Нехай поки що без світла, головне — без “русского мира”: як живуть у звільненому Ямполі Донеччини (ВІДЕО)

У прифронтовому смт Ямпіль на Донеччині рахунок зруйнованих будинків йде на десятки, якщо не сотні. До повномасштабного вторгнення Російської Федерації тут жили близько 2 тисяч осіб. Сьогодні у селищі залишаються кілька сотень пенсіонерів, які не хочуть кидати свої будинки та господарство. Про це з місця подій повідомляє кореспондентка телеканалу FREEДОМ Анастасія Волкова.

Людмила Іванівна пережила окупацію Ямполя, залишається тут і зараз. Каже, адже з коровою чи нутріями далеко не поїдеш. Крім того, їй сусіди залишили під опікою десять телят. Основна проблема — корм для тварин.

“Нам цих телят залишили та сказали: на тиждень ми вам залишаємо. А як втекли — вже два місяці їх немає. Що є, тим і годуємо. А ми що, готувалися їх тримати? У нас трохи було комбікорму, гарбуз був, ми їм ще якось давали, а тепер — залишилася солома, сіно, і то уламками снарядів пробило дах, і тепер там затікає. Кормів вже практично немає. Навіть не знаю, що з цими бичками робити”, — нарікає жінка.

Корм, який наразі їдять телята, їм не підходить. Це видно по круглих надутих животах, сказав ветеринар, який оглядав тварин. А іншим Людмила з чоловіком запастись не змогли в умовах постійних обстрілів.

Сім’я сподівається, що телят заберуть небайдужі люди, які матимуть достатньо корму для тварин на зиму.

У Людмили з чоловіком є й своє господарство. Це нутрії, корова та свині. Подружжя зазначає, що ця зима буде найважчою не тільки для них, а й для тих, кого вони приручили.

“Пішов біля терну, думаю, дай нутріям накошу молочаю, вони його добре їдять. Іду, тихо було, все нормально, як раптом — бабах! У повітрі розривається, я не те що злякався, а мене поклало. Я впав, уламки падають. Слава богу, що живий”, — розповідає Володимир Іванович.

Усе літо жителі Ямполя провели в окупації. Людмила із жахом згадує ці дні.

“Стояли у нас українці. 24 квітня був Великдень, вони попросили пофарбувати яйця, я нафарбувала. Вранці з мисочкою ми йдемо туди, вони поряд жили, заходимо — а вже нікого. Я кажу чоловікові: напевно, на завданні. А він глянув і каже: вони не повернуться. Ось тут було страшно. І я зрозуміла, що ми залишаємося в окупації. Мені було так моторошно, я ж уже бачила Бучу під Києвом, у мене був просто тваринний страх”, — каже вона.

“Просиділи в підвалі місяць на сухариках. Спочатку були продукти — потім уже сухарики. Обстріли були сильні. Три дні та три ночі Росія гасила сюди. Ми молилися, щоб Бог зберіг наше життя і наше житло. Були перельоти та недольоти. Дяка богові, у нас все нормально. Ну, уламками побило шифер, але те нічого страшного. А так здебільшого все ціле. Зараз, звичайно, ми легко дихаємо, Україна — це наша мати”, — додає Володимир Іванович.

Збройні сили України звільнили Ямпіль наприкінці вересня. Усі місяці окупації люди ховалися у підвалах та практично не виходили за межі своєї ділянки. Боялися розправи. Коли селище звільнила українська армія, Людмила каже, що навіть не одразу повірила:

“Чоловік їх біля бичків зустрів, вони туди спускалися. Каже: не зрозумію, не вірю. А я йому: ти їм скажи, щоби сказали кодове слово — “паляниця” або “Укрзалізниця”.

З 18 квітня Ямпіль було буквально відрізано від цивілізації. Ані води, ані електрики. Зв’язок працює із перебоями, про інтернет навіть мріяти не доводиться. Місцеві зазначають, що банально свічки нема де взяти. У нинішніх умовах, коли ще й темніє рано, вони дуже стали б у пригоді. Тому телеканал FREEДОМ привіз ямпільчанам гуманітарну допомогу — свічки.

“О 19:00 у мене завжди вечеря. Війна — війною, а вечеря — за розкладом. А як приготуєш у темряві? Ну, навпомацки. Я знаю, де що стоїть, де яка каструля, де як насипати. Але зі свічками краще”, — дякує Володимир Іванович.

Магазинів у Ямполі немає, до найближчого — у Слов’янську — понад 30 км. Мешканці просять волонтерів привезти їм хоча б плівку, щоби затягнути вікна, які повибивало обстрілами. А ще паливо. І комбікорм для тварин. Тоді й зима мешканцям буде не страшна. Так, без світла, але головне — без “русского мира”.