Південні форпости опору — історії боротьби Миколаєва та Херсона (ВІДЕО)

Херсон та Миколаїв — два міста на півдні України. Одне із них стало єдиним обласним центром, який військам РФ вдалося захопити за рік повномасштабної війни проти України. Друге стало справжнім південним форпостом. Воно тримало оборону та не дозволяло російським окупантам просунути лінію фронту. У цьому велика заслуга місцевих жителів, які об’єдналися у боротьбі проти загарбників, інформує FREEДОМ.

24 лютого 2022 року російська військова техніка перетнула контрольно-пропускний пункт між анексованим Кримом та Херсонською областю. Російські окупанти захоплювали населені пункти один за одним. 1 березня танки заїхали до Херсона, і за кілька днів над будівлею обласної адміністрації з’явився російський триколор. Але тисячі мирних мешканців щодня виходили на протести. Без страху перед озброєними загарбниками, з українською символікою. Вимога була одна — залишити Херсон.

Такої зустрічі, без квітів та обіймів, окупанти не очікували. Мітинги мирних херсонців почали розганяти світлошумовими гранатами та пострілами. Почалися репресії та арешти. Херсон став єдиним обласним центром України, який росіяни змогли взяти під свій контроль. Ця “перемога”, як називали окупацію міста кремлівські пропагандисти, була тимчасовою.

Коли російські солдати просувалися до Херсона, Миколаїв готувався зустрічати окупантів.

“Привозили плити, ставили їх спеціально для того, щоб важко було проїхати тяжкою технікою, та й взагалі будь-якій техніці. Коли ми приїжджали на такі локації, люди місцеві також організовувалися. Почали привозити скати, хтось пісок, хтось щебінь привозив”, — розповів волонтер Павло Салогуб.

З першого дня повномасштабної війни Росії проти України мешканці Миколаєва стали на оборону рідного міста. Зайти сюди росіяни могли з півдня. Першим під загрозою був Корабельний район. Надалі він стане найнебезпечнішим для життя і найбільше постраждає від обстрілів.

Завдань вистачало всім: чоловіки займалися фортифікацією, жінки коктейлями Молотова. Миколаївці об’єдналися у боротьбі з окупантами. Кожен район мав свій закритий чат у соцмережах. Мешканці стежили за пересуванням російської техніки. Інформація миттєво передавалася українським військовим. У місті вже працювали російські розвідгрупи, а 2 березня у Миколаєві висадився десант супротивника.

В той самий час зайти до Миколаєва з півночі росіянам заважали у Баштанці. Місцеві мешканці зупиняли танки голими руками.

На півдні, в Корабельному, вже кипіла робота в районному штабі волонтерів. Його відкрили 25 лютого. У пріоритеті — допомога військовим.

“Перших особливо два місяці це було як якась гра. Це було все в якомусь тумані. Усі розуміли, що реально йде війна і реально вони вже ось-ось біля нас. Підприємства нам варили їжаки, ми їх їздили та забирали, встановлювали. Узгоджували з місцевими військкоматами”, — згадує волонтер Микола Кравченко.

Наразі волонтери продовжують допомагати переселенцям та мешканцям прифронтових сіл. З листопада їхній перелік поповнився звільненими населеними пунктами як Миколаївської, так і Херсонської областей.

Вибух на Антонівському мості, “Чорнобаївський серіал”, контрнаступ української армії та низка інших історичних подій перекреслили всі зусилля окупантів. ЗСУ відкинули їх на лівий берег Дніпра, звільнивши частину Херсонської області та практично всю Миколаївську область. Там бої продовжуються на Кінбурнській косі.

З того часу, як над Херсоном знову майорить український прапор, Миколаїв видихнув. Лінія фронту відсунулася, вибухи лунають дедалі рідше. Частина фортифікацій демонтована, і з вітрин магазинів поступово зникає фанера. Але поки українська армія не поверне під свій контроль усю Херсонську область та анексований Крим, говорити про безпеку тут поки що зарано.

Читайте також: ЗСУ знищили 12 танків, 650 окупантів та приземлили гелікоптер росіян: Генштаб назвав втрати РФ за добу