Програмі “Я не забуду” — 2 роки: 100 історій, які змінили сотні життів

У березні 2025 року соціальному проєкту телеканалу “Дім” “Я не забуду“ з ведучою Іриною Хоменко виповнюється два роки. Програма, яка починалася як простір для щирих людських історій, сьогодні стала потужною платформою для підтримки, пам’яті та несподіваних зустрічей. Упродовж цих двох років в ефір вийшло 100 випусків, кожен із яких — окрема історія болю, сили, любові та надії.

У студію “Я не забуду” приходять звичайні українці — ті, хто пережив окупацію, втрату, полон, поранення, хто чекав, шукав, вірив. Часто герої вперше зустрічаються саме в студії, хоча їхні долі вже давно пов’язані між собою. Їх єднають не лише обставини, а здатність не зламатися, не здатися і не мовчати.

“Я не забуду” допоміг і продовжує допомагати українцям зрозуміти, що вони не самотні у своєму горі. Я в захваті від кожного, хто приходить в нашу студію, розповідає свої історії, проявляє силу і мужність. Звичайно, багато історій, які ми показуємо, пропитані неймовірним болем, болем, який живе зараз у душі кожного українця. Але! Попри все, ми продовжуємо боротися! Продовжуємо усміхатися, робити хороші добрі справи. Я безмежно вдячна долі за те, що цей проєкт є, і що я його ведуча. За те, що маю можливість спілкуватися з українцями, плакати разом із ними, обіймати їх, можливо, навіть тримати їх за руки у непростий момент життя. Та найголовніше те, що ми транслюємо це на весь світ і робимо все для того, щоб не забулося нічого з того жаху, який ми зараз проживаємо тут, в Україні. Щоб ми завжди памʼятали, якою ціною зараз виборюється наша незалежність”, — розповіла ведуча проєкту Ірина Хоменко.

Одним із найрейтинговіших став випуск “Шукаю наречену загиблого сина“. Мама полеглого захисника вперше зустрілася з дівчиною, яку її син кохав до останнього подиху. Це була розмова, яка лишилася у серці кожного глядача. У YouTube каналу “Дім” випуск зібрав понад 860 тис. переглядів і сотні зворушливих коментарів.

Одним із найемоційніших став випуск “У моєї мами рак, поверніть тата з полону“. В центрі — історія маленького Артема, чия мама боролася з онкологією, а батько, морпіх Олег Нечаєв, понад 30 місяців був у полоні. У вересні 2024 року він повернувся додому. Це було не лише завершення їхнього очікування, але й доказ того, що надія може тривати роками — і таки здійснитися.

Один із героїв програми Василь Зеленевич, військовий, що втратив обидві руки, у студії сказав: “Мрію просто самостійно їсти”. І вже у новорічному ефірі він з’явився із першим протезом, а згодом отримав і другий. Його історія — про маленькі мрії, які важать більше, ніж великі перепони на шляху до них.

Історія Василя Гуляка — ще одна, яка вийшла за межі студії. Він втратив обидві ноги та одну руку, а після виходу програми глядачі зібрали для нього понад 15 тисяч доларів на протези. У підсумковому випуску Василь вже з’явився на тренувальних протезах. Його шлях — це приклад того, як одна історія може об’єднати тисячі людей.

“Два роки тому ми починали цей проєкт із маленької студії на кілька місць, адже ще не розуміли — чи актуальний такий формат зараз, під час війни. Виявилося, що саме він і потрібен нашим військовим, їхнім сім’ям, нашим цивільним громадянам для мотивації. З часом ми розширювали і студію, і тематику програми. До нас приїздять з інших країн. З кожним місяцем ми отримуємо все більше звернень. Найчастіший запит — це знайти загублених побратимів та їхніх родичів, або подякувати за порятунок чи інші героїчні вчинки. Наразі завдяки кропіткій пошуковій роботі колективу вже понад 40 програм-зустрічей вийшло в ефір”, — коментує керівниця проєкту Ольга Бариляк.

Програма “Я не забуду” за ці два роки стала поштовхом до нових зустрічей, які здавались неможливими. Так сталося і з родиною Голубенків. Вони прийшли до студії з фото дев’ятьох загиблих побратимів їхнього сина і запитом — зібрати рідню усіх разом. Спочатку редакторам вдалося відшукати родичів двох військових з фото, а після ефіру до редакції надійшли звернення й від інших. З’ясувалося, що насправді загиблих було не дев’ять, а п’ятнадцять. І вже у травні вийде продовження цієї неймовірної історії.

Інколи після ефіру змінюється не лише настрій — змінюється життя. Оксана Сирігос приїхала з Греції до України, аби добитися звання Героя України для свого загиблого сина. Після програми вдалося зібрати потрібну кількість підписів. Але головне сталося пізніше — вона та її чоловік, грек Йорго, удочерили дівчинку з дитячого будинку. Їхня родина після втрати знайшла, кому дарувати свою любов.

Історії кохання теж народжувалися у студії “Я не забуду”. За два роки у програмі було шість освідчень, три весілля і навіть народження першої дитини проєкту. Адже попри біль, у наших історіях завжди є місце для кохання.

Колектив “Я не забуду” також створив спецвипуски, які стали важливими документальними свідченнями воєнних злочинів: про трагедію Каховської ГЕС, про загиблих дітей, про ракетний удар по Умані, про катування мами та дитини на Херсонщині. Ці випуски — важкі, але потрібні, адже історію треба документувати.

За ці два роки до програми приходили і відомі люди. Скрипаль Мойсей Бондаренко виступав у студії разом із героями програми. Воротар “Шахтаря” Дмитро Різник зустрічався з військовим, який пережив ампутацію. Альона Омаргалієва співала у момент освідчення. Співак і воїн ЯРМАК зробив сюрприз звільненим з полону батькові й синові. Усі вони стали частиною великої родини телеканалу “Дім”.

“Окрім ефіру, за два роки ми маємо мільйони переглядів у YouTube, великий відгук в соціальних мережах. Для нашої команди дуже важливо і відповідально, що так багато людей дізнаються історії наших героїв, співчувають співпереживаю, допомагають жити далі й пам’ятати. Бо кожен, хто був у студії “Я не забуду” став для нас не просто учасником, а близькою людиною. Наші редактори продовжують спілкування з героями і після зйомок, обмінюються подарунками, отримують запрошення у гості чи на весілля, плачуть разом із ними і радіють успіхам”, — додає керівниця проєкту Ольга Бариляк.

“Я не забуду” — це більше, ніж телевізійна програма. Це місце, де розповідають те, про що часто мовчать. Це простір, де плачуть і сміються, де обіймаються вперше за багато років. Це пам’ять, яка живе — і допомагає жити іншим.

Усі випуски програми “Я не забуду” дивіться на YouTube-каналі та на сайті. Програма виходить щонеділі о 20:00 на телеканалі “Дім“.