Позиція Вірменії у війні РФ проти України: інтерв’ю з професоркою Ольгою Брусиловською

Вірменія, яку всі знають як країну-союзника Росії, робить спроби відсторонитися від свого статусу. В інтерв’ю чеському телеканалу CNN Prima News вірменський прем’єр-міністр Нікол Пашинян заявив, що Єреван не є союзником Росії у її війні проти України.

У Москві позицію Вірменії “прийняли до відома”, проте мають намір і надалі продовжувати розвивати союзницькі відносини з Єреваном.

Непроста залежність

За своїм офіційним статусом Вірменія є незалежною унітарною державою з парламентською формою правління. За фактом — у всіх розуміннях від політичного до економічного залежить від Москви. Улізати у залежність від Росії одна з найдавніших держав світу почала з приходом радянської влади у 1920 році.

Розпад Радянського Союзу теж не дав Вірменії відійти далеко від Росії. Свої відносини країни тісно пов’язали безліччю договорів та угод. Серед них ключовими є Договір про дружбу, співпрацю та взаємну допомогу від 29 серпня 1997 року та низка документів, що регламентують перебування російських військових частин та з’єднань на території Вірменії.

Політична залежність Вірменії від РФ насамперед визначається економічною залежністю. Головним елементом тут є постачання з Росії енергоносіїв, без яких на Вірменію може чекати, хоч і тимчасовий, але колапс. Весь природний газ, що споживається, Вірменія закуповує в Росії. Усі системи транспортування та розподілу природного газу в республіці належать російській компанії “Газпром Вірменія”.

Більшість підприємств, що знаходяться на території Вірменії, також частково належать бізнес-суб’єктам із Росії.

У цілому нині РФ вливає у економіку Вірменії чималі фінансові ресурси. Віддачею завжди була політична підтримка РФ на міжнародному рівні.

Так, 27 березня 2014 року на голосуванні Генеральної асамблеї ООН щодо невизнання референдуму в Криму Вірменія проголосувала проти. Таким чином визнала референдум у Криму та підтримала Росію у питанні приєднання українського півострова до своєї території. Пізніше Вірменія проголосувала проти всіх дев’яти резолюцій ООН щодо Криму, послідовно виступаючи проти антиросійських резолюцій ООН.

Заява вірменського прем’єр-міністра в ефірі чеського телеканалу CNN Prima News про те, що Вірменію помилково називають партнером Москви у війні проти України, для багатьох стала несподіванкою. Того, що “про це ніколи не говорилося вголос, але я думаю, що це видно: у війні з Україною Вірменія — не союзник Росії”, схоже, ніхто не бачив.

Відкрито засудити агресію РФ проти України Вірменія наразі не береться. Маневрувати між РФ та Заходом намагається нейтральним статусом. При цьому натиснути на жалість.

“На Заході думають, що Єреван — союзник Москви, а сама Москва дотримується іншої думки. І виходить, що ми нікому не союзник у цій ситуації, а це означає, що ми вразливі”, — зазначив Нікол Пашинян.

Одним із ключових факторів, який змушує Вірменію відмовитися від прямої підтримки РФ у війні проти України, є санкції. Вірменія не хоче бути покараною через нелегальну співпрацю з Росією. У питанні товарів, які перебувають під забороною, Єреван намагається бути максимально відкритим і не перетинати червоні лінії.

“Там, де є можливість, ми з радістю йдемо назустріч російському попиту. Санкції — наша червона лінія. І ми говоримо це дуже чітко Росії: ми не хочемо нашкодити вам, але ми не можемо дозволити собі самим підпасти під санкції”, — заявив вірменський прем’єр-міністр.

У Кремлі заявили, що беруть до уваги позицію Вірменії. Прессекретар президента РФ Дмитро Пєсков назвав слова Нікола Пашиняна “важливими”.

“Ми знаємо, що є певні нюанси щодо підходів Вірменії до конфлікту навколо України, ми їх враховуємо”, — прокоментував інтерв’ю Пашиняна Пєсков.

При цьому представник Кремля зазначив, що Москва буде продовжувати розвивати союзницькі відносини з Єреваном.

У той же час, слід зазначити, що відносини Москви та Єревана значно погіршилися через позицію Росії щодо Карабахського конфлікту. Прем’єр-міністр Вірменії звинувачував Організацію Договору про колективну безпеку (ОДКБ) під керівництвом РФ у бездіяльності через агресію Азербайджану. Нікол Пашинян навіть допустив вихід Вірменії з військово-політичного блоку.

“Сьогодні ми перебуваємо в ситуації, коли є певне розчарування діяльністю ОДКБ, оскільки організація є основним механізмом, за допомогою якого Вірменія мала забезпечувати свою безпеку. Але після вжитих Азербайджаном агресій проти Вірменії неналежна реакція ОДКБ викликала певне розчарування, насамперед у народу Вірменії. Оскільки була впевненість, що ОДКБ — це надійний механізм забезпечення нашої безпеки”, — повідомив Пашинян.

У свою чергу голова Європейської партії Вірменії Тигран Хзмалян заявив, що Вірменія — заручник, а не союзник Росії. Він висловив сподівання, що після поразки Росії у війні проти України, Вырменія зможе реалізувати свій проєвропейський план і досягти членства в ЄС.

Реалії від експерта

Про те, наскільки дійсними є трансформації Вірменії і чи зможе країна відійти від впливу Москви, — в ефірі телеканалу FREEДОМ говорили з докторкою політичних наук, професоркою, зав. кафедрою міжнародних відносин Одеського національного університету ім. І. Мечникова Ольгою Брусиловською.

— Ольго, є думка, яка виникла, скажімо так, не на порожньому місці, про те, що Єреван у всьому союзник Москви. Можете посвятити нас у ці відносин? Чому так?

— Вірменія — маленька країна, яка завжди була на утриманні. І в Радянському Союзі, і в пострадянські часи теж. Економіка Вірменії у жахливо поганому стані. І, на жаль, там не було зроблено жодної роботи. Жодних домашніх завдань не виконували. Жодної трансформації країни за 30 років не провели. Було простіше отримувати все, що їм потрібне з рук Москви. Вірменія дуже залежить від поставок із Росії, передусім енергоносіїв. За це треба платити.

Москва зіграла дуже сильно на питанні Нагірного Карабаху. Якщо спочатку в 90-ті роки Вірменія взагалі ніяких претензій на Карабах не мала, і в принципі, мова тільки йшла про те, щоб права вірмен поважалися в Карабаху, то за Путіна ставка була зроблена саме на те, щоб розпалити ці цілком зрозумілі національні почуття, почуття гордості вірменського народу, почуття небезпеки, які переслідували їх сторіччя.

Питання Нагірного Карабаху штучно був піднятий на нову висоту. Завдяки цьому Вірменія остаточно посварилася з іншими країнами і стала ще більше залежати від Москви.

— Проте нещодавно прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян заявив, що Вірменія готова визнати Нагірний Карабах частиною Азербайджану за умови безпеки вірменського населення, а також, що Вірменія не є союзником РФ…

— Те, що Пашинян зробив різкий пірует і заявив, що Вірменія не є союзником Росії, це, з одного боку, досить несподівано, а з іншого боку, це говорить про те, що війна в Україні відіграла величезну роль.

Це абсолютно психологічний злам у багатьох колишніх союзників Москви. Вони чудово розуміють, що робити ставку лише на Москву просто вже неможливо. І Вірменія це демонструє.

Тобто вона намагається вийти із патової ситуації, куди сама себе загнала особливими відносинами з Росією. Пашинян намагається знайти якісь інші точки опори, розуміючи, що Москва йому не помічник у жодному сенсі.

— А ось Вірменія зі своєю економічною ситуацією, з тією залежністю, про яку ви говорите, з тією армією та військовим потенціалом, які вона має, на даний момент справді може не тільки говорити, а й робити якісь радикальні кроки?

— Думаю що ні. Мені здається, що Пашинян тут трохи видає бажане за дійсне, показує, що він незалежний гравець. Але так, щоб узяти і грюкнути дверима, вийти з ОДКБ, це я сумніваюся, чесно сказати.

ОДКБ, звісно, рано чи пізно розвалиться, але розвалить її, напевно, таки не Вірменія. І швидше за все Вірменії не дозволять зараз вийти з цієї організації.

Пашинян стовідсотково лукавить, коли каже, що ми думали, це наша структура безпеки, а виявилося — це не так. Це навіть звучить смішно.

ОДКБ не створювалася як структура, яка покликана забезпечити безпеку сателітів Москви. ОДКБ створювалася лише для того, щоб обслуговувати московські інтереси. І все там було зрозуміло спочатку.

Це така дуже стара ідея, що йде від московських більшовиків, що всі комуністи мають захищати Москву, бо це батьківщина комунізму, соціалізму. Ось і ОДКБ. Вона була покликана захищати, перш за все, Російську Федерацію, створювати цей пояс безпеки навколо РФ. І все. Інших ролей вона не мала. Подивіться на локальні кризи — ОДКБ ніде ніякої ролі не зіграла.

Вірменія знала про це чудово. Це всі знають, розуміють, але роблять гарну, як би, міну за досить поганої гри.

— Але все ж таки на політичному полі Вірменія готова грати не на стороні Москви?

— Я не хочу якихось теорій змови включати тут, але, цілком очевидно, що не вся інформація лежить у вільному доступі.

Тому якщо Пашинян справді продовжуватиме ту саму лінію, це може означати, що таки він знайшов можливість домовитися з якимось іншим великим гравцем, який зможе реально стати союзником.

— Понад 40 тисяч росіян переїхали до Вірменії. Це люди, очевидно, налаштовані за Україну та проти путінізму. Здебільшого — айтішники. Для країни, де всього 2,5 млн. жителів, це багато. Як це вплине?

— Думаю, що ось цей переїзд російських айтішників чи когось іншого в період агресії Росії проти України мало що змінює в політичному плані. Але те, що це може стати потенційно позитивним чинником розвитку економіки Вірменії, це цілком очевидно.

Нарешті ми побачили таку глобальну справедливість. Росія, яка десятиліттями пригнічувала своїх сателітів, тепер дає їм щось добре. Щоправда, не з власної волі. Ну так вийшло.

Вірмени заслуговують на те, щоб отримати зараз деякі преференції від того хаосу, який тільки починається в Росії і, безумовно, протягом найближчих місяців тільки посилюватиметься.

— Голова Європейської партії Вірменії Тигран Хзмалян каже, що Вірменія є заручником, а не союзником Росії. Але цей такий прецедент статусу заручника вірмени самі, загалом, і створили. Чи варто сподіватися у цій ситуації, що Захід прийде на допомогу?

  — Захід має моральні обмеження. Тобто вони підтримують демократію, вони підтримують систему цінностей, відступити від цього вони не можуть. А коли ми дивимося на Вірменію, ми чудово розуміємо, що Заходу тут дуже складно знайти союзника просто тому, що тут немає нормальної демократичної системи. Я маю на увазі навіть не ліберальну демократію, тут нема нормальної партійної системи. Тут не можна пальцем показати і сказати: ось ця прозахідна партія, ось ми її підтримуватимемо.

Насправді, Вірменія більше схожа на африканські держави, де політика робиться певними кланами. І все. Ось далі вони не пішли. І треба дуже добре знати цю місцеву обстановку, хто яке плем’я представляє та які його економічні інтереси.