Повертати дітей стає дедалі складніше: ситуацію з депортацією маленьких українців обговорюємо з правозахисниками

За півтора року повномасштабного російського вторгнення Україні вдалося повернути понад 380 своїх дітей. Це число постійно зростає, незважаючи на те, що правозахисникам дедалі складніше вивозити маленьких українців з окупованих територій.

Водночас кількість дітей, які залишаються в окупації, на території РФ або Білорусі, у десятки разів більша за близько 19,5 тис. маленьких українців. Так відбувається, тому що Росія докладає дедалі більше зусиль для того, щоб дитину неможливо було знайти, а якщо її все ж ідентифікували —забезпечити неможливість виїзду для неї.

Недитячі історії для Гааги

Українській стороні на початку вересня вдалося вивезти з тимчасово окупованої території дев’ятьох дітей. А в середині місяця — ще двох. Про це повідомив уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець.

Він розповів, що повернення дітей включає в себе роботу за двома напрямами: безпосередньо повернення дитини в Україну, враховуючи всі ризики та розробку конкретних кроків, а також психологічна, юридична, гуманітарна допомога дитині, яку повернули, та її родині.

Як відомо, у справі про депортацію українських дітей Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт російського президента Володимира Путіна та омбудсмена Марії Львової-Бєлової. У черзі на статус підозрюваного в міжнародному злочині — самопроголошений президент Білорусі Лукашенко.

Не так давно прокурор Міжнародного кримінального суду Карім Хан із колегами заслухав історії дітей, яких російські окупанти примусово депортували до Росії.

“Українська делегація надала інформацію про примусове переміщення українських дітей Росією, включно з механізмами, що стоять за міжнародним злочином Росії. Представники нідерландської сторони особисто почули жахливі історії депортації шістьох дітей. Наша мета — повністю припинити насильницьке вивезення наших дітей до Росії та вжити всіх необхідних заходів для їхнього безпечного повернення додому. Україні необхідна підтримка союзників і партнерів, щоб повернути кожну дитину на батьківщину”, — наголосив керівник Офісу президента України Андрій Єрмак у Telegram.

Після зустрічі з Карімом Ханом президент України Володимир Зеленський зазначив, що співпраця України з МКС наближає реальну відповідальність за російські воєнні злочини.

Під час зустрічі в Гаазі міністр закордонних справ Нідерландів Ханке Брюінс Слот заявила, що її країна планує допомогти Києву створити базу даних — вона дасть змогу швидко встановлювати родинні зв’язки викрадених Росією дітей за допомогою ДНК.

Верифікація — дуже важлива для повернення депортованих, адже РФ робить усе можливе, щоб ускладнити українським дітям дорогу додому.

“Ми перебуваємо в процесі розробки механізму повернення українських дітей. Це передбачає перевірку та оновлення даних про депортованих дітей, документування злочинів, скоєних Росією, і пропозицію практичних дій для окремих країн щодо сприяння поверненню конкретних дітей або груп дітей. Ми продовжуємо виявляти нові випадки переміщення та депортації українських дітей Російською Федерацією. Винні відповідатимуть за свої дії згідно із законом, а українські діти возз’єднаються зі своїми сім’ями”, — запевнив уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець під час візиту до Нідерландів.

Коментарі правозахисників

Фахівці виділяють кілька категорій дітей, яких насильно депортували з України:

• діти, які перебувають в установах, дитячих будинках РФ або Білорусі;
• діти, яких передано під тимчасову опіку та передано на усиновлення;
• діти, які передані на усиновлення та отримали інші документи.

Усіх їх вивозять з окупації або переміщують усередині під приводом захисту від бойових дій та оздоровлення в дитячих таборах. Однак багато хто не повертається — і не важливо, який у них статус — сирота, дитина під опікою або ж дитина з повноцінної сім’ї.

Чи є прогрес у боротьбі з Росією-викрадачкою українських дітей на міжнародній арені, — в ефірі телеканалу FREEДОМ обговорювали:

• Микола Кулеба, уповноважений президента України з прав дитини (2014-2021 рр.);
• Олександр Павліченко, правозахисник, виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини;
• Катерина Рашевська, експертка Регіонального центру прав людини;
• Владислав Гаврилов, історик-міжнародник, дослідник масових депортацій у проєкті Where Are Our People;
• Віра Ястребова, виконавча директорка Східної правозахисної групи, адвокатка, правозахисниця.

МИКОЛАЙ КУЛЕБА: Історії дітей, які повернулися, показують, що відбувається з іншими

— Росія закручує гайки, і щодня нам усе складніше і складніше повертати дітей. Історії 11-ти дітей, яких нещодавно повернули, дуже зворушливі, тому що всі ці діти мріяли бути в Україні. Більшість із них перебували на окупованих територіях Херсонщини.

Дівчинка і хлопчик 14-15 років потрапили до дитячого табору спочатку на 21 день, потім ця зміна закінчилася, їх повезли в інший табір.

Після звільнення Херсонщини вони дуже довгий час перебували в різних локаціях. Згодом їхній мамі сказали: “Якщо хочеш, приїжджай, забирай”. І мамі вдалося тоді перетнути лінію розмежування, приїхати до дітей, але назад вона не змогла виїхати, бо її не випустили російські військові. Вона жила якийсь час у Криму, потім їх депортували в Росію. У Туапсе дітей змусили ходити до школи. Над ними знущалися.

Те, що діти зараз розповідають, відбувається з усіма маленькими українцями — таких сотні тисяч на території РФ.

Інші діти з них знущаються, вчителі розповідають, що це Україна почала війну, на перерві до українських дітей підходили і кричали “Слава России!”. Коли діти відповіли “Слава Україні!”, їхню маму викликали до школи і пригрозили серйозними проблемами. Останньою краплею стала погроза: дітей виженуть, якщо мати не прийме російське громадянство. Їх погрожували відправити в російську глибинку. Після цього мама звернулася до нас, і нам вдалося вивезти їх.

Також ми змогли вивезти трьох дівчаток 11-13 років із бабусею. Вони жили на окупованій території Херсонської області. Бабуся розповідає, що постійно приїжджали російські військові, перевіряли житло. Дівчатка боялися, що солдати можуть їх зґвалтувати, і навіть не виходили на вулицю. Бабуся їх постійно ховала. Російські військові регулярно перевіряли будинки і влаштовували допити. У таких умовах уже неможливо було жити.

І знову ж таки бабусі було сказано, що якщо до 1 вересня вона не отримає російський паспорт, її депортують, а дітей заберуть. Вона звернулася до Save Ukraine і ми їх вивезли.

ОЛЕКСАНДР ПАВЛИЧЕНКО: Потрібна масштабна процедура повернення українських дітей

— Найперший і найважливіший крок, який має бути зроблено — організувати процедуру повернення дітей в Україну. І це досить непросто.

Росія зараз намагається задобрювати українських дітей різними бонусами.

Дітей із сільської місцевості перевозять і утримують в умовах п’ятизіркового готелю з подарунками, з участю в конкурсах тощо. Це сприяє тому, що діти тягнуться до продовження такої активності. Це теж один зі способів стирання української ідентичності. Якщо це відбуватиметься безконтрольно, адже минув досить великий термін — півтора року після широкомасштабного вторгнення, складніше буде повертати українських дітей. І тому перше завдання — це встановити механізм повернення українських дітей.

Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ), інші міжнародні організації можуть виконувати гуманітарну місію згідно з мандатом. Є й російське відділення МКЧХ, яке могло б долучитися до цієї ситуації, але воно грає на руку Путіну. Організація виконує лише функцію входити в ті місця, куди її пускають, а не допомагати в ситуаціях повернення тих самих дітей, які викрадені із закладів, або будинків сімейного типу, або просто депортовані в силу різних обставин.

КАТЕРИНА РАШЕВСЬКА: Комісія МКС вивчає, чи є депортація українських дітей геноцидом

— Насильницької депортації в короткостроковій перспективі недостатньо для того, щоб кваліфікувати геноцид. Тому що це злочин проти людяності, воєнний злочин. Але для того, щоб показати, що це геноцид, потрібно ще продемонструвати насильницьку передачу українських дітей у російську національну групу.

На жаль, є і цей елемент, бо ми знаємо, що щонайменше 380 українських дітей уже перебувають у російських прийомних сім’ях. Це опіка, яка спочатку декларувалася як тимчасова, а зараз уже постійна.

Тож сам матеріальний елемент є, але йому не вистачає доказу, що росіяни це роблять навмисне для того, щоб знищити українську національну групу повністю або частково.

Це дуже складно, тому що п’ятий елемент злочину геноциду не такий, як усі інші.

Багато хто його називає культурним геноцидом, тому що дітей не вбивають, а просто передають в іншу національну групу. Це елемент фізичного та біологічного зникнення групи.

Комісія створила спеціальний підрозділ усередині своєї структури для того, щоб розслідувати, чи є в цьому елементі насильницького передання дітей саме геноцидальні ознаки. Можливо, у майбутньому вони все-таки їх знайдуть.

На думку багатьох українських експертів, самої цієї передачі та заяв Марії Львової-Бєлової і Володимира Путіна достатньо для того, щоб хоча б їм інкримінувати злочин геноциду. Ми дуже очікували цього від Міжнародного кримінального суду. Але поки що маємо ордер на арешт, який стосується воєнних злочинів.

У заяві офісу прокурора МКС є дуже важливі слова про те, що Львова-Бєлова і Путін, передаючи таких дітей, мали мотив позбавити їх [національної ідентичності] на території Російської Федерації назавжди або на дуже довгий час. А елемент “назавжди” якраз свідчить про злочин геноциду.

Вони намагаються зробити з українських дітей ворогів власної нації. Тому що ці діти отримали російське громадянство, вони тепер мають не тільки права російських громадян, а й зобов’язання. І одним із таких зобов’язань є військовий обов’язок. Тобто ці діти, щойно стануть дорослими, будуть змушені служити в російських збройних силах. Це свідчення геноциду.

Зараз для комісії констатувати, що в Україні відбувається геноцид дуже небезпечно. Не фізично для комісії, але репутаційно для міжнародного права і міжнародної спільноти як такої. Жодного разу конвенція про попередження геноциду не попередила геноцид.

Якщо ми і в цьому випадку констатуємо, що геноцид є, що його влаштував постійний член Ради Безпеки ООН, і при цьому міжнародне співтовариство нічого не зможе зробити, то який авторитет у міжнародного права тоді? Чи потрібно потім дотримуватися інших норм, якщо ці норми порушуються.

Хоча й немає жодної ієрархії між міжнародними злочинами, але геноцид називають злочином над усіма злочинами. Тому зараз не так уже й просто констатувати, коли збройний конфлікт перебуває у відкритій фазі.

ВЛАДИСЛАВ ГАВРИЛОВ: Мілітаризація дітей у заручниках — теж ознака геноциду

— На даний момент ми знаємо про те, що ідентифікували 19 546 дітей. Але депортованих дітей набагато більше. Це може бути і 100, і 150 тисяч, і більше. Тому головне завдання — ідентифікація цих дітей. Для цього потрібно залучати міжнародних партнерів, оскільки українській стороні дуже важко отримати дані від РФ.

Росіяни не зацікавлені віддавати дітей, і це ще пов’язано з великою проблемою, яку РФ приховує, — демографічна криза.

Я нещодавно зустрічав звіт уряду РФ про Далекосхідний край РФ, де йшлося про те, що він займає 41% площі їхньої країни, але населений тільки на 6%. Тобто вони намагаються просто вкрасти дітей для того, щоб заповнити таким насильницьким шляхом людський ресурс.

Тому ідентифікація — це найскладніший процес, і потрібно в індивідуальному порядку знаходити всі ці списки, підключати фахівців різного роду, щоб ідентифікувати цю інформацію. Тому що росіяни ніякої інформації не надають, і комунікації з ними немає.

Тому що туди підпадає і примусова депортація дітей, але й зміна ідентичності, і крім зміни ідентичності, готують до майбутньої війни.

Наприклад, російська організація “Юнармія” перебуває під міжнародними санкціями. Це парамілітарна організація, псевдопіонерського типу. Пріоритет ставиться на юнаків від 8 до 17-18 років. І вже з 14-15 років починається курс молодого бійця.

Тобто вони, крім ідеологічної обробки, проводять військову обробку для того, щоб фактично з цих дітей, заручників на окупованих територіях, робити майбутніх солдатів Росії. Це ще один факт геноциду проти дітей.

І ми з партнерами і з нашими колегами будемо працювати, це все доводити в обов’язковому порядку.

ВІРА ЯСТРЕБОВА: РФ готує з українських дітей своїх солдатів ще з 2014 року

— Тих, кого не вдалося депортувати, зараз зомбують на окупованих територіях. Коли дитина послухала впродовж трьох місяців нісенітницю про “рятівника Путіна” та інші кремлівські наративи, у підсумку боїться рідного брата чи сестру. Вона боїться того, що з нею в Україні щось зроблять.

Дитина отруєна інформацією пропагандистських ЗМІ та прийомних сімей, як отрутою. Її треба виводити з цього стану — потрібна і психологічна допомога, і реабілітація.

Відкриваються окремі напрямки з перепідготовки профільних психологів. Я думаю, це буде одна з найбільш затребуваних професій найближчим часом.

РФ до повномасштабного вторгнення, під час часткової окупації Донецької та Луганської областей прийняла стратегію про мілітаризацію українських дітей. Їх готували у військово-патріотичних таборах, залучаючи до відвідування “дитячих” таборів. Але по суті там бойовики і російські військові навчали дітей ведення тактичного бою, як встановлювати розтяжки, орієнтуватися на місцевості. Вони готували і готують із дітей солдатів.

Читайте також: Санкції та посередництво: як країни можуть допомогти Україні повернути з РФ викрадених дітей, пояснили експерти