Путін неправильно зрозумів українців, президента Зеленського та американців: інтерв’ю з експослом США в Україні Тейлором

Чому президент РФ Володимир Путін наважився на оголошення мобілізації у своїй країні. Чи вдасться йому через мобілізованих змінити розстановку сил на фронті. Чим війна в Україні відрізняється від ситуації в Афганістані. І яка роль в історії Володимира Зеленського та Володимира Путіна. Про це в ексклюзивному інтерв’ю телеканалу FREEДOM говоримо з дипломатом, послом США в Україні (2006-2009), тимчасовим повіреним США в Україні (2019-2020) Вільямом Тейлором.

Інтерв’ю веде Віталій Сизов.

Путін у розпачі

— Ваша оцінка рішення російської влади щодо мобілізації? Чому Кремль пішов на цей крок, адже це дуже ризиковано для керівництва Росії?

— Я думаю, що рішення про мобілізацію 300 тисяч або більше російських солдатів є ознакою розпачу.

Це ознака того, що президент Путін знає, що він програє рішучим українським військовим.

Він визнає, що його солдати втомилися та виснажені. У нього дуже мало солдатів, і він шукає заміну скрізь, де може.

Досі йому не вдавалося досягти успіху. Йому не вдалося отримати достатню кількість ув’язнених із російських в’язниць, або північнокорейців, або сирійців, або лівійців. Він не зміг знайти солдатів, які йому потрібні. Значить, йому треба щось зробити, щоби змінити хід війни.

Мобілізація — це ризиковано для нього, ми вже бачимо ризики, зокрема політичні, для нього. Російський народ зараз виступає проти цієї мобілізації.

Путін опинився у дуже складному становищі та намагається знайти вихід. Він у розпачі.

— Як ця мобілізація вплине на поле бою? Чи варто Україні чекати на новий наступ російських військ?

— Я не думаю, що ця мобілізація дасть якісь результати найближчим часом, найближчими тижнями чи навіть місяцями. Щоб завербувати цих солдатів, будуть потрібні тижні й, можливо, місяці. Путіну не дуже щастить із рекрутингом.

Він повинен їх привезти, відтренувати та екіпірувати. Це також потребує часу. І вже тоді він зможе спрямувати їх на війну в Україні.

Тому я не бачу будь-яких реальних змін у російських силах, рівні чи якості протягом наступних кількох місяців. А за цей час українські сили виявляться готовими та здатними продовжувати контратаку, контрнаступ.

Росіяни, як зазначив президент Путін, нині слабкі на полі бою, а українські військові правильно користуються цією слабкістю.

— Яка українській армії потрібна додаткова допомога, можливо, нові види озброєнь, щоб бути ефективною після цієї російської мобілізації?

— Сполученим Штатам та іншим країнам НАТО необхідно надавати більше зброї, складнішої та далекобійної зброї, як у ракетно-артилерійських системах, так і в засобах протиповітряної оборони. Українцям потрібно дати більше безпілотників, зокрема авіацію та бронетехніку.

Моя коротка відповідь така: українські військові повинні продовжувати отримувати зброю, яку США та союзники в НАТО надають.

— Багато спостерігачів вважають, що ця мобілізація є відповіддю не Заходу, а Сходу. Так, 15-16 вересня у Самарканді відбувся саміт Шанхайської організації співробітництва (ШОС), який ознаменувався публічним приниженням Путіна. Йому довелося виправдовуватись перед лідерами країн-учасниць за війну РФ проти України. Також Путіну довелося чекати на зустріч із президентом Туреччини, хоча до цього російський диктатор сам часто демонстративно спізнювався на зустрічі. Чи міг бути цей невдалий для Путіна саміт тим спусковим моментом, який спровокував його на оголошення мобілізації?

— Так, ви маєте рацію. Цей саміт продемонстрував, що навіть великі країни, на підтримку яких розраховував президент Путін (зокрема, Китай, Індія, а також такі країни, як Казахстан), не підтримують його. Вони мають побоювання з приводу цього вторгнення. Його запитали, чому він вторгається в Україну. Вони не були впевнені, що це хороша ідея. Президент Путін знає, що такої підтримки він не має.

— Є факти, що Росія використовує у війні проти України іранські дрони-камікадзе. Є кілька відео, як їх застосовували в Україні. Як Сполучені Штати можуть завадити Ірану постачати цю зброю Росії?

— Іранці тепер заперечують, що постачають цю зброю. Але її було виявлено на території України. І ми знаємо, що іранці займаються цими постачаннями.

США мають надати засоби ППО українцям, щоб вони могли захищатись від цих безпілотників. Від цих дронів можна захиститися. Ми надали раніше та маємо надати незабаром більше наших безпілотників українським військовим. Тим більше що українські військові використовують їх дуже ефективно.

Зеленський та Путін в історії

— Майже рік тому президент України Володимир Зеленський відвідав Вашингтон. Ви зустрічалися із ним. Що ви думаєте про Зеленського зараз, після вторгнення, — як про президента і як про верховного головнокомандувача?

— Я зустрічався із президентом Зеленським у 2019 році. Я був в Україні протягом перших місяців його перебування на цій посаді. Мене завжди вражали його лідерські здібності, його комунікативні здібності.

Нині він відіграє велику роль в українській історії, велику роль у світовій історії на противагу цьому російському вторгненню.

Він продемонстрував, що має сильну підтримку українського народу. Український народ підтримує його. За всіма опитуваннями він здатний ухвалювати рішення на свою користь від імені українського народу. І весь Захід підтримує Україну.

Щодо військового керівництва. Я думаю, що одна із сильних сторін президента у тому, що він дозволяє своїм військовим, своїм генералам ухвалювати військові рішення. Як я розумію, президент Зеленський не намагається вказувати їм, як вести війну. Він знає, що не генерал. Він знає, що не військовий. Він знає, що генерали, Генеральний штаб, армія дуже компетентні та роблять дуже вправну роботу із захисту нації. Я гадаю, що це ознака дуже гарного громадянського лідера у воєнний час.

— Рік тому було масове виведення армії США з Афганістану. І певною мірою це надихнуло Путіна на вторгнення в Україну. Він очікував, що ситуація в Україні буде такою самою: президент втече до іншої країни, держслужби розваляться. У чому основна відмінність між цими двома випадками — Афганістаном та Україною?

— Є велика різниця між тим, що сталося в Афганістані, і тим, що сталося в Україні. Насамперед різниця в українському народі та українському керівництві.

Український народ зараз більш згуртований, ніж будь-коли. Вони розпочали це об’єднання багато років тому, це відбувалося поступово. З 2014 року, коли росіяни вперше вторглися, українці стали ще більше зближуватися. А 2022 року, 24 лютого, українці зміцнили свою єдність навколо президента Зеленського у відповідь на російське вторгнення.

І це відрізняється від того, що сталося в Афганістані. Афганістан набагато децентралізованіший, більш племінний. Українське керівництво залишилося у Києві, а в Афганістані уряд залишив Кабул.

Ймовірно, це здивувало президента Путіна. Він думав, що українське керівництво не залишиться у Києві. Він гадав, що, як і в Афганістані, українське керівництво залишить країну. І в цьому випадку президент Путін був неправий. Він зробив помилку.

Він неправильно зрозумів українців, неправильно зрозумів президента Зеленського та американців. Україна здивувала президента Путіна рішучістю та відвагою.

— Ви одного покоління із президентом Путіним. Я розумію, що це, можливо, дивні бачення, але на ваш погляд, чому він хоче відтворити радянську епоху, імперську епоху? Чому йому подобається жити у минулому?

— Ніхто не розуміє, що у голові у президента Путіна. Я не розумію, чому він думав, що радянські часи були такими добрими й що зараз саме час знову створити Радянський Союз. Я цього не розумію.

У президента Путіна була можливість створити процвітаючу націю Росії, оточену дружніми народами. Але президент Путін вирішив, що йому не потрібна країна, що процвітає. Він не хотів мати доброзичливих сусідів. Він хотів захопити своїх сусідів. Як Грузію у 2008 році, Україну у 2014 році та зараз. Він ухвалив жахливі рішення для своєї країни, для Росії.

Можливо, він думає, що, спробувавши відновити Радянський Союз зразка 1970-80-х років, він стане великим російським лідером. Але виходить, він планує знищити Росію.

Він увійде до історії як жахливий російський лідер.

Я не розумію, що в нього в голові. Все, що я знаю, це те, що він зробив велику помилку, напавши на Україну.