Україна буде готова до переговорів тільки після виходу російських збройних сил на кордони 1991 року. Рівня кордонів періоду 24 лютого 2022 року для початку дипломатії з Росією недостатньо. Про це заявив президент України Володимир Зеленський.
Днями в Копенгагені відбулася зустріч за участю голови Офісу президента України (ОПУ) Андрія Єрмака, на якій обговорювали формулу миру Володимира Зеленського. На ній були присутні зокрема представники країн G7 (“Великої сімки”), Данії, Саудівської Аравії, Бразилії, Індії та ПАР. За результатами цих консультацій Україна вже цього року планує провести глобальний Саміт миру. На сьогодні вже є до 50 країн, готових узяти участь у цьому форумі. В ОПУ сподіваються, що кількість учасників саміту збільшиться.
Миротворчу дипломатію України в ефірі телеканалу FREEДOM обговорили:
- Олексій Мацука, шеф-редактор телеканалу FREEДОМ;
- Юлія Тищенко, експертка Національної платформи стійкості та згуртованості.
— Україна веде роботу з організації всесвітнього Саміту миру. Глава Офісу президента України Андрій Єрмак повідомив, що вже 50 країн готові взяти участь у цьому саміті, але у деяких з них є свої пропозиції щодо цієї формули. Які пункти формули викликають більше дискусій?
Мацука: Наголошую, що за підсумками зустрічі в Копенгагені жодного із пунктів української формули миру не було викреслено. Тобто представники тих країн, які брали участь у зустрічі, не виступали, наскільки мені відомо, проти чогось. Вони всі виступали якраз на підтримку. І тому говорити про те, що комусь щось не підходить, сьогодні недоречно.
Тому що формула миру України — це формула для світу насамперед.
У цій формулі, яка складається з 10 пунктів, позначені моменти, термінового вирішення яких світ потребує вже зараз. Наприклад, ядерна безпека, екологічна ситуація, повернення українських дітей. В Україні порушено вже близько 19 500 кримінальних проваджень щодо викрадення, незаконної депортації українських дітей Росією. Це тільки те, що задокументовано.
Україна як відповідальна демократія у східному регіоні Європи виступила з відповідальним документом — формулою миру Володимира Зеленського. Жодна з країн не пропонувала щось подібне. Хтось хотів бути посередником у врегулюванні цієї війни, хтось хотів бути майданчиком, платформою, чим завгодно. Але Україна цього сьогодні не потребує.
Україна сьогодні — ініціатор мирного процесу, при цьому Росія — ініціатор війни.
— А яким чином план Володимира Зеленського можна зробити більш прийнятним для всього світу?
Тищенко: Я підтримаю Олексія, не думаю, що сьогодні будь-хто з країн може публічно заявити, що світу сьогодні не потрібна продовольча безпека, у якій бере безпосередню участь Україна, або світу не потрібно виконувати Статут ООН. Річ не в цьому.
Річ у тім, що різні країни по-своєму уявляють шлях реалізації цих 10 пунктів, позначених у формулі президента Зеленського. Ми бачили енну кількість “мирних ініціатив” — і від африканських країн, і від Китаю. Були “мирні пропозиції” від Індонезії. Тобто питання в шляху для досягнення результату.
Що стосується Саміту миру, тут питання не тільки в залученні тих чи інших країн до реалізації формули миру, тут питання до конкретного заходу, до обговорення. Уперше формулу миру було окреслено торік. Далі йшли переговори, розшифровки, уточнення. Це шлях, який має увінчатися Самітом миру.
Але тут ідеться також про більш глобальну дипломатію. У країн є дилема. З одного боку, не дати Росії перемогти. Але є й питання — чи дати Україні виграти?
Міжнародно визнані кордони України — зразка 1991 року. І, гадаю, складно знайти лідера, який скаже, що він виступає проти Статуту ООН щодо підтримки державного суверенітету і територіальної цілісності. Але дипломатична казуїстика має місце в цьому процесі. Так само, як різні інтереси та різні трактування подій.
Є й дещо контрреволюційні ініціативи. Наприклад, представники Ватикану приїжджають і в Україну, але при цьому зустрічаються [з уповноваженою при президентові РФ з прав дитини] Львовою-Бєловою, на яку Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт. І російська пропаганда це інтерпретує таким чином, що Росію так чи інакше підтримують.
Гадаю, що Україні треба працювати над формулою миру і в двосторонньому форматі з різними країнами (наприклад, з країнами Африки, Південної Америки, Азії). А також просувати ці 10 пунктів з акцентом, що вони потрібні не тільки для України, а для всього світу. Тому що міжнародна система безпеки вже давно перебуває в кризі і не дає чітких відповідей на питання, які існують.
Мацука: Хочу нагадати, що в лютому на Генасамблеї ООН 141 країна підтримала українську формулу миру.
Тобто більшість країн на планеті Земля підтримують Україну в її справедливій боротьбі за мир на своїй території і за свою територію.
Хто був проти цієї резолюції? 7 країн — Росія, Білорусь, Сирія, Північна Корея, Еритрея, Малі та Нікарагуа.
Ще 32 країни утрималися. Але це абсолютно не означає “проти”. Ми знаємо, що хтось із них поки що не готовий публічно підтримати Україну через свої тісні зв’язки з Росією.
Тому правда на нашому боці, на українському боці. Світ за нас. І якщо формулу миру Володимира Зеленського буде реалізовано в тому вигляді, в якому її запропоновано, то це означає, що світовий порядок буде більш-менш удосконалено і позбавлено хаосу, який несе Російська Федерація.
— Вище ви перелічили країни, які пропонують свої поправки до української формули миру. Яким чином потрібно Україні реагувати на це?
Мацука: Війна йде між Росією та Україною. Війна не йде між Росією і кимось із тих країн, які озвучують “мирні ініціативи”. Тому, на мій погляд, країни можуть висувати свої пропозиції, але підсумкове рішення за Україною.
Україна має досвід Мінських домовленостей щодо врегулювання вторгнення Росії в Україну, на Донбас у 2014 році. Вони призвели до повномасштабного вторгнення 2022 року. Тому сьогодні українська дипломатія стає більш нестандартною. Наприклад, сьогодні один з акцентів — на країнах Латинської Америки, Африки, а в цім регіонам раніше абсолютно не приділяли уваги. Ці континенти географічно далекі від України, їм багато в чому незрозумілі нюанси цієї війни. При цьому вони всі роки перебували під впливом російської пропаганди. Тому в ООН хтось з африканських країн голосує проти українських ініціатив, резолюцій. Але все попереду. Я впевнений, що для Києва відкрита широка дорога в бік глобального Півдня — Латинської Америки та Африки.
— Але також, особливо з боку Росії, дедалі частіше звучить тема про заморожування війни.
Тищенко: Ми не можемо піти на заморозку війни. Тому що в нас уже був досвід окупації територій з 2014 року. І ми не можемо залишити окупованими й далі ті території й нові захоплені Росією. Тому що ми бачимо, що окупація несе тотальне порушення прав людини, по суті, геноцид українського народу. Реалізується вся риторика Російської Федерації, що України не існує, української мови не повинно бути і так далі.
Ми нещодавно з колегами проводили соціологічне дослідження. Так ось заради стійкого миру, який передбачає і деокупацію територій, сьогодні готові витримувати труднощі 80% українців. Це до питання стійкості та консолідації українців.
І, безумовно, різні “мирні ініціативи” або пропозиції заморожування продовжуватимуть лунати час від часу — за різними мотиваціями, виходячи з різних інтересів. Безумовно, потрібно слухати, вести політичний діалог і залучати на свій бік, виходячи з інтересів відновлення територіальної цілісності України.
Україна виступає за вихід на кордони 1991 року. І це можливо тільки за підтримки положень формули миру Зеленського, підтриманої резолюцією Генасамблеї ООН.
Ще цікавий момент. Ми весь час згадуємо про глобальний Південь. Безумовно, ситуація в Україні їм не всім зрозуміла. І Росія здорово користується цим дискурсом десятиліттями. Робить ретроакцент на Заході, як колонізаторі.
І дуже багатьом на глобальному Півдні складно собі уявити, що сьогодні Росія, по суті справи, здійснює вже колоніальну політику щодо України, щодо інших країн пострадянського простору.
Мацука: Юлія правильно торкнулася акценту, що росіяни — це нові колонізатори. І це необхідно доносити якомога більшій кількості людей. І мова не тільки про Україну. Мова і про Африку. Адже в Африці діє російська приватна військова компанія (ПВК) “Вагнер”, зокрема вона вербує місцеве населення для своєї діяльності — контролювати видобуток золота, алмазів, охороняти об’єкти, створювати нові ПВК для повстань, підтримувати авторитарних лідерів та інше.
Росія сьогодні перетворюється на країну колонізаторів африканських країн і народів.