Полозов: Легальна діяльність незгодних у РФ зводиться до контрпропаганди

Кремлівський режим 10 років не сидів склавши руки. Масові протести росіян у 2011-2012 роках сильно налякали Кремль та Путіна. Взявши паузу, режим вдався до  контрзаходів. Про це заявив у прямому ефірі марафону “FreeДОМ” на телеканалі UA адвокат Микола Полозов. За його словами, основа путінського режиму – це брехня та пропаганда, яка впливає на думку населення. Тому легальна опозиційна діяльність у Росії зводиться до поширення правдивої інформації та контрпропаганди зсередини.

— Як Ви вважаєте, що змінилося за 10 років у російському громадянському суспільстві через те, що раніше ми бачили сотні тисяч людей на Болотній у Москві, а зараз за білий аркуш людину можуть пов’язати силовики, які називаються правоохоронними органами?

— Важливо розуміти, що все-таки кремлівський режим не сидів склавши руки, ті виступи масові росіян у 2011-2012 роках сильно налякали Кремль, особисто Путіна. Вичекавши паузу, через якийсь час режим почав вживати контрзаходів, тоді ж з’явився термін “принтер, що збожеволів” щодо Державної Думи Російської Федерації, яка почала приймати репресивні закони, послідовно посилюючи законодавство крок за кроком, і так протягом 10 років. І в результаті все це призвело до того, що і сам режим радикалізувався, і законодавство значно посилилося, тобто за ті речі, за які у 2011-2012 роках максимум загрожував адміністративний арешт, зараз виписують по 10-15 років позбавлення волі. І, звичайно, репресивні органи Кремля із задоволенням користуються цим законодавством, застосовуючи його проти незгодних.

— Тоді як зараз провадити  опозиційну діяльність? З одного боку, є тиск від влади, з іншого боку є невдоволення громадян України, бо вважається, що опозиціонери у Російській Федерації могли би більше. Як не здаватися тоді?

— Ось тут, у цьому випадку, важливо також розуміти, що якісь формальні об’єднання громадян, наприклад, партії, або ще щось, фактично, неможливі. Це можуть бути якісь підпільні гуртки. Люди загнані в підпілля і можуть висловлюватися, напевно, тільки у вигляді таких партизанських дій, як підпал військкоматів. Власне, яка різниця, вийдеш ти з плакатом, і тебе можуть посадити за законом про фейки, або кинеш ти коктейль Молотова у військкомат, тебе посадять,ю на такий самий  термін. Легальна опозиційна діяльність у цьому випадку може бути зведена до поширення правдивої інформації серед населення, ведення контрпропаганди зсередини, безпосереднього спілкування віч-на-віч зі своїм оточенням, з близькими, спроба переконувати в тих наративах, які спускає зверху кремлівська пропаганда. Тобто це крайнощі: або, справді, якась жорстка безкомпромісна боротьба з можливим заподіянням шкоди майну тощо, або ведення інформаційної боротьби, бо половинчасті заходи вже закінчилися, цей час минув.

— Можливо, Ви можете порадити, як організуватись у певні групи, як провадити опозиційну діяльність? Адже, по суті, найпростіше – виїхати з країни.

— Безперечно, є можливість протидіяти режиму. По-перше, використовувати інтернет як сучасний засіб зв’язку, якого раніше не було і який дає змогу провадити  діяльність автономно, взаємодіючи з такими самими автономними одиницями захищеними каналами через VPN, через «Тор» тощо. Існує низка інструкцій, як провадити таку діяльність, на прикладі різного досвіду боротьби з диктатурами. Буквально кілька років тому такі інструкції були у Гонконгу, де тривав опір китайському впливу, та у низці інших частин світу. Це все є в Інтернеті, це можна побачити. Безумовно, кожна людина може роздрукувати стікери, може розклеїти їх із правдивою інформацією та запровадити опір.

Щодо виїзду за кордон, навіть перебуваючи за межами РФ, можна чинити, як мінімум, інформаційний опір російській пропаганді, вести YouTube-канали, брати участь у різних обговореннях у соціальних мережах – це залежить від активної позиції людини. Якщо вона виїжджає, бо не хоче нічого спільного мати, тоді про яку опозицію можна говорити? Якщо людина видавлена ​​за межі Росії, якщо вона розуміє, що їй загрожує термін, але вона не може залишити все, як є, вона душею переживає за те, що відбувається, звичайно, вона буде активно дистанційно брати участь у тому, що відбувається, і надаватиме інформаційну підтримку.

— Представники опозиції чи люди, які вважають себе опозицією, відчувають колективну відповідальність? Чи ставлять вони перед собою таке запитання: я теж винен у тому, що відбувається зараз на території України? Чи може існувати колективна відповідальність опозиції?

— Ну, я б не став ось так узагальнювати, бо опозиція – це дуже умовна назва. За цією назвою – тисячі, десятки, сотні тисяч людей, кожен зі своєю якоюсь позицією. І навіть усередині так званої опозиції можуть бути люди діаметрально протилежних поглядів, від вкрай лівих до якихось сталіністів, яким не подобається путінський режим з тих чи інших причин, до відвертих прихильників правих ідей. І хтось із них, напевно, справді розуміє, що моральну відповідальність за те, що трапилося щодо України, розподілено між усіма громадянами Росії. Хтось це заперечує, хтось цього, можливо, просто не розуміє, тому однозначної відповіді на це питання немає, якась кількість людей, яких можна вважати  опозицією, справді це розуміє, якась – ні.