Путін грає, а не домовляється: Чорне море як дзеркало війни

Більшу частину Чорноморського флоту РФ або знищено, або приховано у віддалених портах. Кремлю це не подобається, тому російські перемовники домагаються від США вигіднішого становища, але все це подається “під соусом” прагнення миру.

Морське сполучення заблоковано в портах Миколаєва, Очакова та Херсона — судноплавство там не здійснюється. Працює тільки маршрут з Одеси: діє так званий зерновий коридор, що проходить через українські територіальні води в район острова Зміїний, а потім продовжується під захистом вод Румунії, Болгарії та Туреччини.

Однак портова інфраструктура Одеси та судна, що заходять у порт, регулярно зазнають російських атак — дронами та ракетами “Іскандер”. Попри заяви про перемир’я, російська армія продовжує обстрілювати українські міста і вбивати мирних жителів.

Флот на дні, вимоги в повітрі: чого домагається Росія на переговорах із Вашингтоном

Про готовність Москви “в принципі” погодитися на перемир’я повідомив державний секретар США Марко Рубіо. За його словами, Білий дім має намір вивчити список умов, які російська сторона озвучила після зустрічі в Саудівській Аравії 23-25 березня.

“Після нашої зустрічі росіяни детально виклали низку умов, які вони хотіли б бачити виконаними для реалізації цього. Ми збираємося це оцінити”, — цитує Рубіо агентство Reuters.

Припинення вогню в Чорному морі — другий етап мирного плану, запропонованого США. Його головна мета — забезпечити безпеку судноплавства, виключити застосування сили і запобігти використанню цивільних суден у військових цілях. Водночас Москва, за словами Володимира Зеленського, прагне іншого — відновлення контролю над коридором у Чорному морі:

“Вони вже давно не контролюють коридор у Чорному морі. Ми боремося за це, тому що це крок до завершення війни. Ми контролюємо ситуацію в Чорному морі. Їхня чорноморська частина флоту на дні або вони заховані — це те, що сьогодні відбувається. Вони готові йти на припинення вогню щодо енергетики, якщо це стосуватиметься енергетики і Чорного моря”.

Утім, перемир’я Кремль пов’язує з низкою політичних умов. Росія вимагає зняти санкції з “Россельхозбанка” та інших структур, що беруть участь у міжнародній торгівлі зерном і добривами, а також відновити доступ до системи банківських переказів SWIFT.

“Чи підуть санкції вгору або вниз залежить від кроків російського керівництва. Президент США Дональд Трамп не сумніватиметься в рішенні посилити санкції, якщо це дасть перевагу на переговорах”, — зазначив міністр фінансів США Скотт Бессент.

Однак для зняття санкцій необхідна згода Євросоюзу. Президент Франції Еммануель Макрон уже чітко заявив, що виступає проти скасування обмежень.

“Я повністю підтримую концепцію “мир через силу”, яку запропонував американський президент. Але, наскільки я знаю, ця концепція не означає зняття санкцій перед тим, як ми перевірили, що все працює. Питання зняття санкцій залежить від вибору Росії відповідати нормам міжнародного права”, — сказав президент Франції.

Росія, своєю чергою, заявляє про готовність відновити експорт зерна через Чорне море — це підтвердив глава МЗС РФ Сергій Лавров. Однак Москва наполягає на наданні Вашингтоном додаткових гарантій.

Тим часом Україна продовжує виконувати всі досягнуті домовленості, чого не можна сказати про Росію. Яскравим прикладом стала поведінка Кремля в рамках зернової угоди: спочатку РФ систематично підривала реалізацію угоди, а в липні 2023 року остаточно вийшла з неї. Після цього почалися масовані ракетні обстріли українських портів і зерносховищ.

“На відміну від президента України Володимира Зеленського, Путін показав, що він не є серйозним гравцем у цих мирних переговорах. Він грається з узгодженим перемир’ям у Чорному морі, попри сумлінну участь усіх сторін, продовжуючи завдавати руйнівних ударів по українському народу. Його обіцянки — порожні слова”, — заявив прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер в інтерв’ю Le Figaro.

У Міністерстві закордонних справ України уточнили: тимчасове припинення вогню в Чорному морі не є відновленням Чорноморської зернової ініціативи. За умовами перемир’я, заборонено атаки на цивільне судноплавство і порти. Однак обмеження не поширюється на російські військові кораблі.

“Переміщення Росією військових кораблів за межі східної частини Чорного моря буде вважатися порушенням цих домовленостей, буде розцінюватися як порушення зобов’язань забезпечення вільного судноплавства в Чорному морі і як загроза національній безпеці України. У такому разі Україна матиме повне право на самозахист”, — наголосив речник МЗС України Георгій Тихий.

Попри заяви про перемир’я, російська армія продовжує обстрілювати українські міста і вбивати мирних жителів. У МЗС України наголошують: країна-агресор не готова ні до переговорів, ні до завершення війни, а лише прагне виграти час.

Навіщо Кремль домагається припинення вогню в Чорному морі — думки експертів

Які цілі Кремль переслідує, висуваючи політичні умови в обмін на перемир’я? Яка реальна загроза від Чорноморського флоту Росії? Чи можна довіряти обіцянкам Росії, якщо вона систематично порушувала умови зернової угоди? Яка роль Туреччини в балансуванні інтересів України та Росії в акваторії? На ці та інші запитання в ефірі телеканалу FREEДOM відповіли:

• Михайло Подоляк, радник керівника Офісу президента України;
• Віра Константинова, політологиня-міжнародниця, радниця голови ВРУ (2019-2021 рр.);
• Дмитро Плетенчук, речник Військово-морських сил Збройних сил України;
• Андрій Риженко, капітан 1-го рангу запасу, заступник начальника штабу ВМС ЗС України 2004-2020 рр.;
• Юрій Камельчук, народний депутат України.

МИХАЙЛО ПОДОЛЯК: Росія нахабніє, бо вірить, що може отримати бажане не на полі бою

— Росія запропонувала повернутися до умов літа 2022 року, коли діяла так звана зернова угода, і Росія мала певний військовий контроль над частиною акваторії Чорного моря. Сьогодні ситуація кардинально змінилася. Росія витіснена в східну частину Чорноморської акваторії і боїться використовувати свої військові кораблі для повноцінної присутності в морі, для виходу з бухт. Ці кораблі застосовуються виключно для нанесення ударів по Одесі, Миколаєву — по цивільній, насамперед портовій інфраструктурі.

Відповідно, пропозиції Росії виглядають так: вони визнають, що бояться перебувати в акваторії, тому що там фактично домінують українські надводні та підводні дрони. Тому вони вимагають заборонити Україні використовувати такі засоби, а також наполягають на поверненні собі права огляду українських цивільних суден, що перевозять зерно та іншу продукцію.

Абсурдність таких вимог очевидна. Проте, якщо говорити про припинення вогню в Чорному морі, Україна припускає (і, сподіваюся, Сполучені Штати теж), що це має означати взаємну відмову від ударів по портовій інфраструктурі.

Україна, своєю чергою, не завдає ударів по інфраструктурі в Туапсе, Новоросійську та інших російських портах. І це — єдине, що має значення в контексті акваторії Чорного моря, оскільки іншої російської присутності там фактично немає.

Моніторити виконання таких домовленостей — елементарно. Якщо ракетоносці виходять на відстань запуску “Калібрів” з Новоросійської бухти і завдають ударів, одразу стає зрозуміло, хто стріляє і куди. Це легко відстежується.

Росія нахабніє. Вона діє у своїй звичній манері: щойно бачить простір для маневру, одразу починає агресивно нав’язувати нереалістичні умови, намагається посилити тиск, формує навколо цих вимог істеричну риторику. Наприклад, вимагає дозволити експорт мінеральних добрив з будь-яких портів. Чому це так важливо для Росії — очевидно: у найближчому оточенні Путіна є фігуранти, які отримують величезні прибутки від цієї торгівлі і, своєю чергою, фінансують самого Путіна. Ці прибутки в умовах санкцій особливо високі, оскільки формуються не в конкурентному середовищі, а спекулятивно.

Те саме стосується “Россельхозбанка”, який Росія вимагає приєднати до міжнародної банківської системи. Це — кишеньковий банк ключових гравців путінського режиму. Їм потрібен доступ до фінансових ринків, щоб монетизувати тіньові доходи, одержувані на війні. На цьому тлі Росія дозволяє собі одночасно грубо порушувати умови припинення вогню, запропоновані США, і виставляти політичні вимоги, які виглядають абсолютно неспроможними.

Чому? Тому що Росія в Чорному морі — більше ніхто. Вона боїться там перебувати, не може діяти самостійно і шукає, чиїм коштом реалізувати те, чого не змогла досягти за три роки війни. Ба більше, за цей час вона не тільки не досягла цілей, а навпаки — втратила позиції. Якщо до початку повномасштабного вторгнення Росія спокійно використовувала свої порти, нарощувала експорт продовольства і міндобрив, розвивала “Россельхозбанк” і його міжнародні зв’язки, то тепер вона втратила все це.

При цьому в Європі йде жорстка дискусія. Санкції проти Росії були колективним рішенням Євросоюзу і США, зокрема з питань сільгосппродукції, міндобрив і фінансування.

Сьогодні ЄС вдається в питання: якщо йти на пом’якшення санкцій, то в обмін на що? Росія повинна робити кроки, що свідчать про прагнення до завершення війни. Мають бути ознаки, що вона готова хоча б дотримуватися режиму припинення вогню, припинити вбивства мирних громадян. Інакше будь-які поступки лише стимулюють Росію до ескалації.

Україна займає чітку позицію: санкційний тиск необхідно посилювати. Росію потрібно позбавляти можливості заробляти на глобальних ринках, тому що всі її прибутки йдуть або на утримання найближчого оточення Путіна і російських олігархів, або на закупівлю озброєнь, техніки і людських ресурсів для продовження і розширення війни. Це очевидно.

Росія нахабніє, бо вірить, що може отримати бажане не на полі бою, а шляхом тиску і маніпуляцій у зовнішньополітичному просторі.

ВІРА КОНСТАНТИНОВА: Мілітаризований Крим — це загроза для всього ЄС і НАТО

— За великим рахунком, Туреччина як член НАТО — одна з ключових країн, які зіграли важливу роль на перших етапах повномасштабної війни. Вона брала участь в обміні військовополоненими, поверненні наших цивільних, а також, що особливо важливо, закрила протоки. Це, як мені здається, стало одним із вирішальних чинників у подальшому розвитку подій в акваторії Чорного моря — з боку Одеси, Миколаєва та портів так званої Великої Одеси.

З погляду зробленого, Туреччина проявила себе як відповідальний учасник міжнародного співтовариства, особливо в той момент, коли виникла загроза дестабілізації та повномасштабної війни в регіоні. Тому я загалом підтримую ідею, що саме Туреччина має відігравати провідну роль у моніторингу ситуації в Причорноморському басейні — з огляду на її участь в ініціативах щодо відновлення українського експорту через порти.

Це цілком логічно, але водночас, на мій погляд, Туреччина могла б діяти в тісній кооперації зі Сполученими Штатами як частиною трансатлантичної спільноти. У нас із Туреччиною високий і регулярний рівень політичного діалогу, а також амбітні економічні цілі, над якими працюють обидві сторони. Саме тому Туреччина цілком може бути одним із лідерів майбутньої системи моніторингу, необхідної для дотримання режиму тиші в Чорному морі як в одному з регіональних субтеатрів війни, яку веде Росія проти України.

Україна вже відновила експортну діяльність, і іноземні судновласники продовжують відправляти судна в українські порти. Україна залишається надійним партнером для країн, які страждають від дефіциту продовольства — зокрема через російську агресію, що почалася 2022 року.

Очевидно, що Росії важливо не тільки відновити фізичний контроль, а й продемонструвати, що Чорне море знову “пробивається” її засобами ураження. Це важливий елемент російської пропаганди — створити ілюзію, ніби море знову перебуває в зоні її впливу.

Однак Україна перебуває в стані самооборони. Для нас критично важливо, щоб наша портова інфраструктура не зазнавала знищення. І впуск російських суден у наші води — в акваторію Чорного моря — це абсолютно нераціонально і небезпечно як для нас, так і для країн-партнерів, зокрема Румунії та Болгарії.

Тим більше якщо врахувати нещодавні інциденти в Балтійському морі — з пошкодженням підводних кабелів та іншими актами деструктивної діяльності, — стає очевидним, що причини для побоювань є. Позиція Туреччини, як і Румунії з Болгарією, це підтверджує.

Не можна забувати: ще з 2014 року Україна на всіх міжнародних майданчиках попереджала, що Крим, мілітаризований Росією і перетворений на повноцінну військово-морську базу, становить загрозу не тільки для України, а й для всього Європейського Союзу і НАТО.

У цьому контексті абсолютно раціонально, що Румунія, Болгарія і Туреччина мають бути активно залучені до процесів моніторингу — аж до проведення інспекцій — задля контролю за безпекою в акваторії Чорного моря і підтримки України.

ДМИТРО ПЛЕТЕНЧУК: Росія нічого не може запропонувати в Чорному морі, тільки — просити

— Немає жодних проблем з експортом зерна або, загалом, із цивільним судноплавством для Росії в Чорному морі. У росіян виникали труднощі тільки з поромами, за допомогою яких перевозилася зброя в окупований Крим. Хоча і тут — які проблеми? Ці пороми були потоплені.

При цьому в Росії немає жодних складнощів із вивезенням викраденого, зокрема українського, зерна. Це зерно вивозять, наприклад, з порту Маріуполь, підробляють на державному рівні документи і представляють його як продукцію російського виробництва.

Щоб почати моніторинг будь-якого перемир’я в Чорному морі, потрібно спочатку зафіксувати сам факт цього перемир’я. Це як у приказці: щоб щось продати, потрібно спочатку щось купити. Тут те саме — має бути формалізований документ, рамкова угода, з чітко прописаними умовами. Тільки тоді можна говорити про його імплементацію та контроль за дотриманням. Поки що говорити нема про що.

Наразі головне в так званій угоді — це не спосіб нанесення ударів, а вибір об’єктів. Удари завдаються по морській інфраструктурі, по портах. При цьому фактично більшість ударів здійснюється не з моря, а з території тимчасово окупованого Криму або східного узбережжя Чорного моря — з території Російської Федерації. Коли ці параметри будуть чітко прописані та імплементовані в законодавчі документи, можна буде обговорювати контроль у рамках такої угоди.

Росіянам насправді більше нічого запропонувати. За всіма іншими напрямками вони зазнали невдачі: їм не вдалося організувати повноцінну морську блокаду, утримати присутність на морі, зберегти позиції в Криму та Азовському морі. Вони продемонстрували свою нездатність діяти ефективно. Усе, що їм залишається, — завдавати ударів за допомогою тих небагатьох інструментів, які в них іще залишилися: це, насамперед, балістика, потім — дрони-“Шахеди”, і в останню чергу — морські платформи для запуску крилатих ракет типу “Калібр”. Саме морська компонента виявилася в них найслабшою і неефективною. Тому їм, по суті, нічого більше запропонувати.

Водночас варто дивитися на формулювання майбутньої угоди. Міністр оборони України Рустем Умеров дав зрозуміти абсолютно чітко: російські сили мають залишатися у східній частині Чорного моря — там, де вони зараз базуються, у Новоросійську. Причому навіть там вони не почуваються в безпеці.

Офіційних заяв щодо Херсонського чи Миколаївських портів поки що не було. Тим часом від початку повномасштабного вторгнення в них заблоковано понад 60 суден, з яких близько половини — під іноземними прапорами. Розблокування цих портів дозволило б збільшити експортно-імпортні можливості України, повернути робочі місця і знизити навантаження на інфраструктуру. Зараз траса Миколаїв — Одеса перевантажена фурами — зрозуміло чому: фактично тільки одеські порти і Дунайський регіон займаються перевалкою.

Поки назви цих портів не з’являться в тексті угоди, говорити про щось передчасно. До того ж залишаються й інші проблеми — наприклад, недосліджена акваторія Дніпровсько-Бузького лиману. Після руйнування Каховської ГЕС росіянами, у лиман змило величезну кількість небезпечних об’єктів: протипіхотні, протидесантні, річкові, якірні міни. Усе це потрібно виявити і знешкодити.

Не можна забувати і про дію конвенції Монтре 1936 року: яким чином вона буде трактуватися і застосовуватися. Рішення тут приймає Туреччина, оскільки Босфор перебуває під її контролем. Можливостей багато: від звичайного патрулювання, що гарантує базову безпеку, до участі в моніторингу та розмінуванні.

АНДРІЙ РИЖЕНКО: Говорити про те, що російський флот не становить загрози — неправильно

— У Чорноморського флоту Росії, як і раніше, є серйозні можливості, що становлять небезпеку для України. Росія продовжує їх демонструвати — нехай і в менших масштабах, ніж раніше, — але при цьому досягає певних цілей. Зокрема, за допомогою Чорноморського флоту Росія контролює близько 82% українського узбережжя — це Приазов’я, Крим, Кінбурнський півострів. Наші спроби повернути ці території поки що не увінчалися успіхом, хоча робота в цьому напрямі ведеться і має тривати.

Крім того, підрозділи, розміщені в Криму і Новоросійську, дають змогу Росії частково блокувати судноплавство з наших портів.

Говорити про те, що російський флот не становить загрози — неправильно. Якщо флот нібито не функціонує, чому тоді ми досі не відновили судноплавство і не повернули собі Крим і Приазов’я? Флот існує, нехай і ослаблений: його кораблі перебувають у пунктах базування в Новоросійську та Севастополі, в море виходять рідко. Однак певні завдання вони все ж виконують і адаптуються під нові загрози, насамперед — з боку наших морських дронів.

Якщо говорити про припинення вогню на морі, то, по суті, це означає таке.

Перше: Росія повинна припинити атаки на портову інфраструктуру України — припинити ракетні удари “Іскандерами”, припинити використання дронів, зокрема по суднах, які перебувають у наших портах.

Друге: Україна повинна мати можливість відновити судноплавство з контрольованих портів —Одеси, Чорноморська, Миколаєва, Херсона, Очакова. Це потребуватиме цілого комплексу заходів: провести мінну розвідку в акваторіях портів, оскільки там велика кількість мін, зокрема й тих, що зрушилися з початком бойових дій; відновити навігаційні знаки — особливо на складних ділянках, як-от Південний Буг і Бузько-Дніпровський лиманський канал. Усі ці роботи мають супроводжуватися гарантованою безпекою — Росія не повинна перешкоджати процесу, запускати дрони, обстрілювати район робіт, інакше ми знову зазнаємо втрат у людях і техніці.

Третє: після запуску повноцінної навігації судна повинні мати можливість безпечно проходити з українських портів до Босфору, як це було до початку повномасштабної війни, без загрози з боку російських кораблів, підводних човнів чи авіації.

Можливості для моніторингу є — наприклад, у США, Великої Британії та НАТО, завдяки їхнім супутниковим системам, безпілотникам і авіації. Але одного моніторингу недостатньо — необхідна наявність елемента стримування. Того, хто в разі порушення умов буде не просто фіксувати порушення, а зможе на них реагувати.

Найбільш реалістичною країною для такої ролі виглядає Туреччина. Вона — чорноморська держава і може використати положення конвенції Монтре, щоб не допустити появи в регіоні флотів третіх країн. Разом з тим, вона може направити власні кораблі, щоб контролювати, наприклад, 34-й меридіан і не допускати виходу російських військових кораблів у район транспортних коридорів. У Туреччини є все необхідне — і авіація, і підводні човни. Такий механізм міг би стати стримувальним фактором.

ЮРІЙ КАМЕЛЬЧУК: Потрібно пам’ятати, що Туреччина вже допомагала Росії торгувати зерном через море

— Чорне море — це насамперед інфраструктура. І коли Росія каже: “Відкрийте нам російський зерновий коридор” — по суті, йдеться про те, щоб вона могла безперешкодно експортувати свою сільськогосподарську продукцію по всьому світу. Для неї це додатковий прибуток.

Хоча, якщо порівнювати з доходами від продажу нафти, це, звичайно, крапля в морі. Проте Росія хоче показати хоч якусь перемогу — хоча б у цій сфері. Можливо, продемонструвати успіх своїм аграрним олігархам або ще комусь.

Що нам варто робити в цьому випадку? Погоджуватися лише за умови чіткого моніторингу та контролю. Однак складно сподіватися, що всі зобов’язання будуть виконані навіть з боку наших партнерів — зокрема, Туреччини, попри всю ту допомогу, яку вона нам надавала.

Потрібно пам’ятати, що Туреччина вже допомагала Росії торгувати зерном, і це зерно, по суті, походило з української території — з окупованих районів.

Зараз, найімовірніше, Росія знову має в своєму розпорядженні врожай, зібраний на захоплених українських землях, і, імовірно, торгуватиме ним. У цьому можна бути впевненим на 100%.

Чи вплине це значно на посилення економічного потенціалу Росії? Швидше за все, ні. Але є інший важливий момент: чи не почне Росія використовувати ці судна для транспортування зброї — можливо, до країн Африки, до Сирії чи інших регіонів? На це теж необхідно звернути увагу.

Читайте також: “Мир” з обмовками: як Кремль грає на часі та страху