Пресмарафон Зеленського: детальний розбір політологів Фесенка та Рейтеровича

26 листопада президент Володимир Зеленський провів пресмарафон. У день екватора своєї каденції глава держави зібрав 32 журналістів українських та міжнародних ЗМІ для обговорення актуальних питань життя суспільства. Початково зустріч була розрахована на три години. У результаті спілкування з журналістами тривало майже 6 годин.

Ключові моменти пресмарафону в програмі “Украина на самом деле” телеканалу “Дом” обговорюємо з політологами Володимиром Фесенком та Ігорем Рейтеровичем.

Ведуча програми – Альона Чорновол

Держпереворот в Україні

Під час пресмарафону Володимир Зеленський зробив резонансну заяву – спецслужби отримали інформацію про можливу підготовку державного перевороту в Україні, який має відбутися 1-2 грудня, і що до цього процесу може бути втягнутий бізнесмен Рінат Ахметов.

“Ми отримали інформацію про те, що 1-2 грудня у нашій державі буде державний переворот. Ми маємо не лише агентурну інформацію, а й звукову, де представники з України, скажімо так, із представниками Росії, скажімо так, обговорюють участь Ріната Ахметова в державному перевороті в Україні, що буде залучено мільярд доларів. Я вважаю, що це операція, його (Ахметова, – ред.) залучають до війни проти держави Україна. Вважаю, що він почав її, вважаю, що це буде його велика помилка, тому що не можна воювати проти свого народу та обраного президента”, – заявив Зеленський.

– Ваші враження за підсумками пресконференції та коментарі щодо заяви, яка була зроблена на самому початку щодо Ріната Ахметова, та можливої ​​участі людей із його оточення у підготовці державного перевороту.

Фесенко: Справді, на початку прозвучала така сенсаційна заява. У межах цієї пресконференції було багато важливих та змістовних заяв, оцінок із різних тем. Але це (щодо держперевороту й Ахметова, – ред.), мабуть, найсенсаційніше.

Але я був би дуже обережний в оцінках. Ми не знаємо фактів. Є заява про можливість державного перевороту. Думаю, додаткову інформацію про це мають надати українські спецслужби. Я ж можу лише здогадуватись і висловлювати припущення. У зв’язку з цим я наведу просто фактологічну низку.

25 листопада з’явилася інформація на “Укрінформі” – цитування, фактично переклад статті з американського видання СNN, що американські спецслужби передали українським колегам інформацію про дії ФСБ РФ щодо дестабілізації політичної ситуації в Україні, спрямовані проти президента Зеленського та його Офісу.

Крім того, нагадаю, що вже кілька днів як анонсовано протестну акцію масову на 1 грудня. Вона спрямована проти глави Офісу президента [Андрія Єрмака] і проти самого президента. Йдеться про вимоги відставки Єрмака й навіть про імпічмент президента.

Але в чому небезпека, знову ж таки, пов’язуючи ФСБ та можливість проведення масової акції. Тут є ризики провокацій. Зокрема, можливо, за участю якихось людей, пов’язаних із російськими спецслужбами. Провокації можуть бути: як зіткнення із поліцією, і заклики до штурму Офісу президента тощо. А це провокування і гострої політичної кризи.

Звісно, це дуже велика небезпека, і треба думати, і працювати над якимось запобіганням таких дій. Але все одно ми не знаємо деталей.

Так, ще днями [глава “Радикальної партії”] Олег Ляшко (його пов’язують з Рінатом Ахметовим, – ред.) заявив, що на 1 грудня Зеленський готується оголосити воєнний стан.

Тобто в Ахметова почали розкручувати тему 1 грудня навіть раніше за Зеленського.

Дуже багато такої непрямої інформації. Але потрібна конкретика. І, звісно, на мою думку, головне зараз – не допустити якихось авантюр.

Щодо Ахметова, мені здається, поки йдеться про попередження.

Тобто це не звинувачення на адресу Ахметова. Тут же все акуратно – “втягують” [у процес]. Тобто – попередження. Такий сигнал превентивний. Мовляв, так, Ахметов уже розв’язав інформаційну війну проти президента. Зеленський це визнав. Але одна справа – інформаційна війна, інша справа – пряма політична атака, якісь політичні дії. Я б це назвав, так обережно, не переворот, а, ймовірніше, – дія щодо дестабілізації, провокування політичної кризи. Це попередження Ахметову, щоб він не влазив у такі авантюри, інакше з боку держави буде відповідь.

Рейтерович: Якщо коротко про пресконференцію загалом.

Це була, безумовно, найяскравіша пресконференція президента не лише Зеленського, а й усіх президентів, які були в Україні.

Я мушу віддати належне, там було багато гострих питань дійсно.

Фесенко: Це була точно не “тепла ванна”.

Рейтерович: Так, не “тепла ванна”. Єдине, що я, наприклад, не почув майже чітких відповідей на ці гострі запитання. Але то вже інша історія.

Щодо ситуації з так званим державним переворотом, Ахметовим тощо. Мені здалося, що президент дещо порушив причинно-наслідковий зв’язок, оскільки такі заяви має робити не гарант Конституції. Такі заяви мають робити правоохоронні органи, які мають сказати, що ми запобігли спробі такого перевороту. Є така кількість людей, вони затримані, дають свідчення, ми маємо такі дані. А потім це може коментувати президент.

Президент прокоментував постфактум, а фрази його про те, що нехай Рінат Леонідович зайде до Офісу президента, і ми дамо йому послухати записи, — я взагалі не розумію, як це стосується глави держави.

Офіс президента – не те місце, де людям, яких підозрюють у чомусь, дають щось послухати.

Тому це справді виглядало як така спроба домовитися. До того ж я навіть не сказав би, що з позиції сили, а більше, що – сядьмо за стіл переговорів, зариємо ту сокиру війни, яку викопали дві сторони, великою мірою. Оскільки той самий Ахметов реагує просто на деякі дії з боку влади. І я думаю, він не єдиний великий бізнесмен у країні, якому не подобається, наприклад, закон про олігархів, або не подобається те, що робить Рада національної безпеки і оборони.

Тому я думаю, що сокиру війни не те що закопали, її викопали, вже навіть трошки окропили кров’ю опонентів, і заруба триватиме далі.

Чи принесе це користь Україні? Звісно, ​​не принесе. Президент постійно казав: держава – це я. Мене обрали, відповідно, хто воює зі мною – воює з державою. Але він має право так казати, оскільки у нас де-факто президентська республіка. Тож війна буде далі. Сподіватимемося, що вона не перейде до якоїсь гарячої фази, бо на тлі всього, ескалації з боку Росії, нам внутрішньої політичної кризи лише не вистачало.

Фесенко: Щодо самої ситуації, я також боюся, що відбудеться загострення цього політичного конфлікту. І сокира війни, найімовірніше, вирита. Я думаю, що кульмінація може бути вже найближчими днями. І невипадково в Ахметова побоюються найближчого засідання РНБО. Подивимося, чи може йтися про санкції. Але те, що на якісь рішення на адресу Ахметова можна очікувати, – з високою імовірністю.

Процес деолігархізації

У питанні деолігархізації Україна перебуває на початку великого процесу та “великої війни”.

“І ми в прогресі, і ми у великій війні щодо деолігархізації… Відразу хочу сказати, що тут немає нічого особистого. Я до великого бізнесу ставлюся з повагою щодо робочих місць. Але дуже важливо, щоб великий бізнес не був олігархатом і не впливав на медіа, не впливав на політиків”, – сказав Зеленський, відповідаючи на запитання журналістів.

– Деолігархізація. Що думаєте про перспективи цього процесу?

Рейтерович: Історія з деолігархізацією, з одного боку, – це правильна історія, оскільки справді політичний вплив великого бізнесу переважно не призводить до чогось хорошого. І відбувається захоплення держави переважно з боку цих фінансово-політичних груп. Це те, що ми спостерігали в Україні, десь з другої половини 1990-х років, коли цей олігархат почав формуватися.

Ми чудово розуміємо, що він не хоче здавати свої позиції та хоче зберігати цей вплив як в економічній, так і в політичній площині.

З іншого боку, я вважаю неправильним “забивати цвяхи роялем”. А саме це зараз робить і президент, і Рада національної безпеки і оборони, оскільки подібні рішення мають ухвалювати, по-перше, суди, по-друге – Антимонопольний комітет, Верховна Рада, яка може внести зміни до тендерного законодавства, антимонопольного законодавства, ухвалити закон про лобізм, якого ми не маємо, і який лише мають намір ухвалити.

А все те, що зараз робить РНБО, – це інформаційний ефект. Народу подобається, народ каже – “класно”.

Але незабаром буде задоволено позови, які ці люди почнуть подавати до міжнародних судів, і, повірте, там не буде жодного рішення на користь України. Оскільки я ще раз наголошую: РНБО не може підміняти собою суд, ухвалювати рішення щодо того, кого карати, кого милувати. І найголовніше: рішення, яке вони ухвалюють у контексті внесення тих чи інших людей до реєстру олігархів, прямо суперечить Конституції України.

Оскільки в Конституції чітко записано, що неможлива дискримінація людей за статевою, расовою, майновою та іншими ознаками. Не можна карати людей за те, що вони займаються політикою, впливають на медіа.

Комусь може не подобатися механізм, але для цього мають бути використані інші інструменти протидії. Тому я тут досить скептично налаштований.

Якби почали з того, що я перелічив, повірте, рівень підтримки цих ініціатив був би зараз набагато більшим, і, найімовірніше, тоді б усі олігархи не воювали з державою, а сіли б за стіл перемовин і намагалися б собі виторгувати якісь більш-менш добрі умови, як це сталося в багатьох демократичних країнах. Ніхто там не ухвалював рішення через РНБО, а йшли шляхом встановлення єдиних правил гри – до речі, те, про що казав Володимир Зеленський, коли він був ще кандидатом у президенти. Але потім концепція дещо змінилася, і вирішили йти шляхом такого “закручування гайок”.

Я не думаю, що це призведе до чогось доброго. Тобто ми не поборемо олігархів і водночас отримаємо ще внутрішню кризу з непрогнозованими наслідками.

А якщо говорити про те, що нас оточує. Ось мені, наприклад, не вистачило на цій пресконференції серйозної розмови про ті виклики, які стоять перед Україною. Так, там були достатні відповіді щодо Росії. Заради справедливості, президент чітко все пояснив – знаємо, готові й таке інше. Але багато інших викликів є. А ось на тлі роздраю, що почався, – а ти хто, а я хто, а олігархи, а канали – про ці речі просто не поговорили. Про соціальну сферу не поговорили.

Фесенко: Про соціальну політику, так. Але це, на мою думку, проблема й журналістів. Тому що це не вперше вже відбувається.

Рейтерович: Безперечно. Вони хапають ті теми, які суспільством сприймаються як якесь гарне шоу. І в цьому немає нічого поганого. Бо ж вони хочуть “продати” глядачам те, що глядачі побачать.

Але з іншого боку, влада дає їм пас, ухвалюючи якісь рішення, які є неоднозначними. І вони неоднозначно просто сприймуть представників як малого, так і середнього бізнесу.

— До набуття чинності законом про олігархів уже менш як пів року. Які ще найближчим часом будуть зроблені кроки у цій боротьбі?

Фесенко: Пів року — це такий перехідний період, щоб ті, хто не хоче потрапити до реєстру олігархів, продали медіа, пішли з політики тощо.

І вже є реакція у Петра Олексійовича [Порошенка]. Хоча у законі є норма про пов’язаних осіб. А оскільки власниками телеканалів “Прямий” та “5 канал” (після недавньої передачі права власності, – ред.) стали депутати, зокрема депутат від “Європейської солідарності”, то за цією ознакою Петро Олексійович все одно залишається в зоні ризику.

Зверну увагу: днями було засідання Кабміну, на якому був ухвалений документ, який трішки пафосно назвали “20 кроків з деолігархізації” (“План заходів щодо запобігання зловживанню надмірним впливом особами, які мають значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархами)”, – ред.). І там саме йшлося, що треба ухвалити зміни в законодавстві, посилити повноваження та роль Антимонопольного комітету та загалом посилити антимонопольне законодавство. Цього зараз вимагають ще й наші міжнародні партнери.

Я нагадаю, коли у жовтні був саміт Україна – ЄС, то в підсумковому документі була підтримка антиолігархічної політики та заклик посилити її. А де та як посилювати? Посилювати саме в антимонопольному законодавстві зокрема.

Є, звісно, ​​ще питання, які стосуються законодавства масмедіа. Бо там також треба боротися з монополізацією. Питання – як боротися так, щоб залишитися в межах закону?

[У затвердженому Кабміном плані] йшлося і про законопроєкт про лобізм. Хоча я скептично ставлюся до цього. Це не найголовніший інструмент у боротьбі з олігархами. Упорядкувати лобістську діяльність – так. Але насправді антимонопольне законодавство тут відіграє вирішальну роль.

Ну, й треба багато зробити нормативної роботи. Наприклад, ухвалити положення про реєстр олігархів.

Повинні бути нормативні документи щодо того, як визначатимуть, наприклад, вартість активів. У нас поки що методики немає. Закон дає загальну кількісну норму (що олігарх має статки понад 1 млн прожиткових мінімумів, зараз це 2,2 млрд грн, або 83 млн дол., – ред.). А як оцінювати вартість активів? Тому що ми маємо оцінки журналістів, а тут потрібен юридичний механізм.

Також потрібний чіткий механізм оцінки, хто є бенефіціаром у засобах масової інформації. Тому що у законі є загальна норма, але її треба конкретизувати у підзаконному нормативному акті.

Тому загалом підготовка вже триває. Я вважаю, що тут потрібна просто системність, послідовність.

Спецоперація щодо “вагнерівців”

Президент також розповів про ключову розмову із колишнім керівником Головного управління розвідки Міноборони України Василем Бурбою про спецоперацію із затримання найманців російської приватної військової компанії “Вагнер”. Після почутого Зеленський зрозумів, що операцію із затримання “вагнерівців” дозволяти не можна.

“Приходить товариш Бурба й каже: ось така ситуація. Я у відповідь: “Я знаю, ви ж казали, що є кілька напрямів і якісь 20 планів розробляють. Але мають бути всі деталі”. І розповідає, що він пропонує. У мене було одне питання: “Турецькі авіалінії”, [президент Туреччини] Ердоган повинен знати (що “вагнерівці” з Мінська вилетять пасажирським літаком до Туреччини, але літак посадять на півдорозі в Україні, – ред.)? Відповідь – ні. Я не хочу вдаватися до подробиць, чому я не вірю, що це “наша операція”. У мене відчуття, що нас втягують. Кажу [Бурбі]: “Хочу знати, от літак вилітає з Мінська “Турецькими авіалініями”, на борту будуть звичайні люди, близько 120-130 осіб. А коли ви пропонуєте, щоб літак знизився, і ми його посадили в Україні, у мене питання — а якщо бойовики захоплять цей літак… можливо?”. Він відповідає: “Можливо”. Я далі: “А може бути таке, що вони захоплять цей літак, і всі люди загинуть?”. Відповідь: “Навіть краще – ми звинуватимо в цьому інших”. І за підсумком цього я сказав, що я вважаю, що це “не наша операція”. Це була моя відповідь. Операція не продумана детально. Я готовий акцептувати будь-яку операцію, але якщо будуть детально прораховані всі речі та якщо не постраждають люди. Вийшло, що після Америки він хоче посварити мене та втягнути Україну до величезного скандалу з Ердоганом. Ердоган ніколи б нам цього не пробачив. Розумієте? Тому я й кажу: ми не здійснювали цієї операції”, – розповів під час пресмарафону Володимир Зеленський.

– Операція щодо “вагнерівців” – цілий серіал. Окрім журналістських розслідувань, окрім розслідування Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради… А чому ми раніше не почули того, про що сьогодні сказав президент?

Фесенко: Один з уроків всієї цієї ситуації полягає в тому, що коли виникають подібні конфліктні делікатні ситуації, а вони можуть виникати, тому що спецоперації відбуваються час від часу, не всі вдалі (ми знаємо приклади невдалих операцій і в американців, і навіть в Ізраїлю), – тому треба мати алгоритм дій. Потрібно досить оперативно реагувати.

Оцінка інформаційна та політична має бути послідовною. Щоб не було – спочатку казали, що немає операції, потім – ні, вона була, але не наша, і таке інше. Треба уникати таких суперечностей, бо це будуть використовувати й проти президента, й проти української влади.

Другий дуже важливий момент. На мою думку, тут є ще така делікатна тема. Президент її також торкнувся. Що треба уникати витоків інформації про те, як працюють українські спецслужби, і не виносити ось цю брудну білизну якихось політично конфліктних ситуацій навколо діяльності наших спецслужб.

Щоб ми не виносили це на публіку. Тому що це працює лише на користь Росії. Потрібно думати, як уникнути того, щоб працівники спецслужб, зокрема військової розвідки, не втягувалися у внутрішньополітичні конфлікти.

І, звісно, найголовніше – баланс між діяльністю спецслужб, розвідки та ухваленням політичних рішень. На мою думку, тут справді була політична дилема. Або ефектна, але ризикова спецоперація, зокрема – зіпсувати відносини з Туреччиною, або якби були людські жертви, не дай боже.

З іншого боку – президент теж про це згадав – була необхідність тоді підписати та зберігати перемир’я на певний час. Не всім це може подобатися. Багато хто критикував би таке рішення. Але треба було пояснити. Так, тоді важливіше було для президента, на його думку, зберігати перемир’я. Тож операцію відклали. Це не сподобалося Бурбі, звісно, і ця образа в результаті виплеснулася. А зараз ми бачимо й образу президента на Бурбу, який фактично розпочав політичну інформаційну війну із главою держави. І ми бачимо тут таку ланцюгову реакцію взаємних звинувачень, які, на жаль, приносять негатив уже для держави.

Рейтерович: Розповідь президента про бесіду з Бурбою мене шокувала, оскільки я не можу собі уявити, що обговорення таких операцій відбувається в такій манері. Крім того, на превеликий жаль, президент повернувся до версії, яку він висловив досить давно, щодо того, що це не наша операція. Але що робити тоді з наказом міністра оборони, призначеного Зеленським, і який санкціонував цю операцію?

Цей документ є. Ніхто не заперечує його наявності. Тобто операцію було санкціоновано. Деталі, переносимо – не переносимо, вони виникли потім. І тут була дилема: отримати або перемир’я, або ефектну операцію. За фактом ми не отримали перемир’я, тому що наші солдати як гинули, так і гинуть, на превеликий жаль. Як і не одержали ефектної операції.

Тому тут питання навіть не так в образі президента на Бурбу, оскільки Бурба саме на президента прямо не нападав. Основні напади з боку колишнього начальника зовнішньої розвідки були на пана Єрмака. І президент сказав, що Єрмак ні до чого.

Погано, що ми це обговорюємо, – ось тут я не погоджуся. Оскільки той самий “Моссад”, який вважають найкращою спецслужбою у світі, – маса є історій, коли вони постфактум [говорять про спецоперації], як і ми, – тому що ми ж не під час обговорюємо цю операцію, а коли вона вже не сталася.

А висновок тут дуже простий. Треба було президентові одразу вийти й сказати: “Це моя відповідальність, я ухвалив таке рішення. Якісь деталі цього рішення ви дізнаєтеся пізніше, коли можна буде це озвучити, або не дізнаєтесь узагалі”. І ми, повірте, зараз би не стояли тут і це все не обговорювали.

Зеленський та другий термін президентства

Володимир Зеленський заявив, що поки що не вирішив, іти чи ні на другий термін. За словами глави держави, рішення про його участь у наступних виборах варто ухвалити народу України.

“Щодо другого терміну. ​​Я точно не вирішую це питання. Вирішуватиме суспільство. Я не ухвалив цього рішення. Це правда… Я не планую таку складну стратегію. Це буде пов’язано з підтримкою моєї особистості народом України. І не з маніпулятивними рейтингами, вони різні”, – сказав він.

– Він доповнив, що рішення ухвалюватиме не лише з народом, а й зі своєю родиною. А коли президент узагалі має оголосити рішення щодо наступного терміну?

Фесенко: Різне може бути. Але так рано привселюдно про це не заявляють. Хіба що лише треба вселити впевненість, що балотуватиметься, щоб це не дезорієнтувало команду. Ось зараз, наприклад, у команді Джо Байдена заявили, що він балотуватиметься. Бо дуже багато чуток, а йому треба було дисциплінувати й свою партію, і найближче оточення. Тут ситуація, я думаю, матиме трохи інакший вигляд.

Як він радитиметься з народом? Я вважаю, це дуже образна умовна фраза.

Найімовірніше, братимуть до уваги шанси президента на перемогу. Ось зараз є шанси. За всіма майже опитуваннями він і лідирує в рейтингових перегонах із запасом, оминаючи найближчих конкурентів. А ось якщо раптом ситуація зміниться і він бачитиме, що шансів мало, тоді, можливо, він ухвалить інше рішення.

Мені здається, з огляду на контекст, як він на багато питань відповідав, перед дилемою. З одного боку – є політична відповідальність перед виборцями, перед командою. І треба виконувати обіцянки: мабуть, не все зможуть виконати впродовж 5 років. З іншого боку, ось родину він постійно згадує. Для нього дискомфорт – він не може бачитися повноцінно із сім’єю, з дітьми, він та родина обмежені у приватному житті. Тому, я вважаю, він щиро сказав, що він ще не визначився. З досвіду – такі рішення ухвалюють в останній рік президентської каденції, на початку року, щоб був час на підготовку.

Рейтерович: Думаю, що президент уже для себе ухвалив рішення. Це рішення позитивне. Він піде на другий термін. Питання лише, які це будуть вибори – термінові чи дострокові. Я думаю, що найближчим часом ми це дізнаємося.

Однак було дві важливі заяви.

Перше – про те, що з наступного року розпочинається масштабна реформа житлово-комунального господарства. Йшлося про реконструкцію застарілого фонду. Ми отримаємо якесь нове “Велике будівництво”, напевно, вже в контексті ЖКГ. Така соціально важлива тема може бути використана саме під час передвиборчої кампанії.

І другий найважливіший момент. Президенту поставили пряме питання щодо виборів до Верховної Ради. І президент сказав, що буде рішення Конституційного суду – будуть ці вибори до чи після президентських. Але за тональністю заяви та з того, що президент призначив двох суддів Конституційного суду, – вважаю, вибори будуть, найімовірніше, якщо їх не буде дострокових, перенесені вже після президентських.

Тому він для себе рішення йти на другий термін ухвалив.

Нагнітання ситуації Росією

Українська армія контролює держкордон і готова до будь-якої ескалації конфлікту з російськими Збройними силами. Про це заявив президент України Володимир Зеленський.

“Вважаю, що сьогодні триває залякування. Відразу хочу сказати: із деяких майданчиків у ЗМІ справді йде залякування, що буде війна. Що ми повинні знати? Ми повністю контролюємо наші кордони та повністю готові до будь-якої ескалації. Ми щодня маємо реальні розвіддані, щодня ми отримуємо дані не лише від нашої розвідки, хоча вони найголовніші, а також дані розвідки інших країн-партнерів, які нас підтримують. Вони справді нас підтримують, є військова допомога, є інформаційна допомога, фінансова допомога та технічна допомога. Але передусім ми повинні покладатися лише на себе, на нашу армію. Армія у нас потужна”, – наголосив президент під час спілкування з журналістами.

– Розвіддані свідчать про скупчення російських військ, підготовку до, можливо, повномасштабного вторгнення. І ось Володимир Зеленський казав, що, якби Володимир Путін сказав: ми не маємо наміру жодних активних бойових дій починати, це дуже розрядило б ситуацію. Нам чекати після цього на якусь реакцію?

Фесенко: Реакція є. Пєсков, прессекретар російського президента, відреагував на тему держперевороту. Щодо концентрації військ він також говорив.

Але, на мій погляд, зважаючи на те, що було навесні, важливими є не лише заяви з боку Росії – важливе відведення військ. Тобто конкретні дії – фізична деконцентрація військової присутності на нашому кордоні. Ось на це реагуватимуть і в нас, і міжнародні спостерігачі. Тож слів тут замало.

Російська пропаганда зараз роздмухує тему. Наприклад, “енергетична криза” в Україні. Ризики є – кризи немає поки що, а вони кажуть, що все, вже Україна “замерзає, світла немає, скарбниця порожня”. Крім того, Україна нібито “готується до нападу на Донбас”. Тему активно розкручують.

Тому, я думаю, президент правильно сказав, що не йдеться про якийсь наш наступ. Так, наші війська готові відбити напад. І це дуже важливо – треба заспокоїти громадян. Але водночас не йдеться про якісь військові операції. Тому що це могло б бути використане для військових провокацій з боку Росії.

Рейтерович: Президент дав вичерпні відповіді. Єдине, мені здається, – треба, можливо, щотижня якось інформувати саме про стан на кордоні.

Оскільки справді ми бачимо зараз, з одного боку, перекидання військ РФ, і там війська оборонного плану росіяни змінюють на війська, які здатні здійснювати наступальні дії. Десантно-штурмові загони, бронетехніку. І та дата, яку називали представники нашої розвідки та західних партнерів, – лютий, може бути.

Тому тут заява президента була логічною.

Але треба ще, мені здається, посилити й протидію саме російській пропаганді. Російські ЗМІ не просто обговорюють так званий “напад України на Донбас”, а кажуть узагалі про “вторгнення України до Росії”, що Україна має намір “захоплювати аж до Ростова, Смоленська” і таке інше.

З одного боку, вони, мабуть, бояться та розуміють, що жодних легких прогулянок у них не буде.

З іншого боку – вони створюють постійне тло та привчають своїх громадян, що, “якщо ви завтра вранці прокинетеся, а вам у двері подзвонить військовик, військком і скаже: ось тобі повістка, швидко на збірний пункт, на нас Україна напала”, росіяни не повинні здивуватися. Щоправда, вони потім здивуються, коли опиняться не на кордоні, чи десь там під Смоленськом, а, наприклад, десь на тимчасово окупованих територіях [Донбасу], і їм скажуть, що “якось Україна дивно напала, ось нам треба йти захоплювати найближчі [українські] міста”.

Якісь контрагітаційні пропагандистські моменти мають тут бути наявні. І зокрема в європейських країнах цим займатися. Тому що європейці якось заспокоїлися, вони думають, що на Донбасі активної стрілянини немає, отже, якось усе вляжеться. Тим паче газ надходить, “Північний потік” знов-таки. А треба постійно нагадувати.

Скорочення народних депутатів

Скорочення депутатів у Верховній Раді є необхідним, і воно відбудеться, зазначив президент України Володимир Зеленський.

“Історія, пов’язана з кількістю депутатів. Депутати дуже сильно хочуть скорочувати парламент, доки вони не стають депутатами Верховної Ради України. Усі реагують так: ми й без того пішли вам назустріч, у нас скасовано мажоритарку, у нас і без того вже чистіший формат голосування. Так, це питання суперечливе. Але ми обіцяли скорочення депутатів. І воно обов’язково буде зроблене”, – наголосив президент.

– Ви за чи проти такої ідеї?

Фесенко: Законопроєкт, до речі, президентський, це його передвиборча обіцянка. Це давня ідея – ще Кучма пропонував у 2000 році. Це ідеї, популярні у народі.

Але остаточне рішення – за народними депутатами. У першому читанні голосували, але у другому читанні потрібно щонайменше 300 голосів. Поки що їх немає. Тому треба працювати з депутатами, переконувати їх, щоб рішення відбулося.

На мою думку, нічого страшного у скороченні кількості депутатів до 300 немає. Інша річ, що треба подумати над відповідними змінами функціональної роботи структури парламенту та парламентських комітетів. Треба зробити роботу депутатів якіснішою. А так – якихось великих проблем через скорочення депутатського корпусу не виникне. Тим паче за нинішньої виборчої системи.

Рейтерович: Річ у тому, що таке рішення треба ухвалювати після того, як в Україні буде проведений перепис населення. А потім за методиками, які є загальноприйнятими у демократичних державах, перелічити [необхідну кількість нардепів для презентації інтересів усіх українців]. І, повірте, цифра буде не 300, вона буде більшою. Ми маємо величезну кількість груп інтересів у суспільстві, і вона з кожним роком лише збільшується.

Зменшувати кількість народних обранців – це не дуже хороша ідея.

І другий важливий момент. Президент усе правильно сказав – обіцяли. Але зверніть увагу: він, по-перше, не сказав, з якого року. І я не виключаю, що у Верховній Раді може бути досягнутий дуже цікавий компроміс. Ми вводимо скорочення і “пропорціоналочку” до 2028 року, а не, наприклад, із 2023-го чи 2024-го: і задовольнили нинішніх депутатів, які бачать себе у наступному парламенті, і виконали обіцянку.