Підсумки саміту НАТО, контрнаступ ЗСУ та удар по Кримському мосту: інтерв’ю з Сергієм Лещенком

Минулий саміт НАТО пожвавив політичне протистояння в Україні. Важливий підсумок саміту — скасування одного з етапів вступу до Альянсу для України, що прискорює процес її інтеграції. Про це в інтерв’ю телеканалу FREEДOM розповів радник глави Офісу президента України Сергій Лещенко. Гість ефіру також оцінив контрнаступ, який розпочали Збройні сили України.

Ведучий — Олексій Мацука.

Перипетії на шляху до НАТО

— Як саміт НАТО, що відбувся 11-12 липня у Вільнюсі, бачився з України?

— Він викликав дуже суперечливу інформацію, по-перше. По-друге, він спричинив, на мою думку, відродження політичного протистояння. Коли почалася повномасштабна війна, політики минулого, які програли вибори, притихли та зайнялися більше волонтерською діяльністю. Їхні ботоферми прикусили язика і більше сфокусувалися на агресорі — на Росії.

— Які політики?

— Попередній президент [Петро Порошенко], його політична сила [“Європейська солідарність”].

— Нормальна політична боротьба.

— Але вони спочатку замовкли, а зараз, після саміту у Вільнюсі, почали розганяти у соціальних мережах, на медіаплатформах, які перебувають під їхнім контролем, один дуже чіткий сигнал, що влада не впоралася. Мовляв, якби зараз при владі був “сивочолий гетьман”, то ми б уже були в НАТО, отримали б запрошення на членство. І взагалі влада в усьому винна. До саміту НАТО цього всього не було. Тобто вони це вирішили використати, щоб атакувати владу.

А суть у тому, що саміт НАТО закінчився результатом 50 на 50. Наші очікування і цілі були підняті високо. Ми їх цілеспрямовано так високо підняли, оскільки НАТО не готове до відповіді на наші сподівання. Але вступ до НАТО — це багатоетапний процес. Один з етапів для України скасовано — План дій щодо членства в НАТО (ПДЧ). Це вже досягнення.

У нас і у Грузії був шанс вступити в Альянс через ПДЧ. Це питання розглядали на саміті 2008 року. Тоді при владі були зовсім уже забуті політики. У США президент — Джордж Буш молодший, канцлер ФРН — Ангела Меркель, президент Франції — Ніколя Саркозі. Тоді Буш дуже активно агітував європейців: дайте Україні ПДЧ. [Але Франція і Німеччина проголосували проти], і це призвело до трагедії всього регіону.

До речі, в Україні в той період прем’єркою була Тимошенко, а президентом Ющенко.

— Юлія Тимошенко нещодавно, по-моєму, в The Wall Street Journal випустила свою авторську думку, як вона в ті роки боролася за НАТО.

— Брехня, ми добре пам’ятаємо, як вона боролася. Вона, будучи 2008 року прем’єркою, відмовлялася підписувати звернення до НАТО з проханням дати План дій щодо членства, бо не хотіла зіпсувати відносини з Путіним (він тоді був прем’єром РФ).

Вона відмовлялася підписувати звернення, вимагаючи, щоб за це проголосував парламент. А у Верховній Раді України тоді була дуже сильна “Партія регіонів” і Янукович. І тим самим вона вкидала в парламент на той момент суперечливу тему, даючи їм, по суті, атакувати Ющенка. Тобто Тимошенко перетворила технічне питання свого підпису як прем’єрки на предмет політичного торгу. У підсумку весь світ спостерігав за протистоянням у парламенті, й наші опоненти в Європі, які не хотіли нам давати ПДЧ, скористалися цією ситуацією. І вони сказали: бачите, українське суспільство розколоте, парламент розколотий, тому ПДЧ давати не будемо.

На Бухарестському саміті НАТО 2008 року Буш просив за Україну і Грузію. А Німеччина і Франція відмовилися надати ПДЧ. Вони говорили: давайте не провокувати Путіна. А в підсумку, це тільки спровокувало Путіна. Через пів року він почав війну в Грузії.

Зараз за підсумками Вільнюського саміту для України скасовано етап ПДЧ для вступу в НАТО.

— Але тепер у нас є оновлена річна національна програма Україна — НАТО, яку Україна має виконати до саміту НАТО у Вашингтоні 2024 року.

— Це щорічна програма (діє в Україні з 2009 року, — ред.) і скільки вона триватиме — незрозуміло. У тому й проблема, що вона чітко не окреслена в часі. І вона не містить чітких вимог, як План щодо членства в НАТО. План щодо членства НАТО зрозумілий. Ти розумієш, що потрібно зробити. Це може тривати 10 років, але ти хоча б розумієш, до чого ти йдеш. А національна програма більш абстрактна.

Тобто нас порадували тим, що скасували складну процедуру ПДЧ, але, з іншого боку, дали невизначеність, що потрібно, щоб стати кандидатом у НАТО, тобто отримали це запрошення.

Але є політичні заяви і нашого президента, і американських державних діячів, що Україна буде членом НАТО, і насправді нас від цього віддаляє не виконання плану, а просто війна. І коли вона закінчиться, ми отримаємо це запрошення. Але це політичні заяви, на папері вони не закріплені. У цьому слабке місце. Але це не наша вина, це вина наших партнерів, які не готові просто навіть закріпити на папері те, про що вони говорять вголос. Ось у чому тонке місце.

— Це камінь у бік західних країн.

— А так воно і є. Все-таки нікуди не поділася їхня спроба якось умиротворяти Путіна. Просто вона вже не така явна, як була 2008 року.

Тому, скажімо так, ми могли б привезти більше перемоги з Вільнюса, але ми привезли менше не зі своєї вини, а через страхи деяких партнерів, які все ще чогось чекають.

— Але якщо у 2008-му Франція і Німеччина були проти вступу України до НАТО, то зараз їхня риторика змінилася. І тепер Франція і Німеччина — союзники України.

— Так, президент Франції Макрон виступає за те, щоб дати Україні статус кандидата, запросити в НАТО. Але канцлер ФРН Шольц більш обережний.

Зрозуміло, Макрон претендує на лідерство в Європі. Він уже другий президентський термін при владі. Він розуміє, що Франція перебуває під ризиком приходу до влади проросійських ультраправих сил. І єдиний спосіб зупинити цю тенденцію — показати успішність проєкту Європи “імені Макрона”. І тому він уже за Україну в НАТО.

Але факт залишається — відбуваються зміни в європейській політиці, відбуваються позитивні для України зміни, але менше, ніж ми очікували.

Так, ми не отримали на саміті у Вільнюсі запрошення на членство в НАТО. Але однозначно, що цей саміт — це поразка Росії, тому що всіма визнано, що Україна буде членом Альянсу.

І ми сподіваємося, що запрошення може прозвучати через рік у Вашингтоні на саміті НАТО. Саміт відбуватиметься в рік 75-річчя НАТО, президент Байден буде його господарем, 2024 рік — ще й президентські вибори у США, тому Байдену це буде вигідно для передвиборчої кампанії.

Оцінка контрнаступу ЗСУ

— Ти буваєш у прифронтовій зоні, які новини з фронту?

— На сьогодні ситуація активна в чотирьох точках:

• у напрямку Кремінної Луганської області наші війська намагаються продавлювати ворога;
• Бахмут наші війська намагаються взяти в ширше оточення, ніж те, яке було здійснено ПВК “Вагнер”;
• є активність на Мар’їнському напрямку, західніше Мар’їнки;
• триває активність у Запорізькій області, особливо в районі Оріхового. Це сьогодні, напевно, найбільш замінована точка на планеті Земля, цим дуже ускладнено просування наших військ.

Важливо розуміти, що контрнаступ може тривати кілька тижнів. Для того щоб він розпочався повноцінно, потрібно знайти вразливе місце ворога, куди буде завдано нищівного удару. Дві третини нових підготовлених бригад ще не вступили в бій. Точно так само, як і техніка, яка за ними числиться.

Тобто зараз йде промацування, пошук слабкого місця йде малими силами, Сили оборони України бережуть свій ударний кулак. Ось коли він буде знайдений, тоді й може початися контрнаступ, який триватиме не чотири місяці, а кілька тижнів.

Історія з Керченським (Кримським) мостом — це теж частина контрнаступу.

— Які в тебе відчуття щодо вибуху на Кримському мосту? Дехто побоюється удару РФ у відповідь.

— Вони б’ють по нас уже понад 500 днів, і до цього били 9 років.

Звичайно, така логіка, має право на існування. Частина суспільства все ще не зовсім прийняла нову реальність. Але важливо, чим швидше ця реальність буде прийнята, тим здоровішим буде соціум.

Звісно, удар у відповідь може пролунати будь-якої секунди. Це нова невизначеність, яка почалася понад 500 днів тому. Але за такою логікою, якщо боятися удару у відповідь, то потрібно просто згорнути контрнаступ і визнати, що наші землі окуповані.

— У СБУ прокоментували, що Кримський міст, як один із символів путінського режиму, вкотре не витримав військового навантаження. І що деталі з приводу організації “бавовни” СБУ обов’язково розкриє після перемоги.

— Режим Путіна не впаде внаслідок одного прицільного удару. Він падатиме під впливом тисячі дрібних порізів. Ось бунт Пригожина, що не відбувся, був одним із дуже болючих порізів.

Перший приліт Керченським мостом був болючий, зараз новий болючий поріз. Так само, як збиття їхніх крилатих ракет, на створення яких витрачено мільярди.

Це все дрібні призи, кількості яких у якийсь момент переростуть у якість.

Тому ситуація розвиватиметься стрімко. Явно, що це не симетрична історія. Тобто ми один міст, вони нам міст інший. Ні. Тут буде багатоступенева активність на різних рівнях, і вона вписуватиметься в логіку контрнаступу. І рано чи пізно слабку ланку буде знайдено. Вона, до речі, може бути, знайдена не тільки на території України, а й за її межами.