В Російську Федерацію повернулися доноси. З посиленням репресій проти неугодних і поверненням диктаторських методів управління прийшов ще один символ тоталітарного минулого. Сьогодні доносництво в РФ стало по-справжньому масовим явищем. Як за сталінських і брежнєвських часів, так і в нинішню епоху, в Росії на людей “стукають” з багатьох причин: через гроші, через особисту неприязнь, а також через ідеологічні переконання.
Водночас не всі правозахисники і громадські працівники згодні з формулюванням “повернулися”. Дехто вважає, що практика доносів була завжди, просто стала актуальною з початком війни РФ проти України.
Статистика вражає навіть учасників режиму
“Відкрила Twitter у метро, зрозуміла, що світить донос, закрила”, — так одна з користувачок соцмережі, яку цитує The Insider, описала свої відчуття від поїздки в громадському транспорті.
Російські державні органи самі визнають, що статистика доносів істотно зросла. Констатують, що таких цифр не було ніколи. Тепер у РФ скаржаться на всіх: політиків, журналістів і артистів.
Наприклад, російська Генпрокуратура за підсумками 2022 року зафіксувала зростання звернень на 322%. Відомство отримало і розглянуло понад 10 тисяч скарг і звернень нібито з питань федеральної безпеки і міжнаціональних відносин. А роком раніше таких скарг було менше ніж 2,5 тисячі.
Доноси стали не просто поширеною практикою, а й методом помсти або досягнення корисливих цілей.
“Стукати” можуть і позаштатні співробітники правоохоронних органів, і звичайні громадяни. Ще 2015 року таємні інформатори спецслужб отримали право на пенсію. Період роботи “стукачем” тепер вносять до трудового стажу, а відомості про роботу передають до Пенсійного фонду. Скільки доносів уже написали в Росії — невідомо. Наприклад, за даними Роскомнагляду, за 2022 рік надійшло близько 300 тисяч звернень росіян.
Такий випадок не поодинокий від початку повномасштабної війни Росії проти України. Часто доноси використовують, щоб помститися. Наприклад, у Підмосков’ї торік жінка таким чином намагалася позбавити колишнього чоловіка батьківських прав. А минулого тижня в Москві чоловік доніс на сусідів, які шуміли вночі. Але щоб поліція відреагувала швидше, заявив, що чув гасла “Слава Україні”.
Доносять один на одного і різні табори “вірних путінців”. Так у Бєлгороді одна група волонтерів написала донос у міську прокуратуру на конкурентку — теж волонтерку. Традиційно її звинуватили у зв’язках з Україною і недостатній підтримці президента Росії.
За словами політологів, така кількість доносів і заяв навіть між близькими людьми в Росії — прямий результат вибудуваної Кремлем системи пропаганди.
“Коли мати здає сина, коли батько викликає поліцію проти своєї доньки, коли починають “стукати” один на одного, зводити наклеп і водночас намагатися вислужитися в тому, хто є більшою “матір’ю-героїнею”, поховавши якомога більше своїх дітей. Антимораль у всій красі. Російська пропаганда промила мізки росіянам настільки, що сьогодні ми можемо побачити там не тільки економічний, а й інформаційний, і культурний лепрозорій”, — пояснив політолог, співзасновник “Національної платформи стійкості та згуртованості” Олег Саакян.
Думки журналістів і правозахисників
Найчастіше доносять на тих, хто нібито дискредитує російську армію або зазіхає на суверенність РФ. А під це поняття слідство може “підтягнути” і синьо-жовту символіку, і пісні українською, і картинки з коментарями в соціальних мережах, і слово “війна” замість “СВО”. Покарання може бути як адміністративним, так і кримінальним — тобто можна “відбутися” штрафом або сісти у в’язницю на строк до 15 років.
Звідки в росіянах стільки жаги до доносів і як це заохочує держава, в ефірі телеканалу FREEДОМ обговорили:
- Катерина Максимова, журналістка The Insider;
- Микола Полозов, адвокат;
- Жанна Ульянова, журналістка проєкту “Можемо пояснити”.
ЄКАТЕРИНА МАКСИМОВА: Є донощики, які навіть не розуміють, що шкодять простим людям
— Я не думаю, що доноси — це в крові. Це, швидше, продукт епохи. Зараз у нас другий етап — новий для мого покоління, але, безумовно, не для країни, коли доноси знову з’являються, обговорюються.
Ця тема зараз настільки глибоко сидить у суспільній свідомості людей у Росії, що всі рішення, навіть не пов’язані з політикою, вони ухвалюють з оглядкою на можливі загрози.
Це дійсно заохочується державою, завжди були скаржники. У всіх країнах є донощики. Але якщо немає заохочення з боку держави, то й доносительства не буде. У Росії цю систему побудували за допомогою законів.
У нас цілу низку законів ухвалили за останній рік. Хоча все це ще почалося за пандемії коронавірусу, а після початку війни розквітло пишним цвітом. Це численні закони про фейки, про дискредитацію — вони адміністративні, кримінальні, вони себе дублюють. Це чудовий інструмент для людей, які, наприклад, захочуть розправитися з кимось, використати це в особистих інтересах.
Слід насамперед виділити професійних донощиків, які заробляють собі пенсію, неформально співпрацюють з органами, ФСБ, поліцією. Це все враховується і зараховується. Тобто відбувається заохочення такої співпраці.
Є три особисті мотивації, як вважає антропологиня Олександра Архіпова.
Перша — це отримання емоційної вигоди, коли донощик хоче покарати свого друга, брата, члена сім’ї після якогось конфлікту.
Другий тип мотивації — коли люди використовують доноси для зведення особистих рахунків. Зокрема, білоруський студент у Москві в такий спосіб був змушений покинути Росію, бо щось у нього не зрослося із сусідами знизу. Вони на нього написали донос про дискредитацію російської армії і змусили виїхати, бо ним зайнялася поліція.
Третій тип — це ті “пильні” громадяни, які вважають, що вони допомагають державі, вбачаючи загрозу в людях, які виступають проти війни. Такі донощики щиро вважають, що допомагають.
У ЗМІ потрапляють насамперед історії про доноси на противників війни. Це ті самі доноси на синьо-жовті стрічки у дітей, одяг неправильного кольору тощо. Інструментарій доносів зараз використовують і проти прихильників війни. У Бєлгородській області було кілька конфліктів, коли одні патріоти написали донос на інших патріотів, які, на їхню думку, недостатньо сильно люблять Путіна.
До статистики Генпрокуратури потрібно ставитися обережно, тому що вона — офіційна. Швидше за все, це якась нижня планка того, що насправді є. Плюс усі справи, які стосуються держзради, засекречені, тобто ми їх порахувати не можемо. Незрозуміло, увійшли вони до цього переліку чи ні.
Але неважливо, скільки написано доносів. Важливо те, що ця тема стала медійною. Якась частина людей про це змушена думати. Адже це може торкнутися зараз будь-кого, у кого, наприклад, манікюр жовто-синій.
Дуже показова одна історія. Я поговорила з продавцями мобільних аксесуарів, і практично всі мені сказали, що в них за останні кілька місяців зросли продажі екранів “антишпигун”. Це таке покриття на екрані смартфона, яке не дозволяє підглядати в нього з-за плеча. Мені здається, це відображає, як мінімум, стан молоді в російському суспільстві.
У школах дійсно “стукають”. Мені здається, що це поодинокі випадки, тому що “стукати” і зараз вважається чимось таким жахливим, ганебним. Але відомі випадки, коли директори “стукали” на дітей.
Батько Марії Москальової сидить у в’язниці через малюнок, про який донесла вчителька. В іншій школі директриса написала донос на дівчинку за те, що та не відвідує уроки патріотичного виховання в школі. Цій родині вдалося виїхати. Це жахлива трагедія, але хоча б нікого не посадили до в’язниці.
У розумінні тих, хто пише доноси, це взагалі не ганебно. Це не донос, а, скоріше, прояв громадянської позиції та пильності. Тобто люди щиро вважають, що допомагають державі.
Можна відкрити справу за адміністративною статтею про дискредитацію російської армії, яка передбачає штраф до 50 тисяч рублів. Можна завести кримінальну статтю за це саме, але там буде тюремний термін на 15 років. За яким принципом вибирають покарання, мені абсолютно незрозуміло. Найімовірніше, на великі терміни саджають людей за політичним замовленням.
Поки триває війна, поки не зміниться лад у Росії, ми не побачимо ознак “відлиги”. Але треба розуміти, що у самих органів влади теж є ресурс. Вони не зможуть обробити шквал доносів, якщо він обрушиться на них лавиною. Я думаю, вони це розуміють. Саме тому депутати і чиновники іноді виступають із засудженням доносів.
МИКОЛАЙ ПОЛОЗОВ: Відмовчатися про війну не вийшло
— Звичайно, раніше такого не було. Депутати Державної Думи задають тон. Наприклад, депутат Держдуми Олександр Хінштейн пише багато доносів, за якими вже посадили досить багато людей.
І з цієї історії випливає ще одна мораль: якщо в когось були ілюзії, що можна промовчати, що війна не торкнеться їх, то, звісно, вони суттєво помиляються.
Зараз без одноголосного схвалення війни, без схиляння перед єдиним вождем Путіним людина вже стає злочинцем у російській державі. І ця тенденція показує, що зусилля влади щодо впровадження військового наративу в життя працює досить успішно.
ЖАННА УЛЬЯНОВА: Російська пропаганда презентує факт доносу як подвиг
— До війни доноси використовували, наприклад, проти “іноагентів”. У Росії є люди, які займаються доносами професійно. Наприклад, видання “Открытое мнение” було закрито рівно тому, що на нас написали донос.
Після початку війни люди стали доносити один на одного, на своїх родичів. Наприклад, нещодавно мама донесла на свою доньку після сварки з приводу України. І таких випадків стає все більше і більше.
На російських держканалах це не називають доносами. Там говорять про це, як про пильність. Тобто намагаються піднести це як необхідність шукати внутрішнього ворога. Коли люди живуть у приниженні та постійному страху, вони шукають спосіб долучитися до якоїсь сильної руки або до чогось великого.
По-перше, доноси — це справді спадок Радянського Союзу, страху, терору. По-друге, поклепництво ніколи не припинялося в Росії. Так, воно було, можливо, трохи меншим в останні 20 років, але, однак, воно було. Доноси використовувалися в багатьох кримінальних справах проти опозиціонерів і журналістів.
Поліція і слідчі органи не завжди приймають ці доноси, не завжди їх використовують. Наприклад, одна професійна донощиця за останні кілька місяців зробила 144 доноси. І всі ці доноси не були використані. Але зараз слідчі органи РФ почали використовувати доноси, які стосуються дискредитації армії, фейків і державної зради для того, щоб порушувати нові кримінальні справи.
Читайте також: Десятки жителів Білорусі щодня стають політв’язнями — експерти про репресії в країні