Росія — Китай: про непрості відносини Москви і Пекіна говоримо з експертами

18 жовтня в Пекіні в рамках економічного форуму “Один пояс — один шлях” відбулася зустріч глави Китайської Народної Республіки Сі Цзіньпіна і президента Російської Федерації Володимира Путіна.

Незважаючи на те, що зустріч тривала три години, якихось значущих документів і домовленостей між Пекіном і Москвою підписано не було. Як і не було якихось спільних заяв.

Деталі зустрічі

Варто зазначити, що візит президента РФ до Китаю — перша зустріч Путіна із зарубіжним лідером після того, як Міжнародний кримінальний суд 17 березня видав ордер на його арешт у рамках справи про незаконну депортацію українських дітей з окупованих українських територій.

Проте переговори відбулися, як стверджують російські засоби масової інформації, у “дружній обстановці”. Так, на початку зустрічі Путін привітав Сі Цзіньпіна з переобранням на пост голови КНР, зазначивши при цьому економічний ривок Китаю.

“За останні роки Китай зробив колосальний ривок вперед у своєму розвитку. У всьому світі це викликає непідробний інтерес, і ми навіть трошки вам заздримо”, — заявив Путін.

Російський диктатор також зазначив, що “уважно вивчив пропозиції Пекіна щодо врегулювання гострої кризи в Україні”, додавши при цьому, що “російська влада відкрита до переговорів”.

Зі свого боку, Сі Цзіньпін назвав Путіна “дорогим другом”. Лідер Китаю додав, що, на його думку, росіяни під час президентських виборів у РФ 2024 року нібито підтримають Путіна в його “добрих починаннях”.

“Я знаю, що наступного року у вашій країні відбудуться чергові президентські вибори. Завдяки вашому сильному керівництву за останні роки Росія досягла значних успіхів у справі досягнення результатів і процвітання країни. Упевнений, що російський народ сильно вас підтримає у ваших добрих починаннях”, — сказав Сі Цзіньпін.

Офіційні російсько-китайські переговори мають розпочатися 21 березня. А офіційний візит Сі Цзіньпіна до Росії триватиме до 22 березня.

Читайте також: Сі Цзіньпін не підтримав Путіна навіть щодо “Сили Сибіру-2”, — Подоляк прокоментував результати перемовин між країнами

Думки експертів

Про відносини Китаю і РФ, а також про плани КНР щодо Росії в ефірі телеканалу FREEДОМ міркували:

• Михайло Подоляк, радник глави Офісу президента України;
• Олексій Полегкий, академічний директор Центру публічної дипломатії;
• Дмитро Єфремов, експерт Української асоціації китаєзнавців;
• Олександр Федичев, китаєзнавець;
• Михайло Притула, військовий експерт, полковник запасу Служби безпеки України.

МИХАЙЛО ПОДОЛЯК: Росія порівняно з Китаєм — країна-карлик

— Безумовно, між Китаєм і Росією зараз прірва. Китай — це дійсно глобальний гравець, у нього свої великі стратегічні інтереси.

Росія в цих інтересах вписується саме як суб’єкт на короткому повідку, якого можна використовувати для тих чи інших пропагандистських операцій, для вирішення якихось локальних завдань.

Насправді результати очевидні. Путін не те, що не підписав чогось конкретного, він навіть не умовив Китай підтримати концепцію проєкту “Сила Сибіру-2” (проєктований магістральний газопровід між газовими родовищами Сибіру і Сіньцзян-Уйгурським автономним районом на заході Китаю, — ред.). Ці додаткові газопроводи могли б переорієнтувати всі ресурсні можливості Росії на азіатський ринок.

Китаю це невигідно, тому що КНР точно розуміє, що зробити Росію монопольним постачальником сировини — це дорога в нікуди. Ми пам’ятаємо те, що Німеччина пішла цим шляхом свого часу, припустившись фундаментальної помилки, дозволивши Росії домінувати на північноєвропейському і на центрально-північноєвропейському ринках газу.

Китай завжди сповідує політику диверсифікації поставок. Відповідно, у нього є дуже багато поставок сировини з арабського регіону. І залежати від Росії йому невигідно. Ну і, крім того, Росія сьогодні має таку репутацію на глобальному ринку, що, безумовно, її можна використовувати тільки в максимально брудних ініціативах, не більше того.

Там, де Росія, завжди відразу буде погане ставлення до будь-яких проєктів. Але давайте об’єктивно: а що Росія може запропонувати Китаю? Це відстала нетехнологічна країна. Вона не може запропонувати Китаю доступ до головного — технологій, оскільки РФ сама краде технології.

Друге: Росія вже не транзитивна країна. Вона практично повністю ізольована від західних країн, від ключових ринків, які цікаві Китаю. Звичайно ж, використовувати Росію як транзитну країну безглуздо.

Росія цікава Китаю, можливо, територіально, там є великі незаселені території і ресурсно, якщо Китай сам контролює ці ресурси. Ну і з погляду тієї агресії, яку Росія демонструє сьогодні на зовнішньому ринку, тому що Китай поки що тільки нарощує свою глобальну присутність, перетворюючись на дедалі вагомішого політичного гравця, не тільки економічного, а й політичного.

Тому, на мій погляд, потенціали впливу Китаю і Росії непорівнянні. Росія — це на сьогоднішній день країна-карлик.

Територіально вона велика, але країна-карлик за впливом на глобальні політичні процеси, чого, звичайно ж, не скажеш про Китай. Китай набагато вагоміший, набагато діяльніший і набагато впливовіший.

ОЛЕКСІЙ ПОЛЕГКИЙ: Росія — сировинний придаток КНР

— Саміт “Один пояс – один шлях” — це все-таки вистава одного актора, і цей актор — Сі Цзіньпін, а аж ніяк не Путін чи будь-хто ще. Тому, звісно, якщо подивитися на російські ЗМІ, то цей візит був представлений як візит саме Путіна до Китаю. Але насправді це саміт, у якому Путін брав участь поряд із величезною кількістю інших світових лідерів.

Якщо подивитися на агентство “Сіньхуа”, яке подавало інформацію про саміт, то там переговори Путіна з Сі Цзіньпіном було подано в такій самій колонці, як і зустріч Сі Цзіньпіна з президентом Аргентини Фернандесом, із президентом Кенії тощо.

Так, з іншого боку, не можна не відзначити те, що Путін — це все-таки глава великої країни, тому що цього року з Європейського Союзу не були особливо представлені глави держав, крім Орбана (Віктор Орбан, прем’єр-міністр Угорщини, — ред.). Відповідно, Росії це було важливо як символічна певна подія, що Путін нібито виїзний, він відвідав нарешті Киргизстан і Китай. Тому, безумовно, це для Москви певна можливість показати, що Путін все ще може виїжджати за межі Росії.

Але при цьому сказати, що для Китаю це був суперважливий гість, я б так не сказав. Якщо подивитися на тональність тих речей, які обговорювали, і ті результати, які нам уже відомі, то Путін виконує роль усе того ж сировинного придатка, готового продавати задешево все, що можливо.

Навіть у тих речах, які мають стратегічний характер для РФ — “Сила Сибіру-2” — Китай поки що виторговує собі дуже зручні умови. І жодних проривів у цьому відношенні не було. Відповідно, Китай продовжує використовувати Росію як не більше ніж зручного і дешевого партнера.

Політично Китай готовий іноді підтримувати Росію в якихось зовнішньополітичних заявах. КНР не особливо підтримує Росію щодо війни проти України. Але для Китаю важливо показати, що Захід веде неправильну політику, і ця політика поширюється не тільки на Китай, а й на величезну кількість інших країн.

Відповідно, Китай продовжуватиме використовувати і Росію, і інші країни для символічного протистояння із Заходом.

Так, безумовно, для КНР є і можливості, і певні бажання, тому що на цей саміт приїхала величезна кількість лідерів країн так званого глобального Півдня, і Китай намагається позиціонувати себе як інший центр світової сили. І в якомусь сенсі Росія може бути тут точкою тяжіння для певних країн, тому що все ж таки у РФ зберігається вплив у низці країн Африки та Азії.

І те, що велика кількість країн, які явно не підтримують Росію, але готові її терпіти, показує вплив Китаю на ці країни. Але якщо подивитися на те, яким чином Китай позиціонує себе по відношенню до війни в Україні, то КНР намагатиметься зберігати позицію гравця, який займається саме миротворчістю.

ОЛЕКСІЙ ЄФРЕМОВ: Китай в економічних відносинах із РФ намагається вичавити все, що можна

— Китай для Росії зараз джерело ресурсів, джерело грошей за продані ресурси і джерело заблокованих із Заходу товарів і послуг, яких російська економіка потребує. Водночас у Росії зберігається певна свобода маневру, і Китай не розглядає Росію як залежну країну.

Дійсно, в Китаї розуміють, що у нього є на даний момент важелі впливу на Росію. Але я не думаю, що в Китаї готові з будь-якого приводу користуватися цим впливом. Для КНР цінність Росії полягає ще й у тому, що це стратегічний партнер або, як китайці кажуть, стратегічний актив. А сенс або вигода від партнерства полягає в тому, що Росія забезпечує для Китаю надійний тил з півночі і з Заходу.

Це дає змогу Китаю зосередитися на своїх протиріччях зі США, дає змогу перенести фокус уваги на Тайвань, на Південно-Китайське море, і дає змогу не турбуватися про те, що частину збройних сил необхідно буде тримати ще на півночі і на Заході. Звичайно ж, там якісь підрозділи присутні, але довірчі відносини між лідерами, які обидві сторони намагаються підтримувати, сприяють тому, що це звільняє ресурси і для Росії, і для Китаю.

Росія так само користується партнерськими тісними зв’язками з Китаєм для того, щоб переміщати амуніцію і військову техніку з Далекого Сходу на Захід і використовувати її для війни з Україною. Важливо зазначити, що якщо на вищому рівні між керівниками країн спостерігається така тісна дружня атмосфера, то на нижньому чи середньому рівнях такого не відбувається.

Річ у тім, що там постійно йде суперечка, торгівля. Розуміючи вразливе становище Росії, китайці домагаються для себе максимально вигідних умов. Вони, звичайно ж, не втрачають шансу скористатися ситуацією. І це ми бачимо, наприклад, за газовими і нафтовими контрактами. Усе це продається зі знижкою по газу.

По газопроводу “Сила Сибіру” поступка Китаю становить третину ціни порівняно з тим, за які гроші Росія це продавала в Західну Європу. Також треба мати на увазі, що і товари, які з Китаю поставляються в Росію з націнкою, поставляються дорожче, ніж стандарт. Про це свідчать слова мера Москви, який на одному з економічних форумів заявив, що східні країни і держави Південно-Східної Азії, з якими вони якраз намагаються розвивати партнерство, ведуть проти РФ економічну війну.

Тобто, туди росіян не пускають, усі товари і послуги їм продаються з націнкою. Їм не дають жодних технологій, проміжних товарів і напівфабрикатів. Їх змушують купувати лише готові до споживання продукти і відмовляються з ними ділитися ринками. І ось це приклад того, що коли ти себе загнав у кут, у тебе просто не залишається можливостей, окрім як адаптуватися до невигідної ситуації.

ОЛЕКСАНДР ФЕДІЧЕВ: Зустріч Путіна і Сі Цзіньпіна ніяких особливих змін не принесе

— Я думаю, що Путін, найімовірніше, проситиме [допомогу у КНР]. І можливо, що вже попросив. Ба більше, зовсім виключати, що цієї допомоги не буде, не можна.

Водночас я не можу стверджувати, що він отримає цю допомогу, знаючи китайців і бачачи їхню обережну позицію в процесі нашої протидії російській агресії. Вони не готові йти на явну конфронтацію із західним світом і на явну військову підтримку Росії.

Тобто, дійсно, цілком можливо, що в тих поїздах, які з КНДР ідуть до Росії, є щось, що реально походить із Китаю. Офіційних поставок, я думаю, не буде, окрім тих, що Росія сама визнає – дронів і комплектуючих для дронів, а також напівпровідникової продукції, яка є продукцією подвійного призначення.

І тому формально Китай постачає продукцію нібито для цивільного призначення. Я не думаю, що ця зустріч принесе якісь явні та швидкі зміни, які ми побачимо на нашому театрі воєнних дій просто тому, що це вже далеко не перша зустріч.

Крім того, були й онлайн-зустрічі, і телефонні переговори між Сі Цзіньпіном і Путіним, які теж явних змін не принесли. Не виключаю, що цього разу питання України не буде висвітлено яскраво в китайських ЗМІ, тобто, воно пройде без явного висвітлення.

Я дивився, що повідомляють про зустрічі Сі Цзіньпіна з іншими лідерами інших держав. Там, коли йдеться про міжнародні питання, більше висвітлюється конфлікт в Ізраїлі, який зараз дуже актуальний на міжнародній арені. Тому я думаю, що насправді явних якихось змін ні в політиці Китаю, ні в діях Росії не відбудеться.

МИХАЙЛО ПРИТУЛА: Путін грає на користь Китаю

— Ми не можемо розглядати сателітів Росії, таких як Іран і Північна Корея, що вони є сателітами Китаю. Як свідчить давня приказка: васал мого васала — не мій васал. Тобто, Китай націлений цілком на конкретні території, які колись історично були територіями Китаю і які зараз належать Росії або які Росія приєднала до себе наприкінці 18-19 століття.

Тобто в ті часи були це території Китаю, і вони зараз життєво необхідні КНР, бо густота населення Китаю становить 156 осіб на квадратний кілометр. Щільність населення на Далекому Сході, у Приморському, Хабаровському краях становить лише півтори людини на квадратний кілометр. Тобто демографічний тиск більш ніж у 100 разів більший. 

Насправді це колосальний тиск, і Китай відкрито говорить про свою політику. На XVII з’їзді Комуністичної партії Китаю було декларовано, що мета країни — це мирна експансія, розселення й утримування територій.

По суті, Китай уже починає утримувати території на Далекому Сході. 155-та бригада морської піхоти Тихоокеанського флоту РФ, яка базувалася якраз недалеко від Північної Кореї на Далекому Сході, була створена для того, щоб утримувати військові зусилля Китаю після конфлікту на Даманському острові. Ця п’ята бригада Тихоокеанського флоту була тричі розбита в степах України.

І насправді, там військової присутності Росії стає все менше і менше. Китай, природно, нарощує свою військову присутність і своє озброєння. Коли ми бачимо такі військові паради з величезною кількістю ядерних боєголовок, танків, літаків, ми розуміємо, що цей весь достаток просто фізично не може вміститися на Тайвані, що є декларованою метою військової присутності.

Насправді Китай отримує всю необхідну електроніку з Тайваню, і йде ніби нормальна взаємодія. І єдина мета Китаю, насправді — територія, яка на сьогоднішній день окупована Росією. Ось так вони розглядають це питання.

Тому для цього потрібні і боєголовки, потрібні літаки, потрібні танки, і всього цього потрібно багато для того, щоб утримувати і наводити порядок на нових старих територіях Китаю.

Ми пам’ятаємо, що ще 6 лютого цього року Міністерство природних ресурсів Китайської Народної республіки видало циркуляр, згідно з яким на всіх нових картах, що видаються в Китаї, мають бути позначені північні території Китаю. І позначені, крім російських назв, ще й старі історичні, китайські назви. Тобто, Байкал – це не просто озеро Байкал, це Північне море Піднебесної.

І ці території в 100 разів більші, ніж територія маленького Тайваню. Ось ці інтереси просто життєво необхідні для Китаю. Демографічний тиск просто підштовхує їх до цього. Вони не можуть по-іншому. Не важливо, яка в них ідеологія, не важливо, яка влада, що вони хочуть — їм просто потрібно десь заселяти своє населення, яке постійно зростає, і їм потрібні ресурси для цього.

Смішно спостерігати, як Путін намагається запропонувати Китаю свій газ. Китай розуміє, що цей газ він отримає і так. Йому належатиме весь газ, який видобувають у Західному Сибіру. У принципі, інтереси Китаю розпростерлися до самого Уралу. Весь Сибір — це такий великий Китай. Території буде достатньо для всього населення КНР.

Тому вони намагаються збільшити свій ядерний потенціал, щоб був паритет із Росією. Москва вже здала в оренду Китаю острів Чорного ведмедя (Хейсяцзи-Дао, — ред.) — це велика територія біля Хабаровська, її віддали Китаю в оренду на 50 років, але ми розуміємо, що це назавжди. 

Це взагалі вся політика Китаю така — не Путін грає, а його Китай грає, він намагається домовитися з Китаєм. Він уже є керованою людиною. Принаймні, всі його дії використовуються Китаєм, і він реально грає на користь КНР, віддає свої території.

Китайці спокійно розподіляються по Далекому Сходу. Я розумію китайців – це їхня територія, це їхні інтереси. Для них це життєво необхідно. А Путін грає реально на користь Китаю. Що він отримує натомість? Рівним рахунком нічого. Тому що промисловість Китаю і дешева продукція фактично розвалила російську промисловість. І Путін просто програє.

Читайте також: Росія все більше заганяє себе в залежність від Китаю — якими можуть бути наслідки (ВІДЕО)