Порятунок військових: як дніпровські медики повертають бійців до життя (ВІДЕО)

Життя сотень поранених військових та цивільних від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну врятували медики Дніпра. З перших днів війни регіон став одним із найбільших хабів з лікування та реабілітації поранених. Лікарям нерідко вдається повернути до життя навіть тих, хто, здавалося б, уже не має шансів. Історії таких бійців — у матеріалі журналістів FREEДОМ.

Боєць ЗСУ Олексій поступово йде на виправлення. І, незважаючи на дуже тяжке поранення, не лише починає ходити, а й будує плани на майбутнє.

“Втікати треба, плавати, ходити, по деревах лазити. Теща ще город змусить копати”, — каже військовослужбовець ЗСУ Олексій.

А ще нещодавно його стан був настільки важким, що медики сумнівалися, чи взагалі вдасться зберегти Олексію життя.

“Ми думали, що він може не вижити. Це той момент, коли поранення в живіт і 60-70 відсотків, на жаль, не виживають. Коли повний живіт металу, коли його дістають кілька бригад хірургів”, — розповідає лікар Сергій.

Як отримав поранення — Олексій не пам’ятає. Того дня, як і зазвичай останнім часом, вивозив із поля бою на Донецькому напрямку поранених та загиблих. Поруч із його санітарною машиною розірвався снаряд. Два тижні Олексію оперували та чистили черевну порожнину. Коли його стан дозволив, перейшли до наступного етапу — операції на нозі. Вона тривала п’ять годин. Внаслідок поранення військовослужбовець отримав множинні переломи.

“Йому було виконано три оперативні втручання одночасно. Це ступня роздроблена, її оперували. Потім прооперували гомілку, багатоосколковий чотирифрагментний перелом. Після цього одразу прооперували стегно, трифрагментний перелом. Тобто три операції упродовж п’яти годин”, — розповідає хірург Валерій.

Через п’ять днів Олексію дозволили стояти за допомогою милиць. А після реабілітації, обіцяють медики, їхній пацієнт зможе повноцінно жити.

Тяжке поранення в Запорізькій області отримала й Анастасія. Служити пішла понад рік тому. А 28 листопада, повертаючись на позиції, наступила на міну.

“Наскільки це було можливо, передали по рації, що я поранена. Після цього одразу хлопці, які були на евакуації, взяли ноші та пішли назустріч. Мій побратим, з яким ми були разом, намагався мене нести назустріч. Потім на носилки мене максимально швидко до медевака, щоб він мене забрав”, — згадує Анастасія.

Одну ногу Анастасії врятувати не вдалося, другу медики прооперували. Тепер дівчина вже думає про протез і як повернутися до свого підрозділу.

“Я хочу жити у вільній країні. І щоб моя дитина не переживала те, що переживаємо ми. Трішки не так сталося, як хотілося. Але могло бути й гірше”, — сказала Анастасія.

Чоловік Анастасії також захищає незалежність України. А вдома на батьків чекає п’ятирічний син. Заради майбутнього якого батьки і пішли на війну.