Рашизм отримав офіційний статус терміна: що це означає — у роз’ясненнях експерта

Слово “рашизм”, яке з початком російської агресії, спрямованої проти України, уже добре увійшло в лексикон українців, набуло офіційного статусу терміну.

Відповідна постанова №9101 була прийнята Верховною Радою як “Заява Верховної Ради України “Про визначення існуючого в Російській Федерації політичного режиму як рашизму та засудження його ідеологічних засад та суспільних практик як тоталітарних та людиноненависницьких” 2 травня 2023 року.

Політичний режим Володимира Путіна в пояснювальній записці до постанови описаний як режим “неоімперської, тоталітарної диктатури, яка успадковує найгірші практики минулого та втілює ідеї фашизму та націонал-соціалізму у сучасній версії російського фашизму (рашизму)”.

Український парламент засудив ідеологію, політику та практику рашизму та закликав зробити те саме ООН, Європарламент, Парламентську асамблею Ради Європи, Парламентську асамблею ОБСЄ, Парламентську асамблею НАТО, уряди та парламенти іноземних держав.

Автори постанови впевнені, що вона має допомогти сформувати єдиний підхід міжнародних інституцій до визначення російської політики як рашизму.

Про те, що дає саме визначення терміну “рашизм” на законодавчому рівні, коли цей термін може офіційно затвердити міжнародне співтовариство, і як це може надалі позначитися на ставленні до росіян — ми поговорили в ефірі телеканалу FREEДОМ із політологом Олегом Саакяном.

— Те, що в Україні на законодавчому рівні визначено термін “рашизм”, що дає?

— На перший погляд справді здається — на хліб це не намастиш. Тому, начебто, багато галасу навколо просто певної постанови Верховної Ради.

Насправді це дуже знакова подія. Україна вперше дає офіційне визначення путінському російському сьогоднішньому режиму, називаючи його рашизмом.

Ключове тут не стільки слово, скільки те, що надаються конкретні характеристики. Такі як ревізіонізм, як суміш ідей більшовизму та спадщини червоного терору, помішані на ідеях російського імперіалізму, плюс практиках, властивих, наприклад, німецькому нацизму. Виводиться критерій того, з чим ми маємо справу.

Тепер ми вже маємо можливість говорити про якусь юридичну та політичну категорію, як рашизм, а не лише академічну.

Україна зараз цей документ відсилає різним міжнародним організаціям, іншим парламентам, університетським, академічним різним структурам і тим самим розпочинає дискусію щодо того, що необхідно переосмислити, з чим ми маємо справу, переосмислити сучасну Росію.

Ще один важливий момент. Ми говоримо про те, що проблема не в Путіні, проблема у російській культурі. Проблема в російському політичному режимі, який не витримав випробування та іспиту історії, який припустив те, що російське суспільство стало таким, яким воно зараз є: агресивним, антилюдським, антигуманним.

Адже не Путін вигадав Росію, не Путін придумав сьогоднішніх росіян. Якраз навпаки, Росія була вагітна появою Путіна.

Якщо не буде зроблено висновків після того, як війна РФ проти України закінчиться, ми підемо на чергове штрафне коло історії. І жертвою може бути як знову Україна, так і хтось інший. Загалом ми опинимося знову у світі, який ще на один крок буде ближчим до нової світової війни.

Необхідно зараз зрозуміти, що потрібно викоренити, і яким чином зробити наш простір безпечнішим, і дати можливість вийти з тієї ситуації, в якій зараз опинилося російське суспільство. Не має значення, через політичні трансформації, культурні, соціальні та інші.

Сьогоднішній пересічний росіянин, мій ровесник умовно кажучи, він не знає про злочини Катерини ІІ, він не знає про злочини Сталіна. Адже вони глорифіковані, і рашизм — це фактично комок із хронічних хвороб Російської імперії, які не були засуджені.

Зараз ми маємо провести роботу над помилками. І цей крок — ухвалення постанови про рашизм і звернення до світу фактично про цю дискусію — це наша відповідальність перед майбутніми поколіннями. Це те, де ми зараз маємо допомогти світу не наступити на ці граблі знову.

Що таке фактично сьогоднішня російська культура та рашизм? Це три домінанти, як люблять говорити у Росії, скріпи.

Перша скріпа — це ідея про велику культуру. Якщо російська культура велика, то, мабуть, росіяни вважають, що є якісь маленькі культури або середнього розміру. І це велика проблема української культури, що вони намагаються їх ділити. Це шовінізм.

По-друге, це ідея маленької людини, яка нібито нічого не вирішує. Вони формують цю політичну культуру, в якій, як тільки почнеться крах путінського режиму, більша половина російського населення скаже: а що ми могли зробити? Ми люди маленькі, ми не отримували інформації, ми не знали, що станеться. Але дозвольте, росіяни зараз живуть не в монархії, і Путін не богопомазаник, не дістався їм у спадок. Вони живуть у республіці, вони громадяни, вони не піддані. Відповідно, вони мають нести відповідальність за майбутнє своєї країни.

Третє — це ідея примат сили. Сила, піднесена в абсолют, як мірило всього: б’є — значить любить, бояться — значить, поважають. Починаючи із побутового рівня, закінчуючи геополітикою. Ось це маскулинність пихата і надута, примат сили — він також є однією зі сторін цієї проблеми, яку треба буде вирішувати після української перемоги. Відповідно, ця постанова — крок у цьому напрямі: вже говорити про день після перемоги та про те, яким має бути постросійський простір.

— Для того, щоб цей термін запрацював у міжнародному форматі, щоб він увійшов до історії як фашизм, офіційно — рашизм — що потрібно зробити? Скільки потрібно часу і які етапи має ця резолюція, цей термін пройти, щоб стати міжнародним і застовпитися на віки вічні, що ось рашизм — це ось те, про що ви кажете?

— Точно назвати часовий відрізок не можу, оскільки це може тривати як місяці, так і роки. Все буде залежати від динаміки процесу.

Перше — це академічне та науково-експертне осмислення цього процесу.

Друге — це пошук юридичних форм закріплення. Україна вже цей шлях фактично пройшла до певної міри, хоча не можна сказати, що він абсолютний. Світ ще тут лише починає свій шлях.

І третє — це має бути міжнародний трибунал по результатах завершення війни. Не лише трибунал над військово-політичним керівництвом Росії, над яким Україна зараз активно працює, притягують до відповідальності за злочини акту агресії. Але й міжнародний кримінальний суд, який має представити до відповідальності військових злочинців.

Це від військово-політичного керівництва (Путін, наприклад, уже отримав ордер на арешт за статтею про викрадення українських дітей) доходячи до низового рівня, до виконавців, до військових, до журналістів. Також у рамках Міжнародного трибуналу має бути засуджений режим та ідеологічні засади цього режиму.

Тоді рашизм стане в один ряд із нацизмом, з більшовизмом та з іншими людиноненависницькими ідеологіями, які, на жаль, на сьогоднішній день фактично надихнули творців рашизму, і були витягнуті ними з глибокої та сивої давнини.

— Багато експертів кажуть, що, можливо, не потрібно було вигадувати новий термін — рашизм — можна було назвати це просто російським фашизмом. Те, що новий термін з’явився наскільки важливо? І чим би вони відрізнялися: російський фашизм та рашизм?

— Будь-яке нове явище потребує своєї назви. Коли ми стикаємося із якимось поняттям, нам необхідно передусім його назвати.

Російський сьогоднішній режим, він схожий на фашизм, наприклад, італійського розливу або німецького нацизму, але приблизно так само, як “Жигулі” і Fiat. Вони вийшли з одного конвеєра, але чомусь різниця між ними дуже величезна.

Сьогоднішній російський режим схожий на інші тоталітарні, в тому числі, праворадикальні режими, але при цьому має свої особливості. Наприклад, кримінальна етика всередині нього — те, чого не було у німецькому нацизмі. Так само, як, наприклад, у німецькому нацизмі присутня релігійна тематика та окультизм, чого не було, наприклад, в італійському фашизмі такою мірою.

Сьогодні російський режим фактично базується на суміші ідей російського шовінізму чи імперіалізму, чи квасного патріотизму, як його Салтиков-Щедрін [російський класик] називав. Плюс — ідеї і методи, і інструменти нацизму. Плюс до цього — ідеї більшовизму та інструменти та механізми більшовизму.

Не можна сказати у чистому вигляді, що це калька, наприклад, нацизму чи фашизму 20 століття.

Ні, ми маємо справу з новим явищем, яке виросло на основі старих, увібравши їх, зробивши з них висновки, навчившись їх, але, проте, вклавши і своє. Наприклад, такого тотального промивання мізків — не за принципом якоїсь картини світу, а за принципом просто кислоти пропагандисткої, яка роз’їдає будь-яку довіру і каже, що всі брешуть — не було в жодному іншому тоталітарному режимі.