьому світу.

Якщо раніше ціну газу визначали з розрахунку транспортування трубами, то тепер дедалі більше і більше ціну визначають, як біржову на якихось хабах. На торговельних електронних майданчиках найпотужніше зараз у Європі — це віртуальна торгова точка для природного газу TTF (Title Transfer Facility) у Великій Британії та Нідерландах.

Газ став самостійною одиницею для торгівлі. Це зовсім інша картина. Торгові зв’язки між різними частинами планети зовсім по-іншому вибудовуються. А Росія десь на відшибі. Вона як зі своїми старими трубами сиділа, постачаючи газ здебільшого в Європу, так і сидить.

А зараз все намагається китайцям нав’язати свої трубопровідні рішення, але поки що невдало. У плані скрапленого природного газу спробувала щось зробити, але знову залишилася на узбіччі, коли американці ввели санкції проти нових проєктів скрапленого природного газу в Росії.

Проєкт “Арктик СПГ-2” застряг. Перші дві лінії вже підготували. А третю лінію не виходить зробити, тому що санкції США поширюються на судна, газовози арктичного виконання. Американці перекрили доступ російських проєктів до арктичних суден для перевезення скрапленого природного газу. І цей проєкт не може почати роботу. З грудня минулого року РФ не відправила нікуди жодної тонни скрапленого природного газу, тому що немає на чому.

Росія, яка зараз постачає 8% скрапленого природного газу на світовий ринок, але вона розраховувала на 30%. А незабаром набудуть чинності нові заводи з виробництва та експорту скрапленого газу в Австралії, Катарі та Сполучених Штатах Америки. І в деяких інших країнах, де заводи поменше.

І Росія тут знову опиниться в прогарі, тому що санкції запроваджували через війну. Тобто війна вдарила по газовій галузі Росії, позбавила можливості її розвивати.

— Судячи з того, що ви говорите, людство ще довго планує жити з нафтою і газом жити?

— А як ви без пластмаси обійдетеся? Як би без асфальту на дорозі обійдетеся? Як ви без синтетичного каучуку на шинах обійдетеся? Газ, який чистіший за нафту, природно, ще довго працюватиме на газових електростанціях. І спочатку він замінить вугілля, а вже потім, у майбутньому буде перехід на щось чистіше, ніж вуглеводневі енергоносії.

— Якщо дивитися на мапу ресурсів Росії, ми бачимо, що осередки зосередження нафтогазових родовищ розташовані не в центральній частині країни. Це Сибір, Урал, Передуралля. Чи може це вплинути на інтеграційні процеси в Російській Федерації? Наприклад, який-небудь із цих регіонів захоче самостійно продавати свої ресурси.

— Центральна влада створила таку централізовану фінансову систему в регіонах, що їхню незалежність дуже важко собі уявити. Усі доходи відправляються в Москву. А столиця вже далі розподіляє. Навіть такий багатий регіон, як Якутія, відправляє всі гроші в Москву, а потім їй виділяють якісь кошти, щоб з голоду не померти.

Фінансова система в РФ продумана так, що сепаратизм уявити собі надзвичайно складно навіть в ісламських частинах Росії. Скажімо, Чечня на дотаціях з російського бюджету існує. Я не можу собі уявити, щоб Костромська область з Іванівською областю раптом узяли б і відокремилися, разом чи окремо. Це неможливо.

Читайте також: Припинення транзиту російської нафти “Лукойл” через Україну: експерти проаналізували негативну реакцію Угорщини та Словаччини