Проєкт “Високий кабінет”: велике інтерв’ю з віцепрем’єр-міністеркою Ольгою Стефанішиною

Як прискорити рішення Заходу про передачу заморожених російських активів на підтримку України. Яку політику вибудовувати з угорським прем’єром Віктором Орбаном. Коли Україна стане повноправним членом Європейського Союзу. І якою буде країна після перемоги над Росією. Про це і не тільки в проєкті “Високий кабінет“ телеканалу FREEДОМ говоримо з віцепрем’єр-міністеркою з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Ольгою Стефанішиною.

Ведучий — Олег Борисов.

“Ми обов’язково прийдемо до рішення про російські активи”

— Наразі в країнах Заходу заморожено близько 300 млрд доларів активів Центробанку РФ. 26 липня Україна отримала перший транш доходів від цих коштів у розмірі 1,5 млрд євро. Але ці гроші — це прибуток від заморожених росактивів. А як справи з передачею самих активів?

— На даному етапі дипломатія дозволила досягти рішення про використання тільки доходів від заморожених активів. Спільна робота з американськими, канадськими та європейськими партнерами дала змогу ухвалити безпрецедентне рішення — країни “Великої сімки” забезпечать додатково формування пакету у 50 млрд євро, який погашатиметься коштом цих доходів. Це [для нас] величезна фінансова подушка, яка також є гарантією від різноманітних політичних нестабільностей. Це багатообіцяюче рішення.

Зараз ми концентруємося на пошуку правильного юридичного рішення, щоб уже можна було спрямовувати кошти від заморожених російських суверенних активів на відновлення України та, можливо, на певні репарації. Юридична база для цього створена у форматі Ради Європи. Гадаю, що цей рік буде спрямований суто на юридичну роботу.

— Парламентська асамблея Ради Європи (ПАРЄ) проголосувала за резолюцію про передачу заморожених російських активів на відновлення України. Наскільки це потужний сигнал?

— Безумовно, це не юридичне рішення — це політичне рішення. Рада Європи об’єднує десятки країн, до ПАРЄ входять представники парламентських груп країн, від яких залежить ухвалення таких рішень. Тому, безумовно, такий політичний сигнал важливий. Дуже важливо, щоб хтось був першим, крім України, яка заявляє про ті чи інші позиції. Тобто це хороша політична основа, над якою треба працювати.

Але ключове — це юридичне рішення. Воно не буде ухвалене швидко, але, безумовно, буде ухвалене.

Завершення війни, відновлення миру неможливе без вирішення питання відповідальності — притягнення до відповідальності офіційних осіб Російської Федерації. Але реалізація рішень Міжнародного кримінального суду або створення спеціального трибуналу — це тривалі процеси, вони можуть тривати роки або десятиліття. А питання репарацій і відновлення України — це те рішення, яке можна ухвалити. Зараз воно складне, але ми будемо над цим працювати.

— Я так розумію, основна складність із рішенням про передачу тіла росактивів полягає в тому, що країни Заходу бояться таким чином підірвати довіру до своїх банків, до своїх держав. Наскільки реально їх переконати?

— Наведу простий приклад. Як після Революції Гідності, так і під час повномасштабної війни Україна залучала кошти Європейського Союзу через програми макрофінансової допомоги. Чому було обрано такий механізм? Тому що ці кошти є позикою, яку робить Європейська комісія, а вона має найвищий кредитний рейтинг (бездоганну кредитну репутацію), і, відповідно, це найнижчі відсотки.

І коли ми говоримо про такі серйозні рішення, як росактиви, то є певні ризики. Оскільки йдеться про величезні кошти, то Росія та її союзники будуть максимально розхитувати цю ситуацію, спрямують усю агресію і міць російської пропагандистської машини на дискредитацію цього рішення.

Тому я і кажу, що це рішення, можливо, не буде ухвалено дуже швидко, але ми до цього однозначно прийдемо. Ми прийдемо до формату, який дозволить зробити це. Причому це не має бути рішення однієї сторони, це має бути колективне рішення, і ми будемо шукати юридичні, фінансові механізми, які дозволять це зробити.

“Ми не можемо розраховувати на Угорщину в завершенні війни”

— Від прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана ми продовжуємо чути якісь ультиматуми, проросійські наративи. Ось Угорщина заблокувала виділення коштів Україні з фонду Європейського Союзу. Орбан знову виступає проти антиросійських санкцій. Як Україні бути з Угорщиною і з Орбаном особисто?

— Я дуже реалістично оцінюю ситуацію. По-перше, немає ілюзій щодо потепління у відносинах між Україною та Угорщиною. Важливим моментом є те, що ми задекларували, що ці відносини мають бути перезапущені, що Україна налаштована вирішувати питання, які виникають у наших двосторонніх відносинах.

Друге. Нещодавно прем’єр-міністр Орбан дав інтерв’ю іноземному медіа, в якому підтвердив, що визнає, що Росія атакувала Україну, що Росія вчинила агресію проти України, але його цікавить тільки момент, як забезпечити перемир’я, мирні переговори і так далі.

Угорщина системно вже протягом кількох років використовує Україну як фактор хайпу для себе, для угорського уряду, щоб отримувати додаткові політичні бенефіти для себе в Брюсселі, щоб ідентифікувати себе як уряд і як особистість на міжнародній арені і точно так само позиціонувати себе як дилбрейкера (руйнівник домовленостей, — ред.).

Насправді, якби Угорщина мала якісь інструменти впливу на завершення війни або комунікацію з тими країнами, до яких відбувалося турне Орбана, то щонайменше під час приїзду в Україну угорський прем’єр-міністр проінформував би президента Зеленського про те, що в нього далі заплановано зустріч і в Китаї, і в Москві, і у Вашингтоні.

Цього не було, що, в принципі, для української сторони є доволі очевидним сигналом, що ми не можемо серйозно розраховувати на роль Угорщини в завершенні війни та відновленні миру в Європі.

— З огляду на позицію, дії Орбана, чи можна говорити, що він є розкольником всередині Європейського Союзу?

— Те, що Орбан є розкольником всередині Європейського Союзу, — це не варто навіть обговорювати. Це так і є.

Багато рішень було заблоковано щодо України. Причому не у зв’язку з якоюсь принциповою позицією Угорщини. Просто шляхом такого підходу прем’єр-міністр і його уряд завжди знаходили можливість розв’язання власних питань — або виключення певних [угорських] банків зі списку спонсорів російської агресії, або підвищення своїх політичних рейтингів, спекулюючи на питаннях національних меншин [в Україні], або зараз у питаннях запроваджених Україною санкцій стосовно певних виробників нафтопродуктів (Україна ввела санкції проти російської компанії “Лукойл”, яка, зокрема, транспортувала російську нафту територією України до Угорщини та Словаччини, — ред.).

Рішення блокуються, і цим їм досить часто вдається отримувати бажані результати. Знімаються санкції проти певних російських або релігійних, або діячів бізнесу, або міністрів — це дає змогу підвищувати кредитний рейтинг Угорщини в комунікації з російським урядом. Так само розблоковуються заморожені кошти європейського бюджету для Угорщини, яка системно порушувала принципи верховенства права у своїй внутрішній політиці. І для того, щоб Україна могла разом із Молдовою та країнами Західних Балкан рухатися в напрямку членства в ЄС, Угорщина отримала ці кошти.

— З Орбаном часто солідарний прем’єр Словаччини Роберт Фіцо. Чи є підозра, що саме ці дві країни і будуть противниками вступу України до Європейського Союзу?

— Я постійно перебуваю в комунікації з колегами зі словацького уряду, точно так само прем’єр-міністр Денис Шмигаль у регулярному діалозі з прем’єром Фіцо, і президент України мав зустріч із президентом Словаччини на полях саміту НАТО.

Я впевнена, що зі Словаччиною є конструктивний діалог. Але Словаччина орієнтована насамперед на внутрішню політику. Я впевнена, що у нас є поле для діалогу. Ми проведемо переговори, і знайдемо точки дотику.

— А як ви пояснюєте позицію Орбана? Він це робить заради меркантильних інтересів, заради інтересів своєї країни (наприклад, щоб мати дешеві енергоресурси) або просто боїться посваритися з Путіним?

— Орбан створив політичну партію “Фідес” фактично після закінчення університету. “Фідес” — це ліберальна партія. Ця людина вірила в європейські ідеали, в європейську політику. Орбан дуже довгий час обіймає європейську посаду, він, безумовно, краще за багатьох розуміє, як працюють європейські інституції, як ухвалюють рішення, і як забезпечити ухвалення рішень в інтересах своєї країни. На жаль, цей досвід зараз грає проти України.

Це, я вважаю, недобросовісна спекуляція, яка суперечить самому духу Європи. І тому кожен його такий крок сприймається негативно, і він реально став аутсайдером у Європі.

“На шляху до ЄС багато що залежить не тільки від України”

— 25 червня Україна розпочала переговорний процес про вступ до ЄС. Чи все виконала Україна для реального членства в Євросоюзі?

— Ми завершили політичну частину, яка передувала рішенню про відкриття переговорів. Це так звана оцінка відповідності країни Копенгагенським критеріям — це базові цінності, які дозволяють країні приєднатися до Європейського Союзу. Ці політичні критерії Україна виконала.

Крім отримання оцінки Єврокомісії нам треба було сформувати консенсус 27 держав-членів Європейського Союзу. Були проведені переговори з кожним урядом. І таке рішення є.

Відкриття переговорів, безумовно, буде охоплювати набагато ширший процес, ніж політичні реформи у сфері верховенства права, судової системи, антикорупційні реформи. Це буде системна адаптація нашого законодавства в усіх сферах — соціальної політики, трудової політики, транспортної, торгівлі тощо. Це теж дуже потужний процес, який мобілізує державну адміністрацію і спрямовує країну єдино правильним, успішним шляхом. Це вже перевірено щонайменше на 27 членах Європейського Союзу та восьми країнах, які прагнуть до того, щоб стати членами ЄС.

У нас створена переговорна команда. Президент затвердив указ, відповідно до якого я є ключовим перемовником. Але також є 34 члени команди, які вестимуть переговори за різними напрямами.

Ми розраховуємо, що це буде основний драйвер трансформації державної економіки з точки зору конкуренції, прозорості, якості та розширення можливостей українських виробників, які насамперед концентруються на внутрішньому ринку.

Тепер вони зможуть розраховувати не тільки на 500-мільйонний ринок споживачів Європейського Союзу, а й на всі ринки, які відкриті для ЄС. Це, за нашими підрахунками, близько 3,5 мільярда споживачів у світі. Тобто можливості величезні.

— Україна почала свій шлях до ЄС практично 10 років тому, з Революції Гідності. Росії це не сподобалося, і сталася окупація Криму та частини Донбасу. Але Україна все одно продовжила інтегруватися з ЄС, прагнути в НАТО. 2022 рік — повномасштабне вторгнення РФ. І це не зупинило Україну. Практично в перші дні повномасштабної війни керівники країни подали заявку на вступ до ЄС. Наскільки таке наше прагнення стоїть кісткою в горлі Путіна?

— Спочатку Росії не сподобалося, що ми прагнемо стати частиною Європейського Союзу, а потім була Революція Гідності. У цьому якраз є відповідь — українці самі визначають свій шлях.

Причому, в період до Революції Гідності ми не прагнули радикально розривати відносини з пострадянськими країнами, з Росією. Ми продовжували роботу, зберігали традиційні ринки з Росією, але при цьому рухалися в напрямку євроінтеграції.

У нашому розумінні це не були суперечливі процеси. Це були суперечливі процеси тільки з точки зору росіян, російського президента.

Радикалізацію цього процесу почала сама Росія. Найімовірніше, через те, що в Росії немає таких людей, такої національної ідеї. І в Росії є певний страх, що їхня країна не змогла б, як Україна, настільки повернутися в бік демократичного розвитку, в бік свобод, в бік цінностей. Тому що це не є внутрішнім стрижнем кожного росіянина, і точно не є внутрішнім стрижнем російської адміністрації. І, відповідно, контраст [між Україною і Росією] збільшувався б.

Для мене як для урядовиці, яка опікується європейською та євроатлантичною інтеграцією, наш рух до Євросоюзу — це такий шоукейс, який дозволяв завжди дуже явно демонструвати, що червоні лінії знаходяться там, де ми їх самі проставляємо, а не там, де вважає Путін.

І Революція Гідності, і підписання Угоди про асоціацію з ЄС, і заявка на членство в ЄС, і набуття статусу країни-кандидата, і відкриття перемовин — цими кроками ми щоразу підтверджували Європейському Союзу, що ані війна, ані шантаж, ані маніпуляція не будуть перешкодою для того, щоб Україна возз’єдналась із сім’єю європейських народів.

Але також не будемо забувати, що це було б неможливо, якби Україна не стояла на цьому, якби українці не були, як записано в Конституції, єдиним джерелом влади.

Тому, я гадаю, найбільшим подразником для Путіна є не рух України до ЄС і до НАТО. Цінність — це українці самі. Тому що українці — це те, чого ніколи не буде в Росії.

— Гаряча фаза війни не закінчена. Все ще залишаються тимчасово окуповані території, зберігається ракетна небезпека з боку Російської Федерації. Наскільки це заважає Україні стати повноправним членом Європейського Союзу в майбутньому?

— Гадаю, що весь світ зрозумів, що в Україні зараз немає нічого послідовного, все відбувається паралельно. Ми паралельно рухаємося до Європейського Союзу, ми впроваджуємо реформи, ми також паралельно зміцнюємо нашу систему протиповітряної та протиракетної оборони, захищаємо свою країну. Усі ці процеси відбуваються паралельно.

Хочу звернути увагу, що на момент, коли Україна підписувала Угоду про асоціацію з ЄС 10 років тому, Крим уже був окупований, і почалася окупація на деяких територіях Донецької та Луганської областей.

Але Угода про асоціацію була підписана. І вона не містить жодних застережень щодо території України. Навпаки, позначено повагу і прийняття суверенітету і територіальної цілісності України.

Угода про асоціацію діє точно так само в Криму, як у Донецьку і в Луганську. І в момент, коли відбудеться деокупація територій, жодних перехідних періодів не буде.

Тому це базова точка відліку для нас у момент, коли ми наблизимося до завершення переговорів. А також ми будемо оцінювати військову ситуацію, поствоєнну ситуацію. Ми будемо оцінювати, де ми знаходимося, і з цього будемо формувати вже якісь фінальні домовленості. На даному етапі це не є предметом дискусії і не визначає якісь часові рамки для переговорів.

— З урахуванням темпів прагнення України до Європейського Союзу, коли ми зможемо стати членом ЄС?

— За нашими оцінками, досить швидко. Тому що Україна не є новачком на європейському ринку. Україна до початку повномасштабної війни входила в топ-20 імпортерів, гравців на європейському ринку. У нас на сьогодні є і торгова лібералізація, і транспортна лібералізація, митна, безвізовий режим.

На території ЄС зараз перебуває трохи більше ніж 4 мільйони громадян України, українці отримали право, зокрема, перебувати на європейському ринку праці.

Але багато що залежить не тільки від України. Багато залежить від Єврокомісії, тому що розширення ЄС — це вісім країн, це не тільки Україна. І Україна рухається разом із Молдовою. Це означає, що Європейська комісія має попрацювати над тим, щоб її можливості були достатньо великі, щоб цей масив країн приєднати до Європейського Союзу і провести переговори.

Тільки на даному етапі до переговорів з Україною щодо членства залучено близько тисячі співробітників Єврокомісії. І щоб рухатися оперативно, ця кількість людей має постійно активно працювати. Тому тут складно говорити про якісь терміни.

Ба більше, 27 членів Європейського Союзу мають дати згоду на ті умови, які ми запропонуємо за результатами переговорів.

Що стосується української сторони, ми готуємо вже пакет пропозицій, як можна максимально оптимізувати цей календар. Український парламент, український уряд сформував необхідний ресурс, щоб якісно, фахово і швидко провести переговори і виконати свої зобов’язання.

— Наскільки ЄС зацікавлений в Україні? Що Україна може дати Євросоюз і що Європейський Союз зможе дати Україні в майбутньому як своєму повноцінному члену?

— По-перше, це цінності. І розуміння того, що хранителі цих споконвічних європейських цінностей (таких, як повага до прав людини, до гідності, до основ демократії) — сьогодні в Україні: у Києві, у Харкові, у Дніпрі, в Одесі, у Запоріжжі, у Львові та в багатьох інших містах України. Без цього будь-які економічні вигоди не дозволяли б нам ухвалювати такі рішення.

Друге: важливо розуміти, що Україна — це найбільший ринок, який залишився за межами Європейського Союзу. Україна — це одна з найбільших країн Європи.

Україна — це величезна економіка, хоча недостатньо розвинена, недостатньо динамічна й адаптована. Але останній десятирічний період дозволив сильно реструктурувати нашу економіку. Найбільші українські національні виробники зрозуміли, що перспектива лежить у європейському ринку. І європейський ринок, і наші реформи, які ми провели з точки зору демонополізації (деолігархізації), створили поле для конкуренції.

І, відповідно, навіть найбільші індустріальні промислові комплекси України розуміють зараз, що вкладати ресурс у лобіювання якихось своїх дрібних інтересів на національному рівні не дає такого результату, як перехід на європейське регулювання.

Відповідно, це не конкуренція з Європейським Союзом як третім гравцем, а глобальна конкуренція. А глобальні ринки ЄС, повторю, — це 3,5 мільярда споживачів у світі.

Україна — це енергетична країна, у нас величезний енергетичний потенціал. Ми стали частиною енергетичної системи ЄС. Є величезний інтерес, наприклад, Німеччини, яка розуміє, що зелений перехід не буде вже зараз можливий без України. У них є конкретні плани і стратегії.

Україна — це величезна логістична зв’язка. Навіть зараз функціонує Чорноморський коридор, а це ринки третіх країн, які є традиційними для України, і які стануть також традиційними для Європейського Союзу. Тобто це досить серйозна і потужна гра.

І, безумовно, це людський капітал. Це українці, які є дуже освіченою, професійною нацією. Безумовно, європейські інвестиції в українську економіку насамперед обґрунтовуються також дуже професійною робочою силою, ну і, відповідно, українцями, які можуть працювати в Європейському Союзі.

Нам важливо зараз, щоб у переговорах ми знайшли своє місце в європейському ринку, провівши комунікацію з сусідніми країнами, і щоб ми уникли будь-яких політичних конфліктів на цьому ґрунті, щоб усі економічні питання стали предметом економічних переговорів.

“Результати виборів до Європарламенту були прогнозованими”

— 27 країн-членів Європейського Союзу обрали депутатів до Європарламенту. Видання Politico пише, що вдалося зберегти проукраїнську більшість у Європарламенті. Але також Politico пише, що “підйом крайніх правих, серед яких є відверті друзі Росії, загрожує Європі політичним переворотом”. Наскільки може зміститися курс з проукраїнського, з проєвропейського на проросійський?

— Результати виборів до Європарламенту були досить прогнозованими. Тому що повномасштабна війна РФ проти України, безпрецедентна мобілізація військової допомоги Україні, введення санкцій — це досить складне рішення, яке доводилося приймати лідерам на національному рівні. Це рішення, яке неможливо порівняти з жодними викликами, окрім тих викликів, які були в період Другої світової війни.

Безумовно, весь цей процес відкрив величезне поле для діяльності популістів, для непідкріплених реальними діями або планами гасел.

Цей результат був досить прогнозованим. Але я не бачу величезних ризиків у цьому. Безумовно, ми спостерігатимемо більш неприємну риторику, але я гадаю, що це тільки мобілізує лідерів Європейського Союзу.

І знаючи вже досвід виборів і в Польщі, і в Угорщині, і в Словаччині, і в інших країнах ЄС, ми досить добре попрацювали з тим, щоб створити, скажімо так, запобіжники проти таких розворотів.

Перше. Європейський Союз уклав з Україною угоду про гарантії безпеки, якою визначаються десятирічні зобов’язання щодо наявних інструментів військової та невійськової підтримки України.

Друге. Уже ухвалено рішення про початок формальних переговорів про членство України в ЄС. Це теж буде складно розвернути.

Також на Вашингтонському саміті НАТО ухвалено рішення, що членство України в НАТО є незворотнім процесом. Це дуже чіткий сигнал Росії.

І ми також маємо рішення [“Великої сімки”] щодо 50 млрд євро, які є нашою, скажімо так, гарантією від політичних процесів.

Ми дуже серйозно до цього ставимося. Ми не чекаємо якоїсь радикалізації або напруженості в процесах. Ми діємо на випередження, розуміючи, що можуть бути якісь негативні сценарії.

Але, безумовно, ми концентруємося зараз на завершенні війни. На жаль, ціною тисячею життів українських мирних громадян і українських військових, але ми назавжди відходимо від Росії.

І російський вплив, і російський імперіалізм починає зникати як явище, як інструмент впливу. Тому що не тільки Україна стане членом ЄС, але також усі країни Західних Балкан. Сьогодні ЄС зробить усе можливе, щоб це сталося якнайшвидше, тому що для них це питання безпеки.

Також російська агресія спровокувала розширення НАТО. Швеція та Фінляндія стали членами НАТО. І нейтральна держава Швейцарія приймає Глобальний саміт миру і всіляко сприяє отриманню Україною нових пакетів військової допомоги.

Ці всі рішення можна було ухвалити без війни. Але, на жаль, тисячі українських життів сьогодні покладено для того, щоб вийти з цього Колеса Сансари, і нарешті відновити мир у Європі — довгостроковий, новий. І я впевнена, що ми до цього прийдемо.

“Для Росії Україна сьогодні стала золотим стандартом усього”

— Путін хотів розділити Європу, зруйнувати консолідацію навколо України. Українська дипломатія зараз перемагає російську?

— Це очевидний факт.

Я періодично відстежую дії російського уряду. Російська пропагандистська чи політична машина настільки вже зледащіла, що вони просто слідують за українськими трендами. Наша формула миру — альтернативні “формули миру”, угода про безпеку — альтернативна “угода про безпеку”. Навіть інновація, яку Україна застосовує на полі бою, сьогодні автоматично інтегрується в російську військову машину.

Фактично для Росії, яка веде агресивну війну, Україна сьогодні стала золотим стандартом усього — золотим стандартом того, як воювати, як перемагати, як не здаватися, і, зокрема, золотим стандартом дипломатії.

Безумовно, та мрія, яку десятиліттями виношувала в собі російська адміністрація, російські президенти, щоб нарешті їх полюбили західні партнери, звалилася. І він (Путін, — ред.) бачить, що не обов’язково вбивати людей для того, щоб стати частиною демократичного світу. І я думаю, що війна — це його фундаментальна помилка.

— Чи існує ще якийсь механізм тиску на Путіна — дипломатичний, практичний, — щоб він припинив свою агресію?

— Немає жодних простих рішень. Точно так само, як немає, скажімо так, прямої дипломатії. Завжди робота має йти на багатьох рівнях, на багатьох напрямках, паралельно.

Неможливо якимось одним інструментом, одним форматом завершити війну.

По-перше, це має бути системна військова сила, яка накопичується, реалізується в Україні. Це розвиток можливостей української оборонної промисловості та утримання військової обстановки, деокупація українських територій. Без цього інші рівні дискусії неможливі. Точно так само важливо продовжувати діалог у форматі Саміту миру і формули миру президента Зеленського, тому що це тримає єдність серед ключових союзників та організацій. Це фундамент.

Точно так само важливо продовжувати санкційний тиск. Якщо використовувати військову термінологію в політиці, то це оточення. Тобто Росія має бути оточена по всіх фронтах.

Але ми не повинні упускати того, що російська військово-політична машина досить потужна. І ключовою її особливістю є те, що вони не проявляють ініціативу самостійно. Вони паразитують на ініціативах, які проявляють партнери і так далі. І ми не повинні применшувати значення коаліції Росія, Китай, Іран і Північна Корея, тому що це опір проти ініціативи західного світу. Думаю, що дуже важливо доносити ці сигнали, зокрема в комунікації з Китаєм.

— Якою буде Україна після перемоги?

— Я сподіваюся, що Україна буде просто однією з країн Європейського Союзу і НАТО. Я коли спілкуюся з колегами з країн Східної Європи, з країн Балтії і з країн Північної Європи, то з величезним задоволенням спостерігаю, як вони вміють насолоджуватися життям. Вони можуть собі дозволити проживати це життя на свій розсуд.

Це те, чого я бажаю кожному — собі особисто і кожному українцю: жити в межах свого дому, зі своєю сім’єю, близькими, планувати відпустку, розвиватися у своїй кар’єрі і спокійно спати. Думаю, цього хоче кожен українець. Але шлях до цього величезний.

Попередні випуски проєкту “Високий кабінет“:

• Проєкт “Високий кабінет”: велике інтерв’ю з представником ГУР Андрієм Юсовим
• Проєкт “Високий кабінет”: велике інтерв’ю з Еміне Джапаровою