Регіони РФ вимагають незалежність від Москви: якою буде Росія після провалу у війні — думка експертів і глядачів FREEДOM

У Російській Федерації стартувало онлайн-голосування за лідерів, які здатні очолити перехідний уряд нової держави на території постРосії.

15 червня волевиявлення розпочалося в Інгрії (Санкт-Петербург і Ленінградська область), Кенігсберзі, Кубані, Уралі та в Сибіру. У зв’язку з підвищеним інтересом громадян до процесу праймеріз, у Чувашії, Карелії, Воронезькій, Бєлгородській і Новгородській областях Російської Федерації ухвалили рішення про перенесення референдуму щодо самовизначення регіонів на 1 липня. Організатори пояснюють, зробили так, щоб розвести ці два важливих голосування в часі.

У зв’язку з цим телеканал FREEДOM на своїх діджитал-майданчиках провів своє інтерактивне опитування на тему: “Політика Путіна може призвести до розпаду РФ”.

Серед відповідей глядачів, найбільш популярними стали:

• “Ми думаємо, що його політика зміцнить Росію” — “Росія вже така “міцна” стала, що без сліз не глянеш на це убозтво”;
• “Мені здається, Пуйло готує Рабсію до розпродажу. Покупцям потрібні території і ресурси, населення — не потрібно. Тому кремлівське *уйло і розпочало війну, щоб побільше рабсіян могилізувати”;
• “Росія розпадається вже століття. 1917, 1991, 2023. Незалежно від прізвища актуального царька. Це доля всякої імперії, доведено історією”;
• “Жив усе життя в Москві та області, виїжджав тільки в регіони, за кордоном не був, у Криму тільки двічі. Але в епоху інтернету не вийде приховати цей весь пі*дець, що в Росії коїться. Нехай уже скоріше цей Путін здохне у своєму бункері й уся банда його — народу легше стане, хто залишиться живим, звісно ж”.

В ефірі FREEДOM цю тему обговорили й експерти:

• Даавр Доржин, член Конгресу ойрат-калмицького народу;
• Олег Дунда, голова міжфракційного об’єднання Верховної Ради України “За деколонізацію і демонтаж російської імперії”.

ОЛЕГ ДУНДА: Процес розпаду Росії зупинити неможливо

— Ваша думка з приводу того, що політика Путіна може призвести до розпаду РФ?

— Політика Путіна і сам цей персонаж є каталізатором цього процесу. А те, що він витворив 24 лютого 2022 року, є прискорювачем процесу, що веде до розпаду Російської імперії.

Будь-яка імперія тримається на двох стільцях. Перший — армія або апарат насильства. Другий — грошові ресурси. Армія вмирає зараз на землі України, а грошові ресурси вбиваються санкціями.

— Один із глядачів, відповідаючи на наше запитання, написав: “Путін не просто розвалить Російську Федерацію, а й здасть Китаю весь Сибір, Далекий Схід. У підсумку Китай відчутно посилиться, зможе на рівних протистояти Сполученим Штатам. У підсумку знову буде однополярний світ і протистояння двох систем на десятиліття вперед”. Як ви ставитеся до такої думки? І нагадаємо, що в лютому 2023 року було проведено перший онлайн-референдум у п’яти російських регіонах за відокремлення від РФ, зокрема відокремлення Сибіру від Москви підтримали 64% жителів регіону.

— Мені зрозуміло, чому жителі Сибіру так проголосували. Тому що ставлення Москви до регіонів — це імперська позиція. Є метрополія (Москва) і є колонії (регіони РФ), і ця метрополія качає ресурси зі своїх колоній, насамперед із Сибіру. І серед людей є розуміння, що фактично Москва об’їдає Сибір. Теза “досить годувати Москву” присутня не тільки в національних республіках, а й у регіонах, які, як вважається, є проросійськими — Урал, Сибір. Там розуміють, що всі багатства знаходяться у них, але вони змушені віддавати їх Москві.

Щодо думки глядача. Дійсно, що довше існуватиме Російська імперія на чолі з Путіним, то Китай буде ближчим до Новосибірська, до Єкатеринбурга, тим паче до Владивостока. Тому що сьогодні Китай, підпорядкувавши васала у вигляді Російської імперії собі, може монопольно через Москву керувати цими регіонами. Подивіться, наприклад, що відбувається з “Роснефтью”, яка фактично працює на Китай, і багато кредитних зобов’язань обслуговує шляхом поставок нафти, яку видобувають у тій же Тюмені, Ханти-Мансійському автономному окрузі.

Водночас якщо той самий умовний Владивосток або Далекосхідна республіка, або Сибір отримають незалежність, вони отримують можливість самим обирати собі союзників. Я собі не уявляю, з якої причини Владивосток або Новосибірськ повинен вибрати собі в союзники Пекін. Найімовірніше, вони створять якийсь союз із Токіо. Це більш перспективна позиція, ніж залишатися під васалітетом Москви, і, відповідно, бути васалом Китаю.

— Відповідь наступного глядача, від Іванова Сергія: “Гадаю, що богоподібний злодій із компашкою таких самих, як він, пацанів із 1990-х постануть перед судом. І за допомогою Євросоюзу Росією прийдуть керувати нормальні, адекватні люди, без манії величі. Вони займуться країною, а не інтригами під назвою зовнішня політика. Але розпад РФ неможливий, оскільки всі республіки мають мафіозні діаспори великого бізнесу в Росії, які ними керують”. У цьому повідомленні два меседжі: перше — що все-таки прийдуть інші люди, друге — роль місцевих еліт, які утримують ці регіони.

— Ці еліти не утримують регіони. Вони перебувають у рабській залежності від Москви, яка має можливість їх контролювати через силові органи. Усі чудово пам’ятають історію Чечні і пам’ятають, чим закінчилася спроба здобуття незалежності.

Якщо російський апарат насильства (як я говорив, його основа — армія, силовики) буде знищено в Україні, більше примушувати буде нікому. І тоді регіони, зокрема й регіональні еліти, отримають владу і можливість від’єднатися.

Згадаймо 1991 рік, розпад СРСР. Хто отримав тоді владу в 15 республіках? Члени комуністичної партії — Кравчук, Алієв, Назарбаєв, ті, які просто б розійшлися по своїх домівках, забрали собі свої держави, фонди, сподіваючись ними керувати і володіти. Те саме відбуватиметься і в РФ.

Цей процес уже на марші, подивимося на Бєлгородщину. У Бєлгородській області вже місяць відбуваються військові дії. Деяка частина цього регіону не підпорядковується не те, що центральній владі, навіть не підпорядковується регіональній владі. Що робить влада? Нічого. Реакція практично нульова. Починають кликати на допомогу Кадирова, тому що в Москви вже немає сил для управління цим регіоном і забезпечення безпеки. Усе знаходиться на Донбасі, Херсонщині, в Україні, загалом.

І за цим процесом дуже уважно спостерігають інші регіони. І Татарстан, і Карелія, і Тива, і буряти. Цей процес нагадує кінець 1980-х, початок розпаду Радянського Союзу, коли всі побачили, що в Москви немає можливості придушити повстання у Вільнюсі. А якщо немає можливості придушити повстання в маленькому регіоні, всі інші регіони зрозуміли, що є можливість забезпечити свою незалежність.

І цей процес зупинити неможливо. Ну, хотів Горбачов залишити імперію. Вийшло? Ні. Хотів Микола II залишити імперію. Вийшло? Ні. Хотіли імператори Австро-Угорської імперії залишити імперію. Теж не вийшло. Ні в кого нічого не виходить. Саме це чекає і на Путіна, і на його систему влади.

Тим більше, що за 20-30 років у Росії Путін випалив напалмом усю конкуренцію, усю політичну еліту. Тобто там немає наступності, немає людей, які стратегічно можуть взяти кермо влади. І в разі розхитування центральної влади починається сварка всіх проти всіх. Це нагадує часи Івана Грозного, коли теж було повністю зачищено політичне поле, після чого почався смутний час. І ось зараз цей смутний час на марші в Росії.

— Якщо Росія розпадеться на багато різних республік і суб’єктів, хто відповідатиме, зокрема за фінансові репарації, які повинна буде виплачувати Росія Україні?

— Ці регіони, ці республіки. Я поясню, чому.

Візьмемо, наприклад, Бєлгородську область. Уявімо, що якийсь умовний Пригожин претендує на владу там. На Білгородщині є великі комбінати, це дуже перспективна в майбутньому держава. Цей умовний Пригожин змушений буде шукати підтримку, щоб захищатися від тієї ж Москви, від претензій сусідніх регіонів, від того ж Кадирова. Єдиними суб’єктами, які можуть йому дати гарантії безпеки, це Київ і країни західної демократії.

Тобто всім новим державам, що відокремилися, потрібно буде міжнародне визнання. Вони захочуть бути в складі ООН. Але це їм дозволять за виконання кількох умов — здача українських колаборантів, здача військових злочинців, виплата репарації умовно на 20 років у вигляді 15% від доходів держави.

Повірте, економічно їм обміняти ці репарації на свою незалежність і гарантії безпеки набагато вигідніше. Вони зараз у Москві дають набагато більше.

І фактично цими репараціями умовний майбутній керівник, президент Бєлгородщини отримує фактично свою державу, можливість незалежно розвиватися, сидіти за столом переговорів в ООН, бути в ОБСЄ і в решті міжнародних організацій.

Ця система робоча, вона набагато вигідніша, ніж пропозиції деяких політиків якось домовлятися про репарації з існуючою Росією. Це неможливо, це точно працювати не буде.

ДААВР ДОРЖИН: Питання демонтажу старого і створення чогось нового стає більш актуальним

— Обговорюємо перспективи розпаду Росії. Якщо говорити про калмицький народ, а також про близькі вашому народові за вірою буряти, тувинці, чи є якийсь прогрес за останній рік?

— Прогрес є, він відображається в кількох факторах. По-перше, з’являється все більше інформації про проведення акцій протесту за участю калмиків. Це не тільки в Калмикії. В інших регіонах теж, де люди висловлюються не тільки проти війни, а й за здобуття суверенітету і незалежності.

Другий фактор — це наш рух, Конгрес ойрат-калмицького народу продовжує займатися важливою дипломатичною роботою, скоріше, військово-дипломатичною. Ми ведемо переговори з кількома європейськими державами на рівні людей, які можуть впливати на ухвалення рішень. Обговорюємо створення сил самооборони майбутньої суверенної республіки Калмикія, а також щоб зараз допомагати посильним чином Україні перемагати Російську Федерацію на полі бою.

Третій момент, і я тут погоджуюся з формулюванням вашого запитання, — політика Російської Федерації, уряду Володимира Путіна все більше і більше сприяє процесу розбігання від Москви.

Формат перебудови, який пропонують загальноросійські опозиціонери, стає все менш і менш корисним і прийнятним. А питання саме демонтажу і створення чогось нового стає дедалі актуальнішим.

— У нашому інтерактивному опитуванні взяв участь Сергій: “Шановна редакція, із задоволенням дивлюся ваш канал як єдине об’єктивне джерело інформації. Я живу в Криму. І ось що думаю з вашого запитання. Народу в Росії немає, переважає просто населення. Жителі європейської частини РФ здебільшого не хочуть розпаду Росії, але через інертність на громадянську війну не підуть. Розпад Росії залежить від позиції жителів національних околиць, але їхні дії не можуть бути ефективними, оскільки немає єдиного організаційного центру, який би їх координував. А аспект координації дуже важливий. Крім того, поки що економічна ситуація також не дійшла до крайності. Тому, на мою думку, поки що для розпаду Росії немає реальних передумов”. Ваша думка?

— Я б відповів на коментар Сергія таким чином. По-перше, майданчики координації вже існують. Наприклад, Ліга вільних націй, у якій наш Конгрес бере участь. Ця організація включає велику кількість фондів, спільнот, які об’єднують якраз так звані неросійські національні регіони, їхніх активістів та активісток, які прагнуть суверенітету і незалежності своїх регіонів. Це Бурятія, це Тива, це Дагестан, Республіка Калмикія, Татарстан, Башкортостан, далі за списком.

По-друге, що стосується терміна “населення” щодо Російської Федерації — це обґрунтоване використання терміна, я згоден. Однак є нюанс. До чого зводиться деколонізація? До того, що регіони раптово набувають суб’єктності. Тобто їх починають бачити. Дивно бачити всіх росіян, як, знаєте, таких блакитнооких витязів із казок Пушкіна, із радянських мультфільмів. Це неправда.

У цьому сенсі історія про деколонізацію — це, зокрема, і момент набуття можливості впливати на політичні процеси. Російська Федерація влаштована таким чином, що Москва дає команди, і всі інші їх виконують. Але коли Москва дає збій, то регіони раптово починають ворушитися і думати, як їм далі жити. Це ми бачимо з рейдів у Бєлгородську область легіону “Свобода Росії” і Російського добровольчого корпусу.

Російська Федерація могла б бути федерацією, якби вона дотримувалася прав регіонів. Але цього не відбувається і має відкладений ефект. Такі речі згадуються за слушної нагоди. І ця слушна нагода — звісно, поразка Російської Федерації у війні проти України.

Будемо відверті, до кардинальних дій у регіонах ще далеко. Ніколи, на мій погляд, холодильник не переможе телевізор. І немає такого, що люди від голодного бунту починають займатися питаннями суверенітету. При голоді люди починають шукати їжу. Це логічно.

Але нинішня ситуація дуже плідна для питань суверенітету, повернення автономних прав для регіонів. А що таке автономні права? Це насамперед соціально-економічні права. Якщо їсти нічого або стає погано жити, то, звичайно, в цьому винен не регіон, а Москва, яка грабує регіон. Тому ці питання будуть накопичуватися, це спричинить системний збій Російської Федерації як держави. І в цій ситуації люди побачать перспективу саме в шляху суверенітету. Ну і, звичайно, дуже важлива міжнародна підтримка. І я дуже вдячний, зокрема Україні за те, що дійсно ця підтримка є, і вона видима, як політична, так і моральна.

— Наступна думка нашого глядача. Володимира пише: “Після поразки у війні з Україною і розпаду Російської Федерації Москва розв’яже нову війну проти Чеченської Республіки Ічкерія, Дагестану, Республіки Саха, Якутії”. Чи може бути така війна з Калмикією?

— Якщо ви маєте на увазі каральну експедицію на території Калмикії, то я б узагалі нічого не відкидав. Але тут важливий такий аспект. Можливості каральної експедиції Російської Федерації ми побачили на прикладі Бєлгородської області. Я говорю про це авторитетно, тому що у складі легіону “Свобода Росії” служить мій приятель — Ерден Текієв.

Він мені, скажімо так, з перших рук розповів, як воюють внутрішні війська Російської Федерації. Досить погано. Це вселяє надію. Тому що навіть каральна експедиція може бути відбита силами добре підготовлених бійців майбутніх сил самооборони республіки Калмикія.

Друге. Можливі інші ситуації. Можлива ситуація економічної блокади. Наприклад, те, що відбувається зараз у Нагірному Карабасі, це цілком може бути моделлю, коли вводять так звані миротворчі війська і регіон виявляється відрізаним від своїх ключових економічних партнерів. Таке може бути. Але тут знову-таки важлива міжнародна дипломатична підтримка регіону. Тут важливий політичний процес. І знову-таки наявність сил самооборони, які б забезпечували мирний процес усередині самого регіону.

Необхідно розглядати регіони з позиції макрорегіонів. Що я маю на увазі? Наявні економічні зв’язки Російської Федерації між регіонами насправді доволі хороші. Наприклад, у Калмикії щільні зв’язки з Дагестаном, Чечнею, Астраханською областю, іншими регіонами. І ці речі необхідно зберігати і розвивати вже на регіональному інтеграційному рівні.

Наприклад, візьмемо Ічкерію (територія нинішньої Чечні, — ред.). Вона має вихід тільки на одну іноземну державу — на Грузію. Калмикія має вихід до Каспійського моря, а це відразу кілька держав: Туркменістан, Азербайджан, Іран, Казахстан. І в цьому сенсі ми один одному корисні. При цьому через Ічкерію є вихід у Чорне море. Ічкерія через нас має вихід у Каспійське море.

У цьому плані ми повинні координувати свої дії і діяти спільно, зокрема в питанні безпеки. У цьому буде ключовий фактор майбутньої нашої перемоги.

І головне — не втрачати оптимізму, тому що часи будуть дуже важкі. Не можна думати, що все буде йти як за написаним сценарієм. Фактори, які для мене зараз видно і які я можу розбити на середньострокову перспективу, вселяють у мене впевненість, що це щонайменше можливо і щонайменше ймовірно.

Читайте також: Як позначилася війна РФ проти України на самих росіянах — обговорюємо з експертами та глядачами телеканалу FREEДOM