Підготовка до деокупації та правда про евакуацію: велике інтерв’ю з головою Донецької області Павлом Кириленком

Скільки жителів Донецької області виїхало, і що тримає на місцях тих, хто залишився. Чим відрізняється примусова евакуація від обов’язкової. Як влада регіону вже готується повертати життя до звільнених від російських окупантів населених пунктів. І як планують пережити цю зиму — без газу та централізованого опалення. Про це в ексклюзивному інтерв’ю для телеканалу FREEДОМ розповів очільник Донецької обласної військової адміністрації Павло Кириленко.

Розмовляє — Олексій Мацука.

Життя у війні

— Внаслідок обстрілу перебито центральний газопровід. Донецька область у зиму залишається без газу, а отже, і без централізованого опалення. Ви одразу попереджали про це мешканців. Проте незважаючи ні на регулярні обстріли, ні на відсутність окремих послуг, ні на безкоштовну евакуацію — не всі місцеві жителі виїхали. Як у цих надскладних військових умовах ви плануєте забезпечити життя людей у ​​зимовий період?

— Забезпечення буде за умов відсутності газопостачання. Обігрів проводитиметься модульними котельнями, металевими печами (“буржуйками”) та електроприладами. Так, для опалення в багатоквартирних будинках будемо використовувати електроприлади, а в частому секторі — у тому числі буржуйки. Модульні котельні призначені для об’єктів критичної інфраструктури — це медичні установи, шпиталі. Вже частина з їх надійшла від Міністерства охорони здоров’я. Ми чітко співпрацюємо у цьому напрямку з урядом та міжнародними організаціями.

Також у кожній громаді залежно від кількості населення передбачені пункти обігріву.

Крім того, у нас є громади з вугільними котельнями. Наприклад, Добропільська громада до повномасштабного вторгнення була системно налаштована на обігрів саме вугільними котельнями. Наразі вже призначено начальника військової міської адміністрації Добропілля. Мною йому дано доручення терміново відпрацювати питання отримання необхідної кількості вугілля. Це надскладне питання, я його також обговорював з прем’єр-міністром України, і буде знайдено рішення щодо отримання необхідної кількості вугілля.

— Тобто люди, що залишилися, не будуть кинуті?

— Це виключено. Деякі люди помилково думають, що держава, місцева влада намагається їх евакуювати, бо не може вирішити питання проходження осінньо-зимового періоду. Осінньо-зимовий період обов’язково буде пройдено, яким би складним він не був.

Головний момент — це збереження життя та здоров’я. А альтернатива газопостачання є. Так, це складний процес, але напризволяще людей ніхто не залишить.

— Скільки дітей ще залишаються на Донеччині?

— 36 250 дітей. Це діти віком до 18 років.

— Але вже розпочався навчальний процес. І як ці діти навчатимуться?

— Навчання дітей зараз відбувається онлайн у 298 закладах загальної середньої освіти.
У нас в області 12 тимчасово окупованих громад. Заклади загальної середньої освіти цих громад здійснюють навчання дітей в онлайн-режимі. І діти, які залишаться тут із батьками, їхній навчальний процес також проходитиме за встановленою формою в онлайн-режимі.

— А вчителі звідки ведуть уроки? З дому?

— Із передбачених для цього місць, де є можливість проводити це навчання. Це у відносно безпечних містах на Донеччині, якщо вчитель евакуювався за територію області, проводить уроки звідти.

— Яка ситуація з медициною, лікарями? Чи багато їх опинилося на тимчасово окупованій території?

— Зараз важко чітко сказати, скільки залишилося на тимчасово окупованих територіях. Непросто підрахувати, що ось ця кількість лікарів не поїхала.

Але заздалегідь було проведено глобальну роботу. В нас медичні установи були забезпечені сучасним, дорогим обладнанням.

І близько 90% (а може, і більше) медичного обладнання було вивезено на безпечнішу територію, щоб воно могло далі функціонувати та приносити користь.

Зараз наше обладнання працює у різних областях України — Київська область, Кіровоградська, Черкаська, Львівська.

— Це не означає, що люди, які тут залишаються, залишаються без послуг?

— Звичайно, ні. Ми зараз контролюємо 45% території області. І виходить, що кількість обладнання було оптимізовано та відповідним чином розраховано під цю територію. Ми говоримо не лише про військові шпиталі. Це і базові лікарні, як обласні, так і у власності територіальних громад, що функціонують територією області.

Я не дарма у першому питанні акцентував увагу на модульних котельнях. Це забезпечення обов’язковим опаленням цих лікарень, укриттями, генераторами, які також надаються Міністерством охорони здоров’я.

Лікарі ставляться у нас до сфери функціонування критичної інфраструктури. Тому вони залишаються тут і допомагають не лише військовим, а й цивільному населенню, якого досить багато залишається у найбільш густо населеній області України.

— Чи є зв’язок з тими донорами, міжнародними організаціями за допомогою?

— Звісно. Вже понад 18 тис. тонн гуманітарної допомоги надійшли до Донецької області з моменту повномасштабного вторгнення. Понад 640 тис. продуктових наборів, наборів гігієни було роздано. До цієї цифри окремо додається 370 тис. продуктових наборів, гігієнічних наборів міжнародних організацій.

Десь два тижні тому я буквально на кілька годин виїхав у Дніпро, де зустрічався з представниками ООН, і ми проговорювали усі ці питання. І я подякував їм за справді плідну співпрацю та реальну допомогу. Крім продуктів харчування, йдеться і про підготовку до осінньо-зимового періоду: нам надали обладнання, металеві печі, електрообігрівачі, намети, які будуть використовуватись для обігріву людей. Тобто допомога суттєва, важлива і ми завжди розраховували та розраховуємо на наших міжнародних партнерів.

Обов’язкова евакуація

— Зрозуміло, що не всі готові одразу залишити свій будинок. Багато різних, психологічних причин, коли люди їдуть, потім повертаються. Але коли влада заговорила про обов’язкову евакуацію, це поняття інтерпретується вже в якісь жахи. Що нібито людей на вулицях хапають та ешелонами вивозять у західні напрямки України. Розкажіть, як насправді це відбувається?

— Відразу скажу, що більшість населення області — три чверті — вже евакуйовано, бо цей процес у нас розпочався фактично з 24 лютого.

І немає у нас примусової евакуації. Примусова евакуація — це вже порушення основних конституційних прав і свобод людини і громадянина. Примусова, а точніше вимушена евакуація, проводиться за відповідним наказом командувача, розпорядженням керівника обласної адміністрації у разі хімічної небезпеки, радіологічної небезпеки тощо.

Обов’язкова евакуація проводиться відповідно до порядку, затвердженого постановою Кабінету міністрів ще в 2013 році. Він передбачає проведення інформаційно-роз’яснювальної роботи серед населення.

Ми також запровадили офіційну добровільну відмову від евакуації — вона оформляється документом, який підписує громадянин, який добровільно відмовився виїжджати. Навіщо? Тому що багато випадків, коли люди відмовляються від евакуації, військова ситуація погіршилася, і потім звинувачують владу, якщо не дай боже, хтось із близьких, родичів загинули, дістали поранення. І при цьому кажуть, що їм або не дали можливості евакуюватися, або надали неналежні умови проживання. При цьому я постійно ретельно та докладно розповідаю про маршрути евакуації, про рух евакуаційних поїздів та розміщення людей для тимчасового проживання.

Евакуація є добровільною. Але людина, що особливо має неповнолітніх дітей, відповідальна за свою сім’ю. Вона також має відповідати за своє оточення.

І людина підписує відмову від евакуації, їй роз’яснюються статті Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінальний кодекс України, який передбачає відповідальність за неналежне виконання батьками своїх обов’язків, якщо йдеться про тяжкі наслідки. Одним з таких наслідків є, не дай боже, смерть.

— Тобто в такому разі батьки несуть відповідальність?

— Якщо є склад злочину, тобто об’єктивна, суб’єктивна сторона злочину, може йтися й про цей випадок так само.

Тому що кожен з нас, ухвалюючи рішення, повинен розуміти, що він відповідає за таке рішення.

Тому жодної примусової, насильницької евакуації не проводиться — це виключено. І це не відбувається.

— Але спочатку було організовано безкоштовну добровільну евакуацію, я так розумію, всі хто хотів, — виїхали в декілька перших її хвиль. А після оголошення обов’язкової евакуації активізувався виїзд?

— Інтенсифікація виникла, коли було оголошено обов’язкову евакуацію. Адже вона проводиться з тією категорією мешканців Донбасу, які найменше були налаштовані на евакуацію.

Обстріли, постійна відсутність роботи об’єктів критичної інфраструктури, перебої з водопостачанням, електропостачанням — не спонукали людей до виїзду. Тобто залишилася найскладніша категорія людей. Але проводиться системна робота, причому прозора робота. І завдяки цьому “критикани” були позбавлені можливості вкидати “беруть гроші за евакуацію”, “не знаємо, куди евакуюватися”. У нас проходить все прозоро — від моменту того, як людина сідає в автотранспортний засіб, до моменту, де він проживатиме. Усі чітко, зрозуміло. І це дає власний результат.

Вже понад 15 тис. людей евакуйовано з моменту обов’язкової евакуації, при тому, що більшість жителів виїхало до цього періоду.

Маріуполь та найближча деокупація

— Питання про Маріуполь. Чи є вже якісь реальніші дані щодо жертв, як документуються нові факти? Оскільки ООН, наприклад, чи інші міжнародні організації, не дають точних цифр.

— Я звик спиратися на факти, перевірені дані. Фіксація жертв велася, коли місто було в блокаді, але ще не було окуповане (а точніше — спочатку знищене, а потім окуповане).

Після цього ми могли виходити з непрямих доказів, непідтверджених доказів кількості загиблих. Ми рахуємо з числа зруйнованих будинків у Маріуполі, підвальних приміщень, скільки в них могло бути людей. Різні алгоритми підрахунку.

Виходячи з цього, скажу, що в Маріуполі — десятки тисяч загиблих.

Але нам треба зафіксувати, мати чітку та перевірену цифру загиблих людей. Тому що все це буде відображено у позовах для Міжнародного кримінального суду, де Російська Федерація, її глава Путін відповідатимуть за законом.

— З огляду на успіх української армії на фронті, зокрема на Донбаському напрямку, чи йде якась підготовка з боку влади регіону до початку деокупації населених пунктів? Деокупація — це ж величезний пласт роботи.

— Я вже готуюся до того, як допомагати мешканцям деокупованих міст Донецької області — продуктами харчування, медичною допомогою всім необхідним. Це зона моєї відповідальності. Вже продумуємо, як одразу ж підключити всю критичну інфраструктуру.

Я зараз говорю не тільки про Маріуполь, а й про іншу частину окупованих територій, ту саму Лиманську громаду. Я маю оперативну інформацію, що ні харчуванням людей, ні життєзабезпеченням окупанти не займалися. Вони не зацікавлені це робити. І реально повернути життя навіть у таких надскладних умовах може лише держава Україна.

— Тобто вже ведеться робота над планом дій щодо повернення української влади до населених пунктів, які незабаром можуть бути звільнені?

— Які території звільнятимуться, коментувати можна буде за фактом. Ніколи не варто недооцінювати супротивника. Тим більше, що нашому ворогові якісь людські принципи і принципи ведення війни непритаманні. Тому від ворога можна очікувати будь-які дії. І ми точно розуміємо, що вони будуть нелюдськими та зухвалими, від руйнування всієї громадянської інфраструктури до планів захопити всю територію області.

Тому напруженими напрямками щодо наступу ворога залишаються Бахмутський, Авдіївський, той самий Лиманський напрямок.

Але водночас ми маємо чіткий алгоритм дій, який доведений моїм підлеглим. І при деокупації населених пунктів області ми одразу починаємо діяти за цим алгоритмом. Проводитиметься робота не лише по відновленню української влади, а й по забезпеченню необхідної життєдіяльності для людей — продуктами харчування, ліками, медичною допомогою.

Тобто така робота ведеться. І як тільки момент настане, ми одразу перейдемо до процесу реалізації.

Вертикаль

— Щодо організаційної роботи. Як у військових умовах змінилися алгоритми керування областю, вертикаль управління. Ось було заздалегідь створено тут військові адміністрації. Саме за умов війни така форма управління показала ефективність?

— Так, умови справді змінилися після 24 лютого. Але я скажу так, я був готовий до них. У тому числі, можливо, через обставини, в яких мені доводилося працювати, приймати швидкі рішення та нести відповідальність. Вся робота, вважаю, організована та налагоджена відповідним чином в умовах воєнного стану.

По-перше, я, як голова області, постійно перебуваю тут, де безпосередньо здійснюю загальне керівництво всіма процесами. Так само, як і мої заступники за напрямками. Розподіл, розміщення апарату, структурних підрозділів [обласної військової адміністрації] здійснюється по території області. Де можна було працювати дистанційно, ми це зробили. Особливо це стосується жіночого складу — вони працюють дистанційно у безпечніших умовах.

Міські військові адміністрації, голови міст перебувають на тих територіях, за які вони відповідають. У нас суттєво збільшено кількість військових адміністрацій в області. Це також для ефективного швидшого прийняття рішень. І в мене з ними постійний контакт, я можу проводити кілька разів на тиждень з ними і зустрічі, і заслуховувати питання щодо однієї чи кількох громад. Є постійний прямий зв’язок.

І я вдячний усім главам на місцях, які відважно працюють, і здійснюють усе для того, щоб їхні громади функціонували навіть за умов воєнного стану. І тут немає винятків щодо громад.

Є голова військової міської адміністрації Авдіївки — хоч би якими складними були військові умови, він перебуває у місті, він розуміє процеси, зокрема, з військовою складовою. Так само молодці наші хлопці — Мар’їнка, Красногорівка, Вугледар, Торецьк, Слов’янськ, Краматорськ, Миколаївка. Усі військові адміністрації — Велика Новосілка, Волноваський район, Селидове, Покровськ, Добропілля, Мирноград… Усі плідно працюють заради нашого спільного результату.

— А з президентом Зеленським у вас зв’язок постійний?

— Не переривався у мене зв’язок з Офісом президента. Якщо варто безпосередньо доповідати главі держави, є відповідний зв’язок.

— Дякую вам та вашій команді за роботу. Впевнений, що ми переможемо, і Донецьку область буде відновлено в адмінкордонах, як це було до 2014 року.

— Обов’язково переможемо і робимо для цього все. І від ефективності та злагодженості нашої роботи залежить те, наскільки швидко ми її отримаємо.