Партизани, пікети, підпілля: ціна антивоєнного опору в Росії

Росія здивувала весь світ відсутністю масових пікетів проти війни з Україною. Сказати “ні війні” у величезній країні з населенням 146 мільйонів осіб виходять одиниці. Що відбувається з протестними настроями проти кривавої бійні та чи існує антивоєнний рух у Росії? Відповідь на це питання шукала Ольга Михалюк у “Спеціальному репортажі” телеканалу FREEДOM.

Поодинокі сміливі

24 лютого 2023 року. Перша річниця повномасштабної війни Росії проти України. Світ відреагував. Масові пікети пройшли майже в усіх столицях європейських країн, у багатьох великих містах на різних континентах.

І тільки в одній країні нічого подібного світ не побачив — у Росії, яка й розв’язала криваву війну проти України.

Через рік після початку цинічного нападу на Україну в країні з населенням понад 146 мільйонів осіб масових виступів немає. Публічно виступити проти кривавої війни виходять одиниці.

Фінал таких персональних антивоєнних акцій майже завжди однаковий — активісти потрапляють до рук силовиків. На антивоєнних акціях 24 лютого 2023 року затримали понад 50 осіб у 14 російських містах. Далі все по ланцюжку — автозак, відділення поліції, протокол, суд, штраф або тюремний термін.

Будь-яка, відмінна від офіційної, інформація про масштаби війни Росії проти України поза законом. А її поширення тягне за собою відповідальність за статтею про “дискредитацію збройних сил РФ”. Під неї потрапляє практично будь-яка форма антивоєнного протесту і висловлювання.

Дмитро Скурихін — підприємець і багатодітний батько з Ленінградської області. Від самого початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну розписав свій магазин у селі Русько-Висоцьке антивоєнними гаслами.

Після десятка штрафів і попереджень пішли кримінальні справи — і за плакат із засудженням мобілізації, і за постер до річниці повномасштабної війни.

В очікуванні вироку перебуває і петербурзька художниця Олександра Скочиленко — за правду про воєнні злочини Росії в Україні, надруковану на листівках. Ними вона замінила цінники в супермаркеті. Цінники Олександри кваліфікували як “фейки” про російську армію. Їй загрожує 10 років в’язниці.

Айхал Аммосов — відомий в Якутії панк-рок-музикант. На його рахунку кілька антивоєнних перформансів та акцій. І кілька судових розглядів і штрафів. Зараз Айхал перебуває в Казахстані.

“Мене затягали по судах. Загалом я заплатив 130 тисяч рублів штрафу (1650 доларів, — ред.). Спочатку у мене було п’ять адміністративок. Потім восени я знову продовжив”, — розповідає активіст.

Після останньої акції на Айхала завели вже кримінальну справу. Могли посадити на 5 років.

“41 день я просидів в ізоляторі. Потім вийшов під підписку про невиїзд і втік. Зараз перебуваю в Казахстані”, — розповідає він.

Військова цензура

Закон про притягнення до адміністративної та кримінальної відповідальності за “дискредитацію” і “фейки” про російську армію Держдума РФ одноголосно ухвалила через тиждень після повномасштабного вторгнення Росії в Україну — на початку березня 2022 року.

Під “фейками” мають на увазі будь-яку інформацію, яка суперечить офіційній інформації влади та російської Міноборони. А під “дискредитацією” — будь-яке висловлювання із засудженням війни, навіть без згадки України — приміром, “Ні війні”.

А вітання “Слава Україні! Героям слава!” російська влада розцінює як нацистське гасло. І за його проголошення погрожують карати особливо суворо.

Переслідування за “фейки” і “дискредитацію” армії РФ російські незалежні юристи вважають фактичним введенням військової цензури. За перший рік повномасштабної війни за публічну і відкриту антивоєнну позицію затримано рекордну кількість людей — 19 586 осіб. Це більше, ніж на масових акціях протесту проти арешту Олексія Навального 2021 року.

“Дії в інтернеті, антивоєнна символіка, висловлювання в громадських місцях або в приватних бесідах під кримінальні справи не потрапляють (спочатку за них адмінвідповідальність у вигляді штрафу, — ред.). На сьогоднішній день нам відомо про 463 фігурантів саме кримінальних справ. І ще 54 людини кримінально переслідуються за “дискредитацію” російської армії, які спочатку адміністративно “дискредитували” російську армію, а потім зробили це повторно”, — пояснює юристка російського правозахисного медіа-проєкту “ОВД-Інфо” Дар’я Короленко.

Деяких антивоєнних активістів засудили до термінів, більших за ті, що російські суди давали холоднокровним убивцям. Спроби криміналізувати та викорінити неугодне російській владі слово “війна” — доходять до абсурду.

“Нашу адвокатку оштрафували на 30 тисяч рублів (380 доларів, — ред.) у суді за те, що вона двічі вимовила слово “війна”, тому що вона захищала антивійськового пікетувальника. Адвокатів, які надто явно висловлюють антивоєнну позицію, визнають “іноземними агентами” і позбавляють адвокатських статусів”, — розповідає Дар’я Короленко. 

Закон про “фейки” і “дискредитацію” через рік після ухвалення посилили. Збільшили й суми стягнень, і тюремні терміни. Максимальні заходи тепер — 15 років позбавлення волі або 5 мільйонів рублів штрафу (63,3 тисячі доларів).

Що з опозицією?

Більшість найяскравіших представників російської опозиції виїхала з країни та створила за кордоном Антивоєнний комітет Росії. Але скликати людей на масову акцію протесту 24 лютого 2023 року саме в Росії цей комітет не наважився. Лише закликав висловити свою позицію тих незгодних, які перебувають за межами РФ. А за рік великої війни країну покинув майже мільйон росіян.

У самій же РФ “трудилися” силовики. Напередодні річниці повномасштабного вторгнення зробили все, щоб ті, хто вже “засвітився” на антивоєнних акціях, знову там не з’явилися. Відвідали їх з офіційними попередженнями “про неприпустимість участі в акціях”.

Рік тому — у день початку повномасштабної агресії проти України — картина на вулицях російських міст була інша. Молодіжний рух “Весна” тоді ще міг організувати мітинги. Масові, неузгоджені з владою. Найчисельніші — у Москві та Петербурзі — зібрали кілька тисяч людей. Тоді було затримано понад 1 700 пікетувальників. 

“Уже 24 лютого ми оголосили про те, що потрібно виходити на акції протесту, на мітинги. Між цими мітингами, потрібно теж брати активну участь в антивоєнному русі. Була ще ідея, умовно, щоб люди виходили в пікети до якогось магазину, до супермаркету, і там люди, які йдуть у своїх звичайних справах, будуть зустрічати людину, яка переконає їх у чомусь”, — згадує координатор Молодіжного демократичного руху “Весна” Богдан Литвин.

А в сакральний для російської влади День перемоги активісти “Весни” 9 травня 2022 року з’явилися серед учасників маршу “Безсмертний полк” з антивоєнними гаслами та плакатами. Тоді в різних містах в автозаки загнали 125 протестувальників.

Підпільний протест

Через поголовні переслідування персональний протест майже повністю пішов у підпілля. Антивоєнні гасла з’являються на купюрах, на листівках, закинутих у поштові скриньки, на графіті, намальованих уночі на будівлях.

Але переслідують у Росії навіть за мовчазні акції. За українські прапори на балконах. Або на одязі. За взуття у кольорах українського прапора. За знищення пропагандистських та агітаційних плакатів і банерів. За псування російських символів нинішньої війни — Z і V.

Тренера дитячої спортивної школи в Бурятії оштрафували на 90 тисяч рублів (1 140 доларів). Валерій Яковлєв двічі зірвав букву Z з дверей навчального закладу.

“Я не шкодую, я не пишаюся, я зробив те, що мав зробити. Якщо дітей починають програмувати з дитинства, то хто з них виросте? Замість того, щоб нести їм радість, любов, музику, ми починаємо їх шпигувати якоюсь дурницею”, — коментує Яковлєв.

Особливий ворог російської влади — соціальні мережі. Силовики їх вивчають із пристрастю, вишукуючи інакомислячих.

Барнаульська журналістка Марія Пономаренко засуджена до шести років колонії за пост у Telegram-каналі про авіаудар збройних сил РФ по драмтеатру в Маріуполі.

“Для мене 24 лютого — трагічний день. І до дня арешту я щовечора ридала. Коли буде персоналізація відповідальності, коли ми, як німці, візьмемо на себе відповідальність за все минуле, що ми накоїли, — тоді в нас усе зміниться. І передумови для цього є”, — сказала Марія в залі суду.

Силовики відстежують і реакції на антивоєнні публікації. Мешканку Чити Неллі Лосєву оштрафували на 65 тисяч рублів (825 доларів) за два лайки допису про марну і безцільну загибель мобілізованих росіян і про те, що “Крим — це Україна”.

Система доносів

Жарти в соцмережах також чреваті наслідками. За анекдот про вихід російських військ із Херсона судять багатодітного батька Василя Большакова з Рязанської області. Справу на Большакова завели після кількох доносів.

За даними Роскомнагляду, за перші пів року 2022 року росіяни написали 145 тисяч “приватних повідомлень”. Частина з них — про порушення закону про “дискредитацію” і “фейки” про армію РФ. Доносять на знайомих, сусідів, учителів, і навіть — на дітей.

Скандальною і резонансною стала історія школярки з Тульської області Маші Москальової. На уроці образотворчого мистецтва дівчинка намалювала антивоєнний малюнок. На неї — донесла вчителька. Олексія Москальова, батька дівчинки, затримали та 28 березня 2023 року засудили до двох років колонії. Машу, яку він виховував сам, відправили до притулку.

Підслуховування приватних бесід і телефонних дзвінків, стеження за соцмережами та доноси — це відкат у минуле, кажуть опозиціонери.

“Така ситуація характерна для радянського суспільства. Ці доноси, взаємні підозри, звинувачення тощо. Ця практика зараз повністю відродилася в Росії, і люди це знають. І зараз як у Радянському Союзі — фіга в кишені, але кишеня глибока”, — коментує російський опозиційний політик Ілля Пономарьов.

Наразі на соцмережі користувачів та анонімні антивоєнні Telegram-канали йдуть справжні облави. В РФ заблоковано 10 000 інтернет-ресурсів.

Партизанський рух

Поки мирні форми протесту пригнічуються, інші — радикалізуються. У різних регіонах палають військкомати. Виводяться з ладу релейні шафи та пошкоджуються залізничні колії.

На подібне наважуються і школярі, і пенсіонери. Десятки людей затримано за диверсії. І карати за подібні дії стали жорсткіше, ніж на самому початку повномасштабної війни. Зараз такі акції трактуються як терористичний акт, а це від 10 до 20 років позбавлення волі.

Партизанських організацій існує кілька. Наприклад, “БОАК” (Бойова організація анархо-комуністів), “Чорний міст”. На умовах анонімності представники деяких поспілкувалися з редакцією “Спеціального репортажу”. Вони розповіли, що мета партизанів — порушення постачання боєприпасів і техніки військам РФ.

Співрозмовники підтвердили причетність до таких акцій:

• підпал вишки стільникового зв’язку в селі Біломісне Бєлгородської області;
• саботаж рейкових шляхів на залізниці, на гілці, що веде до військового об’єкта;
• диверсія на залізничній гілці, що веде до в/ч 55443-ВД у селищі Барсово Володимирської області;
• підрив моста, що веде до об’єкта Міністерства оборони РФ.

Ще одна мішень партизан — військкомати. Їх підпалюють, щоб знищити бази і ресурси, без яких неможливий військовий призов і мобілізація. Акції ретельно плануються.

Безпека потенційних партизанів — понад усе. Спілкування — за допомогою анонімної пошти або через інтернет-браузери з надійним захистом особистих даних. Методички — у відкритому доступі на Telegram-каналах. Продумано все: запобіжні заходи, легенди і маневри. Наприклад:

• не використовуються звичайні телефони — їх вимикають заздалегідь (до зустрічей, розвідок і акцій), і/або залишають у місці звичайного проживання;
• як під час розвідки, так і під час проведення акцій використовують змінний одяг, приховують фігуру, руки та обличчя;
• маршрут підходу і відходу планують зонами, які не проглядаються камерами відеоспостереження, у таких “сліпих зонах” відбувається зміна одягу, щоб не допустити простежування маршруту.
• вхід і вихід у “сліпу зону” здійснюється різними учасниками і маскується під звичайну повсякденну діяльність людей (вигул собак тощо).

“За моїми оцінками, зараз у партизанському русі в Росії близько 1000 осіб. Для порівняння: рух Французького опору під час Другої світової війни налічував кілька сотень людей. Тобто масштаб опору зараз у Росії більший, ніж тоді. Але він все одно дуже маленький для такої великої країни”, — коментує російський опозиційний політик Ілля Пономарьов.

Досвід інших воєн

Антивоєнні протести різного масштабу завжди спалахували в державах, які розв’язали війни або підтримали військовий конфлікт у третій країні: від незначних у Сербії (яка напала на Боснію і Герцеговину) до СРСР — проти війни в Афганістані.

Як показала історія різних країн і конфліктів, хоч би як влада душила протест, він завжди проходить кілька етапів розвитку. Про це “Спеціальному репортажу” розповів хорватсько-боснійський активіст і правозахисник, організатор гуманітарних місій до Чечні, Бірми, Камбоджі Ігор Блажевич.

“Люди із середнього класу, інтелігенція, представники альтернативних культур — це зазвичай перша група, яка починає протистояти війні з позиції нехтування мораллю. Їм соромно за скоєний режимом злочин. Але засуджуючи злодіяння і закликаючи до відповідальності — це не зовсім те, що може мобілізувати широкі верстви суспільства. Лише згодом приєднуються сім’ї, які втратили рідних у бойових діях та отримали каліцтва. І цей антивоєнний голос стає набагато дієвішим”, — зазначає Блажевич.

Навіть найпотужніші антивоєнні протести виявилися нездатними зупинити воєнні конфлікти. Але вони завжди готували ґрунт для трансформацій у державах, які цинічно розв’язали криваві бійні.

“Війни припиняються військовою поразкою агресора. Питання: якщо антивоєнні рухи не можуть зупинити війну, то вони безглузді? Звісно, ні. Коли війна починає завдавати суспільству важкої шкоди (загибель людей, падіння економіки), то активні противники війни відіграють дуже важливу роль у зміні громадської думки”, — пояснює Блажевич.

Зміна сприйняття війни суспільством у деяких випадках призводила навіть до зміни влади. Що актуально в контексті наближення президентських виборів у Росії, які мають відбутися навесні 2024 року. На цьому акцентував історик антивоєнного руху, заслужений професор історії в Державному університеті Вейна в Детройті (США) Мелвін Смолл.

“Найімовірнішим було б, якби оточення Путіна повалило його. Таке сталося у США на виборах 1968 року. Хоча у [36-ого президента США] Ліндона Джонсона була досить успішна серія внутрішніх програм, було відчуття, що ми повинні викинути цього хлопця. Думаю, що оточення Путіна викине його, тому що вони знають, яких втрат зазнають”, — каже Смолл.

А можливо, у російського антивоєнного опору — з’явиться лідер. І тоді протест стане організованим.

“Зараз лідер у РФ не тільки не потрібен, але він небезпечний. Тому що за будь-якої спроби позначитися з лідером — його посадять наступного ж дня. Підпільна діяльність — це те єдине, що сьогодні залишається можливим усередині Росії. А щойно зміниться ситуація, можна буде якось інакше поводитися”, — вважає російська політична діячка, керівниця об’єднаного громадянського фронту в Санкт-Петербурзі Ольга Курносова.

І передумови для цього є. Відкритий антивоєнний опір зароджується на колонізованих росіянами територіях — фонди та спільноти вже створені в Бурятії, Дагестані, Калмикії, Тиві, Якутії.

Дослідження показують: кількість прихильників війни знижується в Росії у міру того, як з України повертається все більше трун.

Востаннє Міноборони РФ розкривало дані про втрати на фронті у вересні 2022 року, повідомивши про загибель близько 6 тисяч російських військових, і вже тоді занизивши цифру майже в 10 разів. Відтоді масштаби втрат замовчуються. А вони — рекордні. За інформацією Центру стратегічних і міжнародних досліджень, середня кількість убитих солдатів РФ в Україні щомісяця вища, ніж у Чечні — у 25 разів, ніж в Афганістані — у 35 разів.

А загальна кількість убитих — у кілька разів перевищила кількість жертв усіх попередніх конфліктів, починаючи з середини XX століття. Так, в обох Чеченських кампаніях, у війні на Донбасі з 2014 року, а також у конфліктах в Афганістані, Грузії, Сирії, Анголі, Єгипті, В’єтнамі та інших країнах — загальні втрати армії РФ склали 50 тисяч осіб. В Україні за рік і понад три місяці повномасштабної війни, за даними українського Генштабу, кількість загиблих російських військових перевищила 200 000.