Після 2022 року створюється Третя Європа: інтерв’ю з філософом Костянтином Сіговим

Костянтин Сігов — український філософ, директор Центру європейських гуманітарних досліджень “Києво-Могилянської академії”.

Народився в Києві, 1962 року. Життя пов’язав із філософією — досліджував, викладав, видавав праці з питань філософії, історії культури, філософської антропології, етики та мистецтвознавства. Заснував науково-видавниче об’єднання “Дух і Літера”. Став головним редактором однойменного журналу. Налагодив співпрацю з європейськими науковими школами та вченими.

Публікується в багатьох країнах. Є членом Українського ПЕН-клубу — міжнародної правозахисної організації (PEN Internationa), яка об’єднує письменників, поетів і журналістів.

Костянтин Сігов — гість програми “Люди доброї волі” телеканалу FREEДOM.

Ведучий — Сакен Аймурзаєв.

“Мужність України” та “Україна випрямила нас”

— Як війна змінила ваше життя?

— Війна перевернула все наше життя повністю. Звичайно, і тут, у Києві, в Україні, і у світі.

24 лютого 2022 року відбулося три катастрофи — для нашої країни, для всього світу і для Росії, яка збожеволіла, як сказав відомий громадський діяч кількома десятиліттями раніше.

При цьому війна триває вже 9 років. У нашому видавництві працюють люди з [окупованого 2014 року] Донецька — Олексій Панич раніше викладав у Донецькому національному університеті, там же викладав релігієзнавець, науковець Ігор Козловський, з яким ми тісно пов’язані як колеги та друзі, [письменниця та історикиня] Олена Стяжкіна.

Ми слухали їх раніше. Але насправді ми зрозуміли, що сталося 9 років тому в Донецьку та в інших містах сходу України, тільки після 24 лютого 2022 року.

Це наш трагічний досвід.

— І цей досвід відображений у вашій книжці “Мужність України” (Le courage de l’Ukraine), яка нещодавно вийшла у Франції.

— Французькі видавці для обкладинки обрали фотографію пробитого вікна на автобусній зупинці в Києві. Це за два кроки від “Києво-Могилянської академії”, на вулиці Сковороди. І там автобусна зупинка.

Це було 22 березня 2022 року. Мій син, Роман Сігов, тоді працював із міжнародними журналістами. Він проходив повз цю зупинку і зробив великий кадр сліду від російської кулі. ДРГ (диверсійно-розвідувальні групи) тоді були по всьому Києву.

І цю фотографію французи обрали як образ того, що аналіз ідей великих киян (Надії Мандельштам, Миколи Бердяєва, Драгоманова), який я проводжу в цій книзі, відбувається ось через таку рану.

Досвід, трагічні події, які пережили наші люди в період цієї війни, в якомусь сенсі непередавані. Але, з іншого боку, не можна про нього не свідчити, і кожен із нас це може робити по-своєму.

— Ви написали “Мужність України” в рік війни. Розкажіть докладніше про цю книгу.

— Це зібрання статей, які я зробив у діалозі з чудовою вченим, фахівчинею із порівняльних європейських літератур і біблеїсткою Анною-Марією Пельтьє. Вона написала передмову до книжки, невеликі врізки до кожної статті.

Ми з нею зібрали статті, щоб показати, як Україна жила ці 10 років. Це глибший зріз історії, культури України в широкому європейському контексті.

Вийшла й інша книжка — Quand l’Ukraine se lève (“Україна випростала нас”). Тобто як Україна підіймається, як Україна розпрямляється. Це той самий прямий хребет, на якому наполягав Аверінцев, який усім нам після Радянського Союзу так важливо відновити.

І на обкладинці цієї книжки чудова фотографія з Маріуполя, це “Азовсталь”. Автор — чудовий фотограф Дмитро “Орест” Козацький, який був прессекретарем полку “Азов”. Вони понад 70 днів вели опір. І в останній день, коли вони мали залишати цей нескінченний підвал “Азовсталі”, він зробив цю фотографію. І тільки потім, коли вже ця фотографія отримала світові премії, я дізнався, що це його автопортрет.

І ось цей жест, абсолютно спонтанний, немов жест Мойсея, який підняв руки, щоб руки не опускалися, щоб битва не була програна. І ця битва кожної людини за свободу і за людську гідність триває.

Ця книжка народилася в живій розмові у 2022-му році. Мені після перших бомбардувань Києва зателефонувала з Парижа чудова журналістка Лора Мандвіль. Вона довгі роки очолювала бюро в Москві відомої французької газети Le Figaro (“Фігаро”) і також очолювала офіс Le Figaro у Вашингтоні.

Вона зателефонувала і записала перше наше велике інтерв’ю. Повна смуга в Le Figaro вийшла в середині березня 2022 року. Це була розмова про опір, про скарб європейського опору. І що опір може розбудити Європу, може розбудити спляче людство.

Після першого діалогу до Мандвіль звернувся видавець, і вона записала ще серію бесід. По суті, це виявилася чи не єдина книжка прямої розмови між Києвом і Парижем, між, відповідно, Україною і західним вільним світом.

Книжка вийшла в листопаді в Парижі. Нещодавно вийшов польський переклад у Варшаві. Уже є український переклад, можливо, він скоро вийде.

Переосмислення у франкофонному світі

— Ви відомий знавець Франції, французької культури. А французька культура усвідомила, що відбувається з нами в Україні? Тому що відомі нескінченні зв’язки Франції з Росією.

— Газета Le Figaro — дуже характерний приклад. Понад два століття вона домінує у Франції. Її читають не тільки французи, а весь франкомовний світ. Це і світ Бельгії, Швейцарії.

24 лютого їх розбудила інформація про бомбардування європейської столиці, між Парижем і Києвом усього три години літаком. Це було шоком для всіх.

І відбулися великі зміни в редакції цієї газети. Одним із лідерів цих змін виявилася Лора Мандвіль. Дуже авторитетна журналістка, смілива, обізнана, компетентна авторка трьох книжок про Росію, про російську армію. Вона добре знала таких людей, як Анна Політковська, Борис Нємцов. Давно розуміла, що відбувається в Росії, чому таких людей убивають, за що їх убивають. І тепер це просто набуло зовсім іншого масштабу.

Останнє судилище у РФ над такими людьми, як Володимир Кара-Мурза, який був засуджений до 25 років позбавлення волі. Було багато публікацій про цей жахливий термін, але дуже важливо, що в них також наголошувалося, що Кара-Мурза сьогодні належить до кола політичних в’язнів, в’язнів сумління, більшість у якому становлять саме українці, кримські татари з Криму.

Так, є нова увага до долі в’язнів сумління, як було раніше в дисидентські часи. Зокрема, у Франції завжди були дуже уважні до дисидентської теми. Багато хто опинився у вигнанні у Франції, зокрема [радянський математик, учасник правозахисного руху в СРСР] Леонід Плющ, якого я добре знав.

— Тобто якесь переосмислення відбувається у франкофонному світі, який має контакти з Росією?

— Вони тепер розуміють, що потрібно радше перечитувати маркіза де Кюстіна з ХІХ століття (набув світової популярності виданням своїх записок про Росію, яку він відвідав 1839 року, — ред.). Із XX століття читати, наприклад, “Чорну книгу комунізму: злочини, терор, репресії”, яку написав Стефан Куртуа та інші французькі автори. Зараз уже вийшла “Чорна книга путінізму”. Власне кажучи, є віхи, за якими можна зорієнтуватися за доволі широкої дезорієнтації.

— І, напевно, треба читати Василя Стуса, який вийшов французькою мовою. Це перший переклад Стуса французькою?

— Звісно, окремі вірші перекладалися й раніше. Але це перша книжка двома мовами, білінгва, де поруч на одній сторінці ми читаємо оригінал українською і переклад французькою, зроблений Жоржем Нива.

Книжку Стуса ми подарували Жоржу Ніва пару десятків років тому. І він почав вчити українську мову. Він знав також польську, це допомагало. І це прекрасне свідчення людини, якій уже за 80, а він вивчив українську мову настільки, щоб перекладати дуже складний текст, передавати глибину поезії.

Книжка має великий успіх у Франції. Французам по-справжньому важливо відкрити сучасну велику поезію з України.

Третя Європа

— Ваша діяльність багато в чому вкладається в таке поняття як культурна дипломатія, донесення України у світ не просто як жертви, а як величезної культури цивілізації. Що в цьому плані могли б зробити ми, з України, та українці, які розкидані зараз по світу?

— По-перше, підтримка людей, які сьогодні жертвують своїм життям, своїм здоров’ям, своїм сьогоденням і майбутнім.

Мені здається, що Україна і воля до свободи, воля до захисту гідності людини, саме ця воля робить неймовірно багато для світової культури.

Тому що є моменти в історії, коли дуже важливо зрозуміти, що все, що було на папері (від книжок до цінних паперів, грошових знаків), все це повинно бути чимось забезпечено. Має бути якесь золото, яке дає всьому цьому вагу і без якого все це швидко девальвується. Включно з найкращими книжками.

Мені здається, щоб зрозуміти, чим забезпечена сьогодні європейська світова культура, треба подивитись насамперед на тих людей, які відклали рідну бібліотеку, рідні кафедри університетів і встали на захист. Буквально днями ми отримали повідомлення, що наш колега з “Києво-Могилянської академії”, викладач філософії загинув на фронті. Його дружина, доктор наук, філософ теж зараз на фронті.

І для багатьох європейців, кому про це розповідаєш, це шок, це здивування. Люди не уявляють, як вони зачиняють свій прекрасний кабінет у Сорбонні чи в Оксфорді та вирушають…

І є шанс, що зараз виникне нова Європа, третя Європа, як я її називаю.

Перша виникла після Другої світової війни з пам’яттю про подолання нацизму, про подолання гітлерівського тоталітаризму. Друга Європа виникла після падіння Берлінської стіни і Залізної завіси. Тоді виникла вільна Центральна Європа.

Після 2022 року необхідна третя Європа. Вона має бути з живою пам’яттю про цінність гідності кожної людини, про свободу, про ціну, яку заплачено і платять сьогодні щодня.

Сьогодні будь-яка розмова про книгу, про музику, про мистецтво починається з того, що ми можемо з вами розмовляти, тому що хтось нас захищає. Треба пам’ятати, що ми за спинами святих людей — людей, які на фронті.

Про російських інтелектуалів

— Ви багато років формували спільний духовний простір із письменниками, поетами, філософами, релігійними мислителями з Росії. Вони приїжджали, видавалися. Зараз є якісь контакти, хтось залишився на зв’язку, хтось співпереживає Україні?

— Днями в нашому видавництві “Дух і Літера” ми пили чай з Анатолієм Ахутіним. Я вважаю, що він, можливо, найглибший філософ покоління. Він багато зробив, щоб європейська думка кирилицею набула справжньої глибини.

Ми кілька років тому видали його книгу “Європа — форум світу”. І під час зустрічі ми з ним говорили, що потрібно її перевидати з продовженням про нинішні виклики.

У нього дуже важлива думка, що європейська людина — це людина, яка ставить себе під питання. Вона відкрита до того, щоб бути під питанням і запитувати разом з іншими: а куди ми йдемо, звідки ми йдемо, що ми зараз робимо і кому це потрібно? Мені здається, що ця дискусія необхідна. Ця розмова ще не почалася, вона тільки починається.

При цьому, що зробив Ахутін? Він приїхав до Києва після Майдану. Він вивчив українську мову. Він зробив вибір.

І мені здається, що [й іншим російським інтелектуальним діячам] треба зробити вибір, щоб з’явилися такі тексти, як [німецький філософ, психолог і психіатр] Карл Ясперс писав після Другої світової війни про німецьку відповідальність. Щоб такі тексти з’явилися і щоб вони набули справжньої ваги, за ними мають стояти реальні дії, не сентименти. Не вигуки. Не розмови про те, які ми всі нещасні.

У якісь моменти, мені здається, що триваліше мовчання, то дивовижніша мова. Має бути якесь мовчання. Окремі гідні люди розуміють, що не потрібно зараз вправлятися в красномовстві. Є моменти, коли потрібно вслухатися.

Але є винятки. Наприклад, [російська поетеса, перекладачка] Ольга Сєдакова побачила у Facebook вірш українською мовою невідомого поета. Вона переклала його російською і сказала, що це вірш за силою Томаса Стернза Еліота.

Тобто це можна зробити. Чому це не роблять інші? Є можливість прочитати чудових істориків — Лисяк-Рудницький, прочитати книжки про Сковороду, про Драгоманова. Згадати, що Михайло Драгоманов — професор світової історії в Київському університеті, який був вигнаний з Російської імперії в XIX столітті, жив у Женеві. Він був батьком конституціоналізму. Він написав першу Конституцію після Пилипа Орлика.

Мені здається, що це просто питання справедливості. Це питання інтелектуальної чесності — подивитися на це новими очима, відставити вбік імперську оптику і подивитися на те, які взагалі можуть бути шанси свободи, політичного вільного словника.